Постанова Львівський апеляційний суд № 441/1371/24

Справа № 441/1371/24 Головуючий у 1 інстанції: Ференц О.І Провадження № 22-ц/811/2328/25 Доповідач в 2-й інстанції: Мікуш Ю. Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 лютого 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючої судді Мікуш Ю.Р. Суддів: Савуляка Р.В., Шандри М.М. Секретар Іванова О.О. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в м. Львові апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 -адвоката Зозулі Юрія Михайловичана рішення Городоцького районного суду Львівської області від 29 травня 2025 року у справі № 441/1371/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи фінанс» до ОСОБА_1 , третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору- Товариство з обмеженою відповідальністю «Мілоан» про стягнення заборгованості в с т а н о в и в: 03.06.2024 року ТОВ «Діджи фінанс» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним споживчим договором № 4926793 від 14.08.2021, який укладений з ТОВ «Мілоан» в електронному вигляді. Зазначає, що на підставі платіжного доручення відповідачу ОСОБА_1 були перераховані кредитні кошти в розмірі 20 000,00 грн. Згідно умов договору відступлення прав вимоги № 12Т від 11.11.2021 ТОВ «Мілоан» відступило право вимоги за Кредитним договором № 4926793 від 14.08.2021 на користь ТОВ «Діджи фінанси» та останнє набуло право вимоги до відповідача. Згідно розрахунку заборгованості борг відповідача становить 85750,00 грн. Просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи фінанс» заборгованість за кредитним договором в розмірі 85 750,00 грн., судовий збір в розмірі 2422,40 грн., витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6000,00 грн. Рішенням Городоцького районного суду Львівської області від 29 травня 2025 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи фінанс» заборгованість за кредитним договором № 4926793 від 14.08.2021 у розмірі 83750 грн., судовий збір у розмірі 2365,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000,00 грн. У задоволенні позовних вимог в частині стягнення з ОСОБА_1 2 000,00 грн. комісії за надання кредиту-відмовлено. Рішення суду оскаржив представник відповідача ОСОБА_1 -адвокат Зозуля Ю.М. В апеляційній скарзі зазначає, що не погоджується з рішенням суду, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. Позивачем не доведено факту укладення правочину саме із відповідачем ОСОБА_1 , а не з будь-якою іншою особою. Платіжне доручення згідно якого нібито перераховані кредитні кошти в сумі 20000,00 грн. не підтверджує факту надходження коштів на банківську картку відповідача, відкриту в АТ Універсалбанк». Дане платіжне доручення не завірено ні представником банку платника, ні представником банку одержувача коштів, що суперечить ч.2ст.9 Закону країни «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ТОВ «Діджи фінанс» у повному обсязі. 21.07.2025 від представника позивача ТОВ «Мілоан» Романенко М.Е. надійшов відзив на апеляційну скаргу. У відзиві заперечує доводи апеляційної скарги. Зазначає, що одноразовий ідентифікатор (далі ЕПОІ) на договорі, файл із зашифрованим підписом було завантажено разом із позовом через особистий кабінет підсистеми «Електронний суд», проте, ані при відкритті/ завантаженні в особистому кабінеті підсистеми «Електронний суд» у форматі для перегляду, ані при друкуванні файлу-він не відображається з питань збереження конфіденційності інформації. Відповідно до умов договору, його підписання здійснювалося шляхом використання одноразового ідентифікатора, який був надісланий на номер мобільного телефону вказаний позичальником при укладенні договору. Зазначений договір прирівнюється до такого, що укладений у письмовій формі. Просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції залишити без змін. Відповідно до ч.1ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Враховуючи те, що ціна позову становить менше тридцяти прожиткових мінімумів для працездатних осіб, апеляційна скарга підлягає розгляду без повідомлення учасників справи. Згідно ч.2 ст. 247 ЦПК у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. За змістом ч.1 ст. 367 ЦПК суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Матеріалами справи та судом встановлено, що 14.08.2021 на офіційному веб-сайті Товариства з обмеженою відповідальністю «МІЛОАН» відповідачем було подано заявку на отримання кредиту № 4926793. Від ТОВ «МІЛОАН» направлено відповідачу електронним повідомленням одноразовий ідентифікатор, введенням якого відповідач підтверджує прийняття умов кредитного договору № 4926793 від 14.08.2021. У зв"язку з укладення споживчого кредиту відповідачу були перераховані кредитні кошти на картковий рахунок в сумі 20000 грн. Сторони договору погодили сплату відсотків за користування кредитними коштами в розмірі 1,25 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом та комісію за надання кредиту в розмірі 2000,00 грн. Вказане підтверджується копією анкети-заяви на кредит № 4926793 від 14.08.2021, копією платіжного доручення 53740389 від 14.08.2021 та копією договору про споживчий кредит № 4926793 від 14.08.2021. 