Постанова Запорізький апеляційний суд № 334/4790/25

Дата документу 10.02.2026 Справа № 334/4790/25 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 334/4790/25 Головуючий в 1-й інстанції Телегуз С.М., Провадження № 22-ц/807/ 277/26 Суддя-доповідач: Кочеткова І.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 лютого 2026 року місто Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої: Кочеткової І.В., суддів: Полякова О.З., Кухаря С.В. секретар: Волчанова І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Енергодарської міської військової адміністрації Василівського району Запорізької області про визнання права власності, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Єрьоміна Єлизавета Володимирівна, на рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 13 жовтня 2025 року, В С Т А Н О В И В: У червні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Енергодарської міської військової адміністрації Василівського району Запорізької області про визнання права власності. Позов обґрунтовувала тим, що вона відповідно Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» набула у власність квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності № НОМЕР_1 від 25.01.1999. З жовтня 1989 року по вересень 2022 року вона постійно проживала у квартирі. У вересні 2022 року у зв`язку зі збройною агресією Російської Федерації проти України та окупацією м. Енергодар вона була вимушена переміститись до м. Запоріжжя, що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № 2302-5002145318 від 20.09.2022. З 04 березня 2022 року відповідно Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 № 376, територія м. Енергодар віднесена до тимчасово окупованих РФ території України Позивач зазначає, що на теперішній час стан нерухомого майна невідомий. Зазначає, що 27 лютого 2025 року вона звернулась до державного реєстратора з метою реєстрації речових прав на належну квартиру в Державному реєстрі речових прав, однак, 16 квітня 2025 року отримала рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій № 78419073, яке мотивоване відсутністю відповіді на запит до КП «Енергодарське бюро технічної інвентаризації» щодо підтвердження реєстрації права власності, яке виникло до 01 січня 2013 року, на паперових носіях в архівах БТІ, з посиланням на ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядок ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою КМУ від 26.10.2011 № 1141. Позивач вказує, що для отримання уточнюючої інформації зверталась до Енергодарської міської військової адміністрації Василівського району Запорізької області. Листом № 08/01-08-М/045 від 13.05.2025 їй було повідомлено, що юридична адреса КП «Енергодарське бюро технічної інвентаризації» знаходиться на окупованій території, а адміністративна будівля, де зберігались оригінали документів, створені в результаті діяльності підприємства, захоплена окупантами. У Енергодарської міської військової адміністрації відсутній доступ до інформації, яка знаходилась у КП «Енергодарське бюро технічної інвентаризації». Позивач також вказує, що її звернення до суду зумовлене необхідністю проведення державної реєстрації нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно для забезпечення доступу до компенсаційних механізмів, в тому числі, відповідно вимог Закону України «Про компенсацію за пошкодження та знищення окремих категорій об`єктів нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України», Порядку надання компенсації для відновлення окремих категорій об`єктів нерухомого майна, пошкоджених внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації, з використанням електронної публічної послуги «єВідновлення», затвердженого постановою КМУ від 21.04.2023 № 381 та Проекту Закону про внесення змін до Закону України «Про компенсацію за пошкодження та знищення окремих категорій об`єктів нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України, та Державний реєстр майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України» щодо компенсації знищеного чи пошкодженого майна, що знаходиться на територіях ведення активних бойових дій або тимчасово окупованих Російською Федерацією № 11161 від 10.04.2024. Вказаними нормативними актами встановлено, що проведення реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є обов`язковим. Позивач також у позові зазначає, що враховуючи відповідно до вимог законодавства державний реєстратор прав на нерухоме майно починаючи з 01 січня 2013 року зобов`язаний встановлювати відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями, відсутність виключень з цього правила, а також відсутність доступу до паперових носіїв інформації, що зберігаються у відповідних бюро технічної інвентаризації, на теперішній час єдиним способом відновлення невизнаного права позивача на квартиру є рішення суду. Разом із тим, згідно відповіді Енергодарської міської військової адміністрації надання відомостей щодо наявності/відсутності реєстрації права власності, технічної характеристики, копій правовстановлюючих є неможливим через відсутність паперового носія інформації - інвентарної справи об`єкта нерухомого майна, яка залишилась на тимчасово окупованій території. Отже, державний реєстратор позбавлений можливості підтвердити у встановленому законом порядку проведену до 01 січня 2013 року державну реєстрацію права власності на її нерухоме майно. Щодо визначення відповідача ОСОБА_1 зазначала, що відповідачем у позові про визнання права власності виступає будь-яка особа, яка сумнівається в належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майном, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин. У випадку не визнання за нею права власності на квартиру та з огляду відсутність інформації щодо зареєстрованих речових прав на нерухомість в ДРРП, відповідно приписів ст. 335 ЦК України, територіальна громада матиме повноваження взяти на облік безхазяйну нерухому річ, та в подальшому звернутись до суду із заявою про передачу її в комунальну власність. Просила суд на підставі ст.392 ЦК України визнати за нею право власності на квартиру, загальною площею 46.1 кв.