Постанова 4811 № 450/5895/23

Справа № 450/5895/23 Головуючий у 1 інстанції: Данилів Є.О. Провадження № 22-ц/811/552/25 Доповідач в 2-й інстанції: Мікуш Ю. Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 лютого 2026 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючої судді: Мікуш Ю.Р., суддів: Савуляка Р.В.,Шандри М.М. секретар Іванова О.О. з участю позивачки ОСОБА_1 та її представника адвоката Кецко В.Я., відповідача ОСОБА_2 та його представника адвоката Стецик О.П.,Кіт Р.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу №450/5895/23 за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 -адвоката Кецко Володимира Ярославовича до якої приєднався ОСОБА_3 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 16 січня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Яворівська міська рада Львівської області про позбавлення батьківських прав,- в с т а н о в и в : 29 листопада 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про позбавлення батьківських прав. Позовна заява мотивована тим, що між позивачем і відповідачем було зареєстровано шлюб, який розірвано 22 серпня 2008 року. Від шлюбу сторони мають сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає з нею і перебуває на її утриманні. Після розірвання шлюбу відповідач жодного разу не з`являвся за місцем проживання його сина та жодним чином не цікавився ним. Вихованням сина займається виключно вона, створювала йому належні умови виховання, самостійно його утримувала, здійснювала купівлю одягу, взуття та інші речі, необхідні для нормального розвитку дитини, забезпечувала навчанням, фізичний його розвиток, лікування. Зі сторони батька не здійснюється ніяких батьківських обов`язків передбачених Сімейним кодексом України по відношенню до свого сина, починаючи з 2008 року по сьогоднішній час не цікавиться сином. Просить позбавити ОСОБА_4 батьківських прав відносно неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 16 січня 2025 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Рішення суду оскаржив представника ОСОБА_1 -адвокат Кецко Володимир Ярославович. Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду є незаконним, необгрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, висновки якого не відповідають дійсним обставинам справи. Відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків. Станом на 22 листопада 2023 року у ОСОБА_4 існувала заборгованість перед ОСОБА_1 зі сплати аліментів в розмірі 256671,49 грн за період з серпня 2008 року по листопад 2023 року, сплату яких він частково розпочав після відкриття судом першої інстанції провадження у справі. До досягнення сином повноліття, відповідач жодним чином не брав участі у вихованні сина. Сам лише факт заперечення проти позову про позбавлення батьківських прав не свідчить про інтерес до дитини та наявність у нього реального бажання змінити свою поведінку відносно свого сина на краще. Відповідач не маючи жодних перешкод за 18 років, мав реальну можливість реалізувати свій обов`язок чи намагатись його реалізувати, як батько стосовно свого сина, а саме тоді коли це потрібно для формування фізичного і духовного розвитку дитини, для підготовки до самостійного життя, а не зараз коли син вже закінчив школу і набув повноліття. Після народження сина, відповідач не бажав бути його батьком, у зв`язку з чим звернувся до суду з позовом про виключення відомостей про особу як батька дитини з актового запису про народження, однак згідно ухвали Яворівського районного суду Львівської області (справа №4600/110/2013-ц) від 05 квітня 2013 року позовна заява була залишена без розгляду. Згаданій обставини суд не надав жодної оцінки. Судом першої інстанції було проігноровано клопотання про допит сина ОСОБА_5 в якості свідка, в зв`язку з чим просить його допитати в якості свідка в суді апеляційної інстанції. Вважає, що матеріали справи містять достатньо доказів для позбавлення відповідача батьківських прав відносно його сина ОСОБА_5 , в зв`язку з чим просить скасувати рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 16 січня 2025 року та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Судові витрати просить покласти на відповідача. Відповідач ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу. У відзиві зазначає, що саме позивачка перешкоджала спробам налагодити зв`язок між ним та сином. Зазначає, що йому не було відомо про відкриття виконавчого провадження про стягнення аліментів. З 2008 року йому не надходило жодних відомостей про існування виконавчого провадження, в тому числі постанови про відкриття виконавчого провадження. Дізнавшись про наявність виконавчого провадження, відповідач почав сплачувати заборгованість по аліментах. Вважає обгрунтованим висновок суду про відмову в задоволенні позову, оскільки позивачка не надала доказів того, що батько не бажає приймати участі в утриманні та вихованні сина, тобто свідомо нехтує батьківськими обов`язками. Просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги. Ухвалою Львівського апеляційного суду від 08 вересня 2025 року до участі у справі третьою особою залучено ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Ухвала мотивована тим, що рішення у цій справі може вплинути на права на обов`язки , особи,яка не брала участі у справі, а саме ОСОБА_3 , оскільки останній досяг повноліття. 16 жовтня 2026 року ОСОБА_3 подав заяву про приєднання до апеляційної скарги. Просив поновити строк на подання заяви про приєднання до апеляційної скарги. Ухвалою Львівського апеляційного суду від 17 жовтня 2025 року поновлено ОСОБА_3 строк на подання заяви про приєднання до апеляційної скарги. Прийнято до розгляду заяву ОСОБА_3 про приєднання до апеляційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Кецко Володимира Ярославовича на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 16 січня 2025 року. