Постанова 4811 № 456/2799/25

Справа № 456/2799/25 Головуючий у 1 інстанції: Микитин В.Я. Провадження № 22-ц/811/3653/25 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 лютого 2026 року м. Львів Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Копняк С. М., суддів: Бойко С. М., Ніткевича А. В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу акціонерного товариства «Страхова компанія «ББС Іншуранс» на рішення Сколівського районного суду Львівської області від 30 вересня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Страхова компанія «ББС Іншуранс», третя особа: ОСОБА_2 про стягнення страхового відшкодування, ВСТАНОВИВ: у травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до акціонерного товариства «Страхова компанія «ББС Іншуранс» (далі АТ «СК «ББС Іншуранс»), в якій просив стягнути на свою користь з АТ «СК «ББС Іншуран» 61 650 грн 00 коп. страхового відшкодування витрат, понесених на лікування, а також 3 082 грн 50 коп. страхового відшкодування моральної шкоди. Позов мотивований тим, що 08 листопада 2023 року на ділянці автошляху М06 сполученням «Київ-Чоп» (674 км), що у с. Козьова Стрийського району Львівської області, мала місце дорожньо-транспортна пригода за участю вантажного автомобіля марки SCANIA моделі P114GA4X2NA34, із напівпричепом марки WIELTON NS34FT, під керуванням ОСОБА_2 , автомобіля марки MERCEDES-BENZ моделі VITO, під керуванням ОСОБА_3 та автомобіля марки DACHIA моделі LODGI, під керуванням позивача ОСОБА_1 . Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди, ОСОБА_1 , пасажир ОСОБА_1 отримали тілесні ушкодження, а транспортний засіб марки DACHIA моделі LODGI зазнав механічних пошкоджень. На момент вказаної дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_2 була застрахована у АТ «СК «ББС Іншуранс». 06 лютого 2025 року ОСОБА_1 звернувся до АТ «СК «ББС Іншуранс» із заявою про виплату страхового відшкодування витрат, понесених на лікування, в загальному розмірі 61 650 грн 00 коп., та відшкодування моральної шкоди в розмірі 3 082 грн 50 коп. ОСОБА_1 03 квітня 2025 року від АТ «СК «ББС Іншуранс» отримано лист з вимогою надати рішення суду у кримінальній справі щодо обвинувачення ОСОБА_2 , однак, станом на день подання позову, досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12023141300000266 від 08.11.2023 не завершено з тієї підстави, що ОСОБА_2 перебуває у розшуку. При цьому, ОСОБА_1 вважає, що наведена обставина не може служити підставою для відмови у здійсненні йому страхової виплати, а невиплата відповідачем АТ «СК «ББС Іншуранс» страхового відшкодування у встановлений законом строк є фактично безпідставною відмовою у страховій виплаті. Рішенням Сколівського районного суду Львівської області від 30 вересня 2025 року позов ОСОБА_1 до АТ «СК «ББС Іншуранс», третя особа: ОСОБА_2 про стягнення страхового відшкодування, задоволено повністю. Стягнуто з АТ «СК «ББС Іншуранс» на користь ОСОБА_1 61650 грн 00 коп. страхового відшкодування витрат, понесених на лікування та 3 082 грн 50 коп. страхового відшкодування заподіяної моральної шкоди. Стягнуто з АТ «СК «ББС Іншуранс» на користь держави в особі Державної судової адміністрації України судовий збір у сумі 1 211 грн 40 коп. Рішення суду оскаржило АТ «СК «ББС Іншуранс», подавши в жовтні 2025 року через систему «Електронний суд» апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Сколівського районного суду Львівської області від 30 вересня 2025 року, ухвалити нове, яким в позові відмовити. Апеляційна скарга, з урахуванням поданих уточнень, мотивована тим, що ухвалюючи оскаржене рішення, суд першої інстанції не врахував того, що страховик не відмовив позивачу у виплаті страхового відшкодування, адже останнім не подано страховику доказів притягнення третьої особи до адміністративної чи кримінальної відповідальності, тобто винна особа не вставлена, відтак перебіг строку виплати страхового відшкодування припинився до дати встановлення винної особи у заподіянні шкоди позивачу. Зазначає про те, що відповідач не був належним чином повідомлений про подання позову, що позбавило його можливості скористатись правом подати відзив на позовну заяву. Апеляційна скарга містить попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат. У грудні 2025 року від ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» надійшов відзив на апеляційну скаргу, який підписаний представником ОСОБА_4 , в якому міститься прохання рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, такий мотивований законністю та обґрунтованістю оскарженого рішення. Відзив на апеляційну скаргу від третьої особи не надходив, що згідно з частиною третьою статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду судового рішення суду першої інстанції. Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого. Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом встановлено, що відповідно до витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12023141300000266 від 08.11.2023, протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 08 листопада 2023 року, протоколу допиту свідка ОСОБА_2 від 10 листопада 2023 року, протоколу допиту свідка ОСОБА_1 від 10 листопада 2023 року, 08 листопада 2023 року на ділянці автошляху М06 сполученням «Київ-Чоп» (674 км), що у с. Козьова Стрийського району Львівської області, мала місце дорожньо-транспортна пригода за участю вантажного автомобіля марки SCANIA моделі P114GA4X2NA34, із напівпричепом марки WIELTON NS34FT, під керуванням ОСОБА_2 , автомобіля марки MERCEDES-BENZ моделі VITO, під керуванням ОСОБА_3 та автомобіля марки DACHIA моделі LODGI, під керуванням позивача ОСОБА_1 , внаслідок котрої водій ОСОБА_1 та пасажир ОСОБА_1 отримали тілесні ушкодження, а транспортний засіб марки DACHIA моделі LODGI зазнав механічних пошкоджень. На момент вказаної дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_2 була застрахована у АТ «СК «ББС Іншуранс». Досудове розслідування у цьому кримінальному провадженні зупинено у зв`язку із перебуванням ОСОБА_2 у розшуку. Виконаним у межах зазначеного кримінального провадження висновком експерта Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз № 2326-E від 20 листопада 2024 року стверджується, що обрана водієм ОСОБА_2 швидкість руху не відповідала вимогам пункту 12.1. Правил дорожнього руху, і, оскільки такі дії спричинили небезпеку для руху водіям: зустрічних транспортних засобів, дана невідповідність перебуває у причинному зв`язку з фактом вказаної дорожньо-транспортної пригоди. При цьому, таким висновком встановлено відсутність в діях водіїв ОСОБА_1 та ОСОБА_5 таких невідповідностей вимогам Правил дорожнього руху, котрі б перебували у причинному зв`язку з фактом вказаної дорожньо-транспортної пригоди. Матеріальна шкода, завдана ОСОБА_1 у зв`язку із його лікуванням внаслідок отриманих у вказаній дорожньо-транспортній пригоді тілесних ушкоджень, підтверджується зібраними доказами, з-поміж іншого: копією консультативного висновку спеціаліста від 23 листопада 2023 року; копією розшифровки дослідження МРТ від 19 листопада 2023 року; копією висновку первинної консультації від 06 грудня 2023 року; копією висновку пункційної вертебропластики від 07 грудня 2023 року; копією витягу з реєстру платників податків, виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підпиємців та громадських формувань, витягу відомостей з Ліцензійного реєстру МОЗ щодо ТОВ «Нейроспайн»; копією квитанції № 1-230952 від 23 листопада 2023 року на суму 450 грн 00 коп.; копією фіскального чеку від 19 листопада 2023 року на суму 2 800 грн 00 коп.; копією акту надання послуг № 553 від 06 грудня 2023 року; копією фіскального чеку від 06 листопада 2023 року на суму 1 000 грн 00 коп.; копією акту надання послуг № 554 від 07 грудня 2023 року; копією фіскального чеку від 07 грудня 2023 року на суму 20 500 грн 00 коп.; копією рахунку-фактури № TP-118 від 06 грудня 2023 року; копією платіжної інструкції від 06 грудня 2023 року на суму 35 400 грн 00 коп.; копією акту наданих послуг від 06 вересня 2023 року від 06 березня 2024 року; копією фіскального чеку від 06 грудня 2023 року на суму 1 500 грн 00 коп.; копією запису з медичної карти; копією висновку експерта № 66 за результатами судово-медичної експертизи. Судом також встановлено, що ОСОБА_1 у встановленому порядку звернувся до АТ «СК «ББС Іншуранс» із заявою про виплату страхового відшкодування, на котру отримав відповідь від 03 квітня 2025 року за вих. № 1012-11, за змістом котрої зазначена ним дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої було заподіяно шкоду здоров?ю ОСОБА_1 , сталася за участю трьох транспортних засобів, отже, у вказаній дорожньо-транспортній пригоді мав місце факт взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки (тобто у розглядуваній нами дорожньо-транспортній пригоді трьох транспортних засобів). Відтак, до отримання АТ «СК «ББС Іншуранс» обвинувального вироку з відміткою про набрання ним законної сили, у страховика відсутній обов`язок у проведенні будь-яких страхових виплат. У частинах першій та другій статті 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, що її заподіяла. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки(пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК України). За статтею 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. У статті 1188 ЦК України передбачено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, зокрема шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою. За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом. Разом із тим, правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов`язок. Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України «Про страхування» в редакції тут і далі, чинній на момент виникнення спірних відносин). За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин). Розрізняють добровільну та обов`язкову форми страхування (стаття 5 Закону України «Про страхування»). Добровільним може бути, зокрема, страхування наземного транспорту (пункт 6 частини четвертої статті 6 Закону України «Про страхування»). Втім, законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником, зокрема, відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування) (частина перша статті 999 ЦК). Види обов`язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України «Про страхування». До них згідно з пунктом 9 частини першої вказаної статті належить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. До відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства (частина друга статті 999 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин). Таким актом цивільного законодавства у цій сфері є, зокрема, Закон України від 1 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV), який був чинним до 01 січня 2025 року. Закон № 1961-IV визнано таким, що втратив чинність Законом України 21 травня 2024 року № 3720-IX «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі Закон № 3720-IX). Згідно пункту 6 розділу VI Закону № 3720-IX договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що укладені та набрали чинності до введення в дію цього Закону, продовжують діяти на умовах, що були чинними на день набрання чинності такими договорами. На договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, що укладені після набрання чинності цим Законом та набирають чинності після введення в дію цього Закону, поширюються вимоги цього Закону….. Дія положень цього Закону поширюється виключно на страхові випадки, які настали за договорами страхування, що набрали чинності після введення в дію цього Закону. Жодне положення цього Закону не може збільшувати будь-які зобов`язання за будь-якими випадками, що мають ознаки страхових випадків за договорами страхування цивільно-правової відповідальності, укладеними відповідно до Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (Відомості Верховної Ради України, 2005 р., № 1, ст. 1 із наступними змінами). З огляду на дату настання страхового випадку (08 листопада 2023 року) та дату укладення ОСОБА_2 договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (30 травня 2023 року) до правовідносин сторін у справі застосуванню підлягають положення саме Закону № 1961-IV. Цей Закон регулює відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності) і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України. Пунктами 2, 3 частини першої статті 988 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) передбачено, що страховик (страхова компанія) зобов`язаний протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхової виплати страхувальникові; у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором. Страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором. Страхова виплата за договором майнового страхування здійснюється страховиком у межах страхової суми, яка встановлюється у межах вартості майна на момент укладення договору. Страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката). Страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком (стаття 990 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин). Порядок та умови здійснення страхового відшкодування за договорами (полісами) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів регламентуються Законом № 1961-IV. Так, у статті 3 Закону № 1961-IV обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників. Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. У пункті 33.1.4 статті 33 Закону № 1961-IV передбачено, що у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов`язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, ( МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов`язок, він має підтвердити це документально. Крім того, для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, (МТСБУ) заяву про страхове відшкодування (пункт 35.1 статті 35). У пункті 35.1 статті 35 Закону № 1961-IV зазначено, що для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про ДТП подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування. Згідно з пунктом 36.1 статті 36 Закону № 1961-IV страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, (МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Відповідно до пункту 36.2 статті 36 Закону № 1961-IV страховик протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо дорожньо-транспортна пригода розглядається в цивільній, господарській або кримінальній справі, перебіг цього строку припиняється до дати, коли страховику стане відомо про набрання рішенням у такій справі законної сили. У разі якщо заява про здійснення страхового відшкодування чи інші документи, необхідні для прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), подані з порушенням строку, встановленого цим Законом, строк прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та його виплата збільшується на кількість днів такого прострочення. Відповідно до пунктів 37.1.1, 37.1.4 статті 37 Закону № 1961-IV підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є: - навмисні дії особи, відповідальність якої застрахована (страхувальника), водія транспортного засобу або потерпілого, спрямовані на настання страхового випадку; - неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди. Згідно з частиною п`ятою статті 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Таким чином, закон містить вказівку на перерозподіл обов`язку доказування та зобов`язує саме відповідача довести, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, була спричинена внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Разом із тим, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела. Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі № 204/3783/16-ц. З огляду на презумпцію вини заподіювача шкоди, передбаченої частиною другою статті 1166 ЦК України, відповідач звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п`ята статті 1187 ЦК України, пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК України). Порядок та умови відшкодування шкоди безпосередньо встановлено ЦК України, відповідно до якого умовами відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є протиправність поведінки заподіювача шкоди, наявність цієї шкоди у потерпілого і причинного зв`язку між ними. При цьому слід враховувати, що особливі правила статті 1187 ЦК України діють тоді, коли шкоду завдано тими властивостями об`єкта, через які діяльність із ним визнається джерелом підвищеної небезпеки. Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки. Разом із тим, відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого. Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними. Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди. Такі правові висновки зроблені у постановах Верховного Суду від 05 червня 2019 року в справі № 466/4412/15-ц, від 15 серпня 2019 року в справі № 756/16649/13-ц, від 02 жовтня 2019 року в справі № 447/2438/16-ц, від 11 грудня 2019 року в справі № 601/1304/15-ц, від 03 червня 2020 року в справі № 345/3335/17, від 07 жовтня 2020 року в справі № 742/637/19. Отже, цивільно-правова відповідальність за шкоду, заподіяну в результаті дії джерела підвищеної небезпеки настає без вини її заподіювача. Тому страховик хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Закону № 1961-IV порядку. При цьому наявність чи відсутність у страховика обов`язку з виплати страхового відшкодування замість завдавача шкоди не є предметом розгляду в кримінальному провадженні. Тому відсутність судового рішення у кримінальному провадженні не може бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог потерпілої особи до страховика про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП. Крім того, вищенаведеним пунктом 36.2 статті 36 Закону № 1961-IV визначено лише підставу припинення здійснення страхового відшкодування у разі, якщо ДТП розглядається в цивільній, господарській або кримінальній справі, та не передбачено можливості відмови у стягненні страхового відшкодування у справі, яка вже розглядається судом в порядку цивільного судочинства, за наслідками такого розгляду. Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 16 лютого 2022 року в справі № 242/1930/21, від 21 квітня 2022 року у справі № 447/2222/20, від 05 жовтня 2022 року в справі № 208/4598/21 та від 30 квітня 2025 року в справі № 496/3445/22. Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов обґрунтовано висновку, з яким погоджується колегія суддів, про наявність підстав для задоволення позову. Доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують. Пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки наведені в апеляційної скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, оскаржене рішення суду першої інстанції належить залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. З урахуванням висновків суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги, а саме того, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, підстави для розподілу судових витрат, які пов`язані з розглядом справи в суді першої інстанції, а також щодо судових витрат особи, яка подала апеляційну скаргу, відсутні. Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 382 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,

УХВАЛИВ: апеляційну скаргу акціонерного товариства «Страхова компанія «ББС Іншуранс» залишити без задоволення. Рішення Сколівського районного суду Львівської області від 30 вересня 2025 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 16 лютого 2026 року. Головуючий С.М. Копняк Судді: С.М. Бойко А.В. Ніткевич