Постанова 4811 № 450/3350/25

Справа № 450/3350/25 Головуючий у 1 інстанції: Мельничук І.І. Провадження № 22-ц/811/3195/25 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 лютого 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого - судді Ніткевича А.В. суддів - Бойко С.М., Копняк С.М. секретаря Гаврилюк Я.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на ухвалу Пустомитівського районного суду Львівської області від 03 серпня 2025 року в складі судді Мельничук І.І. у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Спілки (об`єднання) громадян співвласників АС «Нива», Голови спілки (об`єднання) громадян співвласників АС «Нива» Скопика Василя Андрійовича про визнання недійсними правочинів, - встановив: У липні 2025 року позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Спілки (об`єднання) громадян співвласників АС «НИВА», Голови Спілки (об`єднання) громадян співвласників АС «НИВА» Скопика Василя Андрійовича, в якому просили визнати недійсними усі правочини від імені спілки (об`єднання) громадян співвласників АС «Нива» за підписом ОСОБА_3 стосовно майна АС «Нива», ЄДРПОУ 00834363 з 12 липня 2000 року. Позовні вимоги обґрунтовували тим, вони є членами колективного сільськогосподарського підприємства аграрної спілки «Нива», створеної та зареєстрованої 18.04.1995. Підприємство діє відповідно до Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство», не було реорганізоване чи ліквідоване, а його майно, у тому числі нерухоме, було викуплене трудовим колективом. Відповідно до статуту та норм закону, члени КСП мають право на пайовий фонд підприємства, а держава гарантує додержання їхніх прав та інтересів. Однак, як встановлено рішенням Пустомитівського районного суду від 01.03.2023, спілка (об`єднання) громадян співвласників майна АС «Нива» діяла як громадська організація, укладала договори та вчиняла правочини щодо майна підприємства від імені голови ОСОБА_3 , при цьому документів про її державну реєстрацію не виявлено. З отриманих від органів влади відповідей встановлено, що такої юридичної особи в державному реєстрі немає, хоча вона вчиняла правочини стосовно майна АС «Нива». Позивачі вважають, що ці дії порушують їхні права як співвласників пайового фонду. Оскаржуваною ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 03 серпня 2025 року відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Спілки (об`єднання) громадян співвласників АС «Нива», Голови спілки (об`єднання) громадян співвласників АС «Нива» ОСОБА_3 про визнання недійсними правочинів. Роз`яснено позивачам, що розгляд справи за даним позовом віднесено до юрисдикції господарського суду. Ухвалу оскаржили ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в обгрунтування доводів скарги покликаються на те, що вони є членами АС «Нива», код ЄДРПОУ 00834363, яке діє згідно Закону України «Про колективні сільськогосподарські підприємства», яке у свою чергу не реорганізовувалось, не ліквідовувалось в порядку ст. 31 Закону України «Про колективні сільськогосподарські підприємства». Вказують, що у справі №450/1829/19 встановлено, що громадська організація відповідач з підписом ОСОБА_3 укладала договори по розпорядженню майном КСП АС «Нива», в тому числі і нерухомим майном, які не посвідчувалиь нотаріально, як того вимагає ЦПК. Просять ухвалу Пустомитівського районного суду Львівської області від 03 серпня 2025 року скасувати, справу направити для родовження розгляду справи до суду першої інстанції. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву не перешкоджає перегляду судового рішення. В судове засідання 10 лютого 2026 року учасники справи не прибули, не повідомили суд про причину неявки. На переконання колегії суддів, матеріалів справи достатньо для розгляду справи по суті, а тому вважає за можливе відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України розглядати справу за відсутності осіб, що не з`явилися. За відсутності всіх осіб, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу технічними засобами не здійснюється. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав. Відмовляючи у відкриття провадження, суд першої інстанції виходив з того, що спір не підлягає розгляду в поряду цивільного судочинства, а віднесено до юрисдикції господарського суду. При цьому, суд врахував суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Зокрема, врахував, що Спілка (об`єднання) громадян співвласників АС «НИВА» є громадською організацією, а позивачі є членами цієї юридичної особи, які не згідні з діяльністю та управлінням такої юридичної особи, яка вчиняла правочини щодо свого майна з 12.07.2000. Перевіряючи законність оскаржуваного судового рішення колегія суддів враховує таке. За змістом статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно із пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка є частиною національного законодавства, кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Поняття «суд, встановлений законом» зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Важливість визначення юрисдикції підтверджується закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя. При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні враховувати суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, характер спірних правовідносин, зміст та юридичну природу обставин у справі. Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, при цьому визначення предмета та підстав позову, обрання способу судового захисту належить виключно позивачеві. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можна вирішити у межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (абзац перший частини першої статті 19 ЦПК України). Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь які справи, у яких, зазвичай, хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення процесуальні закони не віднесли до юрисдикції. Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини. При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Тобто юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві. В свою чергу, відповідно до положень статті 19 Цивільного процесуального кодексу України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства. Натомість, ГПК України установлює, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, у тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах; й інші справи у спорах між суб`єктами господарювання (пункти 3, 4, 15 частини першої статті 20 цього Кодексу). Критеріями визначення юрисдикції спору (корпоративний це спір або спір про право цивільне) визнаються: а) характер спірних правовідносин - корпоративні відносини мають бути пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням юридичної особи корпоративного типу, набуттям, здійсненням та припиненням корпоративних прав як різновиду суб`єктивних цивільних прав; а цивільні - із захистом цивільного права; б) суб`єктний склад сторін - сторонами спору є юридична особа корпоративного типу, її учасники (засновники, акціонери, члени), у тому числі учасник, який вибув (носій корпоративних прав), посадова особа; чи особа не має у цій юридичній особі корпоративних прав; в) предмет спору - захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу, порушеного певними діями (бездіяльністю) у процесі створення, діяльності, управління або припинення юридичної особи корпоративного типу, набуття, здійснення або припинення корпоративних прав та обов`язків учасників (засновників, акціонерів, членів) такої юридичної особи, чи захист цивільних прав і інтересів, що випливають з інших цивільних правовідносин, зокрема правовідносин інвестування або споживчих правовідносин. Розглядаючи справу, суд має насамперед визначити зміст правовідносин між сторонами, обрати норму права, що їх регулює, та правильно її застосувати. Із змісту позовної заяви слідує, що позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є членами колективного сільськогосподарського підприємства (КСП) аграрної спілки «Нива», яка зареєстрована розпорядженням Голови Пустомитівського районної ради 18.04.1995 за №134 (а.с.6). Вказаним розпорядженням №134 від 18.04.1995 голови Пустомитівської районної ради Львівської області держгосп «Нива» був перереєстрований у агроспілку «Нива» та проведено державну перереєстрацію статуту держгоспу «Нива» на агроспілку «Нива». Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є виключним правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обгрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Зазначене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц. У постанові Львівського апеляційного суду від 22.11.2018 у справі № 450/685/17 зазначено, що «згідно із наказом директора ПАФ «Нива» за №62 від 03.09.2002 було розпочато процедуру ліквідації ПАФ «Нива», у зв`язку з чим 28.09.2002, на підставі рішення загальних зборів пайовиків від 18.08.2002, майно пайового фонду АС «Нива» реорганізованої в ПАФ «Нива», передано в цілому Спілці пайовиків співвласників майна АС «Нива». Вказана постанова Львівського апеляційного суду від 22.11.2018 оскаржувалась в касаційному порядку, однак постановою Верховного Суду від 25.09.2019 в частині стягнення на користь Спілки (об`єднання) громадян - співвласників майна реорганізованої Аграрної спілки «Нива» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Барком» судового