Ухвала ККС ВС № 529/1100/24

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 лютого 2026 року м. Київ справа № 529/1100/24 провадження № 51 - 4708 ск 25 Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянувши касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 на вирок Диканського районного суду Полтавської області від 01 травня 2025 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 22 вересня 2025 року в кримінальному провадженні, яке внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024170440000947, щодо ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Карлівка Карлівського району Полтавської області, громадянина України, проживаючого в АДРЕСА_1 , раніше судимого, за його обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 186 ч. 4 КК України. Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини Вироком Диканського районного суду Полтавської області від 01 травня 2025 року ОСОБА_4 засуджено за ст. 186 ч. 4 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років. Вирішено питання щодо запобіжного заходу, процесуальних витрат та речових доказів. Вироком суду ОСОБА_4 визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінального правопорушення за таких обставин. 09 жовтня 2024 року приблизно о 13 годині 15 хвилин ОСОБА_4 , перебуваючи за адресою: Полтавська область, Полтавський район, с. Диканька, вул. Незалежності, 80-А, в умовах воєнного стану, відкрито, умисно вихватив з рук потерпілого - малолітнього ОСОБА_5 мобільний телефон марки Redmi 9C NFC, вартістю 2 470,33 грн та зник з місця події, завдавши потерпілому матеріального збитку на вказану суму. Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 22 вересня 2025 року апеляційні скарги ОСОБА_4 та його захисника - адвоката ОСОБА_6 залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни. Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала У касаційній скарзі на усунення недоліків, які були вказані в ухвалі Верховного Суду від 18 грудня 2025 року, засуджений ОСОБА_4 просить змінити вирок місцевого суду у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого, застосувати положення ст. 69 КК України та призначити новий судовий розгляд. В обґрунтування таких своїх вимог засуджений вказує на те, що під час постановлення вироку не було враховано тяжкість вчиненого кримінального правопорушення та обставин, які слугували його вчиненню, стан здоров`я ОСОБА_4 , відомості про його особу, а також відсутність суспільно небезпечних наслідків вчиненого ним неправомірного діяння. Також засуджений вказує на те, що з боку потерпілого відсутні до нього будь-які претензії, а тому він був позбавлений можливості відшкодувати заподіяну потерпілому шкоду. Крім того, у первинній касаційній скарзі засуджений оскаржував ухвалу апеляційного суду та зазначав про те, що цей суд належним чином не мотивував своє рішення та не надав відповіді на такі доводи апеляційних скарг сторони захисту. Також засуджений ОСОБА_4 у цій касаційній скарзі заперечував свою причетність до вчинення злочину та просив скасувати рішення Полтавського апеляційного суду від 22 вересня 2025 року у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та призначити новий розгляд в суді першої інстанції. Мотиви Суду Розглянувши доводи касаційної скарги засудженого, дослідивши долучену до касаційної скарги копію ухвали апеляційного суду та копію вироку місцевого суду з Єдиного державного реєстру судових рішень, колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав. За змістом первинної касаційної скарги засуджений вказує на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та зазначає, що обвинувальний вирок ґрунтується на припущеннях, а у суду не було достатніх доказів для визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення. Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. Обставини щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 410 та 411 КПК України та на які є посилання в касаційній скарзі засудженого, не є відповідно до вимог ст. 433 ч. 1, ст. 438 ч. 1 КПК України предметом дослідження та перевірки касаційним судом. Відповідно до ст. 94 КПК України оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок. Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суди дотримались зазначених вимог закону. Як убачається із копій судових рішень та матеріалів провадження за скаргою, ухвалою Полтавського апеляційного суду від 22 вересня 2025 року вирок Диканського районного суду Полтавської області від 01 травня 2025 року, яким ОСОБА_4 засуджено за ст. 186 ч. 4 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років, за результатами розгляду апеляційних скарг ОСОБА_4 та його захисника - адвоката ОСОБА_6 залишено без зміни, а їх апеляційні скарги без задоволення. В апеляційних скаргах захисник і обвинувачений ОСОБА_4 наводили доводи, які аналогічні доводам засудженого у його первинній касаційній скарзі, оспорюючи винуватість ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому злочину та вказуючи на розгляд кримінального провадження з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону. Суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_4 та його захисника - адвоката ОСОБА_6 на вирок