Постанова 4811 № 944/3173/20

Справа № 944/3173/20 Головуючий у 1 інстанції: Колтун Ю.М Провадження № 22-ц/811/2588/25 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 лютого 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Ніткевича А.В., суддів: Бойко С.М., Копняк С.М., секретаря Гаврилюк Я.Ю. з участю представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідачів ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Львівського апеляційного суду у м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Яворівського районного суду Львівської області від 23 червня 2025 року в складі судді Колтуна Ю.М. у справі за позовом ОСОБА_3 до Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської області, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Відділу в Яворівському районі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, третя особа приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Мельничук Ольга Василівна про визнання частково недійсними та скасування частково рішень сільської ради, правовстановлюючих документів та скасування записів у Державному земельному кадастрі та Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, - встановив: У липні 2020 року представник позивача ОСОБА_7 адвокат Масляний Ю.А. звернувся до суду із позовом до Лозинської сільської ради Яворівського району Львівської області, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Відділу в Яворівському районі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, Головного управління Держгеокадастру у Львівській області про визнання частково недійсними та скасування частково рішень сільської ради, правовстановлюючих документів та скасування записів у Державному земельному кадастрі та Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, просив: - визнати недійсним та скасувати рішення Лозинської сільської ради від 16.03.2009 №319 в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_4 площею 0,1168 га у с.Турича у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку (п.п.19 п.1) та передачі цієї земельної ділянки ОСОБА_4 у власність (п.2) і Державний акт на право приватної власності на землю серія ЯЖ №813747 від 03.04.2009 на земельну ділянку кадастровий номер 4625885200:12:001:0055 площею 0,1128 га у частині земельної ділянки площею 0,02283275 га, яка накладається із земельною ділянкою площею 0,25 га, належною ОСОБА_7 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серія ЛВ №44291 від 18.06.1996; - визнати частково недійсним договір купівлі-продажу серія та номер 1123, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 та посвідчений 07.07.2016 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Мельничук О.В. на земельну ділянку кадастровий номер 4625885200:12:001:0055 площею 0,1128 га у частині земельної ділянки площею 0,02283275 га, яка накладається з земельною ділянкою площею 0,25 га, належною ОСОБА_7 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серія ЛВ №44291 від 18.06.1996 та скасувати державну реєстрацію земельної ділянки кадастровий номер 4625885200:12:001:0055 площею 0,1128 га у Державному земельному кадастрі та Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно шляхом скасування відповідних записів у цих реєстрах; - визнати недійсним та скасувати рішення Лозинської сільської ради від 07.07.2009 №354 в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_5 площею 0,1392 га у с.Турича у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку (п.п.33 п.1) та передачі цієї земельної ділянки ОСОБА_5 у власність (п.2) і Державний акт на право приватної власності на землю ЯИ №170977 від 25.09.2009 на земельну ділянку кадастровий номер 4625885200:12:001:0065 площею 0,1392 га у частині земельної ділянки площею 0,042682 га, яка накладається з земельною ділянкою площею 0,25 га, належною ОСОБА_7 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серія ЛВ №44291 від 18.06.1996 та скасувати державну реєстрацію земельної ділянки кадастровий номер 4625885200:12:001:0065 площею 0,1392 га у Державному земельному кадастрі шляхом скасування відповідного запису у цьому реєстрі. Вимоги обґрунтовані тим, що 23.06.1994 Лозинською сільською радою народних депутатів прийнято рішення, яким позивачу передано у власність земельну ділянку площею 0,25 та для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд у селі Турича. 18.06.1996 на підставі цього рішення позивачу оформлено Державний акт на право приватної власності на землю серія ЛВ №44291, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право власності за №228 (копія цього Державного акту додається). Позивачем замовлено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі для вироблення кадастрового номера цій земельній ділянці та її державної реєстрації, а у квітні 2018 року ОСОБА_7 звернувся в орган Держгеокадастру у Яворівському районі щодо реєстрації цієї земельної ділянки в Державному земельному кадастрі, однак отримав рішення державного кадастрового реєстратора №РВ-4600669112018 від 10.05.2018 про відмову у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру у зв`язку із тим, що його земельна ділянка має накладення з земельною ділянкою 4625885200:12:001:0055 на 9,1331% та з земельною ділянкою 4625885200:12:001:0065 на 17,0728%. Отримавши інформацію про накладення меж земельної ділянки, належної позивачу з двома іншими згаданими вище земельними ділянками, адвокат Масляний Ю.А. з`ясував, що рішенням Лозинської сільської ради від 16.03.2009 №319 ОСОБА_4 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1168 га у с.Турича у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку (п.п.19 п.1) та передачу цієї земельної ділянки йому у власність (п.2). З проекту землеустрою цієї земельної ділянки убачається, що у цій документації наявні Акт встановлення і узгодження меж земельної ділянки та кадастровий план земельної ділянки, однак у цих документах відсутнє зазначення того, що позивачка є суміжним землекористувачем та відсутній її підпис на Акті встановлення і узгодження меж земельної ділянки, але поруч зліва є нанесена земельна ділянка позивачки. З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №213783024 від 24.06.2020 вбачається, що ОСОБА_6 є власником цієї земельної ділянки на цей час на підставі договору купівлі-продажу від 07.07.2016. Також, згідно із листом Відділу в Яворівському районі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області №0-13-0.36-66/120-20 від 26.02.2020 земельна ділянка кадастровий номер 4625885200:12:001:0065 площею 0,1392 га була зареєстрована на праві власності за ОСОБА_5 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серія ЯИ №170977 від 25.09.2009, який виданий на підставі рішення Лозинської сільської ради від 07.07.2009 №354. З проекту землеустрою цієї земельної ділянки вбачається, що у цій документації наявні Акт встановлення і узгодження меж земельної ділянки та кадастровий