збору скасована, а в іншій частині постанова залишена без змін та знаходиться у законній силі. Згідно із Наказом Міністерства аграрної політики України № 96 від 06.04.2001 «Про затвердження рекомендацій, щодо передачі майна пайового фонду реорганізованого колективного сільськогосподарського підприємства у спільну часткову власність та організації управління таким майном» (Рекомендації), які визначають процедуру передачі майна пайового фонду реорганізованого колективного сільськогосподарського підприємства у спільну часткову власність та організацію управління користування таким майном. Зокрема, п.3 Рекомендацій, встановлено, що ініціаторами передачі майна у спільну часткову власність є власники майнових паїв. Відповідно до п.4 Рекомендацій, передача майна у спільну часткову власність співвласникам здійснюється у випадках, коли члени КСП, які виходять з його складу з майновими паями та земельними частками: бажають спільно, відповідно до сукупної вартості належних їм майнових паїв, отримати у спільну часткову власність певний майновий комплекс для його подальшого спільного використання або передачі в оренду; не мають наміру на базі отриманого майна в подальшому створювати нове підприємство і не мають можливості або бажання самостійно використовувати таке майно; не мають можливості поодинці отримати при виході на суму майнових паїв індивідуально визначене майно. Згідно п. 10 Рекомендацій: у випадку, коли чисельність співвласників значна (більше як 50-100 чол.), з метою забезпечення управління та контролю за використанням майна створюється громадська організація - Спілка (об`єднання) громадян-співвласників. В цьому випадку використовується форма Договору про спільне володіння, користування і розпорядження майном, що знаходиться у спільній частковій власності. Відповідно до п.11 Рекомендацій: Спілка (об`єднання) є добровільною громадською організацією, яка створена власниками цілісного майнового комплексу на основі єдності інтересів щодо спільної реалізації своїх майнових прав. Спілка (об`єднання) не є юридичною особою. Офіційне визнання спілки (об`єднання) здійснюється шляхом подання повідомлення про її заснування виконавчому комітету сільської ради. У випадку, коли діяльність спілки (об`єднання) поширюється на територію декількох адміністративно-територіальних одиниць, її легалізація здійснюється виконавчим комітетом районної ради. Спілка об`єднання (громадян) співвласників майна АС «Нива», як встановлено в рішенні Пустомитівського районного суду Львівської області від 01.03.2023 в справі №450/1829/19, є громадською організацією, яка, як зазначено в цьому рішенні, укладала договори, здійснювала правочини по розпорядженню майном АС «Нива», за підписом ОСОБА_3 , який увесь час був головою цієї спілки. Звертаючись до суду з позовом позивачі просили визнати недійсними усі договори, укладені від імені спілки (громадян) співвласників майна АС «Нива» за підписом ОСОБА_3 , стосовно майна АС «Нива» ЄДРПОУ 00834363 з 12.07.2000. В свою чергу, АС «Нива» жодного процесуального статусу у спорі немає, позовних вимог до такої не пред`явлено. Разом з цим, з листа Управління державної реєстрації Львівської міської ради від 09.07.2025 інформація про Спілку (об`єднання) громадян співвласників майна АС «Нива» у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутня (а.с. 10). Колегія суддів виходить з того, що правові, економічні, соціальні та організаційні умови діяльності колективного сільськогосподарського підприємства визначені, зокрема й Законом України від 14 лютого 1992 року № 2114-XII «Про колективне сільськогосподарське підприємство» (далі - Закон № 2114-XII). У статті 1 Закону № 2114-XII передбачено, що колективне сільськогосподарське підприємство є добровільним об`єднанням громадян у самостійне підприємство для спільного виробництва сільськогосподарської продукції та товарів і діє на засадах підприємництва та самоврядування. Підприємство є юридичною особою, має поточні та вкладні (депозитні) рахунки в установах банку та може мати печатки. Підприємства можуть на добровільних засадах об`єднуватися в спілки (об`єднання), бути засновниками акціонерних товариств, які діють на основі своїх статутів. Частиною першою статті 3 цього Закону встановлено, що підприємство створюється за бажанням громадян на добровільних засадах на їх загальних зборах. Створення підприємства не обумовлюється будь-якими рішеннями державних, господарських та інших органів. У частині другій статті 3 цього Закону вказано, що підприємство вважається створеним і набуває прав юридичної особи з дня його державної реєстрації. Згідно з частиною першою статті 5 Закону № 2114-XII