Постанова Івано-Франківський апеляційний суд № 346/3256/25

Справа № 346/3256/25 Провадження № 33/4808/137/26 Категорія ст.130 ч.1 КУпАП Головуючий у 1 інстанції Коваленко Д. С. Суддя-доповідач Васильєв П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 лютого 2026 року м. Івано-Франківськ Суддя Івано-Франківського апеляційного суду Васильєв О.П., за участю секретаря судового засідання Остапчук Б.М. захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , адвоката Боднарука В.В., розглянувши справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою захисника адвоката Боднарука В.В. на постанову Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 08 січня 2026 року, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік, стягнуто судовий збір в розмірі 665,60 гривень,- в с т а н о в и в : Судом першої інстанції встановлено, що 23 червня 2025 року о 00 годині 23 хвилин в м. Коломия по вул. Гетьмана Івана Мазепи, водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом Volkswagen Sharan номерний знак НОМЕР_1 з явними ознаками алкогольного сп`яніння (запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, виражене тремтіння пальців рук). Від проходження медичного огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законодавством порядку відмовився, чим порушив п.2.5. Правил дорожнього руху та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене частиною 1 статті 130 КУпАП. Не погодившись із висновками суду захисник адвокат Боднарук В.В. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 08 січня 2026 року та прийняти нову постанову, якою закрити провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 130 КУпАП за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення. Вказує, що він не згоден із постановою суду першої інстанції у зв`язку із невідповідністю висновків судді обставинам справи, а також через порушення ним норм матеріального і процесуального права. Зазначає, що суддя прийшов до хибного факту визнавши ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП. Крім того, в постанові суддя не вказав, що саме порушив ОСОБА_1 , який пункт ПДР, тобто докази керування останнім транспортним засобом та відмова від проходження огляду не підтверджені доказами, оскільки наявні в матеріалах справи є сумнівними. Вказує, що працівниками поліції було незаконно зупинено транспортний засіб під керуванням ОСОБА_1 , а тому всі подальші дії працівників поліції слід вважати незаконними. Вважає, що обставини, викладені у протоколі, не відповідають дійсності, оскільки раніше працівники поліції під приводом перевірки на стан алкогольного сп`яніння доставили ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 , а тому цього разу останній був наляканий провокацією, а тому відмовився від проходження огляду. ОСОБА_1 сказав, що акт огляду не був складений за його присутності, а його підпис було отримано обманним шляхом, копію протоколу про адміністративне правопорушення він не отримав. Також, зазначає, що направлення на огляд в медичному закладі складалося за відсутності ОСОБА_1 , як і протокол про адміністративне правопорушення, який він не відмовлявся підписати. Стверджує, що огляд ОСОБА_1 на стан алкогольного сп`яніння не було проведено, працівниками поліції відбувався психологічний тиск з грубим порушенням норм чинного законодавства. ОСОБА_1 не роз`яснили принцип роботи і застосування газоаналізатора з допомогою якого буде проведений огляд, крім того не надали відповідні документи на право застосування даного газоаналізатора. В акті огляду вказаний невірний серійний номер газоаналізатора, що унеможливлює ідентифікацію даного приладу. ОСОБА_1 повідомив, що йому не були роз`яснені права та обов`язки, а також йому не надали можливості скористатися допомогою адвоката. З долученого до матеріалів справи відеозапису, вбачається, що працівники поліції не повідомили водія, що ведеться безперервний запис їхньої розмови. Дані відео файли не можуть бути допустимими доказами, оскільки вони вирвані з контексту розмови. В судове засідання апеляційної інстанції особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 не з`явився, хоча в установленому законом порядку повідомлялася про розгляд апеляційної скарги. Зі змісту доводів захисника адвоката Боднарука В.