Постанова Тернопільський апеляційний суд № 607/4288/25

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 607/4288/25Головуючий у 1-й інстанції Дзюбич В.Л. Провадження № 22-ц/817/38/26 Доповідач - Костів О.З. Категорія - П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 05 січня 2026 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: головуючого - Костів О.З. суддів - Гірський Б. О., Храпак Н. М., розглянувши у письмовому провадженні в м.Тернополі цивільну справу №607/4288/25 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 вересня 2025 року, ухвалене суддею Дзюбичем В.Л., дати складення повного тексту не зазначено, у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_3 , в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_4 про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників, В С Т А Н О В И В: ОСОБА_5 , через свого представника адвоката Качура Семена Васильовича, звернувся в суд із позовом до ОСОБА_6 , третя особа ОСОБА_7 , в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_8 , в якому просив припинити право власності ОСОБА_6 на 1/15 частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 , та виплатити ОСОБА_6 грошову компенсацію вартості вказаної частки у сумі 69759.50 гривень, яка попередньо внесена на депозитний рахунок суду згідно з квитанцією до платіжної інструкції на переказ готівки №19-1967321/1/С від 19 лютого 2025 року та визнати за ОСОБА_5 право власності на 1/15 частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 , що належала ОСОБА_6 . Позов обґрунтований тим, що ОСОБА_5 володіє 13/15 частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Іншими співвласниками квартири є: ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , яким належать по 1/15 частки кожному. Таким чином, співвласниками даної квартири є 3 особи. Щодо малолітнього ОСОБА_7 та його законного представника матері, ОСОБА_8 , то між сторонами досягнуто повної згоди щодо подальшого володіння майном. Водночас формалізація цієї домовленості ускладнена у зв`язку з малолітнім статусом ОСОБА_9 та потребує додаткового часу, зокрема через територіальну віддаленість місця проживання основних учасників процесу. Водночас, стосовно відповідачки склалась ситуація, за якої позивач не може спільно володіти і користуватися майном, адже позивач там проживає зі своєю сім`єю: він, дружина та двоє їх дітей. Позивач вказав, що перед зверненням до суду він звернувся до ОСОБА_10 з комерційною пропозицією про купівлю належної їй частки квартири за ринковою ціною, однак дану пропозицію відповідачка відхилила. Тому, на думку позивача, єдиним шляхом вирішення даної ситуації є звернення з позовною заявою про припинення права власності на частки у спільному майні. При цьому, позивач зазначає, що частка відповідачки складає лише 1/15 квартири, тобто 2.13 кв.м, що в понад тринадцять (13.15) разів менше за мінімально нормативну площу для однокімнатної квартири, відтак така є незначною. Відтак, неможливо технічно виділити в натурі 1/15 частки квартири АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_6 . Квартира є неподільною, а частка в 1/15, що належить відповідачці, є незначною. Спільне володіння і користування майном позивачу із відповідачкою є неможливим, так як у даній квартирі згідно будівельних норм може проживати лише одна сім`я, в т.ч. зважаючи на площу квартири та кількість кімнат. Відповідачка у цій квартирі ніколи не проживала, її речі відсутні. Вважав, що припинення права власності на частку у спільному майні, не завдасть істотної шкоди інтересам відповідача. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 вересня 2025 року позов задоволено. Припинено право власності ОСОБА_6 на 1/15 частки від цілої квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Ухвалено виплатити ОСОБА_6 грошову компенсацію вартості 1/15 частки від цілої квартири у праві спільної власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , у сумі 69759.50 гривень, яка попередньо внесена на депозитний рахунок суду згідно з квитанцією до платіжної інструкції на переказ готівки №19-1967321/1/С від 19 лютого 2025 року. Визнано за ОСОБА_5 право власності на 1/15 частку від цілої квартири за адресою: АДРЕСА_1 , що належала ОСОБА_6 . Стягнуто із ОСОБА_6 в користь ОСОБА_5 968.96 гривень сплаченого позивачем судового збору та 10000 гривень понесених витрат на оплату професійної правничої допомоги. В апеляційній скарзі представник відповідачки ОСОБА_6 - адвокат Покотило Ю.