Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 620/7389/25

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/7389/25 Суддя (судді) першої інстанції: Марія ДУБІНА ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 лютого 2026 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача: Ключковича В.Ю. Суддів: Беспалова О.О., Вівдиченко Т.Р., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційні скарги Військової частини НОМЕР_1 та ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_2 прикордонного загону (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів, В С Т А Н О В И В: У червні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до НОМЕР_2 прикордонного загону (Військова частина НОМЕР_1 ), у якому просить суд: - визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону (Військова частина НОМЕР_1 ) щодо проведення повного розрахунку - невиплату в день виключення зі списків частини грошового забезпечення в законодавчо визначеному розмірі; - стягнути із НОМЕР_2 прикордонного загону (Військова частина НОМЕР_1 ), нарахувати та виплатити середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 09.09.2024 по 09.03.2025 (за шість місяців), в розмірі 250 131,14 грн. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилається на те, що при звільненні з 09.09.2024 зі служби з НОМЕР_2 прикордонного загону (Військова частина НОМЕР_1 ) з ним не було проведено повного розрахунку, тому у зв`язку із несвоєчасним розрахунком при звільненні, він набув право на виплату середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2025 року позов ОСОБА_1 до НОМЕР_2 прикордонного загону (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону (Військова частина НОМЕР_1 ) щодо проведення повного розрахунку - невиплату ОСОБА_1 в день виключення зі списків частини грошового забезпечення в законодавчо визначеному розмірі. Стягнуто з НОМЕР_2 прикордонного загону (Військова частина НОМЕР_1 ) середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 09.09.2024 по 09.03.2025 (за шість місяців) у розмірі 7 504, 00 грн, з відрахуванням зборів, податків та інших обов`язкових платежів з вказаної суми. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Суд першої інстанції на підставі аналізу обставин справи в контексті наведеного в рішенні нормативного регулювання виснував, що з позивачем не було проведено повного розрахунку при звільненні 09.09.2024, а виплату на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 03.02.2025 у справі №620/16022/24, яке стосувалось нарахування і виплатити на користь позивача грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом про Державний бюджет України на відповідний рік, відповідачем було проведено 11.06.2025. Отже, вищевказане є підставою для відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Враховуючи викладене, зважаючи, що на виконання рішення суду відповідачем більше ніж через 3 місяці після набрання чинності вказаним вище рішенням суду та більше ніж через 9 місяців після звільнення, було виплачено недоплачену позивачу компенсацію за невикористану відпустку, як учаснику бойових дій, суд дійшов висновку про необхідність зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до суми 7 504, 00 грн (3% від простроченої заборгованості роботодавця в розмірі 250 131,14 грн). Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, 22.09.2025 представник Військової частини НОМЕР_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2025 року у справі № 620/7389/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 ; постановити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до НОМЕР_2 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_1 ) відмовити у повному обсязі. Відповідач наголошує на тому, що рішення в частині задоволених позовних вимог є необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального права та таким, що підлягає скасуванню; суд першої інстанції під час розгляду справи в порушення вимог статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України, та, зокрема під час ухвалення рішення, не вирішив чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються та яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин; суд першої інстанції хибно не врахував, що звільнення з військової служби відбулось з іншої військової частини, яка відповідно і здійснювала остаточний розрахунок при звільненні, що в свою чергу породжує відповідальність виключно у цієї військової частини у разі затримки остаточного розрахунку; стягнення середнього заробітку у зв`язку із затримкою остаточного розрахунку при звільненні по своїй правовій природі є компенсацією за недоотримані кошти, які мала отримати особа у зв`язку зі звільненням, проте при переміщенні для подальшого проходження військової служби військова служби не закінчується та вказане не зобов`язує відповідача здійснювати остаточний розрахунок при звільненні, при цьому, нарахування та виплата грошового забезпечення позивача не припиняється у зв`язку з переміщенням для подальшого проходження військової служби; Військова частина НОМЕР_1 не видавала наказ про звільнення ОСОБА_1 з військової служби, відповідно не здійснювала з ним остаточний розрахунок при звільненні; станом на 23.05.2022 (дата виключення позивача зі списків особового складу та всіх видів забезпечення військової частини НОМЕР_1 ) звільнення позивача з військової служби не відбулось, а фактично відбулась зміна місця проходження військової служби на ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_3 ), що в свою чергу виключає правові підстави для здійснення саме військовою частиною НОМЕР_1 остаточного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 . 