Постанова Тернопільський апеляційний суд № 609/823/25

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 609/823/25Головуючий у 1-й інстанції Ковтунович О.В. Провадження № 22-ц/817/113/26 Доповідач - Храпак Н.М. Категорія - П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 28 січня 2026 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: Головуючої - Храпак Н.М. Суддів - Костів О. З., Хома М. В., за участю секретаря - Дідух М.Є. без участі сторін, належним чином повідомлених про день, час та місце розгляду справи, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу №609/823/25 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шумського районного суду Тернопільської області від 23 жовтня 2025 року, ухваленого суддею Ковтуновичем О.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про скасування 1/3 частини у праві спільної часткової власності та припинення права власності на квартиру, - В С Т А Н О В И В : у вересні 2025 року представник позивача ОСОБА_1 адвокат Романова Ірина Дмитрівна звернулася в суд із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про скасування 1/3 частини у праві спільної часткової власності та припинення права власності на квартиру. Позов обґрунтований тим, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 1 жовтня 1998 року, виданого Шумською селищною Радою народних депутатів, згідно з розпорядженням №294 від 29 вересня 1998 року, - надано дозвіл на приватизацію та передано у приватну власність квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 55,62 кв. м. - ОСОБА_3 та членам його сім`ї ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . 06.12.2010 року Шумський районний суд Тернопільської області виніс рішення за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до відповідачів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про припинення права власності в порядку ст. 365 ЦК України та визнання права власності на 1/3 частку нерухомого майна, яким за ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 визнано право власності на 1/3 частину квартири в АДРЕСА_1 . Згідно до Витягів №28629587, 28629458, 28628704 від 11.01.2011 року про державну реєстрацію прав - КП Шумське бюро технічної інвентаризації за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у книзі № 1 за номером запису 0468 зареєстровано право власності на 11\100 (1/9) частку на кожного у праві спільної часткової власності на квартиру за адресою АДРЕСА_1 на підставі рішення Шумського районного суду Тернопільської обл. від 06.12.2010 року. Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є рідними батьками позивача - ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_1 від 31.03.1994 р. На даний час ОСОБА_1 є військовослужбовцем та проходить військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_1 , яке знаходиться в АДРЕСА_2 та перебуває на квартирному обліку у згаданому територіальному управлінні. Позивач проживає у м. Одесі та фактично зареєстрований АДРЕСА_2 , що підтверджується витягом з реєстру територіальної громади №2025/005909413 від 07.05.2025. Тобто у квартирі за адресою АДРЕСА_1 позивач не має зареєстрованого місця проживання та фактично там не проживає. На момент приватизації позивачу було лише 7 років, він був неповнолітнім і не міг самостійно вирішувати, чи є його добровільним волевиявленням здійснення ним приватизації житла. На час виникнення спірних правовідносин діяв ЦК УРСР, ст.13 якого визначала, що за неповнолітніх, які не досягли 15 років, угоди укладають від їх імені батьки або опікун. Вони вправі учиняти лише дрібні побутові угоди. Набуття позивачем у спільну часткову власність квартири АДРЕСА_3 в порядку приватизації житла, від імені якого діяли на той час його батьки ( ОСОБА_3 та ОСОБА_2 - Відовідачі), виходить за межі дрібної побутової угоди. Тому вважає, що позивач став співвласником квартири у небажаний для себе спосіб. Враховуючи те, що приватизація житлового фонду не є обов`язком позивача, а правом, волевиявлення позивача не було здійснено під час приватизації квартири і вказаний правочин не відповідає його дійсній волі, його бажанню по покладенню на нього обов`язку утримання нерухомого майна. З урахуванням цього, приватизація квартири у такий спосіб порушує його цивільні права і дає йому законне право на звернення до суду за захистом своїх порушених прав. На підставі викладеного, представник позивача просить скасувати 1/3 частину у праві спільної часткової власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 55,62 кв.