м., житловою площею 20.8 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Рішенням Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 13 жовтня 2025 року позов ОСОБА_1 до Енергодарської міської військової адміністрації Василівського району Запорізької області про визнання права власності залишено без задоволення. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що свідоцтво про право власності зі штампом БТІ є доказом, що підтверджує право власності позивачки на квартиру. Реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави. Сама собою державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи. Таким чином, з державною реєстрацією не пов`язаний момент виникнення у особи права власності. Доказів того, що відповідачем не визнається або оспорюється право власності позивача на спірну квартиру матеріали справи не містять. Оригінали всіх документів, що засвідчують право власності позивача на спірну квартиру, перебувають у позивача. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Єрьоміна Є.В., подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Апеляційну скаргу мотивує тим, що через наявність сумнівів з боку третіх осіб щодо наявності права власності на майно та, як наслідок, відсутність реєстрації об`єкта нерухомості у відповідному реєстрі власник не може в повній мірі реалізувати своє право власності на такий об`єкт. Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, доводи адвоката Єрьоміної Є.В., яка підтримала апеляційну скаргу і просила про її задоволення, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке. Відповідно до вимог частини 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає. Встановлено, що ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 від 25.01.1999 є власницею квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності на зазначену квартиру зареєстроване за ОСОБА_1 10.03.1999 в Енергодарському бюро технічної інвентаризації, реєстрова книга № 6, реєстровий № 96, реєстраційний напис засвідчено підписом начальника бюро технічної інвентаризації ОСОБА_2 . Указана квартира є зареєстрованим місцем постійного проживання ОСОБА_1 з 23.10.1989. Відповідно до довідки від 20.09.2022 №2302-5002145318 ОСОБА_1 взята на облік внутрішньо переміщеної особи в УПСЗН Запорізької міської ради по Шевченківському району 20.09.2022. 27 лютого 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Державного реєстратора з метою реєстрації речових прав на належну квартиру в Державному реєстрі речових прав. 16 квітня 2025 року ОСОБА_1 отримала рішення про відмову у проведенні реєстраційних дій № 78419073, яке мотивоване відсутністю відповіді на запит до КП «Енергодарське бюро технічної інвентаризації» щодо підтвердження реєстрації права власності, яке виникло до 01 січня 2013 року, на паперових носіях в архівах БТІ, з посиланням на ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядок ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою КМУ від 26.10.2011 № 1141. 13 травня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Енергодарської міської військової адміністрації із заявою про надання інформації щодо підтвердження її права власності на квартиру. Згідно відповіді Енергодарської міської військової адміністрації від 13.05.2025 надання відомостей щодо наявності/відсутності реєстрації права власності, технічної характеристики, копій правовстановлюючих є неможливим через відсутність паперового носія інформації - інвентарної справи об`єкта нерухомого майна, яка залишилась на тимчасово окупованій території. У працівників виконкому Енергодарської міської ради відсутній доступ до інформації, яка знаходиться у КП «Енергодарське БТІ», оскільки адміністрація будівлі захоплена окупантами. Частиною 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме належних їй прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб`єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Право на застосування певного способу захисту порушеного права існує у рамках захисних правовідносин. Тобто спосіб захисту реалізується через суб`єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов`язань). Захист порушених цивільних прав та інтересів є елементом механізму правового регулювання цивільних відносин, саме тих, у яких й відбулося порушення зазначених прав або інтересів особи. Такий захист цивільних прав та інтересів їх учасників є необов`язковим (факультативним) у структурі такого механізму, оскільки він з`являється лише за необхідності вирівнювання викривленого розвитку правового регулювання цивільних відносин з метою приведення їх у певний стан відповідно до умов договору або положень законодавства. Згідно зі ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Відповідно ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч.1 ст.321 ЦК України). За ст.322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (ч.1 ст.328 ЦК України). У статті 392 ЦК України вказано, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Зі змісту статті 392 ЦК України вбачається, що вона містить дві диспозиції, за яких власник майна може звернутися з позовом про визнання права власності: 1) якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою; 2) у разі втрати власником документа, який засвідчує право власності. Суб`єктом вимог про визнання права власності може будь-яка особа, яка вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів у третіх осіб або претензіями третіх осіб чи необхідністю отримати правовстановлюючі документи. Позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів. Позивачем у позові про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних відносин, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб. Відповідачем у позові про