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивачки ОСОБА_1 та її представника адвоката Кецко Володимира Ярославовича, третьої особи ОСОБА_3 на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення на апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 та його представника адвоката Стецик Олени Павлівни, перевіривши законність та обгрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що підстав для задоволення апеляційної скарги немає. Відповідно до ч.1-3 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Судом встановлено такі обставини. Батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є ОСОБА_2 та ОСОБА_6 , що стверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 07.02.2007 року. Шлюб між сторонами розірвано 22.08.2008 року, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу виданим відділом державної реєстрації актів цивільного стану Яворівського районного управління юстиції у Львівській області. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 після розірвання шлюбу і до цього часу проживає разом із матір`ю, що підтверджується довідкою про склад сім`ї виданої Яворівською міською радою Львівської області від 24.10.2023 року за № 970-2. Згідно з довідкою Верблянського закладу середньої середньої освіти І-ІІІ ступенів від 24.10.2023 року № 279 ОСОБА_3 навчається у 11 класі Верблянського ЗЗСО І-ІІІ ступенів Яворівської міської ради Львівської області. Із довідки Верблянського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів від 24.10.2023 року № 281 вбачається, що батько ОСОБА_5 - ОСОБА_2 , контакту із навчальним закладом не підтримує, успішністю дитини не цікавиться, з вчителями не спілкується, батьківські збори не відвідує та освітнім процесом займається тільки мама. З характеристики учня 11 класу ОСОБА_5 встановлено, що учень вихований, привітний, товариський, розсудливий. На час розгляду апеляційної скарги ОСОБА_3 закінчив навчальний заклад та досяг повноліття. Рішенням Яворівського районного суду Львівської області від 13 серпня 2008 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_7 аліменти на утримання сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 у розмірі 1/ 4 частини з усіх видів заробітку (доходу), починаючи з 29.07.2008 року і до досягнення дитиною повноліття. З листа Пустомитівського відділу державної виконавчої служби у Львівському районі Львівської області від 22.11.2023 року №18.2-19/42088 встановлено, що у Відділі на примусовому виконанні перебувало виконавче провадження з виконання виконавчого листа №2-1489 виданого Яворівським районним судом Львівської області 13.08.2008 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_7 аліменти на утримання сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 в розмірі частини всіх заробітків, починаючи з 29.07.2008 року і до досягнення дитиною повноліття. 11.04.2017 року державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу та лише 13.11.2023 року до Пустомитівського ВДВС у Львівському районі надійшла заява ОСОБА_1 про відновлення виконавчого провадження. 15.11.2023 року начальником Відділу винесено постанову про скасування постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 11.04.2017 року. 21.11.2023 року виконавцем проведено розрахунок заборгованості зі сплати аліментів , яка станом на 01.11.2023 року становить 256671,49 грн. З повідомлення Пустомитівського відділу державної виконавчої служби у Львівському районі Львівської області від 21.11.2023 року встановлено, що відомості про ОСОБА_2 внесено до Єдиного реєстру боржників. Постановами Заступника начальника відділу Пустомитівського відділу державної виконавчої служби у Львівському районі Львівської області Горбатюк Марією Богданівною від 21.11.2023 року накладено арешт на грошові кошти боржника та на все майно , що належить боржнику. Згідно з розрахунком заборгованості по аліментах від 11.12.2024 року, проведеного заступником начальника Пустомитівського відділу державної виконавчої служби у Львівському районі Львівської області Горбатюк М.Б. при примусовому виконанні виконавчого листа № 2-1489, виданого 13.08.2008 року Яворівським районним судом Львівської області заборгованість ОСОБА_2 зі сплати аліментів, переплата станом на 11.12.2024 року становить 545,51 грн. Борг сплачений у січні, лютому 2024 року двома платежами. Рішенням Виконавчого комітету Яворівської міської ради Львівської області від 12 квітня 2024 року №121 затверджено Висновок Органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 відносно неповнолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд виходив з того, що позивач не надала суду доказів того, що відповідач свідомо ухилявся від виконання свої батьківських обов`язків стосовно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , тобто, що він систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжував не виконувати свої батьківські обов`язки. Суд дійшов висновку, що наявність заборгованості відповідача по сплаті аліментів не може слугувати єдиною підставою для позбавлення його батьківських прав стосовно сина. Умовою по ухиленню від обов`язків по вихованню дитини, як підстава позбавлення батьківських прав, передбачена п. 2. ч.1 ст. 164 СК України, може бути лише винна поведінка особи, свідоме нехтування нею своїми батьківськими обов`язками. Відповідні докази умисного ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідача відносно дитини в матеріалах справи відсутні. Надаючи оцінку Висновку органу опіки та піклування затвердженого рішенням виконавчого комітету Яворівської міської ради Львівської області від 12 квітня 2024 року №121 про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , суд врахував, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, який застосовується лише в разі доведення фактів, що свідчать про істотне порушення батьком своїх обов`язків та неможливість подальшого виконання ним цих обов`язків у майбутньому , однак у Висновку не зазначено, чи були спроби батька встановити зв`язок із дитиною, чи він був обмежений у такій можливості, зокрема з ініціативи матері або через інші обставини. Також відсутня інформація про причини, через які батько не спілкується з дитиною. Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції. У статті 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів (частини перша та друга статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини)). Стаття 9 Конвенції про права дитини зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Відповідно до абзацу четвертого частини першої статті 1 Закону України«Про охорону дитинства» (далі - Закон) забезпечення найкращих інтересів дитини - це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити. Частиною першою статті 8 Закону передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Згідно з частинами першою, другою статті 12 Закону виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, повагу до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (стаття 141 СК України). Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя (частини друга та третя статті 150 СК України). Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом (частини перша, друга та четверта статті 155 СК України). Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею (частина друга статті 157 СК України). Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини. Право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років (частина перша статті 165 СК України). Верховний Суд у своїй практиці керується тим, що суд на перше місце ставить якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, що потрібні для ухвалення рішення. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є винятковим заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 361/2014/22 (провадження № 61-9249св24)). Верховний Суд у постанові від 31 березня 2021 року в справі № 562/1686/18 (провадження № 61-16928св20) наголосив, що під час вирішення спору, що стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, суди повинні ґрунтовно дослідити та оцінити всі обставини справи, надати належну правову оцінку доказам: кожному конкретно взятому та їх сукупності. У цій справі з позовом про позбавлення батьківських прав позивачка звернулась у грудні 2023 року, тобто за рік до повноліття сина. Підставою позовних вимог є те, що відповідач з моменту розлучення, тобто з 2008 року ухиляється від виконання батьківських обов`язків, що виражається, у тому, що не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчанням , підготовкою до самостійного життя, а саме : не забезпечує необхідного харчування , лікування, фізичного та духовного розвитку дитини не надає ніякої допомоги, не сплачує аліменти, не спілкується з дитиною взагалі , що порушує нормальне самоусвідомлення дитини, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу, не створює умов для отримання освіти, навчання, для розвитку здібностей, з народження сина не навідується до нього, не спілкується та не виходить на зв`язок. На підтвердження зазначених обставин позивачка надала довідку з навчального закладу за 2024 року, в якій зазначено, що відповідач не цікавиться навчанням сина, розрахунок заборгованості по аліментах, а також посилалась на Висновок органу опіки та піклування. Суд першої інстанції правильно зазначив, що зазначених доказів не достатньо для підтвердження систематичного та свідомого ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків. Згідно з ст.76-80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Відповіднр до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Аналіз зазначених норм процесуального права у взаємозв`язку з пунктом 2 частини першої статті 164 СК України, частини першої статті 165 СК України свідчить про те, що обов`язок по доказуванню щодо ухилення від виконання батьківських обов`язків покладено на особу,яка звертається з позовом, тобто на позивача . Разом з тим, наданих позивачкою доказів про ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків є недостатньо, щоб дійти висновку про те, що відповідач свідомо нехтував своїми батьківськими обов`язками з врахуванням відносин, які склалися між сторонами. Протягом всього неповноліття сина, тобто з 2007 року до дня звернення до суду, позивачка не вживала заходів з метою впливу на відповідача виконувати батьківські обов`язки. В матеріалах справи відсутні докази про те, що мати дитини зверталась до батька дитини з приводу невиконання ним своїх батьківських обов`язків. Зазначене свідчить про відсутність бажання матері щодо участі біологічного батька у вихованні сина. З пояснень позивача та відповідача встановлено, що у шлюбі вони прожили дуже короткий період, зокрема з січня 2007 року до серпня 2008 року. Розірвання шлюбу було конфліктним, позивачка зазначала, що відповідач не є батьком дитини, а останній в свою чергу звертався з позовом про виключення його як батька з актового запису про народження сина, однак цей спір був залишений без