м., належну ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Шумською селищною Радою народних депутатів від 01 жовтня 1998 року та витягу про державну реєстрацію прав №28629587 від 11.01.2011 року. В іншій частині свідоцтво про право власності на житло залишити без змін та припинити право спільної часткової власності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Рішенням Шумського районного суду Тернопільської області від 23 жовтня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про скасування 1/3 частини у праві спільної часткової власності та припинення права власності на квартиру відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Шумського районного суду Тернопільської області від 23.10.2025 та ухвалити нове рішення у справі, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги, заявник зазначає, що як вбачається з рішення Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положення пункту 5 статті 5 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду (справа про безоплатну приватизацію житла №1-38/2010 від 10 червня 2010 року), приватизація державного житлового фонду є не обов`язком громадян України, а є їх правом, яке повинне реалізовуватися ними на власний розсуд, на умовах, у порядку та спосіб , встановлених законом. Право на приватизацію квартири, яка належить до державного житлового фонду, мають особи, які постійно проживають у цій квартирі. Для отримання права власності на житло особа повинна звернутися до відповідного органу приватизації з належно оформленою заявою, яка підлягає розгляду вказаним органом у строк, передбачений чинним законодавством. Тобто, право особи на безоплатну приватизацію є правом абсолютним, таким, що залежить лише від її волі і не може бути заперечене жодною посадовою чи службовою особою. А тому актом здійснення цього права слід вважати подання заяви особою про приватизацію. Відповідно, така заява має трактуватися як підстава для набуття права власності на житло. На момент приватизації позивачу було лише 7 років, він був неповнолітнім і не міг самостійно вирішувати, чи є його добровільним волевиявленням здійснення ним приватизації житла. На час виникнення спірних правовідносин діяв ЦК УРСР, ст. 13 якого визначала, що за неповнолітніх, які не досягли 15 років, угоди укладають від їх імені батьки або опікун. Вони вправі учиняти лише дрібні побутові угоди. Набуття позивачем у спільну часткову власність квартири АДРЕСА_3 в порядку приватизації житла, від імені якого діяли на той час його батьки ( ОСОБА_3 та ОСОБА_2 Відовідачі), виходить за межі дрібної побутової угоди. Отже, позивач став співвласником квартири у небажаний для себе спосіб. Враховуючи те, що приватизація житлового фонду не є обов`язком позивача, а правом, волевиявлення позивача не було здійснено під час приватизації квартири і вказаний правочин не відповідає його дійсній волі, його бажанню по покладенню на нього обов`язку утримання нерухомого майна. З урахуванням цього, приватизація квартири у такий спосіб порушує його цивільні права і дає йому законне право на звернення до суду за захистом своїх порушених прав. Відзиву на апеляційну скаргу до Тернопільського апеляційного суду не надходило. ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася, хоча належним чином був повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, про що свідчить довідка про доставку судової повістки до електронного кабінету. Разом з тим, представник позивача надіслав до Тернопільського апеляційного суду заяву, в якій просять розгляд даної справи здійснювати без його участі та просить апеляційну скаргу задовольнити. Відповідачі ОСОБА_3 . Та ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилися, хоча належним чином були повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень за штрих кодом R068042170422, R068042169491. Відповідно до частини 6 статті 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур`єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Згідно з п. 1, п.2 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день вручення судової повістки під розписку та день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи. У відповідності до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника процесу за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, тому колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у відсутності учасників процесу. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції за наявними в справі доказами в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з огляду на таке. Згідно з ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як вказано в частині третій статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 цієї частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості. Судом встановлено, що згідно актового запису про народження № 23, складеного 31 березня 1994 року Шумським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області слідує, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 у м. Шумськ, Шумського району Тернопільської області, батьки якого: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Відповідно до свідоцтва про право власності на житло, виданого 01 жовтня 1998 року на підставі розпорядження №294 від 29 вересня 1998 року, Шумська селищна Рада народних депутатів, видно, що квартира, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 дійсно належить на праві приватної, спільної (сумісної або часткової) власності гр. ОСОБА_3 , та членами його сім`ї ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , загальною площею 55,62 кв.