В. вбачається, що ОСОБА_1 знає про розгляд апеляційної скарги в суді апеляційної інстанції, однак повністю довіряє йому представництво своїх інтересів в суді та не заперечує проти розгляду апеляційної скарги за його відсутності. Апеляційний суд враховує, що особа, яка притягається до відповідальності самостійно, відповідно до принципу диспозитивності, вирішують питання щодо участі в судовому засіданні суду апеляційної інстанції. Разом з тим, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, особиста присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності та його захисника під час провадження в суді апеляційної інстанції не має такого ж вирішального значення, як в суді першої інстанції. Умови застосування статті 6 Конвенції стосовно провадження в суді апеляційної інстанції залежать від особливостей певного провадження; слід взяти до уваги загалом проведений судовий процес у національній правовій системі, а також роль, яку відіграє у ньому суд апеляційної інстанції (Ермі проти Італії ) При цьому, обвинувачений може відмовитися від свого права брати участь або бути заслуханим в апеляційному провадженні, або прямо, або своєю поведінкою (Кашлев проти Естонії, Хернандес Ройо проти Іспанії). Враховуючи наведене апеляційний суд вважає, що розгляд апеляційної скарги може бути проведений без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. В судовому засіданні апеляційної інстанції захисник адвокат Боднарук В.В. просив апеляційну скаргу задовольнити, постанову Коломийського міськрайонного суду від 08.01.2026 року скасувати, провадження у справі щодо ОСОБА_1 закрити за п.1 ст. 247 КУпАП за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення. Перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанову судді необхідно залишити без змін з наступних підстав. Згідно ст. 245 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративне правопорушення є всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її у точній відповідності із законом. Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП, суддя при розгляді справи про адміністративне правопорушення має з`ясувати, чи було вчинено правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Апеляційний суд звертає увагу на те, що Європейський суд неодноразово вказував, що адміністративне правопорушення, санкція за вчинення якого у КУпАП передбачає адміністративний арешт, визнається кримінальним правопорушенням у розумінні Конвенції (справа "Гурепка проти України"), а позбавлення прав на управління транспортним засобом також розглядається Європейським Судом кримінально-правовою санкцією, оскільки право керувати автомобілем є дуже корисним в щоденному житті і для здійснення діяльності. Визнання кримінально-правового змісту справи свідчить про те, що особа, яка притягається до відповідальності за вчинення такого правопорушення повинна користуватися основними гарантіями, які забезпечуються при обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, серед яких право знати, у вчиненні якого правопорушення його підозрюють або обвинувачують, бути чітко і своєчасно повідомленим про свої права та обов`язки, мати захисника, оскаржувати судові рішення в апеляційному та касаційному порядку та інші. Апеляційний суд також неодноразово звертав увагу на недосконалість КУпАП, який було введено в дію Постановою Верховної Ради Української РСР №8074-10 від 07.12.1984 року та вказував на необхідність здійснення правосуддя, виходячи з загальних принципів здійснення судочинства, з метою забезпечення справедливої процедури і юридичної визначеності. Крім того, апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що ЄСПЛ неодноразово зазначав, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. («Пономарьов проти України») Так, під час апеляційного розгляду справи, судом апеляційної інстанції у повному обсязі були реалізовані права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності щодо права скористуватись юридичною допомогою професійного захисника та були перевірені її доводи щодо невинуватості у вчиненні правопорушення, внаслідок чого було встановлено, що вони є безпідставними та повністю спростовуються сукупністю досліджених доказів. Апеляційний суд вважає, що допущені судом першої інстанції порушення процесуального закону не можуть бути безумовною підставою для скасування судового рішення та ухвалення іншого судового рішення аналогічного за своїм змістом. Апеляційний суд вважає, що підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції можуть бути тільки істотні порушення вимог процесуального законодавства, які перешкодили суду правильно встановити фактичні обставини та надати вірну оцінку сукупності досліджених доказів та прийти до обґрунтованого висновку про доведеність вини у вчиненні правопорушення. Так, діючий КУпАП не містить визначення правових підстав для скасування судового рішення суду першої інстанції у зв`язку з чим при вирішанні цього питання необхідно виходити із загальних принципів здійснення судочинства. Апеляційний суд вважає, що судове рішення суду першої інстанції підлягає обов`язковому скасуванню у тому, випадку, коли за наявності підстав для закриття провадження суд не закрив провадження по справі, або коли рішення було ухвалено незаконним складом суду. Зокрема, підлягає обов`язковому скасуванню судове рішення у тому разі, коли вину обвинуваченого не доведено сукупністю належних та допустимих доказів по справі, коли відсутня подія правопорушення або коли в діях особи, яка притягається до відповідальності відсутній склад відповідного правопорушення. Так, враховуючи, що в своїх доводах адвокат Боднарук В.