визнання права власності виступає будь-яка особа, яка сумнівається в належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майном, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин. За положеннями ст.8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»: приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд (частина 1). Статтею 1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація прав на нерухоме майно це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Стаття 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачає, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Відповідно до ч.3 ст.3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації. Згідно п.3 ч.3 ст.10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, державний реєстратор обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав здійснюється у зв`язку із вчинення нотаріальної дії та такі документи були надані у зв`язку з вчиненням такої дії. Органи державної влади, підприємства, установи та організації зобов`язані не пізніше трьох робочих днів з дня отримання відповідного запиту державного реєстратора безоплатно надати запитувану інформацію в паперовій та (за можливості) в електронній формі. Особи, винні у порушенні строку надання інформації на запит державного реєстратора, несуть адміністративну відповідальність. За п.9 ч.1 ст.27 вказаного Закону («Підстави для державної реєстрації прав») державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі, зокрема, судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості. Із офіційним визнанням державою права власності пов`язується можливість матеріального об`єкта (майна) перебувати в цивільному обороті та судового захисту права власності на нього. Реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17). Також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16 та від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 зроблено висновок про те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності не має. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права. Отже, законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має. Таким чином, державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності. У справі за № 6-1858цс15, в якій предметом спору було визнання права власності на новостворене нерухоме майно, Верховний Суд України у постанові від 06.09.2017 виклав таку правову позицію: «За правилами статті 392 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) позов про визнання права власності може бути пред`явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності. Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Виходячи зі змісту статті 392 ЦК України ОСОБА_1 не доведено, що він є саме власником спірного нерухомого майна, й це право оспорюється або не визнається іншою особою, або те, що він втратив документ, який засвідчує його право власності, а статтею 331 ЦК України не передбачено таких спосіб захисту прав, як визнання права власності на новостворене майно шляхом ухвалення судового рішення. Отже, ураховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України». У справах № 6-1858цс15 та № 6-2124цс15 предметом спору було визнання права власності на новостворене нерухоме майно. Від наведених висновків Верховного Суду України Велика Палата Верховного Суду фактично відступила у постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15-ц (провадження № 14-31цс20), в якій зробила висновки, що власник майна може звернутися з позовом про визнання права власності: якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою; у разі втрати власником документа, який засвідчує право власності. Суб`єктом вимог про визнання права власності може будь-яка особа, яка вважає себе власником певного майна, однак не може належно реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів у третіх осіб або претензіями третіх осіб чи необхідністю отримати правовстановлюючі документи. Спосіб захисту, передбачений статтею 392 ЦК України є різновидом загального способу захисту визнання права, а тому його може бути використано в зобов`язальних відносинах за відсутності іншого, окрім судового, шляху відновлення порушеного права. Способи захисту права, обрані позивачем та застосовані судом, повинні найбільш ефективно поновлювати порушені права. У випадку оспорювання чи невизнання за інвестором, який виконав умови договору інвестування, первісного права власності на новостворений об`єкт інвестування, введений в експлуатацію, ефективним способом захисту такого права є визнання права власності на підставі статті 392 ЦК України. Згідно з п.1 ч.2 ст.16 ЦК України способом захисту порушеного, оспорюваного цивільного права може бути визнання права. Відповідно до частини 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Згідно зі ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Відповідно до ч.ч.1 та 2 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. За ст.392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності за статтею 392 ЦК України у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами права власності особи щодо майна, право власності на яке оспорюється або не визнається іншою особою, а також підтверджене належними доказами порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно, оскільки підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності відповідно до статті 392 ЦК України є саме оспорення або невизнання існуючого права, а не намір набути таке право за рішенням суду. Тобто позов про визнання права подається у випадках, коли належне певній особі право не визнається, оспорюється іншою особою, або у разі відсутності в неї документів, що засвідчують приналежність їй права. Метою подання цього позову є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб`єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню. У даному спорі правовою підставою для звернення до суду позивачка вважала порушення її законного права та інтересу неможливістю проведення державної реєстрації її права власності на об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 . У проведенні вказаної державної реєстрації було відмовлено державним реєстратором через відсутність інформації про зареєстровані речові права до 01.01.2013. У позивачки в наявності є Свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 від 05.01.1999 та Реєстраційний напис на свідоцтві від 10.03.1999, вчинений Енергодарським міжміським бюро технічної інвентаризації, відповідно до якого вказана квартира зареєстрована за ОСОБА_1 на праві особистої власності, записано в реєстраційній книзі № 6, реєстраційний номер