м. Рішенням Шумського районного суду Тернопільської області від 06 грудня 2010 року у справі № 2-813/2010 р. припинено за ОСОБА_4 та ОСОБА_5 право власності на 1/3 частину квартири, що в АДРЕСА_1 . Визнано за гр. ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 право власності на 1/3 частину квартири, що в АДРЕСА_1 . Згідно витягу про державну реєстрацію прав № 28628704 від 11.01.2011 вказується, що 11/100 частка квартири, чотирьохкімнатна, яка знаходиться у АДРЕСА_1 належить ОСОБА_3 на підставі рішення Шумського районного суду Тернопільської області від 06.12.2010. Відповідно до Інформаційної довідки № 78199622 від 16.01.2017 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно,державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єктів ОСОБА_3 володіє на праві 11\100 (1/9) частки у спільній частковій власності квартири за адресою АДРЕСА_1 . Згідно витягу про державну реєстрацію прав № 28629458 від 11.01.2011 вказується, що 11/100 частка квартири, чотирьохкімнатна, яка знаходиться у АДРЕСА_1 належить ОСОБА_2 на підставі рішення Шумського районного суду Тернопільської області від 06.12.2010. Відповідно до Інформаційної довідки №78207119 від 16.01.2017 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єктів, ОСОБА_2 володіє на праві 11\100 частки у спільній частковій власності квартири за адресою АДРЕСА_1 . Згідно витягу про державну реєстрацію прав № 28629587 від 11.01.2011 вказується, що 11/100 частка квартири, чотирьохкімнатна, яка знаходиться у АДРЕСА_1 належить ОСОБА_1 на підставі рішення Шумського районного суду Тернопільської області від 06.12.2010. Відповідно до Інформаційної довідки № 71808233 від 31.10.2016 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єктів, ОСОБА_1 володіє на праві 11\100 (1/9) частки у спільній частковій власності квартири за адресою АДРЕСА_1 . Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що позивач станом на час приватизації квартири у жовтні 1998 року не досяг повноліття та мав повних 4 роки, тому законом не вимагалося від нього письмової згоди на приватизацію квартири, проте він був членом сім`ї наймача, який є його батьком, оскільки постійно мешкав у квартирі разом із наймачем та іншими членами його сім`ї, у зв`язку з чим разом з іншими проживаючими у даній квартирі особами, набув за законом право на приватизацію квартири, а тому при здійсненні приватизації права позивача не були порушені. Колегія суддів погоджується з таким висновками суду першої інстанції, з огляду на таке. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства(стаття 15 ЦК України). Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого, вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову у їх задоволенні. Відповідно до статті 41 Конституції України визначено право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (частина перша статті 316 ЦК України). Зміст права власності викладено у положеннях частини першої та другої статті 317 ЦК України, відповідно до яких власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Згідно зі статтею 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом. Частинами другою, четвертою статті 9 Житлового кодексу Української РСР (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законодавством України. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (тут і далі - у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон №2482-XII) приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв тощо) державного житлового фонду на користь громадян України. Державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ. Згідно з частиною першою статті 2 та статті Закону №2482-XII до об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - квартири (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму. Приватизація здійснюється шляхом: безоплатної передачі громадянам квартир (будинків) з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім`ї та додатково 10 квадратних метрів на сім`ю; продажу надлишків загальної площі квартир (будинків) громадянам України, що мешкають в них або перебувають в черзі потребуючих поліпшення житлових умов. Відповідно до частини першої Закону №2482-XII, якщо загальна площа квартир (будинків), що підлягають приватизації, відповідає площі, передбаченій абзацом другим статті 3 цього Закону, зазначені квартири (будинки) передаються наймачеві та членам його сім`ї безоплатно. До членів сім`ї наймача включаються лише громадяни, які постійно проживають в квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на житло на момент введення в дію цього Закону. Згідно з положенням статті 64 ЖК Української РСР члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Частинами першою третьою, п`ятою Закону №2482-XII визначено, що приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд. Передача займаних квартир (будинків) здійснюється у спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку, кімнаті у гуртожитку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку). Передача квартир (будинків), кімнат у гуртожитках у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина. Передача квартир (будинків у власність