Постанова Кропивницький апеляційний суд № 405/3913/25

ПОСТАНОВА Іменем України 11 лютого 2026 року м. Кропивницький справа № 405/3913/25 провадження № 22-ц/4809/338/26 Кропивницький апеляційний суд у складі: головуючого судді - Письменного О.А., суддів - Дуковського О.Л., Єгорової С.М., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» на рішення Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 22 жовтня 2025 року (суддя Ревякіна О.В.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс»» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - встановив: У червні 2025 року ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором. Позивач просив стягнути з відповідача на свою користь 30805,20 грн. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 06.03.2023 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №644691984 у формі електронного документу з використанням електронного підпису. На підставі договору відповідач отримав кредит в розмірі 6000,00 грн., які перераховані на банківську карту № НОМЕР_1 , яку відповідач вказав у заявці при укладенні договору. Зазначено, що відповідач добровільно за допомогою мережі інтернет перейшов на офіційний сайт Товариства: moneyveo.ua обрав для себе бажану суму грошових коштів та бажаний строк кредитування, зазначив свої персональні дані, в тому числі і банківську картку, на яку, в подальшому, отримав грошові кошти, пройшов декілька етапів підтвердження наміру вступити в договірні відносини з Товариством та уклав Кредитний договір без зовнішнього впливу та примусу. Кредитний договір укладено та підписано сторонами в електронній формі, зокрема відповідачем договір підписаний за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора «МNV3D2G7», що узгоджується з вимогами ст. 627 ЦК України та ст.ст. 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію». Позивач зазначає, що від первісного кредитора за договором факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 право вимоги було передано ТОВ «Таліон Плюс», яке 27.05.2024 за договором факторингу передало ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», яке в свою чергу продало право вимоги - ТОВ «ФК «ЕЙС» за договором факторингу від 29.05.2025. Оскільки позичальник кредит не погашає, це змусило позивача звернутись до суду з даним позовом. Рішенням Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 22 жовтня 2025 року у задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі представник ТОВ «ФК «ЕЙС» просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції при ухваленні рішення не врахував усі матеріали справи та помилково визначив, що позивач не набув права вимоги за кредитним договором між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем від 06.03.2023. Відповідно до умов договору факторингу, передача права вимоги здійснюється не за самим договором, а за реєстрами, які є додатками до нього. Отже, Реєстр №231 від 30.05.2023, що містить інформацію про боржника, підтверджує факт переходу права вимоги у визначений момент (дату його підписання). При цьому, даний реєстр укладений після виникнення кредитних правовідносин з відповідачем, що судом першої інстанції не було враховано належним чином. Також, відповідно до договорів факторингу передбачено, що моментом набуття Фінансовою компанією права вимоги є підписання Реєстру прав вимог або Акту прийому передачі Реєстру до відповідного договору, а не оплата договору факторингу. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Судом встановлено, що 06.03.2023 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (Кредитодавець) та ОСОБА_1 (Позичальник) укладено договір № 644691984, відповідно до умов якого Кредитодавець зобов`язується надати Позичальнику кредит на суму 6000 грн строком 18 місяців, що не заперечувалось відповідачем. Кредитний договір укладено у формі електронного документу з використанням електронного підпису, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора № «МNV3D2G7». З платіжного доручення від 06.03.2023 року вбачається, що ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало на картковий рахунок відповідача грошові кошти в сумі 6000,00 грн. У графі «призначення» вказано про перерахування коштів за договором № 644691984 від 06.03.2023. Факт переказу коштів на рахунок відповідача також підтверджується довідкою АТ «Універсал Банк» від 13.08.2025 року з випискою про рух коштів за платіжною карткою. Також, під час розгляду справи було встановлено, що 28.11.2018 року між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу №28/1118-01. Згідно з п. 2.1 укладеного договору клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених договором. Згідно з п.п. 1.3. договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 року під правом вимоги розуміються всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому. Відтак, договором факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 року встановлено, що предметом відступлення за ним є, в тому числі, вимоги, які виникнуть у клієнта в майбутньому (майбутня вимога), при цьому перелік кредитних договорів, за якими здійснюється відступлення, наводиться у відповідних додатках до договору, а саме реєстрах прав вимоги. Такі додатки до договору є невід`ємною частиною договору факторингу. Відповідно до пункту 8.2 договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 року строк дії договору закінчується 28 листопада 2019 року. 28.11.2019 року між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено додаткову угоду №19 до договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 року, відповідно до якої строк дії договору продовжено до 31.12.2020. При цьому всі інші умови договору залишились без змін. 31.12.2020 року між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено додаткову угоду №26 до договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 року, відповідно до якої строк дії договору продовжено до 31.12.2021, а в подальшому додатковими угодами від 31.12.2021, 31.12.2022, 31.12.2023 року сторони продовжили строк дії договору відповідно до 31.12.2022, 31.12.2023, 31.12.2024 року. 27.05.2024 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу № 27/0524-01, відповідно до умов якого до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право грошової вимоги, зазначене у відповідних реєстрах прав вимоги. 29.05.2025 між ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» укладено Договір факторингу № 29/05/25-Е. Відповідно до Реєстру боржників та Акту прийому передачі Реєстру боржників до позивача перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 644691984 від 06.03.2023 у сумі 30805,20 грн, з яких: 6000 грн прострочене тіло; 24805,20 грн прострочені відсотки. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що правовідносини за кредитним договором між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем виникли значно пізніше, ніж було укладено договір факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, у якому предмет договору не визначено належним чином. Кредит наданий відповідачу після укладення договору відступлення права вимоги, а отже на час укладення даного договору у ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» було відсутнє право вимоги до ОСОБА_1 за зазначеним вище кредитним договором. Тобто, вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку, що передати можливо лише дійсне право вимоги, що виникає із зобов`язання, яке не припинилось на момент передачі прав новому кредитору, та умов правочину, які не є нікчемними та не визнані судом недійними. Тому доводи позивача, який посилається на договір факторингу, укладений у 2018 році, тоді як кредитний договір був укладений у 2023 році, тобто після відступлення прав вимоги, є безпідставними. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з огляду на таке. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Відповідно до частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Отже, у законодавстві України встановлена можливість замінити кредитора у зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги новому кредитору, вчинивши відповідний правочин у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким відступається. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 березня 2021 року у справі N 906/1174/18 (провадження N 12-1гс21, пункт 38) навела такі ознаки, що притаманні договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні. Відповідно до статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції. Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає. Згідно ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Істотною умовою договору факторингу згідно зі статтею 1078 ЦК України (предметом договору факторингу) може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається. З цього слідує, що майбутня вимога може бути предметом договору факторингу лише щодо зобов`язання, визначеного певним договором. Договір № 28/1118-01 від 28.11.2018 року, який позивач називає договором факторингу, не містить істотних умов договору факторингу (предмету договору факторингу), а саме перехід до ТОВ «Таліон плюс» права вимоги за кредитним договором № 644691984 між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ОСОБА_1 від 06.03.2023. Тому, в силу ст.638 ЦК України договір № 28/1118-01 від 28.11.2018 року стосовно права вимоги за кредитним договором № 644691984 між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ОСОБА_1 від 06.03.2023, не є укладеним. Відповідно, до ТОВ «Таліон плюс» право вимоги за кредитним договором № 247620731, укладеного між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ОСОБА_2 від 19.07.2023, не перейшло. Відповідно, не перейшло це право і до ТОВ «Фінансова компанія «Ейс». Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловлений в постанові від 15 вересня 2022 року в справі №910/12525/20. Зокрема, вказано, що договір є однією з підстав виникнення правовідносин. Договір установлює суб`єктний склад конкретних правовідносин, а також їх зміст. При цьому визначення предмета договору (об`єкта, з приводу якого такий договір укладається) у його змісті виступає обов`язковою умовою для породження обумовлених договором правових наслідків. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача. В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб`єкт. За загальним правилом пункту 1 частини першої статті 512, статті 514 ЦК України у цьому разі заміна кредитора у зобов`язанні не відбувається. Крім того, колегія суддів вважає, що у справі відсутні докази на підтвердження оплати за договором факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 року, як і за іншими договорами факторингу, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову ТОВ «Фінансова компанія «Ейс». У постановах Верховного Суду від 02 листопада 2021 року № 905/306/17, від 29 червня 2021 року у справі № 753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі № 334/6972/17, від 27 вересня 2021 року у справі № 5026/886/2012 викладено висновки, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором. Крім цього, у постанові Верховного Суду від 02 листопада 2021 року № 905/306/17 вказано, що чинне законодавство не містить положень про те, що право вимоги до нового кредитора переходить з моменту сплати оплати новим кредитором на користь первісного кредитора заборгованості та інших платежів відповідно до договору відступлення права вимоги. Така вимога визначена законом лише щодо договору факторингу (ст. 1077 ЦК) чи може встановлюватися сторонами в укладених ними договорах. В постанові від 18 жовтня 2023 року у справі № 905/306/17 Верховним Судом зазначено, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 29.06.2021 року у справі №753/20537/18, від 21.07.2021 року у справі №334/6972/17, від 27.09.2021 року у справі №5026/886/2012 тощо). Розділом 3 договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 визначено фінансування та порядок розрахунків. Зокрема, пунктом 3.1.1 передбачено, що фінансування - належна до сплати клієнту сума грошових коштів встановлюється в кожному реєстрі прав вимог окремо. Розмір фінансування сторони погоджують шляхом укладання додаткової угоди. Згідно п. 3.1.2 фінансування - належна до сплати клієнту сума грошових коштів, яка вказана у відповідному реєстрі прав вимог, сплачується фактором одним платежем протягом п`яти банківських днів з моменту підписання сторонами такого реєстру прав вимог, якщо інші умови сторони не погодили шляхом укладання додаткової угоди. Пунктом 3.1.3 передбачено, що фінансування сплачується фактором на банківський рахунок клієнта, зазначений у 13 розділі цього договору. Сума фінансування вважається отриманою після її зарахування на рахунок клієнта. Разом з тим, позивачем не надано доказів на підтвердження оплати за договором факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 року, тому колегія суддів вважає, що у зв`язку саме з цією обставиною позивачем не доведено факту переходу права вимоги до відповідача за кредитним договором від первісного кредитора ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс» а наступні переходи прав вимоги, які є похідними, не можуть підтвердити передання вказаного права вимоги до останнього кредитора - ТОВ «Фінансова компанія «Ейс». Статтею 1079 ЦК України визначено, що сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції. Договір факторингу, як договір фінансової послуги, спрямований на фінансування однією стороною іншої сторони шляхом передачі в її розпорядження певної суми грошових коштів. Зазначена послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. Виходячи з того, що правова природа договору визначається з огляду на його зміст, суд при його правовій оцінці повинен дослідити його умови, права та обов`язки сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і настання певних правових наслідків. Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року в справі № 910/7038/17. Верховний Суд у постанові від 02 листопада 2021 року у справі № 905/306/17 зазначив, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором. З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову. Аргументи апеляційної скарги щодо наявності іншої судової практики національних судів при вирішенні подібних справ не може братись до уваги колегією суддів, оскільки, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Відповідно ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду без змін, не змінює розподіл судових витрат. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд, - ухвалив: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» залишити без задоволення. Рішення Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 22 жовтня 2025 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Судді: О.А.Письменний О.Л. Дуковський С.М. Єгорова