Постанова 4824 № 757/2862/16-ц

справа 757/2862/16-ц головуючий у суді І інстанції Новак Р.В. провадження № 22-ц/824/285/2023 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 квітня 2023 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді -Березовенко Р.В., суддів:Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І., з участю секретаря Жванко О.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 лютого 2022 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Реєстраційної служби Головного управління юстиції в м. Києві про припинення права приватної власності на 1/2 частину квартири та визнання права власності, зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення порядку користування квартирою, усунення перешкод у користуванні квартирою та стягнення матеріальної компенсації за користування часткою квартири,- В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності за набувальною давністю. Позивач, обґрунтовуючи позовну заяву зазначив, що з 1993 року він користується двокімнатною квартирою АДРЕСА_1 . В подальшому позивачем та його матір`ю ОСОБА_3 , яка проживала з ним, було прийнято рішення про придбання квартири АДРЕСА_1 з метою об`єднання її з квартирою № 29 , які межують, в одну велику квартиру для проживання його сім`ї. Зазначає, що оскільки йому не вистачало коштів на придбання квартири, він позичив на 1/2 частину квартири №27 у чоловіка своєї сестри (відповідача ОСОБА_2 ) - ОСОБА_4 грошові кошти в розмірі 30000,00 доларів США, оформивши право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 на ОСОБА_3 (мати позивача) та іншу 1/2 частину квартири на ОСОБА_4 . Позивач вказує на те, що до 1996 року позивач та його мати робили в квартирі ремонт за свої кошти та в подальшому домовилися з відповідачем та її чоловіком про те, щоб квартири № 27 та № 29 здавати в оренду для отримання коштів щоб повернути борг. Вказує, що в 1997 році відповідачка розлучилася зі своїм чоловіком ОСОБА_5 , який надав у 1999 році довіреність своєму знайомому ОСОБА_6 для оформлення договору дарування 1/2 частини квартири на відповідачку ОСОБА_2 . З 1999 року квартира АДРЕСА_1 стала належати 1/2 частина відповідачці та 1/2 частина матері сторін ОСОБА_3 . В 2004 році мати подарувала свою 1/2 частину квартири позивачу ОСОБА_1 . З моменту придбання квартири 27.08.1993 відповідач ОСОБА_2 в квартирі не проживала, оскільки мешкає з родиною у Лондоні , 1/2 частину квартири належної їй на праві власності не утримувала, не ремонтувала та не дбала про неї з моменту придбання. З урахуванням останньої редакції заяви про зміну підстав позову та збільшення позовних вимог від 07.11.2018, позивач просив суд: - припинити право спільної власності відповідача ОСОБА_2 на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 ; - присудити на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію за належну їй 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 в розмірі 2 260 000 (два мільйони двісті шістдесят тисяч) грн., що становить ринкову вартість частки квартири відповідно до експертного висновку; - визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , площею 36,41 кв. метри. В свою чергу у червні 2019 року ОСОБА_2 звернулась до ОСОБА_1 із зустрічним позовом про визначення порядку користування квартирою, усунення перешкод у користуванні квартирою та стягнення матеріальної компенсації за користування часткою квартири, а в серпні 2020 року збільшила свої позовні вимоги за зустрічним позовом, звернувшись до суду із заявою про збільшення позовних вимог, в якій з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, остаточно просила: - стягнути з ОСОБА_1 на її користь матеріальну компенсацію за володіння її 1/2 частини у спільній частковій власності на квартиру АДРЕСА_1 в сумі 978 323 (дев`ятсот сімдесят вісім тисяч триста двадцять три) грн.; - визначити порядок користування спірною квартирою АДРЕСА_1 , виділивши позивачу кімнату площею 24 кв.м., відповідачу ОСОБА_1 виділити кімнату площею 24,8 кв.м., коридор - 11,1 кв.м., вбиральню поєднану - 7,1 кв.м., кухню- 9,3 кв.м. - залишити в спільному користуванні; - усунути перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом вселення позивача ОСОБА_2 в спірну квартиру; -стягнути з відповідача на користь позивача всі судові витрати за зустрічним позовом. В обґрунтування своєї позовної заяви зазначила, що вона є власним 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 на підставі договору дарування частини квартири від 29.10.1999, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пушня Т.