В. посилається на те, що суд першої інстанції прийшов до безпідставного висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, суд апеляційної інстанції вважав за необхідне у повному обсязі перевірити вищевказані доводи. Зокрема, в судовому засіданні захисник адвокат Боднарук В.В. повністю підтримав вимоги апеляційної скарги та стверджував, що він не заперечує факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом, однак вважав, що працівники поліції безпідставно зупинили транспортний засіб і не пропонували водію пройти огляд на стан сп`яніння у встановленому законом порядку. Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Оцінка доказів, відповідно до ст. 252 КУпАП, відбувається за внутрішнім переконанням особи, що приймає рішення, та ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному досліджені всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю, а жодний доказ не має наперед встановленої сили. Дослідивши у повному обсязі сукупність зібраних по справі доказів та оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, з врахуванням всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин справи, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Правильність вищевказаних висновків суду першої інстанції, на переконання апеляційного суду, повністю доводиться зібраними та дослідженими судом доказами. Так, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №370018 від 23.06.2025 року, ОСОБА_1 в м. Коломия, вул. Івана Мазепи керував ТЗ Volkswagen Sharan д.н.з. НОМЕР_1 з явними ознаками алкогольного сп`яніння (запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, виражене тремтіння пальців рук). Від проходження медичного огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законодавством порядку відмовився, чим порушив п. 2.5 ПДР, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП (а.с. 1). Протокол складений уповноваженою особою поліцейським Коломийського РІП ГУНП в Івано-Франківській області старшим сержантом поліції Білейчук В.Л., із заповненням всіх необхідних реквізитів, встановлених ст. 256 КУпАП, підписаний ним та особою, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 . Виклад обставин в протоколі цілком відповідає вимогам Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС України 07 листопада 2015 року № 1395. ОСОБА_1 був присутній при складанні вказаного протоколу, був ознайомлений з його змістом, йому були роз`яснені права та обов`язки, передбачені ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП, повідомлений про те, що розгляд справи відбудеться в Коломийському міськрайонному суді, про що свідчить відеозапис із нагрудної камери працівників поліції. На переконання апеляційного суду, протокол про адміністративне правопорушення містить достатні дані про те, що ОСОБА_1 був ознайомлений зі змістом протоколу про адміністративне правопорушення та отримав копію протоколу про адміністративне правопорушення, що підтверджується його власноручним підписом. Апеляційний суд враховує, що відповідно до ст. 254 КУпАП, у випадку виявлення адміністративного правопорушення, складається протокол про адміністративне правопорушення, який є основним процесуальним документом і єдиною підставою для розгляду справи про адміністративне правопорушення. Протокол про адміністративне правопорушення є документом, що офіційно засвідчує факти неправомірних дій і розцінюється як основне джерело доказів. Відповідно до вимог ст. 256 КУпАП протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; при наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами. У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви свого відмовлення від його підписання. При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснюються його права і обов`язки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі. В своїх судових рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово вказував на те, що формулювання обвинувачення є важливою умовою справедливого та об`єктивного судового розгляду. В рішенні у справі «Маттоціа проти Італії" Європейський Суд зазначив, що «обвинувачений у вчиненні злочину має бути негайно і детально проінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення». Хоча ступінь "детальності" інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту. Апеляційний суд вважає, що обвинувачення висунуте ОСОБА_1 є конкретним, оскільки зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення вбачається, що суть обвинувачення полягає в тому, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП звинувачується у відмові від проходження в установленому законом порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння та порушенні вимог п. 2.5 Правил дорожнього руху України. При цьому, даними відеозаписів підтверджено, що працівник поліції ознайомив ОСОБА_1 зі змістом протоколу та висунутим звинуваченням, з правами та обов`язками, які передбачені законом, повідомив про можливість надати пояснення щодо висунутого обвинувачення та ознайомитись з матеріалами справи. До матеріалів справи долучено акт огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів, згідно якого огляд проведений у зв`язку з виявленими ознаками: запах алкоголю з порожнини рота, виражене тремтіння пальців рук, порушення мови, огляд не проводився, від підпису ОСОБА_1 відмовився. (а.с. 4) До вказаного протоколу про адміністративне правопорушення додано направлення ОСОБА_1 , як водія транспортного засобу, на огляд з метою виявлення стану алкогольного сп`яніння в КНП «Коломийська ЦРЛ», складене 23.06.2025 року о 00 год. 27 хв. (а.с. 5), у результаті огляду, проведеного поліцейським, виявлені ознаки сп`яніння: запах алкоголю з порожнини рота, виражене тремтіння пальців рук, порушення мови. Огляд не проводився, оскільки водій відмовився. Згідно долученого до матеріалів справи рапорту поліцейського СРПП Коломийського РВП ГУНП в Івано-Франківській області сержанта поліції Білейчука В., вбачається, що під час перевірки документів у водія ОСОБА_1 виявлено ознаки алкогольного сп`яніння, а саме запах алкоголю з ротової порожнини, виражене тремтіння пальців рук та порушення мови. У подальшому на місці зупинки водію ОСОБА_1 було запропоновано пройти медичний огляд на стан алкогольного сп`яніння у лікувальному закладі, зокрема Коломийській ЦРЛ, на що останній також відмовився. У зв`язку із зазначеним відносно ОСОБА_1 було складено протокол про адміністративне правопорушення ч.1 ст. 130 КУпАП. (а.с. 6) Апеляційний суд звертає увагу на те, що вказаний рапорт працівника поліції за своїм правовим змістом є службовим документом, яким поліцейський інформує керівництво про законність своїх дій. До матеріалів справи також долучено: копію посвідчення водія ОСОБА_1 (а.с. 3). Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до статті 251 КУпАП відеофіксація є одним із доказів в справі про адміністративне правопорушення, тому з метою всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин справи в їх сукупності, судом апеляційної інстанції були досліджені відеозаписи з нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) інспекторів патрульної поліції. Судом апеляційної інстанції були досліджені відеозаписи з нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) інспекторів патрульної поліції, які долучені до протоколу про адміністративне правопорушення. Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано визнав відеозаписи належним та допустимим доказом, оскільки вони отримані у встановленому законом порядку та дозволяє повно і всебічно встановити обставини вчиненого адміністративного правопорушення. Апеляційний суд звертає увагу на те, що вищевказані відеозаписи було зроблено з нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) інспекторів патрульної поліції, які приймали участь у складанні протоколу про адміністративне правопорушення. Так, зафіксовані відеозаписом обставини, які були здійснені поліцейським за допомогою нагрудного відео реєстратора, безумовно стосуються вчиненого правопорушення, що надає можливість повно та об`єктивно дослідити їх, детально відновити послідовність подій та конкретизувати поведінку поліцейських та особи, яка притягується до адміністративної відповідальності. Досліджений судом відеозапис має достатньо високу інформативність, позбавлений упередження і суб`єктивного ставлення, має безсторонній характер, що вимагає від суду ретельного та уважного дослідження вищевказаного доказу у сукупності із іншими доказами по справі. (а.с. 7). Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано зазначив про відсутність жодних сумнівів у тому, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом за обставин, які зазначені у протоколі про адміністративне правопорушення, оскільки це підтверджується сукупністю даних відеозапису, один з яких є записом з відеореєстратора машини поліції, а іншій з камери поліцейського, що розміщена на його одязі (дані обставини підтверджуються фактичними даними саме із таким змістом, оскільки вони містяться у диску, з аудіо-відеозаписом події- а.