11.11.2021 згідно умов договору відступлення прав вимоги № 12Т ТОВ «МІЛОАН» відступило право вимоги за кредитним договором № 4926793 від 14.08.2021 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Діджи фінанс", а відповідно ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» набуто права вимоги до відповідача. Згідно витягу з додатку до Договору факторингу сума боргу ОСОБА_1 перед новим кредитором становить 85750,00 грн. Ухвалюючи оскаржуване рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд виходив з тих підстав, що позичальник ОСОБА_1 у зв"язку з неналежним виконанням умов кредитного договору № 4926793 від 14.08.2021 допустив перед позикодавцем заборгованість в розмірі 83750 грн, яка складається із: заборгованості за тілом кредиту - 20000 грн та заборгованості за відсотками - 63750 грн. З такими висновками колегія суддів погоджується з наступних підстав. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Частиною 3 ст. 215 ЦК України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. У статті 3 Закону України "Про електрону комерцію" зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України "Про електронну комерцію"). Частиною 5 ст.11 Закону України "Про електронну комерцію" встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним. Положеннями ст. 12 Закону України "Про електронну комерцію" визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Абзац 2 ч.2 ст.639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі. Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України). Важливо, щоб електронний договір включав всі істотні умови для відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним, у зв`язку з недодержанням письмової форми в силу прямої вказівки закону. Згідно ч.1 ст.638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом. Відповідно до ч.1 ст.12 Закону України "Про електронну комерцію" моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення. Судом встановлено, що 14 серпня 2021 року між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_2 укладено договір про споживчий кредит №4926793 (індивідуальна частина) в електронній формі, за умовами якого кредитодавець зобов`язався на умовах, визначених цим договором, на строк визначений п.1.3 договору, надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі, визначеній п.1.2 договору (далі кредит), а позичальник зобов`язався повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом (далі плата) у встановлений п.1.4 договору термін та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та у строки/терміни, що визначені договором. Відповідно до п. 1.2 договору сума (загальний розмір) кредиту становить 20000 грн. Згідно з п. 1.3 договору кредит надається строком на 15 днів з 14 серпня 2021 року. Згідно п.1.4. договору термін повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом - 29 серпня 2021 року. Згідно п.1.5.1. договору, комісія за надання кредиту - 2000 грн, яка нараховується за ставкою 10.00 відсотків від суми кредиту одноразово. Згідно п. 1.5.2. договору, проценти за користування кредитом: 3750 грн, які нараховуються за ставкою 1.25 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Згідно п.1.6 стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Одночасно з договором про споживчий кредит №4926793 від 14 серпня 2021 року сторонами за допомогою електронного підпису було підписано додаток №1 до договору про споживчий кредит №492693 від 14 серпня 2021 року, а саме графік платежів, який містить розрахунок заборгованості (в тому числі суми кредиту, комісії за надання кредиту і процентів) із зазначенням дати платежу (видачі кредиту/ повернення кредиту, сплати комісії та процентів), а саме: дата видачі кредиту - 14 серпня 2021 року, сума кредиту - 20000 грн, суми процентів 3750 грн, сума комісії за надання кредиту - 2000 грн. Загальна вартість кредиту 25750 грн. Також підписано паспорт споживчого кредиту №4926793. Вищезгадані документи були підписані відповідачем за допомогою електронного