громадян з доплатою, безоплатно чи з компенсацією відповідно до статті 5 цього Закону оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру (будинок), яке реєструється в органах приватизації і не потребує нотаріального посвідчення. Таким чином, умовою для здійснення приватизації житла є обов`язкова письмова згода всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, яка оформляється спільною заявою, а тимчасово відсутні дають письмове підтвердження. Наслідком порушення вимог частини другої статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» є визнання приватизації недійсною. Подібні висновки висловлені у постановах Верховного Суду від 01 червня 2020 року у справі № 520/14902/17 (провадження № 61-21727св19), від 14 вересня 2021 року у справі № 473/2473/20 (провадження № 61-38св21), від 27 лютого 2023 року у справі № 215/1765/21 (провадження № 61-218св23). Наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15 вересня 1992 року № 56 затверджено Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, чинне на момент приватизації спірного житла (далі - Положення), яким визначено порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян та перелік документів, що надаються при передачі державного житла у власність. Згідно з пунктом 5 Положення передача займаних квартир (будинків) здійснюється в приватну (для одиноких наймачів) та у спільну (сумісну або часткову) власність за письмовою згодою всіх повнолітніх (віком від 18 і більше років) членів сім`ї з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку). До членів сім`ї наймача включаються лише громадяни, які постійно мешкають у квартирі (будинку) разом з наймачем або за яким зберігається право на житло. Передача квартир (будинків) у власність громадян з доплатою, безоплатно чи з компенсацією оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру (будинок), яке реєструється в органах приватизації і не потребує нотаріального посвідчення (пункт 16 Положення) У пунктах 18, 20, 21 зазначеного Положення, передбачено, що громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім`ї на умовах найму квартиру (одноквартирний будинок), звертається в орган приватизації або до створеного ним підприємства по оформленню документів, де одержує бланк заяви (додатки 2, 3) та необхідну консультацію. При оформленні заяви на приватизацію квартири (будинку) громадянин бере на підприємстві, що обслуговує жилий будинок, довідку про склад сім`ї та займані приміщення (додатки 4, 5). У довідці вказуються члени сім`ї наймача, які прописані та мешкають разом з ним, а також тимчасово відсутні особи, за якими зберігається право на житло. У довідці вказуються новонароджені і на них враховується норма площі, що передається безкоштовно, незалежно від строку їх народження та введення в дію Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду». Пунктом 23 Положення визначено, що оформлена заява на приватизацію квартири (будинку) з доданими до неї довідкою про склад сім`ї та займані приміщення, а також документом, що підтверджує право на пільгові умови приватизації, подаються громадянином до органу приватизації місцевої державної адміністрації, виконкому місцевої Ради народних депутатів, чи державного підприємства, організації, установи, де вони реєструються. Згідно з п.п. 24, 26 Положення зареєстрована заява передається підприємству по оформленню документів. Орган приватизації, в разі потреби, уточнює необхідні для розрахунків дані в залежності від складу сім`ї і розміру загальної площі квартири (будинку), оформляє розрахунки (додатки 6, 7) та видає розпорядження (додаток 8). При створенні підприємства по оформленню документів ця робота виконується вказаним підприємством (крім оформлення розпорядження). На підставі оформленого розпорядження орган приватизації готує паспорт на квартиру (додаток 9), а на одноквартирний будинок - паспорт на домоволодіння, свідоцтво про право власності на житло (додаток 10) та реєструє його у спеціальній реєстраційній книзі (додаток 11). Згідно з ст. 11 ЦК УРСР повна цивільна дієздатність виникає з досягненням повноліття, тобто вісімнадцятирічного віку. Відповідно до ст. 14 ЦК УРСР за неповнолітніх, які не досягли п`ятнадцяти років, угоди укладають від їх імені батьки ( усиновителі) або опікун. Вони вправі учиняти лише дрібні побутові угоди. Відповідно до ст. 60 Кодексу про шлюб та сім`ю України (в редакції, чинній на час виникнення правовідносин), захист прав та інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей належить на їх батьках, які діють без особливих на те повноважень. Місцем проживання неповнолітніх, що не досягли п`ятнадцяти років, або громадян, які перебувають під опікою, визнається місце проживання їх батьків ( усиновителів)(ч. 2 ст. 17 ЦК УРСР). Виходячи з норм законодавства, яке регламентувало на час спірних відносин приватизацію державного житлового фонду, вбачається, що участь у приватизації займаного державного (комунального) житла приймають наймач та члени його сім`ї, тобто всі зареєстровані у цьому житловому приміщенні особи, що проживають у ньому. Відмова