І., зареєстрованим за № 3505. Вважає, що її проживання в іншій країні та неможливість деякий час за сімейними обставинами та за станом здоров`я приїздити до своєї квартири, не позбавляє її права вільно користуватися та на свій розсуд розпоряджатися своєю частиною власності у спірній квартирі. Позивач ОСОБА_2 вказує, що відповідач ОСОБА_1 фактично визнає в своїй позовній заяві, що він перешкоджає їй користуватись належною їй частиною спірної квартири, вважаючи, що має право розпоряджатися нею на свій розсуд. Крім того, вказала, що із заяви про збільшення позовних вимог позивача за основним позовом ОСОБА_1 вбачається, що він одноособово користується квартирою № 27 та не визнає право позивача розпоряджатись належною їй 1/2 частиною спірної квартири. Рішенням Печерського районного суду від 13.03.2014 у справі № 757/23167/13-ц, яке набрало законної сили, за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні майном та вселення позов задоволено, зобов`язано ОСОБА_1 не чинити ОСОБА_2 перешкод у користуванні спірною квартирою та вселено ОСОБА_2 у квартиру АДРЕСА_1 . Даним рішенням встановлено, що ОСОБА_1 чинив ОСОБА_2 перешкоди у користуванні її частиною квартири АДРЕСА_1 . Позивач за зустрічним позовом також зазначила, що відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_1 ніколи в своєму житті не працював, жив за рахунок здачі в оренду двох квартир: двокімнатної АДРЕСА_4 та двокімнатної АДРЕСА_1 . Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 22 лютого 2022 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Реєстраційної служби Головного управління юстиції в м. Києві про припинення права приватної власності на 1/2 частину квартири та визнання права власності залишено без розгляду. Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення порядку користування квартирою, усунення перешкод у користуванні квартирою та стягнення матеріальної компенсації за користування часткою квартири задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 матеріальну компенсацію за користування та володіння належною їй 1/2 частиною у спільній частковій власності на квартиру АДРЕСА_1 в сумі 978 323 (дев`ятсот сімдесят вісім тисяч триста двадцять три) грн. 00 коп. Визначено порядок користування спірною квартирою АДРЕСА_1 , виділено в користування ОСОБА_2 кімнату площею 24 кв.м., ОСОБА_1 виділено в користування кімнату площею 24, 8 кв.м. Приміщення коридору площею 11,1 кв.м., вбиральні поєднаної площею 7,1 кв.м., кухні площею 9,3 кв.м. - залишено в спільному користуванні. Усунено перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_1 , шляхом вселення ОСОБА_2 в квартиру АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 8 624 (вісім тисяч шістсот двадцять чотири тисячі) грн. 30 коп. Не погодившись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. У апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просив рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 лютого 2022 року в частині залишення первісного позову без розгляду та задоволення зустрічного позову - скасувати. Рішення суду в частині задоволення вимог зустрічного позову про усунення перешкод у користуванні - скасувати та закрити провадження у справі в цій частині. Ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити первісний позов, у задоволенні зустрічного позову в частині стягнення матеріальної компенсації та визначення порядку користування спірною квартирою - відмовити в повному обсязі. У обґрунтування доводів апеляційної скарги щодо залишення первісного позову ОСОБА_1 без розгляду обґрунтовує апеляційну скаргу тим, що суд першої інстанції не врахував поважність причин неявки позивача до суду та запровадження заходів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням корона вірусної хвороби (COVID-19). Також апелянт вважає, що суд першої інстанції з урахуванням вимог ст. 255 ЦПК України повинен був закрити провадження в справі в частині вимог про усунення перешкод в користуванні спірною квартирою та вселення ОСОБА_2 в спірну квартиру, зважаючи на те, що 19 квітня 2016 року державним виконавцем ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 8 ч. 1 ст. 49, ст.. 50 Закону України «Про виконавче провадження», у зв`язку з фактичним виконанням рішення суду від 13 березня 2014 року. Апелянт звертав увагу апеляційного суду на недопустимість посилань суду першої інстанції на дані, викладені в первісній позовній заяві, залишеній судом без розгляду, задовольняючи зустрічний позов. Окрім того, апелянт вважає, що ОСОБА_2 не надала суду доказів того, що вона дійсно мала намір здавати в оренду належну їй частину спірної квартири та що вона зверталася до ОСОБА_1 з цього приводу. Зазначає, що надані роздруківки вартості оренди не відображають реального стану речей, так як вартість оренди залежить не тільки від місця розташування квартири, але й від стану, в якому знаходиться житло. Також вказує, що в роздруківках з сайтів оренди житла не зазначено, за який період зазначені ціни за місяць оренди житла. На думку апелянта, застосування положень ч. 3 ст. 358 ЦК України до спірних правовідносин є неправильним. В ухвалі про відкриття апеляційного провадження учасникам справи було надано строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу. 16 січня 2023 року на електронну адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив ОСОБА_2 на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , надісланий представником - адвокатом Падалко Ольгою Юріївною. У вказаному відзиві відповідачка за первісним позовом просила апеляційну скаргу відхилити, рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 лютого 2022 року залишити без змін. При цьому відповідачка за первісним позовом вважає, що посилання апелянта на поважність причини відсутності на судовому засіданні 22 лютого 2022 року та надання медичної довідки з Вишгородської амбулаторії ЗПСМ №2 про хворобу позивача за основним позовом, за умови, що він, як стверджує у своєму позові, зареєстрований в м. Києві в спірній квартирі та проживає там зі своєю родиною, враховуючи його процесуальну поведінку в даній справі, є сумнівними. На думку відповідачки, дії позивача є зловживанням процесуальними правами. Щодо позовних вимог за первісним позовом вказувала, що ОСОБА_1 не вніс на депозитний рахунок суду вартість частини спірної квартири, тому первісні позовні вимоги не можуть бути задоволені. Поряд з цим, відповідачка за первісним позовом вважає, що ОСОБА_1 , звертаючись з первісним позовом та із заявою про зміну позовних вимог, особисто зазначає, що він як співвласник одноособово користується всією квартирою, заперечуючи можливість іншого співвласника ОСОБА_2 в будь-який спосіб реалізовувати її право власності, наприклад, здавати в оренду свою частку. Окрім того, зазначає, що перешкоджання користування ОСОБА_2 своєю частиною квартири також підтверджується Висновком за результатами перевірки ЖЕО №45152 від 21 жовтня 2017 року Печерського управління поліції ГУНП у м. Києві. Наведення практики Верховного Суду щодо застосування ч. 3 ст. 358 ЦК України та ствердження про неправильне застосування цієї норми до спірних правовідносин є необґрунтованим, оскільки наведені в судовій практиці правовідносини, на думку відповідачки, не є тотожними до правовідносин, що є предметом даного спору. В судовому засіданні представник апелянта просив апеляційну скаргу задовольнити на наведених у ній доводах. Представник позивача за зустрічним позовом просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, врахувати доводи викладені у відзиві на апеляційну скаргу. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з такого. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Щодо залишення первісного позову без розгляду. Залишаючи позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Реєстраційної служби Головного управління юстиції в м. Києві про припинення права приватної власності на 1/2 частину квартири та визнання права власності без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що позивач недобросовісно користується наданими законом процесуальними правами в судове засідання повторно не з`явився, а отже позов слід залишити без розгляду. Однак, колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції та вважає його передчасним, зважаючи на таке. Так, згідно зі статтею 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист. Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. Згідно з ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. За змістом п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа не може бути безпідставно позбавлена на захист свого порушеного права, оскільки це буде порушенням права, передбаченого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на справедливий суд. Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду. Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя. Україна, як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства. Відповідно до ч. 5 ст. 223 ЦПК України визначив, що у разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору. Згідно вимог п. 3 ч. 1 ст. 257 ЦПК України, суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи. Як вбачається з матеріалів справи, 13 грудня 2021 року на електронну адресу суду першої інстанції надійшло клопотання адвоката Мазуренко Тетяни Сергіївни, подане в інтересах позивача - ОСОБА_1 (т.4, а.с.23). У вказаному клопотанні представник позивача просив відкласти розгляд справи, призначений на 14 грудня 2021 року на 12 год. 00 хв. у зв`язку з тим, що позивач ОСОБА_1 уклав договір про надання правової допомоги 10 грудня 2021 року та представникові необхідно ознайомитися з матеріалами справи. Отже, сторона позивача повідомила суд першої інстанції про поважність причини неявки в судове засідання, призначене на 14 грудня 2021 року на 12 год. 00 хв. Зі змісту довідки від 14 грудня 2021 року, складеної секретарем судового засідання, вбачається, що відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у зв`язку з неявкою в судове засідання по справі всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося (т.4, а.с.32). Розгляд справи було відкладено на 15.00 годин 22 лютого 2022 року. Позивач ОСОБА_1 подав до канцелярії суду заяву про відкладення судового розгляду у зв`язку з хворобою. До заяви долучив копію довідки №15 від 18.02.2022, видану КНП «ЦПМСД» Вишгородської міської ради Вишгородська амбулаторія ЗПСМ №2 у якій зазначено діагноз - Коронавірус (т.4, а.с36-37). Таким чином, позивач повідомив суд першої інстанції про поважність причини та неможливість явки в судове засідання, призначене на 22 лютого 2022 року. Наказом МОЗ від 25 лютого 2020 року № 521 внесено зміни до Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, затвердженого наказом МОЗ від 19 липня 1995 року № 133, доповнено розділ «Особливо небезпечні інфекційні хвороби» пунктом 39, де зазначено COVID-19. 