підпису 14.08.2021 о 12:36, одноразовий ідентифікатор №F73570, який відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», було направлено позичальнику на його номер мобільного телефону НОМЕР_1 , при веденні якого відповідач підтвердив прийняття умов кредитного договору № 4926793 від 14 серпня 2021 року. Позичальником ОСОБА_1 при оформлені договору про споживчий кредит № 4926793 від 14 серпня 2021 року здійснено ряд активних дій з метою укладання кредитного договору, зокрема зазначено свої персональні дані, ідентифікаційний номер платника податків, паспортні дані, відомості щодо адреси місця реєстрації та номеру телефону, правильність яких не спростовано. Доказів того, що такі дані товариством отримано не від нього чи що вони використані будь-якими особами незаконно, матеріали справи не містять. Окрім цього, матеріали справи містять докази в підтвердження того, що зазначений в споживчому кредитному договорі №4926793 номер мобільного телефону НОМЕР_1 , на який надсилався 14.08.2021 о 12:36 одноразовий ідентифікатор №F73570, належить саме ОСОБА_1 , а також, що банківська картка НОМЕР_2 , на яку були зараховані кретині кошти в розмірі 20000 грн належить відповідачу за номером телефону, на який відправляється інформація про підтвердження здійснення операції (фінансовий номер телефону) за згаданою платіжною карткою є номер телефону НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_1 . Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року під час розгляду справи №127/33824/19 зауважив, що без отримання листа на адресу електронної пошти та смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір не був би укладений. Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 14 червня 2022 року у справі №757/40395/20. Пунктом 2.1 Договору передбачено, що кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на Картковий рахунок. Відповідно до п.п.6.1 та 6.2 Договору, кредитний договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства та доступний зокрема через сайт Товариства та\або відповідний мобільний додаток чи інші засоби. Розміщені в особистому кабінеті позичальника проект цього кредитного договору або інформація з посиланням на нього є пропозицію Товариства про укладення кредитного договору (офертою). Відповідь про прийняття пропозиції про укладання цього кредитного договору (акцепт) надається позичальником шляхом відправлення Товариству електронного повідомлення та відбувається із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який надсилається Товариством електронним повідомленням (SMS) на мобільний телефонний номер позичальника, а позичальник використовує одноразовий ідентифікатор (отриману алфавітно-цифрову послідовність) для підписання цього кредитного договору/ електронного повідомлення про прийняття пропозиції про його укладення (акцепту). Згідно п. 7.1 Договору, договір, що складається з Правил та індивідуальної частини (з додатками №1 та №2), набуває чинності з моменту його укладення в електронній формі, а права та обов`язки сторін, що ним обумовлені, з моменту отримання кредиту, який визначається згідно Правил та відповідно до способу надання кредиту, визначеному у п.2.1 цього Договору. Оскільки даний договір укладено за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи товариства, доступ до якої забезпечується споживачу через веб-сайт та ОСОБА_1 підписав його електронним підписом - одноразовим ідентифікатором, тому без отримання відповідного ідентифікатора, без здійснення входу до інформаційно-телекомунікаційної системи товариства, такий договір не був би укладений. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що договір про споживчий кредит №44926793 від 14 серпня 2021 року укладений сторонами в електронному вигляді з використанням електронного підпису, відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», при укладенні цього договору сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов та у сторін, відповідно до приписів статті 11 ЦК України, виникли права та обов`язки, які витікають із кредитного договору. На виконання умов укладеного договору кредитодавцем перераховано грошові кошти на рахунок позичальника № НОМЕР_2 в сумі 20000 грн, що підтверджується платіжним дорученням №53740389 від 14 серпня 2021 року, а також відповіддю Universal Bank про зарахування коштів у зазначеному розмірі за цей період на його особисту картку, яка була відкрита на ім"я ОСОБА_1 . Враховуючи встановлені обставини, колегія суддів не знаходить жодних причин вважати, що договір про споживчий кредит №4926793 (індивідуальна