план земельної ділянки, однак у цих документах відсутнє зазначення, що позивачка є суміжним землекористувачем та відсутній її підпис на Акті встановлення і узгодження меж земельної ділянки, але поруч зліва є нанесена земельна ділянка позивачки. Сторона позивача вважає, що рішення органу місцевого самоврядування про передачу у власність земельних ділянок і подальші дії з відчуження земельних ділянок є незаконними і такими, що порушують право власності на землю, яка у встановленому порядку раніше була виділена позивачці у власність. Оскаржуваним рішенням Яворівського районного суду Львівської області від 23 червня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_3 до Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської області, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Відділу в Яворівському районі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, третя особа - приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Мельничук Ольга Василівна про визнання частково недійсними та скасування частково рішень сільської ради, правовстановлюючих документів та скасування записів у Державному земельному кадастрі та Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - відмовлено повністю. Рішення суду оскаржила позивачка ОСОБА_3 , вважає, що таке ухвалено з порушенням норм закону та не відповідає обставинам справи. В апеляційній скарзі заначає, що земельним законодавством України визначено порядок надання земельних ділянок громадянам України, порушення якого може слугувати підставою для визнання недійсним відповідного акту органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, якщо таким актом порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою. Зазначає, що відсутність погодження меж земельної ділянки не впливає на можливість приватизації ділянки лише за умови, якщо суміжному землекористувачу запропоновано погодити межі ділянки, а такий безпідставно не погоджує їх. Натомість, при приватизації відповідачами наданих їм земельних ділянок позивачу не скеровувалися документи погодження межі, приватизація відбувалася взагалі без його відома та непогодження меж земельної ділянки призвело до порушення прав і законних інтересів позивача, а саме його право власності на належну земельну ділянку. Покликаючись на хронологію спірних правовідносин, вважає, що Лозинська сільська рада при прийнятті рішень від 16.03.2009 №319 та від 07.07.2009 № 354 не перевіряла питання про наявність права позивача на земельну ділянку, надану позивачу 23.06.1994 цією ж сільською радою та частини якої накладаються із 2 спірними земельними ділянками. На думку апелянта, при прийнятті оскаржуваних рішень Лозинська сільська рада зобов`язана була утримуватися від дій, які б могли порушити права інших осіб та перевірити наявність прав інших осіб. Про наявність прав позивача на надану земельну ділянку зобов`язані були перевірити і органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів у Львівській області та Яворівському районі Львівської області при реєстрації спірних земельних ділянок. Згідно із пунктом 2 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» ЗУ «Про державний земельний кадастр» земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. Зважаючи на накладення (перетин) земельних ділянок відповідачів і ділянки позивача, позивач ОСОБА_7 звернувся до суду з відповідними вимогами. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер, а спадщину після його смерті прийняла ОСОБА_3 , ухвалою суду від 17.04.2025 замінена, як правонаступник ОСОБА_7 . Покликаючись на правові висновки касаційного суду, звертає увагу на те, що підставою для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки є, зокрема, знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини (абз. 5 ч. 6 ст. 24 ЗУ «Про Державний земельний кадастр»). У той же час, доказами накладення однієї земельної ділянки на іншу повністю чи частково або відсутність такого накладення, у разі розбіжності у правовстановлюючих документах на землю та документації із землеустрою, є документи, сформовані кадастровим реєстратором в межах процедури державної реєстрації земельної ділянки за заявою власника або користувача, майбутнього власника або користувача, або висновком експерта у земельно-технічній експертизі (постанова Верховного Суду від 17.09.2024 у справі № 686/27476/21). Таким чином, висновок експерта у земельно-технічній експертизі не є виключним доказом накладення однієї земельної ділянки на іншу повністю чи частково або відсутності такого накладення. У даній справі таким доказом є рішення державного кадастрового реєстратора відділу Яворівському районі Головного управління Дерржгеокадастру у Львівській області № РВ-4600669112018 від 10.05.2018 про відмову у внесенні відомостей до державного земельного кадастру, з якого вбачається наявність зауважень щодо валідності електронного документу. Перетин ділянок з ділянкою 4625885200:12:001:0055, площа співпадає на 9.1331%; перетин ділянок з ділянкою 4625885200:12:001:0065, площа співпадає на 17.0728%. Для спростування зазначених обставин, сторона відповідача вправі була просити про призначення експертизи, однак таким право не скористалася. Просить скасувати рішення Яворівського районного суду Львівської області від 23 червня 2025 року, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. 15.08.2025 на адресу апеляційного суду надійшов відзив Головного управління Держгеокадастру у Львівській області на апеляційну скаргу. Вважає доводи та вимоги позивача безпідставними, при цьому, оскільки будь які дії управління не оскаржуються, представник ОСОБА_8 вважає, що управління є неналежним відповідачем. Просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги у повному обсязі. 25.08.2025 на адресу апеляційного суду надійшов відзив представника ОСОБА_5 адвоката Новосядло В.Р. на апеляційну скаргу, у якому покликаючись на обставини спірних правовідносин, неефективний спосіб захисту обраний стороною позивача, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх учасників справи, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення виходячи із такого. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (ч. 3 ст. 3 ЦПК України). Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. Відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у встановленому законом порядку набули право власності на земельні ділянки відповідною площею та кадастровими номерами у с.Турича, Яворівського району Львівської області на підставі рішення Лозиньскої сільської ради, про що свідчать державні акти на право власності на земельну ділянку, які зареєстровані в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю. 07.07.2016 між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, відповідно до якого ОСОБА_4 продав належну йому земельну ділянку, надану для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, загальною площею 0,1128 га, що розташована с.Турича. В свою чергу, 18.06.1996 ОСОБА_7 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку Серія ЛВ №44291 площею 0,2500 га в с.Турича Лозинської сільської ради для будівництва та обслуговування житлових будівель на підставі рішення Лозинської сільської Ради народних депутатів №5 від 23.06.1994; акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право власності на землю за №