11 березня 2020 року у зв`язку з масштабами поширення SARS-CoV-2 ВООЗ офіційно визнала пандемію COVID-19. Рада суддів України 11 березня 2020 року звернулася з листом до громадян, які є учасниками судових процесів, з проханням утриматися від участі у судових засіданнях, якщо слухання не передбачають обов`язкової присутності учасників справи. Ураховуючи викладене, зважаючи на надані позивачем докази поважності причини неявки його в судове засідання, апеляційний суд вважає передчасним судове рішення суду першої інстанції про залишення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Реєстраційної служби Головного управління юстиції в м. Києві про припинення права приватної власності на 1/2 частину квартири та визнання права власності без розгляду, що свідчить про неналежне виконання судом першої інстанції обов`язків із забезпечення всебічності, повноти та справедливості судового розгляду. Відповідно до ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Окрім того, зважаючи на те, що судом першої інстанції, з порушенням вимог п. 3 ч. 1 ст. 257 ЦПК України, не було постановлено ухвалу про залишення позову без розгляду, наслідком скасування якої судом апеляційної інстанції є повернення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду, колегія суддів вважає за необхідне рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 лютого 2022 року в частині залишення без розгляду позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Реєстраційної служби Головного управління юстиції в м. Києві про припинення права приватної власності на 1/2 частину квартири та визнання права власності - скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду в частині первісних позовних вимог. Щодо ухвалення рішення суду в частині задоволення зустрічного позову. Вирішуючи зустрічні позовні вимоги, судом першої інстанції було встановлено, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , на підставі договору дарування частини квартири від 11.05.2004, посвідченого державним нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контори Лазарєвою Л.І., зареєстрованим за № 10-2228. ОСОБА_2 на праві приватної власності належить 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 на підставі договору дарування частини квартири від 29.10.1999, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пушня Т.І., зареєстрованим за № 3505. Рішенням Печерського районного суду від 13.03.2014 у справі № 757/23167/13-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні майном та вселення позов задоволено, зобов`язано ОСОБА_1 не чинити ОСОБА_2 перешкод у користуванні спірною квартирою та вселено її у квартиру. Згідно технічного паспорту, квартира АДРЕСА_1 є двокімнатною, загальна площа 86, 40 кв.м., житлова - 48,80 кв.м., в тому числі: 1а кімната - 24,8 кв.м., 2а кімната - 24,0 кв.м., коридор - 11,1 кв.м., вбиральня поєднана - 7,1 кв.м., кухня - 9,3 кв.м., балкон - 1,7 кв.м. З висновку експерта № 02/04/18 від 02.04.2018 за результатами проведення експертного будівельно-технічного дослідження, що проведено судовим експертом Стасюк Марією Юріївною, вбачається, що з технічної точки зору відповідно до вимог нормативно-правових актів в галузі будівництва розділити квартиру за адресою АДРЕСА_5 на дві ізольовані квартири відповідно до часток співвласників ( по 1/2 частині кожному) не вбачається можливим. Задовольняючи зустрічні позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що має місце порушення прав власності позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 , що полягає у перешкоджанні відповідачем ОСОБА_1 розпорядженню належній їй 1/2 частиною квартири. Окрім того, суд першої інстанції вважав за можливе прийняти наданий позивачем розрахунок та стягнути з відповідача компенсацію за користування 1/2 частиною спірної квартири в сумі 978 323 (дев`ятсот сімдесят вісім тисяч триста двадцять три) грн. Колегія суддів не може повною мірою погодитися з таким висновком суду першої інстанції, зважаючи на таке. Згідно з вимогами ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України). Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. За правилами ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Щодо зустрічної позовної вимоги про усунення перешкод у користуванні квартирою. Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Розглядаючи справу «Кривіцька та Кривіцький проти України» (№ 8863/06), ЄСПЛ у рішенні від 02 грудня 2010 року установив порушення статті 8 Конвенції, зазначивши, що в процесі прийняття рішення щодо права заявників на житло останні були позбавлені процесуальних гарантій. Установлено порушення національними судами прав заявників на житло, оскільки суди не надали адекватного обґрунтування для відхилення аргументів заявників стосовно застосування відповідного законодавства. Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, залишення особи без житла можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло. Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі. За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Згідно із частиною першою статті 317 ЦК України власнику майна належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Відповідно до статті 328 ЦК України право власності на нерухоме майно набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Правовий режим спільної часткової власності визначається главою 26 ЦК України з урахуванням інтересів усіх її учасників. Володіння, користування та розпорядження частковою власністю здійснюється за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди - спір вирішується судом. Незалежно від розміру часток співвласники при здійсненні зазначених правомочностей мають рівні права. За приписами частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю. Поряд з цим, позивачкою за зустрічним позовом не надано жодних належних, достатніх та допустимих доказів на підтвердження факту перешкоджання їй ОСОБА_1 у користуванні належною їй частиною спірної квартири. Обґрунтування позивачкою за зустрічним позовом позовної вимоги тим, що ОСОБА_1 , вважаючи, що має право розпоряджатися спірною квартирою на власний розсуд, фактично визнає, що він перешкоджає ОСОБА_2 у користуванні її частиною спірною квартирою, не може бути достатньою підставою вважати встановленим та доведеним факт такого перешкоджання. Апеляційний суд також критично оцінює посилання ОСОБА_2 на обставини, встановлені судом в рішенні Печерського районного суду від 13 березня 2014 року у справі №757/23167/13-ц, як підставу для задоволення позову в даній справі, зважаючи на таке. Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень, рішенням Печерського районного суду м. Києва від 13 березня 2014 року у справі № 757/23167/13-ц позов ОСОБА_2 до ОСОБА_8 , ОСОБА_1 про усунення перешкод в реалізації права власності та вселення задоволено. Зобов`язано ОСОБА_1 не чинити ОСОБА_2 перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 . Вселено ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) в квартиру АДРЕСА_1 . Зі змісту ухвали Печерського районного суду м. Києва від 11 квітня 2018 року у справі № 757/23167/13-ц вбачається, що судом першої інстанції було встановлено, що рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 березня 2014 року у справі №757/23167/13-ц суду набрало законної сили та у справі 06.06.2014 було видано виконавчий лист. 19.01.2015 державним виконавцем ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_2. 19.04.2016 державним виконавцем ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 8 ч. 1 ст. 49, ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження», у зв`язку із фактичним виконанням рішення суду від 13.03.2014. Постановою державного виконавця ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві від 11.07.2017 відновлено виконавче провадження № НОМЕР_2 на підставі ст. 41 Закону України «Про виконавче провадження». Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 11 квітня 2018 року у справі № 757/23167/13-ц скаргу ОСОБА_1 на постанову державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного управління юстиції у м. Києві про відновлення виконавчого провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про вселення та усунення перешкод у користуванні задоволено. Визнано дії державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного управління юстиції у м. Києві Гусєва О.О. щодо винесення постанови про відновлення виконавчого провадження № НОМЕР_2 - неправомірними. Скасовано постанову державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного управління юстиції у м. Києві Гусєва О.О. від 11.07.2017 про відновлення виконавчого провадження за виконавчим листом № 757/23167/13, виданим 06.06.2014. Таким чином, зважаючи, що виконавче провадження по справі № 757/23167/13-ц є закінченим у зв`язку з фактичним виконанням рішення суду від 13.03.2014, перешкоди у користуванні житлом, які, як було вставлено судом в справі № 757/23167/13-ц, чинилися ОСОБА_2 ОСОБА_1 , є такими, що фактично усунуті. А відтак, ОСОБА_2 , звертаючись до суду у червні 2019 року із зустрічною позовною вимогою до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні квартирою та вселення, згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог . Положення ч. 4 ст. 82 ЦПК України в даній справі застосуванню не підлягають. Отже, суд першої інстанції в цій частині дійшов помилкового висновку про встановлення факту порушення прав власності позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 . Конституцією України передбачено, що всі рівні перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (статті 24 та 129). За правилами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України). При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій. Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом. Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами. Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Апеляційний суд критично оцінює надані позивачкою копію листа Печерського управління ГУНП у м. Києві, та копію висновку за результатами перевірки ЖЄО №45152, датовані 21 жовтня 2017 року, надані нею на підтвердження позовних вимог, оскільки зміст вказаних доказів не підтверджує факту перешкоджання ОСОБА_2 у користуванні спірним житлом станом на дату звернення позивачки з позовом. Крім того, представник позивачки під час перегляду справи не заперечувала ту обставину, що позивачка тривалий час фактично проживає за межами України, до квартири не навідувалася і спроб вселитися в спірну квартиру не вчиняла. Не містять належних та допустимих доказів матеріали справи і щодо тих обставин, що позивачка мала намір розпорядитися своєю часткою квартири, а відповідач би їй завадив. У зв`язку з цим, колегія суддів розцінює критично подані позивачем докази вартості оренди квартир, оскільки такі докази не доводять реальності намірів позивача здати в оренду свою частку квартири. Враховуючи вищевикладене, зустрічна позовна вимога ОСОБА_2 в частині усунення перешкод у користуванні житлом та вселенні не підлягає задоволенню у зв`язку з недоведеністю позивачкою за зустрічним позовом факту перешкоджання їй відповідачем у користуванні квартирою АДРЕСА_1 . Щодо зустрічної позовної вимоги про стягнення матеріальної компенсації за користування часткою квартири. Відповідно до ч.3 ст. 358 ЦК України кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Звертаючись до суду з позовною вимогою про стягнення матеріальної компенсації за користування часткою квартири, ОСОБА_2 вважала, що ОСОБА_1 визнає, що він одноособово користується її частиною в спільній частковій власності, чим порушує її права на отримання прибутку від користування її власністю. Отже, у даній справі вказана зустрічна позовна вимога є похідною від позовної вимоги ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житлом. А відтак, зважаючи на те, що позивачкою за зустрічним позовом не доведено факту перешкоджання їй ОСОБА_1 у володінні та користуванні тією частиною спільного майна в натурі, яка відповідає її частці у праві спільної часткової власності, не надано доказів перешкоджання їй відповідачем у реалізації права на розпорядження тією частиною спільного майна в натурі, яка відповідає її частці у праві спільної часткової власності, зокрема, шляхом надання такої частини квартири в оренду, підстави для задоволення зустрічної позовної вимоги про стягнення на користь позивачки матеріальної компенсації відсутні. Щодо зустрічної позовної вимоги про визначення порядку користування квартирою. Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (частина перша статті 356 ЦК України). Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном. Первинне значення у врегулюванні відносин щодо порядку користування квартирою має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном, такий порядок користування може встановити суд. Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 641/3624/16-ц. Відповідно до п. 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 20 від 22.12.95 року «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» квартира, яка є спільною сумісною чи спільною частковою власністю, на вимогу учасника (учасників) цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватися як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири. У протилежному випадку може бути встановлено порядок користування приміщеннями квартири, якщо про це заявлено позов. Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України N 7 від 04.10.91 року «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» якщо виділ частки будинку в натурі неможливий, суд вправі за заявленим про це позовом встановити порядок користування відособленими приміщеннями (квартирами, кімнатами) такого будинку. У цьому разі окремі підсобні приміщення (кухня, коридор тощо) можуть бути залишені в загальному користуванні учасників спільної часткової власності. У постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-1500цс15 зроблено висновок, що "первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд. При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним зі співвласників права на конкретну частину майна в натурі спричинить припинення спільної власності. Поняття ж реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток. Таким чином, потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном. У даному випадку спірні правовідносини стосуються не поділу квартири, а встановлення порядку спільного користування нею. Тому критерій необхідності виділення у користування кожному зі співвласників ізольованого приміщення, особливо, якщо при цьому неможливо забезпечити відповідність ідеальних часток реальним, не є обов`язковим. Оскільки спірні правовідносини не стосуються поділу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв`язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників". Судом встановлено, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , на підставі договору дарування частини квартири від 11.05.2004, посвідченого державним нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контори Лазарєвою Л.І., зареєстрованим за № 10-2228. ОСОБА_2 на праві приватної власності належить 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 на підставі договору дарування частини квартири від 29.10.1999, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пушня Т.І., зареєстрованим за № 3505. Отже, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є співвласниками квартири АДРЕСА_1 в рівних частках по кожний. Домовленості щодо порядку користування квартирою, з огляду на звернення до суду з первісним та зустрічним позовами, сторони не досягли. А відтак, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність достатніх підстав для задоволення зустрічної позовної вимоги ОСОБА_2 про визначення порядку користування сторонами спірною квартирою. При цьому порядок користування спірною квартирою, визначений судом першої інстанції, шляхом виділення ОСОБА_2 кімнати площею 24 кв.