від участі у приватизації житла осіб зареєстрованих у житловому приміщенні не передбачалась, крім виключних випадків. Відповідно, згоду на участь у приватизації надавали всі повнолітні члени сім`ї. У справі, яка переглядається, судом встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , є батьками ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 31 березня 1994 року, виданим Шумським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області, про що зроблено актовий запис за №23. Відповідно до свідоцтва про право власності на житло, видане 01 жовтня 1998 року на підставі розпорядження №294 від 29 вересня 1998 року, Шумська селищна Рада народних депутатів посвідчує, що квартира, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 дійсно належить на праві приватної, спільної (сумісної або часткової) власності гр. ОСОБА_3 , та членами його сім`ї ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , загальною площею 55,62 кв.м. Також, матеріалами справи підтверджується, що на час приватизації спірної квартири у жовтні 1998 року неповнолітній ОСОБА_1 був членом сім`ї наймача (батька ОСОБА_3 ) та постійно проживав у житлі, яке підлягало приватизації, що наділяло батька правом на включення його до складу власників приватизованого житла. Таким чином, позивач як член сім`ї наймача, який був зареєстрований та проживав станом на 1998 рік за адресою своїх батьків: АДРЕСА_1 , на законних підставах брав участь у приватизації, і така враховувала потреби та норми житлової площі неповнолітнього на той час ОСОБА_1 . Відтак, приватизація даної квартири батьками позивача здійснена відповідно до вимог чинного на час її проведення та відповідала його інтересам, як неповнолітньої особи. А приватизація без його участі суперечила б нормам законодавства щодо захисту прав дитини. Отже, за згоди законних представників ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , позивач ОСОБА_1 на той момент останній набув право спільної сумісної власності на зазначену вище квартиру, чим було забезпечено його право на житло та на володіння ним. З досліджених доказів не вбачається, що батьки ОСОБА_1 , на момент реалізації права на приватизацію квартири за адресою: АДРЕСА_1 в інтересах їх неповнолітнього сина не мали необхідний обсяг цивільної дієздатності та їх волевиявлення не було вільним чи не відповідало їх внутрішній волі. Будь-яких доказів того, що реалізація батьками позивача права на приватизацію житла в інтересах їх неповнолітнього сина суперечили його правам та інтересам, матеріали справи не містять та суду не надано. За цих обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що права ОСОБА_1 у зв`язку з набуттям ним права власності на нерухоме майно не було порушено. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що невключення на час здійснення приватизації неповнолітнього позивача до складу членів сім`ї, які мають право на приватизацію, позбавило б його власності, набутої іншими членами сім`ї шляхом приватизації займаної квартири, та порушило його права, передбачені ст. 12 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", ст. 47 Конституції України, ст. 9 ЖК України. Враховуючи викладені обставини, апеляційний суд вважає, що ОСОБА_1 від імені якого, діяли його законні представники реалізував своє право на приватизацію, тому посилання заявника в апеляційній скарзі, що волевиявлення позивача не було здійснено під час приватизації квартири і вказаний правочин не відповідає його дійсній волі, його бажанню по покладенню на нього обов`язку утримання нерухомого майна апеляційним судом не беруться до уваги, оскільки на час приватизації від імені позивача та в його інтересах діяли його законні представники батьки, і його згода не була потрібна. Враховуючи, що позивач на час приватизації, відповідно до вимог приписів законодавства, був зареєстрований як малолітня дитина за адресою своїх батьків, а відтак будь які підстави вважати, що батьки діяли всупереч інтересам дитини, у суду відсутні. Також позивачем відповідно до ст. 81 ЦПК України не надано суду належних доказів, що його батьки під час приватизації діяли під впливом помилки щодо правової природи правочину, його змісту, прав сторін, що в свою чергу призвело до порушення вимог Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду». З огляду на викладене колегія суддів вважає, що позивачем не доведено обставин, на які він посилався, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 , слід залишити без задоволення, а рішення Шумського районного суду Тернопільської області залишити без змін, оскільки висновки місцевого суду відповідають обставинам справи, узгоджуються з нормами матеріального та процесуального права, які судом застосовані правильно, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 141, 259, 374, 375, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Шумського районного суду Тернопільської області від 23 жовтня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст судового рішення виготовлений 04 лютого 2026 року. Головуюча Н. М. Храпак Судді: О.З. Костів М.В. Хома