228. У 2017 році він замовив технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), згідно з кадастровим планом земельної ділянки площею 0,2500 га така від А до Б межує із землями запасу, від Б до В із землями запасу, від В до Г із землями загального користування (дорога), від Г-А із землями ОСОБА_9 , однак рішенням Державного кадастрового реєстратора Відділу в Яворівському районі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області № РВ-4600669112018 від 10.05.2018 ОСОБА_7 відмовлено у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру з підстав невідповідності електронного документа установленим вимогам, а саме XSD Схема Наявні зауваження щодо валідності електронного документу. Перетин ділянок з ділянкою 4625885200:12:001:0055, площа співпадає на 9.1331%; перетин ділянок з ділянкою 4625885200:12:001:0065, площа співпадає на 17.0728%, про що зазначено у протоколі проведення перевірки електронного документа ІІІІ-4600432552018. Ухвалою суду від 09.08.2023 провадження у справі зупинено до прийняття спадщини правонаступниками ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а 17.04.2025 суд поновив провадження у справі та замінив позивача ОСОБА_7 на його правонаступника ОСОБА_3 . Разом з цим, суд вказав, що стороною позивача не надано належних та допустимих доказів, які б беззаперечно вказували, де проходить межа належної спадкодавцю ОСОБА_7 земельної ділянки, чи порушена межа його земельної ділянки відповідачами. Зокрема, відсутні відповідні висновки експертів чи спеціалістів, як і не було заявлено клопотань про призначення відповідної експертизи судом. Матеріали справи також не містять будь яких даних зміни ОСОБА_5 чи ОСОБА_4 конфігурації чи меж їх земельних ділянок в сторону збільшення, як і даних про невідповідність межі у технічній документації із землеустрою межі відповідно до фактичного користування земельною ділянкою. За таких обставин, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено підстав для скасування рішень Лозинської сільської ради від 16.03.2009 №319 та від 07.07.2009 №354, не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження порушення прав та законних інтересів позивача, як землекористувача суміжної земельної ділянки. Крім цього, у випадку допущення технічних помилок при визначенні координат та конфігурацій земельних ділянок, вони підлягають усуненню шляхом розроблення технічної документації із землеустрою, якою визначаються місцеположення поворотних точок меж земельних ділянок в натурі (на місцевості), а не скасування правовстановлюючих документів (див. постанову Верховного Суду від 10 травня 2024 року у справі № 185/9511/16). Враховуючи те, що судом не встановлено підстав задоволення позовних вимог в частині визнання незаконними та скасування рішень Лозинської сільської ради від 16.03.2009 №319 та від 07.07.2009 №354, суд не знайшов підстав для задоволення похідних позовних вимог в частині визнання недійсними договору купівлі - продажу земельної ділянки від 07.07.2016, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 . Оскільки позивачем не доведено, що оспорювані рішення Лозинської сільської ради прийняті не у межах повноважень, у спосіб, передбачений Конституцією та законами України, державні акти на право власності на земельні ділянки видані відповідно до норм діючого законодавства та зареєстровані у встановленому законом порядку, суд дійшов висновку, що позов в частині визнання недійсними Державних актів на право власності на земельну ділянку серія ЯЖ №813747 та ЯИ № 170977 задоволенню не підлягає. Зважаючи на те, що державна реєстрація не породжує виникнення відповідного права, а тільки фіксує факт його наявності, та приймаючи до уваги те, що судом констатовано відсутність правових підстав стосовно визнання недійсними та скасування рішень Лозинської сільської ради від 16.03.2009 №319 та від 07.07.2009 №354, які стали підставами для проведення державної реєстрації права власності на спірні земельні ділянки за відповідачами, у задоволенні вимог про скасування запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно по земельних ділянках з кадастровими номерами 4625885200:12:001:0055, 4625885200:12:001:0065, також відмовлено. Оскільки сплив позовної давності застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, при цьому, якщо суд дійде висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими, то повинен відмовити в задоволенні такого позову саме з цієї підстави, суд відмовив у задоволенні позову, не застосовуючи позовну давність. Перевіряючи законність оскаржуваного рішення колегія суддів враховує таке. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Обравши відповідний спосіб захисту права, позивач в силу ст. 12 ЦПК України зобов`язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог. Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (ч. 1 ст. 1 ЦК України). Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року в справі №925/642/19 зазначено, що порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права. Судом першої інстанції встановлено, що 18.06.1996 ОСОБА_7 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку Серія ЛВ №44291 площею 0,2500 га в с.Турича Лозинської сільської ради для будівництва та обслуговування житлових будівель на підставі рішення Лозинської сільської Ради народних депутатів №5 від 23.06.1994; акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право власності на землю за №

228. У 2017 році ОСОБА_7 замовив технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Згідно із кадастровим планом земельної ділянки площею 0,2500 га, така від А до Б межує із землями запасу, від Б до В із землями запасу, від В до Г із землями загального користування (дорога), від Г-А із землями ОСОБА_9 . Рішенням Державного кадастрового реєстратора Відділу в Яворівському районі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області № РВ-4600669112018 від 10.05.2016 ОСОБА_7 відмовлено у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру з підстав невідповідності електронного документа установленим вимогам, а саме XSD Схема, наявні зауваження щодо валідності електронного документу. Перетин ділянок з ділянкою 4625885200:12:001:0055, площа співпадає на 9.1331%; перетин ділянок з ділянкою 4625885200:12:001:0065, площа співпадає на 17.0728%, про що зазначено у протоколі проведення перевірки електронного документа ІІІІ-4600432552018. Згідно із повідомленням приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу І.