частина) від 14 серпня 2021 року не було укладено саме з ОСОБА_1 , а також, що останній не отримував 20 000,00 грн в кредит на виконання умов укладеного договору. Згідно доводів позовної заяви та наданих позивачем розрахунків вбачається, що ТОВ «Діджи фінанс» просить стягнути з ОСОБА_1 окрім заборгованості за тілом кредиту в розмірі 20,000,00 грн також заборгованість за відсотками в розмірі 63750 грн, яка утворила в період з 15.08.2021 по 28.10.2021. Згідно п. 2.3.1.2 договору, позичальник може збільшити строк кредитування до 60 днів після завершення строку кредитування, за умови, що він продовжує користуватися кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування і в такий період йому нараховуються проценти за стандартною (базовою) ставкою наведеною в п. 1.6 договору. Оскільки після завершення 15 денного строку кредитування ОСОБА_1 не повернув отриманий кредит з нарахованими процентами, фактично продовжив користуватися кредитом, ТОВ "Мілоан" на законних підставах продовжило нараховувати йому проценти за стандартною (базовою) ставкою. З наявного в матеріалах справи відомостей про щоденні нарахування та погашення, вбачається, що нараховані ТОВ "Мілоан" проценти в розмірі 63750 грн за період з 14 серпня 2021 року по 28 жовтня 2021 року здійснено в межах умов договору про споживчий кредит №4926793 від 14.08.2021. Доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_1 -адвоката Зозулі Ю.М. жодним чином правильності висновків суду першої інстанції не спростовують Відповідно до п.1 ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Відповідно до ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав. Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором. Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги). Визначення факторингу міститься у ст.49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів. За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (ч.1 ст.1077 ЦК України). Частиною 1 ст.1078 ЦК України встановлено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). 11 листопада 2021 між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» було укладено договір відступлення права вимоги №12Т, за умовами якого ТОВ «Мілоан» за плату відступило ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» своє право грошової вимоги до боржників за рядом договорів, у тому числі право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором. Із пункту 6.2.3 договору відступлення слідує, що право вимоги переходить від кредитора до нового кредитора в день підписання цього договору. Тоді ж ТОВ «Мілоан» і ТОВ «Діджи Фінанс» підписали реєстр прав вимог із якого слідує, що товариство набуло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором на суму заборгованості 85750 грн, у тому числі - 20000 грн заборгованість за тілом кредиту, 63750 грн - заборгованість за відсотками, 2000 грн заборгованість за комісією. У період з 19 листопада 2021 року по 23 грудня 2021 року ТОВ «Діджи Фінанс» сплатило ТОВ «Мілоан» вартість відступлених прав вимоги на суму 3066998,72 грн. ОСОБА_1 не повернув кредит і не сплатив проценти. На підставі договору відступлення прав вимоги ТОВ «Мілоан» відступило право вимоги за кредитними договорами ТОВ «Діджи Фінанс». Вимоги ТОВ «Діджи Фінанс» про стягнення заборгованості (тіла кредита та відсотків) з ОСОБА_1 як нового кредитора - є законними, а рішення Городоцького районного суду Львівської області, яке ухвалене 29 травня 2025 року є законним та обгрунтованим. Доводи апеляційної скаргине містять посилання на докази, які б спростовували висновки суду і впливали на їх законність, а зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду щодо їх оцінки стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом. Суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, правильно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, ухвалено справедливе рішення, тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає. Враховуючи те, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, підстав для скасування оскаржуваного рішення колегія суддів не вбачає. Як у суді першої інстанції, так і при апеляційному та касаційному переглядах справи учасники справи мають право на професійну правничу допомогу, що закріплено положеннями статті 59 Конституції України. Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. В поданому представником ТОВ "Діджи Фінанс" - Романенко М.Е. відзиві на апеляційну скаргу поданою представником ОСОБА_1 - адвокатом Зозулею Ю.М.