місцевого суду, належним чином перевірив їхні доводи про неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, доведеність винуватості ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому злочину, які аналогічні доводам первинної касаційної скарги засудженого, визнав їх безпідставними, мотивував своє рішення і зазначив підстави, з яких апеляційні скарги визнано необґрунтованими. Суд апеляційної інстанції належним чином перевірив доводи апеляційних скарг сторони захисту в частині доведеності винуватості та погодився з висновком суду першої інстанції, який безпосередньо дослідив та дав оцінку всім доказам у кримінальному провадженні, ретельно з`ясував обставини кримінального правопорушення, врахував позицію і доводи сторони захисту. На підтвердження винуватості ОСОБА_4 суд послався на показання малолітнього потерпілого, який безпосередньо допитаний судом в судовому засіданні в режимі відеоконференції та показав, що коли він разом зі своїм другом підійшли до його будинку, на балконі якого перебували його няня та подруга мами, невідомий чоловік тихо, підійшовши зі спини, вихватив у нього мобільний телефон, після цього чоловік пішов, а він залишався на місці, тоді до нього підійшла подруга мами і вони разом пішли наздоганяти чоловіка, якого побачили біля магазину «Кулиничі» і повернули телефон, який на той час вже був вимкнений. Такі показання підтвердили свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , які перебували на балконі квартири потерпілого, були очевидцями події, і свідок ОСОБА_8 , який разом з потерпілим знайшли ОСОБА_4 , потерпілий на нього вказав як на особу, яка забрала у нього телефон і останній на вимогу ОСОБА_8 відразу ж повернув ОСОБА_5 мобільний телефон. Крім того, свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_8 підтвердили вказані обставини на проведених за їх участю слідчих експериментах від 21 листопада 2024 року. Також суд послався і на інші письмові докази. Зазначені докази суд вважав належними і допустимими, а вину ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення - доведеною. На спростування доводів щодо непроведення впізнання обвинуваченого потерпілим, суд апеляційної інстанції зазначив, що така обставина не ставить під сумнів доведеність вини ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, оскільки одразу після події ОСОБА_5 разом з ОСОБА_8 знайшов ОСОБА_4 , потерпілий на нього вказав як на особу, яка забрала у нього телефон, і останній на вимогу ОСОБА_8 відразу ж повернув ОСОБА_5 мобільний телефон. У той же час, ОСОБА_4 як особу, яка викрала у малолітнього потерпілого мобільний телефон, впізнала свідок ОСОБА_9 , яка була безпосереднім свідком події. Також апеляційний суд погодився з судом першої інстанції та зазначив, що потерпілий є малолітнім і з метою убезпечення його від повторного психологічного впливу під час судового розгляду, для забезпечення інтересів дитини, місцевий суд ухвалив правильне та обґрунтоване рішення про проведення допиту потерпілого ОСОБА_5 у режимі відеоконференції зі спеціальною службою «Простір захисту та підтримки в процесі правосуддя дітей, які постраждали або стали свідками насильства». В обґрунтування доводів щодо зацікавленості свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у результаті розгляду кримінального провадження, оскільки вони близькі знайомі сім`ї потерпілого, суд апеляційної інстанції вказав на те, що показання цих свідків узгоджуються між собою та іншими матеріалами провадження, вони були приведені до присяги та попереджені про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивих показань, а тому відсутні підстави ставити під сумнів достовірність і правдивість фактів, які повідомили ці свідки, та підстави вважати, що вони оговорили ОСОБА_4 . Також апеляційний суд вказав, що непроведення дактилоскопічної експертизи у справі, про які було вказано в апеляційній скарзі захисником, не спростовують правильність встановлених судом першої інстанції обставин, які були встановлені на підставі належних та допустимих доказів. Доводи касаційної скарги про невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості є також безпідставними з огляду на таке. Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, відомості про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність. Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо. Статтею 69 ч. 1 КК України передбачено, що, за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. За вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, суд з підстав, передбачених цією частиною, може призначити основне покарання у виді штрафу, розмір якого не більше ніж на чверть нижчий від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу. Застосовуючи положення ст. 69 КК України, суд повинен не просто встановити наявність кількох обставин, які пом`якшують покарання, а з урахуванням особи винного умотивувати, яким чином такі обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення. Крім того, ці обставини чи сукупність обставин мають знаходитися в причинному зв`язку з цілями та/або мотивами кримінального правопорушення, поведінкою особи під час його вчинення та іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку кримінального правопорушення та/або небезпечність винуватої особи. При визначенні поняття та змісту обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, суд має виходити із системного тлумачення статей 66 та 69 КК України і тих статей Особливої частини Кодексу, що визначають певні обставини як ознаки привілейованих складів кримінальних правопорушень, що істотно зменшують їх суспільну небезпечність, наслідком чого є зниження ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення. Ці обставини у своїй сукупності повинні настільки істотно знижувати ступінь суспільної небезпечності вчиненого кримінального правопорушення, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було би явно несправедливим. При цьому, призначаючи засудженому більш м`який вид покарання, аніж встановлений санкцією статті (частини статті) Особливої частини КК України, суд має належно обґрунтувати, що саме цей захід примусу дозволить досягти ключової мети покарання, а саме виправлення винної особи та запобігання вчинення нею нових кримінальних правопорушень. При цьому згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість. Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, видом та розміром покаранням та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання. Санкція ст. 186 ч. 4 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до десяти років і це кримінальне правопорушення є тяжким злочином. З вироку Диканського районного суду Полтавської області від 01 травня 2025 року убачається, що суд першої інстанції з дотриманням вимог статей 50, 65 КК України при призначенні покарання ОСОБА_4 врахував тяжкість вчиненого ним кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення та відомості про його особу. Місцевий суд урахував відомості про особу ОСОБА_4 , який має середню освіту, неодружений, не працевлаштований, хоча працездатного віку, під спостереженням в лікарів нарколога та психіатра не перебуває, характеристику за місцем реєстрації, а також стан його здоров`я. Крім того, місцевий суд зазначив, що ОСОБА_4 раніше неодноразово судимий, на шлях виправлення не став і продовжив злочинну діяльність. Також цим судом враховано, що матеріальні збитки потерпілому відшкодовані шляхом повернення викраденого. Обставин, що відповідно до ст. 66 КК України пом`якшують покарання, судом не встановлено, а обставиною, що згідно зі ст. 67 КК України обтяжує покарання, місцевим судом визнано вчинення злочину щодо малолітньої особи. Таким чином, суд першої інстанції врахував загальні засади призначення покарання, всі встановлені обставини по справі в їх сукупності, при цьому вважав за необхідне призначити ОСОБА_4 покарання за вчинене кримінальне правопорушення, передбачене ст. 186 ч. 4 КК України, у виді позбавлення волі в межах санкції вказаної частини статті та не вбачав підстав для застосування статей 69, 75 КК України, а зазначив, що виправлення та перевиховання ОСОБА_4 можливе лише в умовах ізоляції від суспільства, що буде необхідним і достатнім для виправлення винного і попередження вчинення нового кримінального правопорушення відповідно до передбачених ст. 65 КК України загальних засад призначення покарання. Вирок суду першої інстанції відповідає вимогам ст. 370, 374 КПК України. Суд апеляційної інстанції своє рішення щодо призначеного покарання належним чином мотивував, зазначивши, що призначене ОСОБА_4 покарання відповідаєвимогам статей 50, 65 КК України, за своїм видом і розміром є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових злочинів. При цьому зазначив, що місцевий суд правильно врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення відповідно до положень ст.12 КК України, особу винного, який раніше неодноразово судимий, відсутність обставин, які пом`якшують покарання та наявність обставини, яка обтяжує покарання вчинення кримінального правопорушення щодо малолітньої дитини. Стороною захисту під час апеляційного розгляду не наводилось підстав для зміни покарання і таких апеляційним судом не встановлено. Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 370, 419 КПК України є законною, обґрунтованою і вмотивованою. Покарання, призначене місцевим судом ОСОБА_4 і залишене без зміни судом апеляційної інстанції, є справедливим, необхідним та достатнім для його виправлення, попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень. Підстав для застосування ст. 69 КК України за доводами касаційної скарги засудженого та матеріалами провадження колегія суддів не вбачає. Враховуючи зазначене, з касаційної скарги, наданих до неї копій судових рішень вбачається, що підстав для її задоволення, а саме зміни судових рішень чи призначення нового розгляду в суді першої інстанції немає, у зв`язку з чим у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити відповідно до вимог ст. 428 ч. 2 п. 2 КПК України. Керуючись ст. 428 ч. 2 п. 2 КПК України, Верховний Суд постановив: Відмовити засудженому ОСОБА_4 у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою на вирок Диканського районного суду Полтавської області від 01 травня 2025 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 22 вересня 2025 року. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3