розгляду, що стверджується копією ухвали Яворівського районного суду Львівської області від 05 квітня 2013 року у справі № 460/110/13. З цього часу, будь-які зв`язки припинились. Позивачка не вживала жодних заходів щодо виконання відповідачем батьківських обов`язків відносно сина, при поверненні виконавчого листа у 2017 році повторно до виконання пред`явила такий лише у листопаді 2023 року, перед подачею позову про позбавлення батьківських прав. Відповідач в свою чергу вважав, що позивачка не має до нього жодних претензій, оскільки про існування виконавчого провадження йому не було відомо. Як тільки стало відомо про наявність заборгованості по аліментах, такі ним були сплачені. Зазначив також, що кожен з них створив іншу сім`ю, тому він не хотів травмувати сина своєю появою та провокувати продовження конфліктів. З пояснень сина сторін, судом з`ясовано, що метою позову фактично є не мати в майбутньому відносно біологічного батька обов`язків по його утриманню. Також ОСОБА_8 зазначив, що батьком вважає чоловіка матері, який його фактично виховав. Разом з тим, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків. У справі «Хант проти України» від 07.12.2006 ЄСПЛ наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (п. 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (п. 58). Оцінюючи особистість відповідача, який зазначив, що не ухилявся від виконання батьківських обов`язків, а прийняв пасивну поведінку, оскільки не хотів травмувати дитину та провокувати конфлікти з колишньою дружиною, яка заперечувала проти його зустрічей з сином та не давала можливості бачитися, з врахуванням того, що відповідач сплатив всю суму заборгованості по аліментах, суд вважає, що відсутні підстави для позбавлення його батьківських прав. Суд вважає, що існували об`єктивні перешкоди для реалізації батьківських обов`язків з боку батька. Разом з тим, відповідач ствердив, що має бажання спілкуватися з сином, тобто поведінка батька змінилася у кращу сторону. У постанові Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 459/3411/18 зроблено висновок, що суд на перше місце ставить «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, правові наслідки позбавлення батьківських прав визначено статтею 166 СК України. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків. Позбавлення батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє особу, яка позбавлена батьківських прав, на спілкування з дитиною і побачення з нею, а також права на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав. За обставин недоведеності свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, а також враховуючи те, що батько дитини проти позбавлення батьківських прав заперечує, змінив свою поведінку на краще, сплатив всю суму заборгованості по аліментах,яка фактично виникла не з його вини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для позбавлення його батьківських прав. Суд першої інстанції правильно застосував до спірних правовідносин положення частини шостої статті 19 СК України, згідно з якою суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим. Такий висновок є доказом у справі, який суд першої інстанції належним чином дослідив та оцінив. Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер, а тому не може бути безумовною підставою для задоволення позову та позбавлення одного з батьків батьківських прав (постанова Верховного Суду від 18 січня 2021 року у справі № 685/511/19). Суд першої інстанції, встановивши, що позивачка не надала достатніх, належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність виключних підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, дійшов обґрунтованого висновку, що позбавлення відповідача батьківських прав є крайнім заходом впливу й відсутня необхідність у його застосуванні. Подібні правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 16 липня 2025 року у справі № 542/342/24, від 23 липня 2025 року у справі № 638/3925/24, від 30 липня 2025 року у справі № 279/1536/24. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують. Посилання в апеляційній скарзі на те, що відповідач у липні 2007 року вчиняв насильницькі дії відносно позивачки, що підтверджується постановою про відмову в порушенні кримінальної справи за ст.296 КК України та притягнення відповідача до адміністративної відповідальності за ст.173 -2 ч.1 КУпАП за насильство в сім`ї не приймаються судом до уваги, оскільки не були предметом дослідження в суді першої інстанції. Згідно з ч.3 ст.367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Доводи апеляційної скаргине містять посилання на докази, які б спростовували висновки суду і впливали на їх законність, а зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду щодо їх оцінки стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом першої інстанції. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову, всебічно встановив фактичні обставини справи, та ухвалив законне і обґрунтоване рішення, тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 374 ч.1 п.1; 375; 383; 384; 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,- у х в а л и в: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 -адвоката Кецко Володимира Ярославовича до якої приєднався ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 залишити без задоволення. Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 16 січня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в порядку, визначеному ст. ст. 389-391 ЦПК України. Повний текст постанови складений 12 лютого 2026 року. Головуюча суддя Ю.Р. Мікуш Судді: Р.В. Савуляк М.М.Шандра