с.7 та протоколі - а.с.1). Суд обґрунтовано вказав на те, що з відеозапису вбачається рух автомобіля Volkswagen Sharan номерний знак НОМЕР_1 23.06.2025, 00.23. у м.Коломия по вул.Гетьмана Мазепи Івана, що повністю узгоджується з даними протоколу. Зокрема, вищевказаним відеозаписом зафіксовано, як працівники поліції подали сигнал проблисковими маячками синього і червоного кольору, вимагаючи зупинити транспортний засіб, водієм якого був саме ОСОБА_1 . Суд першої інстанції надав належну правову оцінку доводам сторони захисту про те, що на відеозапису, який здійснено з камери працівника поліції невірно зазначена дата зафіксованих подій. В той же час, сукупність досліджених судом доказів разом із даними відеозапису з відеореєстратора з машини працівників поліції, який містить дату здійснення відеозапису 23 червня 2025 року, яка відповідає дійсності та узгоджується із даними протоколу про адміністративне правопорушення. Суд обґрунтовано зазначив, що на обох записах співпадає час і місце зупинки (різниця у 3-х хвилинах не є суттєвою, оскільки обидва файли є послідовними і доповнюють один одного); повністю співпадають одяг водія, його зовнішній вигляд та місце розташування транспортного засобу, яким керував ОСОБА_1 , у зв`язку із чим у суд переконаний в тому, що відеозапис здійснений працівником поліції з персонального відео реєстратора дійсно відбувався в той самий час, який зазначено у протоколі про адміністративне правопорушення. Апеляційний суд вважає, що вищевказаний недолік відеозапису має суто технічне походження та не впливає на можливість використання вказаного відеозапису як доказу у справі Зокрема, відеозаписом зафіксовано як працівники поліції спілкуються з водієм ОСОБА_1 , якого зупинили у зв`язку із порушенням вимог комендантської години. На вимогу працівника поліції водій надав посвідчення водія та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу. Після цього працівник поліції повідомив, що у водія виявлені ознаки алкогольного сп`яніння, а тому йому пропонують пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння за допомогою газоаналізатора Алкотест Драгер, водій повідомив, що не згідний і запитав наслідки відмови. Працівник поліції повідомив, що за відмову від проходження огляду передбачена відповідальність ч.1 ст. 130 КУпАП, як і за керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння. Водій відмовився від проходження огляду. Після цього йому було запропоновано проїхати до медичного закладу Коломийської ЦРЛ, ОСОБА_1 відмовився. Водія повідомили, що він порушив п. 2.5 ПДР, за що передбачена відповідальність ч.1 ст. 130 КУпАП, а тому відносно нього буде складено протокол про адміністративне правопорушення. Працівник поліції роз`яснив ОСОБА_1 його права передбачені ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП. Далі працівник поліції складає адміністративні матеріали. Згодом ОСОБА_1 ознайомили зі складеним відносно нього актом огляду та направленням на огляд у медичному закладі, а також протоколом за ч.1 ст. 130 КУпАП. Відеозаписом із відео реєстратора службового транспортного засобу зафіксовано рух транспортного засобу Volkswagen Sharan д.н.з. НОМЕР_1 та його зупинку на вимогу працівників поліції. Відеозаписи отримані у встановленому законом порядку і здійснені працівником поліції за допомогою наявних в нього технічних засобів, а відтак є належним та допустимим доказом факту відмови водія ОСОБА_1 , пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу та в медичному закладі. Суд, дослідивши доводи апелянта та відеоматеріали, що містяться на оптичних дисках, встановив, що працівники поліції під час спілкування з ОСОБА_1 , виявивши в останнього ознаки алкогольного сп`яніння, діяли відповідно до приписів законодавства України, в межах своєї компетенції та виконуючи свої професійні обов`язки у відповідності до Закону України «Про Національну поліцію», а відтак обґрунтовано, на законних підставах запропонували водію пройти огляд щодо визначення стану алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу та в медичному закладі, на що останній відмовився. Апеляційний суд звертає увагу на те, що вищевказаними відеозаписами зафіксовані реальні дані, які не можуть бути спотворені та мають істотне значення для розгляду справи, дозволяють встановити психологічне ставлення ОСОБА_1 до вчиненого правопорушення та інші обставини, які прямо вказують на нього, як на правопорушника, який керував транспортним засобом та відмовився