передбачено, що членство в підприємстві ґрунтується на праві добровільного вступу до членів підприємства і безперешкодного виходу із складу його членів. А у статті 7 названого Закону вказано, що майно у підприємстві належить на праві спільної часткової власності його членам. Суб`єктом права власності у підприємстві є підприємство як юридична особа, а його члени - в частині майна, яке вони одержують при виході з підприємства. Згідно зі статтею 9 Закону № 2114-XII до пайового фонду майна членів підприємства включається вартість основних виробничих і оборотних фондів, створених за рахунок діяльності підприємства, цінні папери, акції, гроші та відповідна частка від участі в діяльності інших підприємств і організацій. Право членів підприємства на пайовий фонд майна залежить від їх трудового внеску. Члену підприємства щорічно нараховується частина прибутку залежно від частки у пайовому фонді, яку за його бажанням може бути виплачено або зараховано у збільшення частки в пайовому фонді. Ці відносини регулюються статутом підприємства. Пай є власністю члена підприємства. Право розпоряджатися своїм паєм за власним розсудом член підприємства набуває після припинення членства в підприємстві. Пай може успадковуватися відповідно до цивільного законодавства України та статуту підприємства. У разі виходу з підприємства його члени мають право на пай натурою, грішми або цінними паперами відповідно до розміру та структури пайового фонду або в іншій, за згодою сторін, формі. У постанові Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2001 року № 177 «Про врегулювання питань щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектору економіки» визначено порядок обрахування майнових паїв та створення органів, які вирішують майнові питання членів реформованих колективних сільськогосподарських підприємств. Згідно з пунктом 8 Порядку розподілу та використання майна реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики України від 14 березня 2001 року № 62, кожен із співвласників має право скористатися своїм майновим паєм в один із таких способів: об`єднати свій майновий пай з паями інших співвласників, отримати майно у натурі у спільну часткову власність та передати його до статутного (пайового) фонду новостворюваної юридичної особи, у тому числі до обслуговуючого кооперативу; об`єднати свій майновий пай з паями інших співвласників, отримати майно у натурі у спільну часткову власність, укласти договір про спільне володіння, користування і розпорядження майном та передати його в оренду; отримати свій майновий пай у натурі індивідуально чи разом із членами своєї сім`ї і використати його на свій розсуд; відчужити пай будь-яким способом в установленому законом порядку. При цьому, відповідно до пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів. Права учасників (засновників, акціонерів, пайовиків) юридичних осіб (корпоративні права) визначені у ст. 96-1 ЦК України. Звертаючись до суду із відповідним позовом, позивачі, як члени колективного сільськогосподарського підприємства АГ «Нива», оскаржують правочини Спілки (об`єднання) громадян співвласників майна АС «Нива» з 12.07.2000, при цьому, переліку таких договорів суду не надано. Разом з цим, із змісту позовних вимог слідує, що позивачі не були сторонами оскаржуваними ними правочинів, а лише намагаються у відповідний спосіб реалізувати своє право, як члена спілки, на управління діяльністю спілки. Таким чином, оскільки у позивачів існує інтерес до майна ПАФ «Нива», переданого вцілому Спілці пайовиків співвласників майна АС «Нива», як членів агроспілки, з метою захисту своїх порушених прав, завданих діяльністю Спілки об`єднання (громадян) співвласників майна АС «Нива», вони мають право звертатися з відповідним позовом до господарського суду. Згідно із усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення ("Серявін та інші проти України" (Seryavin and Othersv. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява № 4909/04). Європейський суд з прав людини зауважив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, доводи апеляційної скарги його не спростовують, ухвала постановлена у відповідності до вимог процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржувану ухвалу суду без змін. Керуючись ст. ст. 362, 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд,- ухвалив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишити без задоволення. УхвалуПустомитівського районного суду Львівської області від 03 серпня 2025 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тектсу постанови. Повний текст постанови складений 10 лютого 2026 року. Головуючй А.В. Ніткевич Судді С.М. Бойко С.М. Копняк