26.06.2025 ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 28.08.2025 року в справі № 620/7389/25 та прийняти нове рішення, у відповідності з яким задовольнити позов у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції безпідставно зменшив розмір компенсації за час затримки розрахунку, оскільки стаття 117 КЗпП України визначає відповідальність роботодавця за порушення строків розрахунку при звільненні у вигляді компенсації середнього заробітку за весь час затримки виплат. При цьому, норма статті 117 КЗпП України розширеному тлумаченню не підлягає та не передбачає застосування принципу співмірності. Застосування до відповідача відповідальності у вигляді стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати належних позивачу при звільненні виплат (виключення із списків військової частини), є належним способом компенсації порушеного права позивача, зважаючи на те, що відповідач протягом тривалого часу не виконував свій обов`язок та не виплатив позивачу належні суми грошового забезпечення. Ухвалами колегії Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2025 року та від 21 жовтня 2025 року відкрито апеляційне провадження та призначено справу до судового розгляду в порядку письмового провадження. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу. Керуючись частинами 1 та 2 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків. Відповідно до фактичних обставин справи, ОСОБА_1 проходив військову службу в різних органах Державної прикордонної служби України. Звільнився з військової служби з НОМЕР_4 прикордонного загону (Військова частина НОМЕР_3 ). Відповідно до наказу НОМЕР_4 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 07.09.2024 № 871-ОС у зв`язку зі звільненням з військової служби, позивач був виключений із списків особового складу та всіх видів забезпечення прикордонного загону. Остаточною датою закінчення військової служби цим наказом було визначено 09.09.2024. Наказ начальника НОМЕР_4 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 07.09.2024 № 871-ОС, яким ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 09.09.2024 не містив інформації про повне грошове забезпечення: розмір посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавок, доплат, винагород, нарахування і виплати індексації грошового забезпечення та інше. У день виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, а саме 09.09.2024, грошове забезпечення, допомога на оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, нараховані та виплачені не у повному розмірі. Чернігівський окружний адміністративний суд рішенням від 03.02.2025 у справі №620/16022/24, яке набрало законної сили, зобов`язав НОМЕР_2 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_1 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01.05.2020 по 23.05.2022, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 та 2021 роки з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, Законом України «Про Державний бюджет Украіїни на 2022 рік» станом на 01.01.2022, у відповідні роки, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум; НОМЕР_4 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_3 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 02.06.2022 по 19.05.2023, грошової допомоги на оздоровлення за 2022 та 2023 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 та 2023 роки з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 у відповідні роки, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум. На виконання вищезазначеного рішення суду, 11.06.2025 Військова частина НОМЕР_1 провела виплату ОСОБА_1 частини належного йому грошового забезпечення в розмірі 133 040, 50 грн, що підтверджено: копією листа НОМЕР_2 прикордонного загону від 12.06.2025 № 09/8364-25-Вих; копією платіжної інструкції від 10.06.2025 № 5573 та випискою Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» від 11.06.2025 про зарахування коштів на картковий рахунок позивача. ОСОБА_1 , вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, тобто з 09.09.2024 за шість місяців, відповідно до статті 117 КЗпП України, звернення до суду з цим позовом. Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів виходить з наступного. За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму. За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таким чином, передбачене статтею 117 КЗпП України відшкодування за затримку розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, що нараховується в розмірі середнього заробітку і спрямоване на захист прав звільненого працівника щодо отримання ним у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на які працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій). Цією нормою Кодексу на роботодавця покладено обов`язок виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку за відсутності спору про розмір належних звільненому працівникові сум або в разі вирішення цього спору повністю на користь працівника. Окремо обумовлено, що в разі вирішення спору на користь працівника частково розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Водночас невиконання роботодавцем в добровільному порядку обов`язку виплатити працівникові в зазначених випадках середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні зумовлює виникнення нового спору про стягнення відповідної суми відшкодування в судовому порядку. Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19 липня 2022 року, статтю 117 КЗпП України викладено в такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті». Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги ОСОБА_1 , колегія суддів керується наступним. Велика Палата Верховного Суду у справі № 489/6074/23 вирішувала виключну правову проблему та здійснювала тлумачення положень статті 117 КЗпП України в редакції Закону України від 1 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-IX), яка набрала чинності 19 липня 2022 року. Судова колегія у справі № 489/6074/23 дійшла наступних висновків: «