П.Лозинського від 12.12.2023 № 147/01-1, до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 заведена спадкова справа 33/2023. Спадкоємцем за законом до спадкового майна, а саме: земельної ділянки загальною площею 0,2500 га розташованої на території с.Турича Яворівського району Львівської області є дочка спадкодавця ОСОБА_3 . В свою чергу судом установлено, що у 2008 році ОСОБА_4 замовив та отримав технічну документацію на надану йому земельну ділянку кадастровий номер 4625885200:12:001:0055. Як установлено з довідки виданої Лозинською сільською радою ОСОБА_4 , протягом квітня 2008 року на дошці оголошень сільської ради розміщувалась інформація про відведення земельної ділянки площею 0,1128 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд в с.Турча. Рішенням №223 ХVІІ сесії V скликання Лозинської сільської ради Яворівського району Львівської області від 20.05.2008 надано дозвіл ОСОБА_4 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність № НОМЕР_1 площею 0,1168 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд в кварталі індивідуальної забудови в с.Турича. Відповідно до акту встановлення та узгодження зовнішніх меж землекористування землекористувачем ОСОБА_4 , комісією в складі в.о. сільського голови Лозиньскої сільської ради С.Мацько, спеціаліста-землевпорядника сільської ради Я.Корнія в присутності землекористувача і представників суміжних землекористувань, проведено встановлення меж земельної ділянки, що знаходиться за адресою: в с.Турича Яворівського району, та відповідно кадастрового плану земельної ділянки, межі в натурі проходять: від А до Б землі Горячої В.В., від Б до В землі Шумана В.О., від В до Г землі ОСОБА_10 , від Г до Д землі загального користування, від В до А землі сільської ради. Так, із зазначеного акту встановлення та узгодження зовнішніх меж землекористування вбачається, що суміжними землекористувачами при встановленні зовнішніх меж землекористування ніяких притензій не виявлено. Межі та площа земельної ділянки суміжними землекористувачами погоджена. Рішенням №319 ХХIV сесії V скликання Лозинської сільської ради Яворівського району Львівської області від 11.10.2016 затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку та ведення ОСГ з поміж інших ОСОБА_4 на земельну ділянку в с.Турича Яворівсвького району. Враховуючи наведене, колегія суддів розділяє висновок суду про те, що ОСОБА_4 у встановленому законом порядку набув право власності на земельну ділянку площею саме 0,1128га з кадастровим номером 4625885200:12:001:0055 в с.Турича, Яворівського району Львівської області на підставі рішення 24 сесії 5 скликання Лозиньскої сільської ради від 16.03.2009 № 319, про що свідчить державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯЖ №813447, акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю. Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 23.07.2019 №174725821, на підставі укладеного договору купівлі продажу № 1123 від 07.07.2016, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Мельничук О.В., зареєстровано право власності за ОСОБА_6 на земельну ділянку кадастровий номер: 4625885200:12:001:0055, площею 0,1128 га. на території с.Турча Яворівського району Львівської області. Також судом встановлено, що рішенням №223 ХХІI сесії V скликання Лозинської сільської ради Яворівського району Львівської області від 2008 надано дозвіл ОСОБА_5 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність № НОМЕР_2 площею 0,1392 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд в кварталі індивідуальної забудови в с.Турича. У 2009 році ОСОБА_5 замовлено та отримано технічну документацію на надану йому земельну ділянку кадастровий номер 4625885200:12:001:0065. Відповідно до акту узгодження меж землекористування на місцевості землекористувачем ОСОБА_5 , представником Лозинської сільської ради за участю землекористувача, узгоджено межі земельної ділянки, що знаходиться в с.Турича Яворівського району, та відповідно кадастрового плану земельної ділянки, межі в натурі проходять: від А до Б землі сільської ради, від Б до В землі загального користування, від В до Г землі сільської ради, від Г до А землі загального користування. Так, із зазначеного акту узгодження меж землекористування убачається, що суміжними землекористувачами при встановленні зовнішніх меж землекористування ніяких претензій не виявлено. Межі та площа земельної ділянки суміжними землекористувачами погоджено. Рішенням №354 ХХVI сесії V скликання Лозинської сільської ради Яворівського району Львівської області від 07.07.2009 затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, з поміж інших ОСОБА_5 , на земельну ділянку в с.Турича Яворівського району. Таким чином, і відповідач ОСОБА_5 також у встановленому законом порядку набув право власності на земельну ділянку площею саме 0,1392 га з кадастровим номером4625885200:12:001:0065 в с.Турича, Яворівського району Львівської області на підставі рішення ХХVI сесії V скликання Лозиньскої сільської ради № 354 від 07.07.2009, про що свідчить державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯИ №170977, акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю. Як убачається з повідомлення Головного управління Держгеокадастру від 10.07.2019 №Р-367/0-499/6-19, адресованого ОСОБА_7 , при розгляді заяви останнього про державну реєстрацію земельної ділянки, шо знаходиться у с.Турина Лозинської сільської ради Яворівського району для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0,2500га, відповідно до абзацу 4 частини 6 стати 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр», державним кадастровим реєстратором надано відмову, оскільки земельна ділянка, яку передбачається зареєструвати, знаходиться в межах частин земельних ділянок з кадастровими номерами 4625885200:12:001:0055 та 4625885200:12:001:0065. Крім цього, кадастровим реєстратором перевірено відповідність координат поворотних точок меж земельних ділянок з кадастровими номерами 4625885200:12:001:0055 та 4625885200:12:001:0065, які містяться у Державному земельному кадастрі з координатами поворотних точок меж земельних ділянок, які містяться у проектах землеустрою та зберігаються в архіві Відділу у Яворівському районі. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає беззаперечним те, що між сторонами у справі існує земельний спір, а земельна ділянка, речове право на яку мав намір зареєструвати ОСОБА_7 , а на даний час спадкоємець останнього ОСОБА_3 , знаходиться у межах частин земельних ділянок з кадастровими номерами 4625885200:12:001:0055 та 4625885200:12:001:0065, або як стверджує сторона позивача земельні ділянки цих кадастрових номерів накладаються на 9,1331% та на 17,0728 %, відповідно, із земельною ділянкою площею 0,25 га, яка 23.06.1994 Лозинською сільською радою народних депутатів передана ОСОБА_7 у власність для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд у селі Турича. Колегія суддів виходить з того, що земля є унікальним обмеженим природним ресурсом. Земля є базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства, відтак розподіл землі є особливо чутливим до принципів справедливості, розумності і добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Водночас, земельна ділянка, субєктивне право щодо якої намагається захистити сторона позивача, не сформована та не виділена у власність у встановленому законом порядку. Стаття 41 Конституції України визначає, що право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, ЗК України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини. Згідно із ст. 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Відповідно до ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Частиною 1 ст. 78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Згідно із частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. За частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Правомочність володіння розуміють як передбачену законом (тобто юридично забезпечену) можливість фактично мати (утримувати) в себе певне майно. Правовомочність користування означає передбачену законом можливість використовувати, експлуатувати майно, отримувати від нього корисні властивості, його споживання. Правомочність розпорядження означає юридично забезпечену можливість визначення і вирішення юридичної долі майна шляхом зміни його належності, стану або призначення. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України). Разом із тим відповідно до положень статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом. Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що сама по собі державна реєстрація не є окремою підставою набуття особою права власності, а є офіційним засвідченням державою набуття особою права власності (пункт 123 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20)). Державна реєстрація права власності не породжує права власності, в силу державної реєстрації це право не виникає, вона визначає лише момент, з якого право власності виникає, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права. Факт набуття права власності має передувати державній реєстрації, оскільки юридичний зміст державної реєстрації полягає у визнанні і підтвердженні державою цього факту (пункти 121-123 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22). Відповідно до ч. 2 ст. 90 ЗК України порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом. Способи захисту прав на земельні ділянки визначені статтею 152 ЗК України. Відповідно до п."г" ч. 3 ст. 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю (ч. 1 ст. 152 ЗК України). Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Відповідно до ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Землекористувачі зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, дотримуватися правил добросусідства (ст. 96 ЗК України). Згідно із частиною першою статті 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей. Таким чином, аналіз наведених вище норм матеріального права та судової практики дає підстави для чіткого висновку про те, що судовому захисту підлягають лише порушені права власників, зокрема земельних ділянок. Іншими словами позивач має довести суду факт своєї правомочності щодо відповідного об`єкта спірних правовідносин та наявність перешкод, як то невизнання, оспорення чи порушення відповідних суб`єктивних прав зі сторони відповідача. Відповідно до статті 39 ЗК України використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм. У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (частина перша статті 155 ЗК України). Вимоги про визнання незаконними та скасування рішення органу місцевого самоврядування щодо земельної ділянки можуть бути заявлені особою, права якої порушено, за умови доведеності факту порушення прав цієї особи. Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі № 592/10260/16 (провадження № 61-5017св19). Відповідно до ст. 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: організація землеустрою; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; вирішення земельних спорів та вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону. Відповідно до ст. 189 ЗК України та ст. 20 Закону України «Про охорону земель» самоврядний контроль за використанням та охороною земель здійснюється сільськими, селищними, міськими, районними та обласними радами. Частиною 1 ст. 81 ЗК України визначено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю). Згідно ч. 1 ст. 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю. Зокрема, у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності. Згідно з пунктом «в» частини третьої ст. 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Відповідно до ч. 6 ст. 118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. Згідно із ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Частиною 9 статті 118 ЗК України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність. Відповідно до положень ч. 4-6 ст. 186-1 ЗК України розробникпроекту землеустрою подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Орган, зазначений в частині першій цієї статті, зобов`язаний протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері. Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій-сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування. У разі встановлення (відновлення) меж земельних ділянок за їх фактичним використанням у зв`язку з неможливістю виявлення дійсних меж, формування нових земельних ділянок не здійснюється, а зміни до відомостей про межі земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі. Межі суміжних земельних ділянок приватної власності можуть бути змінені їх власниками без формування нових земельних ділянок за технічною документацією із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) (ст.79-1 ЗК Укораїни). Згідно із правовою позицією Верховного Суду щодо застосування норм права, викладеною у постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №1640/2594/18, системний аналіз норм статей 22, 116, 118 Земельного кодексу України дає можливість дійти висновку, що законом передбачено певний алгоритм та поетапність процесу безоплатної передачі земельних ділянок державної та комунальної власності у власність громадян, а саме: 1) подання зацікавленою особою клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність; 2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні); 3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186-1 Земельного кодексу України; 4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі; 5) подання зацікавленою особою погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов`язаний прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність або рішення про відмову передання земельної ділянки у власність чи залишення клопотання без розгляду. Так, спеціальним законом, який визначає правові та організаційні основи діяльності у сфері землеустрою і спрямований на регулювання відносин, які виникають між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами із забезпечення сталого розвитку землекористування є ЗУ «Про землеустрій». Відповідно до ч. 1 ст. 50 Закону України "Про землеустрій" проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються лише у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок. У дозволі на виготовлення проекту землеустрою визначається лише приблизна площа земельної ділянки та орієнтовне місцезнаходження (наприклад, земельний масив, у межах якого вона буде знаходитись). Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки включає інформацію щодо меж земельної ділянки та інформацію, важливу для визначення можливості використання земельної ділянки у той чи інший спосіб, зокрема перелік обмежень у використанні земельних ділянок (меж охоронних зон (наприклад, біля ліній електропередач), зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель); матеріали погодження проекту землеустрою тощо (ст. 50 Закону України "Про землеустрій". Отже, отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність або у користування є лише першою стадією у процедурі вирішення питання про передачу земельної ділянки зацікавленій особі. Надання дозволу на розробку проєкту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку. Такий висновок щодо застосування норм права наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі №380/624/16-ц. Таким чином, дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки означає дозвіл власника земельної ділянки здійснити певні дії на землі власника, аби мати змогу у подальшому точно визначити об`єкт відведення. Окрім цього, згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 29.09.2020 у справі №688/2908/16-ц (провадження № 14-28цс20) у дозволі на виготовлення проекту землеустрою визначається лише приблизна площа земельної ділянки та орієнтовне місцезнаходження (наприклад, земельний масив, у межах якого вона буде знаходитись). Конкретизується ж земельна ділянка у проекті землеустрою. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки включає інформацію щодо меж земельної ділянки та інформацію, важливу для визначення можливості використання земельної ділянки у той чи інший спосіб, зокрема перелік обмежень у використанні земельних ділянок (меж охоронних зон (наприклад, біля ліній електропередач), зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель); матеріали погодження проєкту землеустрою тощо (стаття 50 Закону України «Про землеустрій»). Порядок державної реєстрації земельної ділянки визначено Законом України від 7 липня 2011 року «Про Державний земельний кадастр», який набрав чинності з 1 січня 2013 року. Відповідно до ст. 1 цього Закону державна реєстрація земельної ділянки - це внесення до Державного земельного кадастру відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі. Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 Земельного кодексу України). Положенням ч. 2 ст. 334 ЦК України встановлено, що права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Системний аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що з моменту включення до ЗК України 2001 року спеціальної норми, яка регулює порядок формування земельних ділянок, визначення їх меж та внесення інформації до Державного земельного кадастру, спадкодавець позивачки повинен був відповідно до вимог діючого законодавства оформити виділену йому земельну ділянку. Так, пунктом 1 Перехідних положень ЗК України 2001 року визначено, що рішення про надання в користування земельних ділянок, а також про вилучення (викуп) земель, прийняті відповідними органами, але не виконані на момент введення у дію цього кодексу підлягають виконанню відповідно до вимог цього кодексу. Установлено, що рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийняті органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року "Про приватизацію земельних ділянок", є підставою для реєстрації права власності на земельні ділянки цих громадян або їх спадкоємців відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Державна реєстрація таких земельних ділянок здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Згідно із пунктом 7 Перехідних положень ЗК України 2001 року громадяни, які одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки. Поряд з цим, спадкодавець ОСОБА_7 , як особа, яка звернулася до суду за захистом своїх прав чи ОСОБА_3 , як його правонаступник, отримавши у власність земельну ділянку площею 0,25 га для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд у селі Турича та оформивши на підставі такого рішення Державний акт на право приватної власності на землю серія ЛВ №44291, замовивши технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі для присвоєння кадастрового номера цій земельній ділянці та її державної реєстрації, лише у квітні 2018 року звернувся в орган Держгеокадастру у Яворівському районі щодо реєстрації цієї земельної ділянки у Державному земельному кадастрі, однак отримав відмову власне через часткове співпадіння такої земельної ділянки із ділянками відповідачів. Іншими словами, подальшої ідентифікації вказаної (своєї) земельної ділянки, зокрема, присвоєння кадастрового номера та проведення державної реєстрації права власності на зазначену земельною ділянкою з метою приведення прав і обов`язків щодо такої ділянки відповідно до вимог чинного законодавства, спадкодавець ОСОБА_7 не здійснив, що слідуючи вимогам закону є обов`язком суб`єкта відповідного речового права. Як зазначалося вище, рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою є стадією процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку. Звернення особи до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з метою отримання земельної ділянки у власність чи користування зумовлене інтересом особи на отримання цієї земельної ділянки, за відсутності для цього законних перешкод. Зазначений інтерес, у випадку формування земельної ділянки за заявою такої особи та поданими документами, підлягає правовому захисту. Погодження та затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, яка раніше сформована на підставі проекту землеустрою іншої особи, порушує законний інтерес такої особи щодо можливості завершити розпочату ним відповідно до вимог чинного законодавства процедуру приватизації земельної ділянки та суперечить вимогам землеустрою. За наявності двох або більше бажаючих отримати земельну ділянку державної чи комунальної власності у власність при безоплатній передачі земельних ділянок у межах встановлених норм (стаття 121 ЗК України), першочергове право на таке отримання має особа, на підставі проекту землеустрою якої сформована відповідна ділянка, якщо для цього відсутні законні перешкоди. Встановивши, що формування земельних ділянок з конкретно визначеними межами здійснено саме на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_4 площею 0,1128 га у с.