від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку. Апеляційний суд неодноразово звертав увагу на те, що згідно диспозиції ч.1 ст.130 КУпАП, для настання адміністративної відповідальності, не має значення причина відмови особи, яка керує транспортним засобом від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції за виключенням обставин, які встановлені ст. 17 КУпАП. Апеляційний суд вважає, що ОСОБА_1 не діяв у стані крайньої необхідності, не знаходився у стані необхідної оборони і не перебував у стані неосудності. Зокрема, обставини за яких було вчинено правопорушення та складено протокол про адміністративне правопорушення, свідома відмова від проходження огляду на стан сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу поліцейським за допомогою спеціального технічного засобу та відмова проходити такий огляд в медичному закладі, відсутність належного обґрунтування відмови проходження огляду на стан сп`яніння за умови роз`яснення водію транспортного засобу негативних наслідків у вигляді притягнення його до адміністративної відповідальності, у своїй сукупності свідчать про те, що ОСОБА_1 мав реальну можливість виконати вимоги п.2.5 ПДР України щодо проходження огляду на стан сп`яніння та свідомо безпідставно відмовився від проходження такого огляду. Апеляційний суд вважає, що законодавець передбачив настання адміністративної відповідальності за відмову від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку, саме з метою забезпечення неможливості ухилитись від проходження такого огляду водіями, які підозрюються у керуванні транспортним засобом у стані сп`яніння. Апеляційний суд неодноразово звертав увагу на те, що користування джерелом підвищеної небезпеки покладає на водія транспортного засобу певні додаткові обов`язки, які пов`язані із необхідністю забезпечення безпечного використання транспортних засобів. Апеляційний суд неодноразово вказував на те, що керування транспортним засобом водієм, який підозрюється в тому, що перебуває у стані алкогольного сп`яніння, створює реальну небезпеку, яка може призвести до тяжких наслідків. Апеляційний суд звертає увагу на те, що у рішенні по справі "О`Галлоран та Франціє проти Сполученого Королівства" від 29.06.2007 року Європейський суд з прав людини постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Відповідно до вимог п. 2.5 ПДР України, водій повинен на вимогу працівника поліції пройти в установленому порядку медичний огляд для визначення стану сп`яніння, впливу наркотичних чи токсичних речовин. Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до ПДР України водій транспортного засобу повинен не просто погодитись на проведення огляду на стан сп`яніння, а виконати вимоги поліцейського, які спрямовані на забезпечення проведення огляду на стан сп`яніння у медичному закладі. Таким чином, водій транспортного засобу повинен не тільки погодитись на проходження огляду на стан сп`яніння у медичному закладі, а і своєю поведінкою забезпечити можливість проведення такого огляду і не створювати перешкод щодо реальної можливості його проведення в установленому законом порядку. У разі невиконання вимог п. 2.5 ПДР України, передбачена адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП, а саме за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції. Так, факт відмови водія від проходження огляду на стан сп`яніння за своїм правовим змістом є правопорушенням, а не процесуальною дією, яка дозволяє виявити волевиявлення особи, яка підозрюється у керуванні транспортним засобом у стані сп`янінням щодо її бажання проходити огляд на стан сп`яніння у встановленому законом порядку. Відмова виконувати вимогу поліцейського пройти у встановленому законом порядку огляд на сп`яніння за своїм правовим змістом є правопорушенням, яке передбачено ч.1 ст.130 КУпАП та полягає у відмові виконувати вимоги п.2.5 ПДР України. За таких обставин, доводи про те, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності не була обізнана про правові наслідки своїх дій та була позбавлена права отримати відповідну правову допомогу від адвоката або іншого фахівця у галузі права, який за законом мав можливість надати таку правову допомогу є неспроможними, оскільки відмовляючись виконувати вимоги працівника поліції щодо проходження огляду на стан сп`яніння водій транспортного засобу не може не розуміти, що порушує вимоги п.2.5 ПДР України та своїми діями вчиняє відповідне правопорушення. Водій транспортного засобу повинен виконати вимоги п.2.5 ПДР України, а свідоме невиконання вищевказаних вимог утворює склад правопорушення. Суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху та вчинив адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП, що і покладено останньому у вину. Доводи апелянта з приводу того, що в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, не знайшли свого підтвердження та повністю спростовуються сукупністю досліджених судом доказів, яким суд дав належну оцінку у відповідності до вимог ст. 252 КУпАП. Апеляційний суд звертає увагу на те, що правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП є закінченим з моменту відмови водія пройти огляд на стан сп`яніння в медичному закладі. Апеляційний суд звертає увагу, що факт відмови водія від проходження огляду на стан сп`яніння за своїм правовим змістом є правопорушенням, а не процесуальною дією, яка дозволяє виявити волевиявлення особи, яка підозрюється у керуванні транспортним засобом у стані сп`янінням щодо її бажання проходити огляд на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку. Факт відмови водія від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння за допомогою технічного засобу поліцейським або в медичному закладі встановлюється судом на підставі доказів, які досліджені та оцінені судом за внутрішнім переконанням. Апеляційний суд вважає, що дії працівників поліції не порушували права та свободи ОСОБА_1 , а наявні у справі докази, отримані у встановленому законом порядку і не здобуті завдяки інформації, яку було отримано внаслідок істотного порушення прав та свобод. Апеляційний суд неодноразово звертав увагу на те, що правомірність дій поліцейських щодо зупинки транспортного засобу не знаходиться у причинному зв`язку з обов`язком водія транспортного засобу пройти відповідний медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного сп`яніння. Право органів Національної поліції вимагати пройти у встановленому порядку медичний огляд у відповідності до п.2.5 ПДР України кореспондується із обов`язком водія не керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння або перебуваючи під впливом наркотичних чи токсичних речовин. Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до національного законодавства працівник поліції самостійно, на власний розсуд приходить до висновку про наявність ознак сп`яніння у водія транспортного засобу та вирішує питання щодо необхідності проходження водієм транспортного засобу огляду на стан сп`яніння. Відтак вимога працівників поліції пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння була аргументованою, вмотивованою та ґрунтувалась на правових підставах. Таким чином, сукупність досліджених судом доказів поза розумним сумнівом свідчить про те, що ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом з ознаками алкогольного сп`яніння, відмовився від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР України та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП. Апеляційний суд звертає увагу на те, що вчинене ОСОБА_1 адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП , за своїм характером є грубим суспільно небезпечним проступком у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху та створює підвищену небезпеку, як для самого водія, так і для його пасажирів та інших учасників дорожнього руху і може призвести до тяжких непоправних наслідків. Апеляційний суд звертає увагу на те, що притягнення до адміністративної відповідальності водіїв, які керують транспортним засобом у стані сп`яніння пов`язано із необхідністю створення безпечних умов для учасників дорожнього руху, збереження життя і здоров`я громадян. При цьому, апеляційний суд виходить з того, що при визначенні стягнення необхідно враховувати його виховну дію, оскільки покарання, повинно бути направлено не тільки на забезпечення виправлення правопорушника та попередження вчинення ним нових правопорушень, а також повинно бути спрямовано на попередження вчинення правопорушень іншими особами. Застосовуючи справедливе стягнення за вчинене правопорушення, суд таким чином констатує, що відповідні діяння є суспільно небезпечними та за їх вчинення настають певні негативні наслідки. Апеляційний суд вважає, що обране судом адміністративне стягнення відповідає вимогам ст.23 КУпАП, відповідно до якої адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення та запобігання вчиненню нових правопорушень самим правопорушником та іншими особами. З огляду на наведене, підстав для скасування постанови не вбачається. Керуючись ст. 294 КУпАП,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу захисника адвоката Боднарука В.В. залишити без задоволення. Постанову Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 08 січня 2026 року щодо ОСОБА_1 залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення. Суддя Івано-Франківського апеляційного суду О.П. Васильєв