96. Отже, за відсутності доказів протилежного позивачка на підставі наданих доказів довела своє право власності на спірну квартиру. Однак вона не може провести державну реєстрацію свого права власності на вказаний об`єкт нерухомого майна через відсутність інформації про зареєстровані речові права до 01.01.2013, адже таку інформацію отримати неможливо, оскільки вищевказане майно територіально підпорядковане Комунальному підприємству «Енергодарське бюро технічної інвентаризації» Енергодарської міської ради, яке на даний час тимчасово знаходиться під окупацією збройних сил Російської Федерації. Ситуація, що склалася, створила невизначеність у взаємовідносинах позивачки як власниці вказаної житлової квартири, яку вона набула у власність у січні 1999 року в порядку приватизації згідно із Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» , з іншими суб`єктами правовідносин. Подання вказаного позову має на меті усунення вказаної невизначеності та створення необхідних умов для реалізації позивачкою своїх прав на вказану квартиру й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню. Апеляційний суд враховує, що основним документом, що підтверджує право власності на квартиру в Україні, є Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (ДРРП), який містить актуальну інформацію про зареєстроване право власності. Додатково право власності підтверджується правовстановлюючим документом (наприклад, договором купівлі-продажу, дарування, спадщини, рішенням суду), на підставі якого було внесено запис до реєстру. Також враховує, що для проведення будь-якої операції з нерухомістю власнику останньої необхідно отримати Витяг з ДРРП. Враховуючи зазначене, неможливість для позивачки провести державну реєстрацію свого права власності на вказану квартиру, власником якої вона є, через відсутність інформації про зареєстровані речові права до 01.01.2013 (що стало наслідком неможливістю її отримання від КП «Енергодарське бюро технічної інвентаризації» ЕМР, яке наразі перебуває під окупацією Російської Федерації) тягне за собою позбавлення позивачки можливості отримати Витяг з ДРРП відносно вказаної квартири і, відповідно, підтвердити своє право власності на неї перед державними органами та іншими особами. Натомість, судове рішення в разі задоволення позову у цій справі, відповідно до п.9 ч.1 ст.27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», буде підставою для державної реєстрації права власності позивача на вказану квартиру, відтак він зможе отримати Витяг з ДРРП відносно вказаної квартири, як основний документ, що підтверджує право власності на неї. Вказані обставини суд першої інстанції залишив без уваги та дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Суд не врахував, що право позивача на володіння майном порушено в частині відсутності запису щодо відповідного майна в Державному реєстрі, що фактично призводить до порушення статті 41 Конституції України, відповідно до якої кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Суд не звернув уваги на те, що підставою звернення позивачки до суду є неможливість доведення перед компетентним органом свого права власності на квартиру, що є встановленим фактом. Оскільки право власності позивачки не визнається, на підставі частини 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод, а також ст.ст.321, 328,392 ЦК України, наявні підстави для визнання права власності за позивачкою в судовому порядку. Обраний позивачкою спосіб захисту невизнаного права відповідає вимогам закону та змісту правовідносин. Суд апеляційної інстанції погоджується з доводами позивачки про те, що відповідачем у справі має бути Енергодарська міська військова адміністрація, оскільки нерухоме майно, яке є предметом позову, знаходиться в її юрисдикції і відповідач може бути єдиним потенційним заявником (претендентом) на вказане майно. Крім того, є необґрунтованими посилання суду першої інстанції на те, що позивачкою не доведено неможливості реалізації свого права власності на вищевказану квартиру шляхом оскарження рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно про відмову в проведенні реєстраційних дій. Позивачка визначилася із захистом своїх порушених прав саме таким чином, що відповідає нормам ЦПК України і, крім того, у діях державного реєстратора не вбачається будь-яких порушень законодавства. Згідно з п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до п.п.1, 4 ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, рішення суду першої інстанції, на підставі п.2 ч.1 ст.374, п.п.1 і 4 ч.1 ст.376 ЦПК України скасувати й ухвалити нове рішення про задоволення позову, яким визнати за позивачкою право власності на спірну квартиру. Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Єрьоміна Єлизавета Володимирівна, задовольнити. Рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 13 жовтня 2025 року у цій справі скасувати. Позов ОСОБА_1 задовольнити. Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) право власності на квартиру, загальною площею 46.1 кв.м., житловою площею 20.8 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови. Повна постанова складена 11 лютого 2026 року. Головуюча І.В. Кочеткова Судді: О.З. Поляков С. В. Кухар