м., ОСОБА_1 виділення кімнати площею 24, 8 кв.м., з залишенням приміщення коридору площею 11,1 кв.м., вбиральні поєднаної площею 7,1 кв.м., кухні площею 9,3 кв.м. - в спільному користуванні сторін, на думку апеляційного суду, не призводить до порушення прав відповідача за зустрічним позовом - ОСОБА_1 , оскільки виділені сторонам кімнати мають незначний обсяг від відповідності реальних часток ідеальним у зв`язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність, а отже, таке відхилення є допустимим. Зважаючи на викладене, апеляційний суд вважає, що висновки суду першої інстанції в цій частині оскаржуваного рішення є повною мірою обґрунтованими та не спростовуються доводами апеляційної скарги. Ухвалюючи судове рішення колегія суддів, крім іншого, приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Крім того, колегія суддів враховує правовий висновок Верховного Суду № 524/3490/17-ц від 27.03.2019 року, згідно якого: «Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є ідентичними доводам позовної заяви та апеляційної скарги заявника, яким судами надана належна оцінка, Верховний Суд доходить висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх». Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Отже, під час перегляду справи апеляційним судом було встановлено частково неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, а відтак, доводи апеляційної скарги частково заслуговують на увагу, а рішення суду першої інстанції підлягаєскасуванню в частині: - залишення без розгляду позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Реєстраційної служби Головного управління юстиції в м. Києві про припинення права приватної власності на 1/2 частину квартири та визнання права власності - з ухваленням нового судового рішення про направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду в частині первісних позовних вимог; - задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні квартирою та вселення, стягнення матеріальної компенсації за користування часткою квартири - з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні таких зустрічних позовних вимог. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції в частині задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення порядку користування квартирою відповідає фактичним обставинам справи, ґрунтується на наявних у справі доказах, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України апеляційний суд, в зв`язку з ухваленням нового судового рішення, змінює розподіл судових витрат. Ураховуючи, що зустрічні позовні вимоги про усунення перешкод у користуванні квартирою та стягнення матеріальної компенсації за користування часткою квартири задоволенню не підлягають, слід змінити розмір судового збору за розгляд справи судом першої інстанції, зменшивши розмір судового збору за розгляд справи судом першої інстанції з 8 624 (вісім тисяч шістсот двадцять чотири тисячі) грн. 30 коп. до 768 грн. 40 коп., тобто стягнувши судовий збір з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 за позовну вимогу про визначення порядку користування квартирою. Окрім того, зважаючи, що апелянтом за розгляд апеляційної скарги було сплачено судовий збір у розмірі 18 432, 00 грн., а апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 слід стягнути судовий збір за розгляд справи судом апеляційної інстанції в розмірі 15 827 (п`ятнадцять тисяч вісімсот двадцять сім) грн. 44 коп. Керуючись ст.ст. 374, 375, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 лютого 2022 року в частині залишення без розгляду позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Реєстраційної служби Головного управління юстиції в м. Києві про припинення права приватної власності на 1/2 частину квартири та визнання права власності - скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду в частині первісних позовних вимог. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 лютого 2022 року в частині задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні квартирою та стягнення матеріальної компенсації за користування часткою квартири - скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні таких зустрічних позовних вимог. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 лютого 2022 року в частині задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення порядку користування квартирою - залишити без змін. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 лютого 2022 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судового збору за розгляд справи судом першої інстанції в розмірі 8 624 (вісім тисяч шістсот двадцять чотири тисячі) грн. 30 коп. - змінити, зменшивши розмір судового збору за розгляд справи судом першої інстанції з 8 624 (вісім тисяч шістсот двадцять чотири тисячі) грн. 30 коп. до 768 грн. 40 коп. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за розгляд справи судом апеляційної інстанції в розмірі 15 827 (п`ятнадцять тисяч вісімсот двадцять сім) грн. 44 коп. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий: Р.В. Березовенко Судді: О.Ф. Лапчевська Г.І. Мостова