Турича у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, а також щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_5 площею 0,1392 га у с.Турича у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку, що Лозинська сільська рада у межах повноважень затвердила відповідні проекти та передала земельні ділянки у власність ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується із висновком місцевого суду про те, що позивачка ОСОБА_3 та її спадкодавець ОСОБА_7 не надали суду належних доказів відведення земельної ділянки в натурі, з метою встановлення меж земельної ділянки належної спадкодавцю ОСОБА_7 та порушення межі такої відповідачами. Протилежні доводи сторони позивача у цій частині є помилковими та суб`єктивним трактуванням норм матеріального права. У цьому контексті цілком виправданим буде врахування позиції Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від 29.09.2020 справа № 688/2908/16-ц згідно з якою, якщо особа, отримавши дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, сама зволікає з його розробкою та поданням на затвердження, вона цілком може очікувати, що земельна ділянка буде надана в користування іншій особі. Таким чином, колегією суддів не встановлено права позивачки на захист її законних очікувань щодо оформлення права власності на земельну ділянку, оскільки дійсно, ні нею ні її спадкодавцем не вчинено необхідних юридично значущих дій щодо вирішення питання про отримання у майбутньому права власності на земельну ділянку, при цьому, такі дії раніше за них були вчинені відповідачами. Більше того, колегія суддів звертає увагу на те, що законодавством не визначено такого стану земельної ділянки як її перебування у стані "відведення" та не передбачає відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою у зв`язку із наданням такого дозволу іншій особі. Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у справі №360/2334/17. У постанові Верховного Суду від 02.06.2021 у справі № 700/316/20-ц констатовано, що надання дозволів на виготовлення проєкту землеустрою на одну і ту ж ділянку декільком особам цілком правомірне, а у разі спору захищатиметься право тієї особи, на підставі проєкту землеустрою якої сформована відповідна ділянка. Якщо ж ділянка вже була сформована раніше, то захисту підлягатиме право особи, яка раніше звернулась до органу розпорядження землею із проханням затвердити належним чином розроблену та погоджену документацію із землеустрою. Також колегія суддів зазначає, що погодження меж є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути необов`язкових технічних помилок. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із власником та/або землекористувачем не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів чи землевласників. Не надання особою своєї згоди на погодження меж земельної ділянки суміжного землекористувача та/або власника не може бути перешкодою для розгляду місцевою радою питання про передачу земельної ділянки у власність відповідачу за обставин виготовлення відповідної технічної документації. Непідписання суміжним власником та/або землекористувачем акту узгодження меж земельної ділянки саме по собі не є підставою для визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку. Аналогічний за змістом висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 580/168/16-ц (провадження № 61-19526сво18), у постанові Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 703/183/15-ц (провадження № 61-19984св18). Таким чином, відсутність в Акті встановлення та узгодження зовнішніх меж земельної ділянки підпису суміжних землекористувачів (власників) не може стати підставою для відмови органом Держгеокадастру у затвердженні проекту відведення земельної ділянки та не може призводити до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації, що спростовує відповідні доводи сторони позивачки у цій частині. Крім цього, аналіз статей 116, 118 ЗК України вказує на те, що місцева рада не має права визначати пріоритетність того чи іншого заявника на стадії надання дозволу на розробку проекту землеустрою, зокрема на одну й ту ж саму земельну ділянку. У даному випадку надання такого дозволу вказує про відсутність обтяжень щодо бажаної земельної ділянки і ще не означає позитивного рішення місцевої ради про передачу у власність цієї земельної ділянки після виготовлення проекту землеустрою. За таких обставин, надання дозволу відповідним особам на розроблення документації із землеустрою не може свідчити про те, що приймаючи відповідні рішення сільська рада діяла у супереч закону. В свою чергу, повноваження державного реєстратора щодо перевірки поданих для проведення державної реєстрації документів обмежені встановленням відповідності заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства та відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13.06.2018 у справі № 361/4307/16-ц). Державний реєстратор не може вважатися таким, що порушує права третіх осіб, якщо правомірно приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень і вносить запис про таку реєстрацію на підставі чинного та не скасованого рішення відповідного суб`єкта, який здійснює публічно-владні управлінські функції. З огляду на вказане державний реєстратор і орган державної реєстрації не можуть бути належними відповідачами за позовними вимогами про скасування рішення про державну реєстрацію прав чи скасування запису про проведену державну реєстрацію прав, якщо такі вимоги є похідними від вимоги про скасування рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого державна реєстрація була проведена. Враховуючи наведене, а також те, що вимоги про скасування державної реєстрації відповідних земельних ділянок у Державному земельному кадастрі та Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно шляхом скасування відповідних записів у цих реєстрах є похідними від вимог про визнання недійсним та скасування рішень Лозинської сільської ради від 16.03.2009 №319 та від 07.07.2009 №354 в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у с.