на рішення Городоцького районного суду Львівської області від 29 травня 2025 року, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення залишити без змін та стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Діджи Фінанс" понесені витрати на професійну правничу допомогу, понесену в суді апеляційної інстанції під час розгляду даної справи, у розмірі 6000 грн. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. В підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу представником ТОВ "Діджи Фінанс" - Романенко М.Е. до відзиву на апеляційну скаргу долучено наступні докази: договір №42649746 про надання правової допомоги від 01 квітня 2024 року; додаткова угода №003469805639 від 10 травня 2024 року до договору №42649746 про надання правової допомоги від 01 квітня 2024 року; детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом Білецьким Б.М., необхідних для надання правничої (правової) допомоги за позовом ТОВ "Діджи Фінанс" щодо стягнення кредитної заборгованості; акт про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом (виконання робіт, надання послуг) від 21 липня 2025 року; докази надсилання відзиву на апеляційну скаргу з додатками адвокату Зозулі Ю.М. та ТОВ "Мілоан". За змістом частини другої статті 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі, впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті, суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. З аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19). У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Ці висновки узгоджуються з висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 (провадження № 11-1465заі18) та додатковій постанові у вказаній справі від 12 вересня 2019 року, постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), постанові від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18 (провадження № 12-136гс19), постанові від 08 червня 2021 року у справі № 550/936/18 (провадження № 14-26цс21) та постанові від 08 червня 2022 року у справі № 357/380/20 (провадження № 14-20цс22). Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема, в рішенні від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» за заявою № 58442/00, щодо судових витрат зазначено, що за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так, у справі «Схід / Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04, пункт 268) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Представником позивача подано докази на підтвердження понесення судових витрат в суді апеляційної інстанції під час розгляду даної справи в розмірі 6000 грн. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. В поданій 18 вересня 2025 року відповіді на відзив на апеляційну скаргу подану представником ОСОБА_1 - адвокатом Зозулею Ю.М. не наведено жодних доводів щодо неспівмірності витрат на оплату правничої допомоги адвоката та він не заявляв клопотання про зменшення таких витрат. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України). Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у додатковій постанові від 28 листопада 2023 року у справі № 740/1004/22, провадження № 61-2675св23). Наявні в матеріалах справи №441/1371/24 документи долучені представником позивача дають підстави для висновку про доведеність понесених витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 6000 грн. Оскільки в ТОВ "Діджи Фінанс" виникли обов`язки щодо оплати послуг наданих адвокатом за представництво інтересів в суді апеляційної інстанції, в розмірі 6000 грн з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Діджи Фінанс" потрібно стягнути витрати на професійну правничу допомогу Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч.5ст.268 ЦПК України). Керуючись ст..ст. 374 ч.1п.1; 375; 383; 384; 389-391 ЦПК України,- суд апеляційної інстанції у х в а л и в: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Зозулі Юрія Михайловича залишити без задоволення. Рішення Городоцького районного суду Львівської області від 29 травня 2025 року у справі № 441/1371/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи фінанси» до ОСОБА_1 , третя особа без самостійних вимог на предмет спору ТОВ «МІЛОАН», про стягнення заборгованості за кредитним договором- залишити без змін. Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Діджи фінанс" (04112, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8, код ЄДРПОУ: 42649746, ІВАN: НОМЕР_5 в АТ «СЕНС БАНК» МФО: 300346) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000 (шість тисяч) грн. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 10 лютого 2026 року. Головуюча суддя Ю.Р.Мікуш Судді: Р.В.Савуляк М.М.Шандра