91. Частина перша статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX передбачає: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців».

92. Зі змісту наведеної норми вбачається, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу.

93. Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.

94. Законодавче рішення усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин.

95. Касаційний адміністративний суд у постанові від 6 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22 обґрунтував свою позицію про неможливість застосування висновків Великої Палати Верховного Суду тим, що законодавець, прийнявши Закон № 2352-IX, «на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності» (пункт 65 постанови). Також суд указав, що обмеження строку звернення до суду трьома місяцями (зміни до статті 233 КЗпП України) усунуло чинник, який зумовлював недобросовісну поведінку працівника (пункт 66 постанови). З цього суд зробив висновок, що критерії Великої Палати, побудовані для умов необмеженого строку стягнення, більше не є релевантними.

96. Велика Палата Верховного Суду вважає таку аргументацію помилковою, адже поняття «обмеження максимального строку» та «досягнення співмірності» не можна ототожнювати.

97. Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.

98. Як було зазначено вище, Закон № 2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.

99. Статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв`язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності.

100. Натомість підхід, запропонований Касаційним адміністративним судом у справі № 440/6856/22, не відповідає фундаментальним принципам справедливості та пропорційності, адже передбачає формальний підхід до вирішення такого трудового спору, що допускає можливість стягнення очевидно неспівмірної суми. Велика Палата Верховного Суду погоджується з доводами колегії суддів Касаційного цивільного суду щодо наявності підстав для відступу від висновків Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 6 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, та вважає за необхідне сформулювати такий правовий висновок.

105. Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

106. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців». Наведене відповідно, спростовує заперечення позивача щодо застосування судом першої інстанції принципу співмірності та пропорційності. Отже, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не спростовують висновків суду першої інстанції в означеній частині. Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги НОМЕР_2 прикордонного загону (Військова частина НОМЕР_1 ), колегія суддів керується наступним. У апеляційній скарзі відповідач наполягає на тому, що «переміщення на нове місце військової служби» та «звільнення з військової служби» не є тотожними поняттями, тобто військовослужбовець має право на відшкодування середнього заробітку лише в разі звільнення з військової служби. Остаточний розрахунок з військовослужбовцем проводитися військовою частиною на грошовому утриманні якої (останньої) він знаходився, та звідки був звільнений з військової служби. Відповідно до фактичних обставин справи, 23 травня 2022 року ОСОБА_1 переведено з НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) для проходження військової служби до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_3 ). Наказом НОМЕР_4 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 07 вересня 2024 року № 871-ОС у зв`язку зі звільненням з військової служби, ОСОБА_1 був виключений із списків особового складу та всіх видів забезпечення прикордонного загону з 09 вересня 2024 року. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2025 року у справі №620/16022/24, яке набрало законної сили 19 березня 2025 року, зобов`язано НОМЕР_2 прикордонний загін (Військова частина НОМЕР_1 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01.05.2020 по 23.05.2022, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 та 2021 роки з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, у відповідні роки, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум. Таким чином, за період проходження військової служби ОСОБА_1 у НОМЕР_2 прикордонному загоні (Військова частина НОМЕР_1 ), останнього зобов`язано здійснити перерахунок, нарахування та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 у належному розмірі. Відповідне зобов`язання не пов`язане з фактом переведення або звільнення ОСОБА_1 з військової служби. Відповідач у скарзі зазначає про те, що звільнення ОСОБА_1 з військової служби відбулось з іншої військової частини, яка відповідно і здійснювала остаточний розрахунок при звільненні, що в свою чергу породжує відповідальність виключно у цієї військової частини у разі затримки остаточного розрахунку. Проте, судова колегія враховує, що 10 червня 2025 року Військовою частиною НОМЕР_1 здійснено перерахунок грошового забезпечення та інших видів винагород ОСОБА_1 згідно рішення суду від 03 лютого 2025 року у справі № 620/16022/24 та 11 червня 2025 року виплачено кошти на банківський рахунок ОСОБА_1 . Несвоєчасність такого розрахунку зумовила звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом, відтак покликання відповідача на остаточний розрахунок при звільненні з ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_3 ) судова колегія відхиляє. З огляду на приписи статті 117 КЗпП України, виплата середнього заробітку здійснюється за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. За змістом частини 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. У постанові від 06 листопада 2025 року у справі № 160/15380/22 Верховний Суд вказав про те, що лінгвістичне тлумачення тексту цієї норми дає підстави для суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми. За таких обставин, колегія суддів не знаходить підстав для скасування судового рішення з мотивів наведених в апеляційній скарзі Військової частини НОМЕР_1 . Колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його скасування відсутні, так як суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Приписи статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 195, 250, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційні скарги Військової частини НОМЕР_1 та ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя доповідач: В.Ю. Ключкович Судді: О.О. Беспалов Т.Р. Вівдиченко