Турича у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку та передачі таких земельних ділянок у власність та скасування Державних актів на право приватної власності на землю серія ЯЖ №813747 від 03.04.2009 та ЯИ №170977 від 25.09.2009, при цьому, підстав для задоволення таких вимог судом не встановлено, у задоволенні вимог про скасування записів у відповідних реєстрах також необхідно відмовити. Окремо колегія суддів зазначає, що за змістом статті 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування із збереженням її цільового призначення. При цьому, таке право має бути підтверджено правовстановлюючим документом. В свою чергу, доказів належного оформлення ОСОБА_7 права власності на спірну земельну ділянку, належності такої до спадкової маси, а також незаконності набуття відповідачами права власності на земельні ділянки кадастровий номер 4625885200:12:001:0055 та кадастровий номер 4625885200:12:001:0065, стороною позивача не доведено. Таким чином, право власності на землю гарантоване статтями 13, 14, 41, 55 Конституції України, однак реалізація такого права пов`язана не виключно з самим по собі існуванням такого права, а й з механізмом його реалізації, що не виключає обов`язку особи здійснити певні дії, зокрема переоформити своє право, тоді як позивачка та її спадкодавець зазначену вимогу законодавства упродовж всього періоду існування рішення з 1994 по час реєстрації права власності на земельні ділянки за відповідачами (2008-2009 роки), не виконали. Положеннями ст. 204 УК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Тобто, стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, допоки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню. Відповідна практика є усталеною, з огляду на постанову ВП ВС від 14.11.2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18), постанову КЦС ВС від 28.07.2021 у справі № 759/24061/19. За загальним правилом, договір як універсальний регулятор приватних відносин, є підставою для встановлення (зміни чи припинення) приватних прав і обов`язків та інших наслідків саме для його сторін. Тобто, по-перше, регулююча сила договору стосується його сторін. По-друге, в певних випадках не сторона договору може наділятися правами та обов`язками (наприклад, стаття 636 ЦК України, частина перша статті 816 ЦК України). По-третє, законодавець в окремих випадках, з урахуванням того, що інші особи (не сторони договору) не можуть ігнорувати існування договору між сторонами, а також фактичне та правове становище, яке є його результатом, передбачає спеціальні правила при «інтервенції» в «чужі» договірні відносини (постанова КЦС ВС від 08 червня 2022 року у справі №396/269/18). Відповідно до ст.ст. 215, 216 ЦК України, правом оспорювати правочин законодавець наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, заінтересованих (третіх) осіб, що не є сторонами правочину. При вирішенні позову про визнання недійсним договору враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний та ефективний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося (постанова Верховного Суду від 27 травня 2021 року у справі № 910/8072/20). У постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16 жовтня 2020 року у справі № 910/12787/17 зазначено, що особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено. Крім того, вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог зазначати у судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (вказаний правовий висновок узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 27 листопада 2018 року у справі №905/1227/17). У пункті 56 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2022 року у справі №125/2157/19 (провадження № 14-40цс21) містяться висновки про те, що вимоги особи, яка в судовому порядку домагається застосування реституції, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який вони мали до вчинення правочину. Застосування реституції як наслідку недійсності правочину насамперед відновлює права учасників цього правочину. Інтерес іншої особи полягає в тому, щоб відновити свої права через повернення майна відчужувачу. Якщо ж повернення майна відчужувачу не відновлює права позивача, то суд може застосувати інший ефективний спосіб захисту порушеного права в межах заявлених позовних вимог (схожий за змістом висновок викладено в пункті 8.49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 905/1907/21 (провадження № 12-1гс23)). У справі, яка переглядається судом першої інстанції надано правильну юридичну оцінку доводам сторони позивача про недоведеність порушення її прав стороною відповідачів під час укладення оспорюваного договору купівлі-продажу між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 від 07.07.2016 щодо земельної ділянки кадастровий номер 4625885200:12:001:0055 площею 0,1128 га у частині земельної ділянки площею 0,02283275 га, яка накладається з земельною ділянкою площею 0,25 га, належну ОСОБА_7 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серія ЛВ №44291 від 18.06.1996. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Одним із таких випадків, коли тягар доказування покладається на певну сторону, передбачено у разі, якщо ця сторона має намір спростувати презумпцію, однак у спірних правовідносинах такого обов`язку стороною позивача не виконано. Враховуючи наведене, колегією суддів не встановлено права позивачки на захист її законних очікувань щодо оформлення права власності на земельну ділянку, шляхом задоволення пред`явлених позовних вимог, тому у задоволенні таких судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено. В свою чергу, особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16). До найпоширеніших способів захисту права власності належать віндикаційний і негаторний позови, які між собою є взаємовиключними, тобто не можуть бути заявлені одночасно. Зокрема, негаторний позов це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює в користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Такий спосіб захисту спрямовано на усунення порушень прав власника, не пов`язаних із позбавленням його володіння майном. Судом встановлено, що сторони у справі є сусідніми землекористувачами, із накладенням меж сусідніх земельних ділянок на земельну ділянку позивачки у справі. За статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. У постанові від 04 липня 2018 року в справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що негаторний позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення (пункт 52). Інші (протилежні) висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування позовної давності до негаторних позовів відсутні, тому сформована єдина позиція з цього питання. Колегія суддів вважає за можливе звернути увагу на те, що за встановлених обставин, належним способом захисту прав ОСОБА_3 на земельну ділянку, яка виділялася її спадкодавцю, є усунення перешкод у її користуванні, у разі вчинення сусідніми землекористувачами (власниками) таких дій на відповідних частині земельної ділянки. Схожі за змістом висновки містяться у постанові Верховного суду від 26 листопада 2025 року у справі № 185/6481/24. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 259, 367, 368, 372, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 381, 382, 383 ЦПК України, суд, - ухвалив: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення. Рішення Яворівського районного суду Львівської області від 23 червня 2025 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 11 лютого 2026 року. Головуючий: А.В. Ніткевич Судді: С.М. Бойко С.М. Копняк