В., не оскаржуючи рішення суду першої інстанції по суті, просить його скасувати в частині вирішення питання щодо розподілу судових витрат та ухвалити в цій частині нове рішення, яким здійснити новий розподіл витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору, а також відмовити в задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу. Зокрема зазначає, що в силу вимог ч.1 ст.142 ЦПК України, у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову. Як встановив суд, 28 березня 2025 року судом зареєстрований відзив на позовну заяву, поданий відповідачем, в якому остання визнала заявлені позовні вимоги по суті спору. Крім того, вказує, що 25 квітня 2025 року відповідачка разом зі своїм представником з`явилась в судове засідання, в якому підтвердила визнання заявлених позовних вимог по суті спору. Враховуючи, що відповідачкою було визнання позов до початку розгляду справи по суті, 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, підлягало поверненню позивачу. У зв`язку із цим, з відповідачки могло бути стягнуто лише 50 відсотків сплаченого судового збору. Таким чином, вважає, що судом помилково стягнуто з відповідачки усю суму судового збору, сплаченого при поданні позову у даній справі. Також зазначає, що відповідно до Додатку №1 до Договору про надання професійної правничої допомоги №03/12/2024 від 18 лютого 2025 року сторони узгодили, що за виконання доручення на етапі подання позову до Тернопільського міськрайонного суду та до ухвалення рішення за результатами розгляду вимог Клієнт сплачує гонорар у фіксованому розмірі 15000 гривень. Таким чином, умовами укладеного договору про надання професійної правничої допомоги прямо передбачено оплату гонорару до ухвалення судового рішення. Проте, вказує апелянт, судом не встановлено обставин, які свідчать про сплату такого гонорару до ухвалення судового рішення, що виключає можливість стягнення витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку із недоведеністю позивачем понесення таких витрат. Крім того зазначає, що матеріали справи не є об`ємними, справа, враховуючи визнання відповідачкою позовних вимог, могла бути вирішена за одне судове засідання, а тому виходячи із критерію пропорційності, а також характеру наданих юридичних послуг, принципу співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності адвокатських витрат, а також розумності їхнього розміру, враховуючи конкретні обставини справи, значення справи для сторони, вважає, що стягнутий судом розмір судових витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції у будь-якому випадку є завищеним та неспівмірним із обсягом наданих послуг. У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_5 - адвокат Качур С.В. просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуване судове рішення в частині судових витрат залишити без змін, оскільки вважає його законним та обґрунтованим. Зокрема зазначає, що твердження апелянта про відсутність спору і нібито непотрібність залучення адвоката суперечать фактичним обставинам справи. Вказує, що до звернення до суду позивач робив спроби досудового врегулювання: було направлено комерційну пропозицію щодо викупу 1/15 частки квартири за ринковою вартістю в 69759.33 гривень. Ця пропозиція була документально зафіксована, а подальше листування у месенджері Viber між сторонами чітко показує, що відповідачка відмовилася від цієї суми та натомість висунула свою ціну, яка значно перевищує запропоновану. Таке відхилення не було аргументовано ні фінансовими розрахунками, ні ринковими обґрунтуваннями. Вважає, що відповідачка демонструвала позицію, яка унеможливлювала мирне вирішення спору. Саме така поведінка відповідачки фактично підштовхнула та змусила позивача звернутися до суду та залучити професійного адвоката для захисту свого права. Зазначає, що адвокат виконав значний обсяг роботи: підготовка позовної заяви, збір документів, правовий аналіз, підготовка правової позиції, участь у судових засіданнях - це все було здійснено задовго до остаточного визнання відповідачкою позовних вимог, і саме такі дії були необхідними для захисту прав позивача. Апеляційна скарга не містить жодних обґрунтованих заперечень проти опису виконаних дій адвокатом, не ставить під сумнів достовірність договору, а також не демонструє, чому саме 10000 гривень понесених витрат на оплату професійної правничої допомоги, є завищеними чи необґрунтованими, враховуючи виконану роботу. Відповідачка не надала жодних доказів, які б вказували на те, що обсяг роботи був меншим, ніж заявлений, і саме тому підстав для зміни або скасування рішення суду першої інстанції - немає. Згідно частини першої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Враховуючи, що апелянт оскаржує рішення суду лише в частині судових витрат, колегія суддів вважає за можливе проводити розгляд справи без виклику сторін. Судова колегія, заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення. За приписами ч.1 ст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимоги апеляційної скарги. Частиною 2 ст.367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно п. п. 1-5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів вважає, що рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 вересня 2025 року в частині вирішення питання щодо розподілу судових витрат вказаним вище вимогам відповідає не в повній мірі. Так, відповідно до ч.1 ст.142 ЦПК України, у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову. Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 28 березня 2025 року судом першої інстанції зареєстрований відзив на позовну заяву поданий відповідачем, який мотивований тим, що відповідач проти задоволення позовних вимог не заперечує, оскільки спору з приводу даного питання між нею та позивачем ніколи не існувало, і вона ніколи не заперечувала проти відчуження належної їй 1/15 частки квартири на користь позивача чи інших осіб, які раніше були співвласниками цього об`єкту нерухомості. Таким чином просила задовольнити позовні вимоги. Згідно з п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. З огляду на наведені вище обставини справи та положення ЦПК України, які суд першої інстанції не врахував при ухваленні рішення, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване судове рішення в частині стягнення з відповідачки на користь позивача судового збору слід скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким повернути позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, що становить 484.50 грн та, відповідно, 484.50 грн судового збору слід стягнути з відповідачки на користь позивача. Що стосується стягнення з ОСОБА_6 на користь позивача витрат на правничу допомогу в сумі 10000 грн, то колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Частиною 1 статті 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. Зі змісту статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів. При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України). Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Це підтверджується і такими нормами ЦПК України. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі №751/3840/15-ц зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат. Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц). Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. Згідно з договором про надання професійної правничої допомоги №03/12/2024, укладеного між ОСОБА_5 та АО «Верум Про», останні взяли на себе обов`язок надати професійну правничу допомогу в питанні припинення права на частку у спільному майні за вимогою Клієнта. Відповідно до Додатку №1 до Договору про надання професійної правничої допомоги №03/12/2024 від 18 лютого 2025 року Сторони узгодили, що за виконання доручення на етапі подання позову до Тернопільського міськрайонного суду та до ухвалення рішення за результатами розгляду вимог Клієнт сплачує гонорар у фіксованому розмірі 15000 гривень. Згідно з Актом приймання-передачі правничої допомоги від 16 червня 2025 року ОСОБА_5 було надано правничої допомоги на загальну суму 15000 грн. Згідно з квитанцією до платіжної інструкції на переказ коштів №19-1967323/1/С ОСОБА_5 сплачено на рахунок АО «Верум Про» 15000 грн. На думку колегії суддів, суд першої інстанції, належним чином дослідивши обставини справи та подані позивачем докази, врахувавши виконану представником позивача роботу для звернення до суду, час та зусилля, витрачені на надання правової допомоги, а також принцип співмірності, дійшов вірного висновку, що обґрунтованим та співмірним є стягнення із відповідача на користь позивача вартості наданих послуг правничої допомоги у розмірі 10000 гривень. При цьому колегія суддів також погоджується з мотивами суду про те, що відповідачка мала можливість врегулювати вказаний спір у досудовому порядку, оскільки із пропозицією про припинення частки у спірному майні із виплатою грошової компенсації до відповідачки звертався представник позивача, однак такою пропозицією відповідачка не скористалася, у зв`язку із чим позивач був змушений звернутися до суду, зокрема й за правовою допомогою, яку фактично отримала. З огляду на вказане вище, доводи апеляційної скарги про необґрунтованість рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 вересня 2025 року в частині стягнення з відповідачки на користь позивача витрат на правничу допомогу в сумі 10000 грн є безпідставними. Що стосується розподілу судових витрат за розгляд справи в суді апеляційної інстанції, то колегія суддів вважає за необхідне повернути апелянту сплачений нею судовий збір за подання апеляційної скарги, оскільки такий при перегляді рішення суду в частині вирішення судом питання розподілу судових витрат не сплачується. Розмір судового збору при поданні позову не залежить від вимоги щодо розміру та порядку розподілу судових витрат. Вказані питання не є самостійними позовними вимогами і не входять до ціни позову. Така позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20 грудня 2019 року у справі №240/6150/18. Керуючись ст.ст.374, 367, 376, 381, 382, 383, 384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 вересня 2025 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_11 судового збору в сумі 968.96 грн. - скасувати. Ухвалити в цій частині нове рішення, яким повернути позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого за квитанцією №6824-3151-5760-3624 від 28 лютого 2025 року при поданні позову, що становить 484.50 грн, та стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_11 484.50 грн. судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 вересня 2025 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_11 10000 грн витрат на оплату професійної правничої допомоги залишити без змін. Повернути ОСОБА_12 сплачений нею судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1453,44 грн за квитанцією №1.363195339.1 від 20 жовтня 2025 року. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Головуючий Судді