Постанова 4803 № 204/9582/25

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2081/26 Справа № 204/9582/25 Суддя у 1-й інстанції - Чапала Г. В. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 лютого 2026 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого судді Халаджи О. В., суддів: Агєєва О.В., Космачевської Т.В., секретар Кругман А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро апеляційну скаргу Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на ухвалу Чечелівського районного суду м Дніпра від 24 жовтня 2025 року у цивільній справі за скаргою ОСОБА_1 , на незаконну бездіяльність Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), заінтересовані особи: Другий Правобережний відділ державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), ТОВ «Українська факторингова компанія» (суддя першої інстанції Чапала Г.В., повний текст ухвали складено 24 жовтня 2025 року), В С Т А Н О В И В: У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Чечелівського районного суду м. Дніпра зі скаргою на незаконну бездіяльність Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), заінтересовані особи: Другий Правобережний відділ державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), ТОВ «Українська факторингова компанія», в якій просив: визнати незаконною бездіяльність Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах м. Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо не зняття арешту накладеного постановою державного виконавця від 22.12.2020 року на все майно боржника та арешту на грошові кошти боржника накладеного постановою від 22.12.2020 року, винесених у рамках виконавчого провадження ВП №52509180 при примусовому виконанні виконавчого листа Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська №204/5812/15 від 17.12.2015 року про стягнення солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсиббанк» боргу у розмірі 592535,19 гривень; зобов`язати Другий Правобережний відділ державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах м. Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) вчинити дії щодо зняття (скасування) арешту накладеного постановою державного виконавця від 22.12.2020 року на все майно боржника та арешту на грошові кошти боржника накладеного постановою від 22.12.2020 року, винесених у рамках виконавчого провадження ВП №52509180 при примусовому виконанні виконавчого листа Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська №204/5812/15 від 17.12.2015 року про стягнення солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсиббанк» боргу у розмірі 592535,19 гривень. Ухвалою Чечелівського районного суду м. Дніпра від 24 жовтня 2025 року Скаргу ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) задоволено частково. Зобов`язано Другий Правобережний відділ державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах м. Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) вчинити дії щодо зняття (скасування) арешту накладеного постановою державного виконавця від 22.12.2020 року на все майно боржника та арешту на грошові кошти боржника накладеного постановою від 22.12.2020 року, винесених у рамках виконавчого провадження ВП №52509180 при примусовому виконанні виконавчого листа Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська №204/5812/15 від 17.12.2015 року про стягнення солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсиббанк» боргу у розмірі 592535,19 гривень. В іншій частині скарги відмовлено. Із вказаною ухвалою суду не погодився Другий Правобережний відділ державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), та подав апеляційну скаргу в якій вказав, що вона постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також без належного з`ясування обставин справи. Скарга мотивована тим, що виконавче провадження №52509180 було завершено 22.12.2020 року, а матеріали провадження станом на 18 серпня 2025 року знищені у зв`язку із закінченням строку зберігання, тобто на даний час будь-які підтверджень заборгованості боржника щодо оплати виконавчого збору та витрат виконавчого провадження, зокрема копій постанов, де зазначено вказані суми, або витягу зі Спецрозділу АСВП щодо вказаних обставин, немає, та отримати їх неможливо, у єдиній наявній постанові про повернення виконавчого документа стягувачу також дані про суми виконавчого збору та витрат виконавчого провадження, а також інформація щодо їх сплати/несплати боржником відсутня, отже в суду відсутні будьякі підстави вважати дійсною заборгованість ОСОБА_1 у виконавчому провадженні №52509180 у загальному розмірі 59622,54 грн., що складається з 59253,54 грн. виконавчого збору, та 369,00 грн. мінімальних витрат виконавчого провадження Повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для зняття арешту з майна боржника (за виключенням випадків, передбачених у частині третій статті 37 Закону № 1404-VIII).». Боржником не було надано до суду належних і допустимих доказів сплати основного боргу, витрат виконавчого провадження та виконавчого збору у виконавчому провадженні №№52509180. Зазначає, що боржник не надав суду доказів, що сторони виконавчого провадження №52509180 подавали державному виконавцю мирову угоду, або що стягувач подавав державному виконавцю заяву про відмову стягувача від примусового виконання. Керівник відділу ДВС Астапенкова К.М. просила ухвалу Чечелівського районного суду м. Дніпра від 24 жовтня 2025 року скасувати та відмовити у задоволенні скарги. Від представника ОСОБА_1 ОСОБА_3 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначив, що Другий Правобережний відділ державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах м. Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) заявляючи про наявність винесених в рамках виконавчого провадження ВП№52509180 постанов про стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження не зміг надати ані копії даних постанов ані оригінали. На вимогу суду надати копії даних постанов пояснив, що вірогідно внаслідок технічного збою, або інших незрозумілих обставин, у виконавчому провадженні №52509180 при намаганні сформувати витяг зі Спецрозділу АСВП, єдиний документ, який вдалось отримати це власне постанова про повернення виконавчого документа стягувачу від 22.12.2020 року, копію якої надано суду. Будь які інші документи знищені та отримати їх неможливо. ОСОБА_3 просив оскаржувану ухвалу суду залишити без змін та стягнути з апелянта витрати на правову допомогу. Від інших учасників справи відзив на апеляційну скаргу не надходив. Представник ОСОБА_1 ОСОБА_3 у судовому засіданні доводи викладені в запереченнях на апеляційну скаргу підтримав та просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги. Інші учасники справи у судове засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином. Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ч.4 ст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Матеріалами справи встановлено, що на виконанні Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах м. Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) перебувало виконавче провадження №52509180, відкрите на підставі виконавчого листа №204/5812/15, виданого Красногвардійським районним судом м. Дніпропетровська на підставі рішення цього ж суду від 26 жовтня 2015 року у справі № 204/5812/15 за позовом ПАТ «Укрсиббанк» до ОСОБА_4 та ОСОБА_1 про стягнення солідарно заборгованості за кредитним договором №11266576000 від 11.12.2007 року, яким позовні вимоги задоволено в повному обсязі. В межах даного виконавчого провадження державним виконавцем на підставі постанов від 22.12.2020 року накладено арешт на нерухоме майно боржника та заборона на його відчуження, а також арешт на кошти, які містяться на рахунках боржника. На час звернення до суду з даною скаргою, як убачається з відповіді Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах м. Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), вказане виконавче провадження №52509180 було завершено 22.12.2020 року, на підставі п. 2 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» та згідно Наказу №1829/5 від 07.06.2017 «Про затвердження Правил ведення діловодства та архіву в органах державної служби та приватними виконавцями», станом на 18 серпня 2025 року матеріали провадження було знищено у зв`язку із закінченням строку зберігання. Відносно основного зобов`язання, виконання якого стало предметом виконавчого провадження, ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 14 лютого 2022 року про заміну сторони виконавчого провадження по справі №204/5812/15-ц, було замінено стягувача у виконавчому провадженні з Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» на його правонаступника ТОВ «Українська факторингова компанія». 16 вересня 2021 року, між ТОВ «Українська факторингова компанія» та ОСОБА_4 укладено договір про виконання зобов`язань за Кредитним договором №11266576000 від 11.12.2007 року (первісне зобов`язання). Згідно п. 1.3. Договору сторони домовилися, що сума заборгованості за Кредитним договором №11266576000 від 11.12.2007 року становить 70000 гривень. Відповідно до п. 1.4. Договору сторони домовилися, що Кредитор погоджується на добровільне погашення суми заборгованості у розмірі 70000 гривень, але не менше 1000 гривень щомісячно в рахунок погашення повної суми заборгованості за Кредитними договорами у разі сплати усієї суми строком до 16.09.2027 року заборгованість буде вважатися такою, що погашена в повному обсязі. 24 листопада 2023 року ТОВ «Українська факторингова компанія» (правонаступник АТ «Укрсиббанк» за кредитним договором №11266576000 від 11.12.2007 року) надало ОСОБА_4 довідку за вих. №4 відповідно до якої підтвердило, що заборгованість за Кредитним договором №11266576000 від 11.12.2007 року погашена у повному обсязі. Тобто на даний момент основне зобов`язання виконано у повному обсязі, проте скаржник ОСОБА_1 не може в повній мірі здійснювати правомочності власника щодо належного йому майна, оскільки досі не скасовані обтяження, а саме арешт, накладений постановою державного виконавця від 22.12.2020 року на все майно боржника, та арешт на грошові кошти боржника накладений постановою від 22.12.2020 року, які винесено у рамках виконавчого провадження ВП №52509180 при примусовому виконанні виконавчого листа Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська №204/5812/15 від 17.12.2015 року щодо стягнення солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсиббанк» боргу у розмірі 592535,19 гривень згідно кредитного договору №11266576000 від 11.12.2007 року. Постановляючи ухвалу про задоволення скарги ОСОБА_1 місцевий суд виходив з того, що подана скарга є обґрунтованою, встановлені під час її розгляду порушення чинного законодавства, допущені державним виконавцем під час винесення постанови щодо повернення виконавчого документа стягувачеві та при цьому не зняття арешту з майна боржника, є істотними, які порушують права останнього, зокрема щодо вільного володіння своїм майном. Колегія суддів не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України. Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи (стаття 447 ЦПК України). Відповідно до частини другої та третьої статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене права заявника). Згідно із ст. 3 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом. Закон України «Про виконавче провадження» є спеціальним законом, що регулює виконання рішень судів, інших органів (посадових осіб). Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Стаття 2 Закону України «Про виконавче провадження» регламентує, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов`язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об`єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців. Відповідно до ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» у виконавчому документі зазначаються: назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім`я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків); резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); строк пред`явлення рішення до виконання. Згідно із ст. 10 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що заходами примусового виконання рішень є: звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом. Частиною 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно, і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Відповідно до частини першої статті 52 Закону № 606-XIV звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Аналогічна за змістом норма закріплена у частині першій статті 48 Закону № 1404-VIII, який набрав чинності з 05 жовтня 2016 року. Згідно із частиною другою статті 57 Закону № 606-XIV (у редакції, чинній на момент накладення арешту на майно боржника) арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту. Схожі за змістом приписи містяться у статті 56 Закону № 1404-VIII. Виконавче провадження як сукупність дій, спрямованих на примусове виконання рішень, передбачає застосування арешту майна боржника як засобу, що обмежує можливість відчуження майна боржником із метою його подальшої реалізації у спосіб, передбачений законом. Отже, правовою метою накладення державним (приватним) виконавцем арешту на майно боржника є забезпечення реального виконання рішення, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню. Частина перша статті 47 Закону № 606-XIV визначала, що виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо: 1) є письмова заява стягувача; 2) у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; 3) стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, не реалізоване під час виконання рішення; 4) стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій, авансування яких передбачено цим Законом, незважаючи на попередження державного виконавця про повернення йому виконавчого документа; 5) у результаті вжитих державним виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з`ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, у зв`язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані за безпосередньої участі боржника); 6) у боржника відсутнє визначене виконавчим документом майно, яке він за виконавчим документом має передати стягувачу, або майно, на яке необхідно звернути стягнення з метою погашення заборгованості (крім коштів), а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; 7) боржник - фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, у зв`язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи майно боржника, розшук яких здійснювався органами Національної поліції, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку; 8) коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, недостатньо для задоволення вимог стягувача-заставодержателя за виконавчим документом, на підставі якого звернуто стягнення на заставлене майно; 9) наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення. Аналогічні підстави для повернення виконавчого документа стягувачу визначені і в подальшому в частині першій статті 37 Закону № 1404-VIII, який набрав чинності з 05 жовтня 2016 року. Правові підстави для повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, у статті 48 Закону № 606-XIV визначались так: виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, повертається до суду, який його видав, у разі відновлення судом строку для подання апеляційної скарги на рішення, за яким видано виконавчий документ, та прийняття апеляційної скарги до розгляду (крім виконавчих документів, що підлягають негайному виконанню) (частина перша цієї статті); виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, за яким стягувачем є держава, у випадках, передбачених частиною першою статті 47 цього Закону, повертається до органу, який пред`явив виконавчий документ до виконання (частина друга цієї статті). У Законі № 1404-VIII на відміну від Закону № 606-XIV повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, не визначається як окрема підстава завершення виконавчого провадження, а є правовою підставою для закінчення виконавчого провадження (пункт 10 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII). Виконавче провадження підлягає закінченню у разі: 1) визнання судом відмови стягувача від примусового виконання рішення суду; 2) визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником у процесі виконання; 3) смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов`язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва; 3-1) прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; 4) скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; 5) письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувачу, або знищення речі, що має бути передана стягувачу в натурі; 6) закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення; 7) визнання боржника банкрутом; 8) фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом; 9) повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ; 10) направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби; 11) повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 75 цього Закону; 12) якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини; 13) непред`явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 51 цього Закону; 14) списання згідно із Законом України «Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію» заборгованості, встановленої рішенням суду, яке підлягало виконанню на підставі виконавчого документа. У випадках, передбачених пунктами 1-6, 8, 9, 11-13 частини першої цієї статті, виконавчий документ надсилається до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав (частини перша та друга статті 49 Закону № 606-XIV). Підстави для закінчення виконавчого провадження на момент розгляду цієї справи у судах визначені у частині першій статті 39 Закону № 1404-VIII. Отже, як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчих документів з різних підстав законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження, за яким ніякі інші дії державного (приватного) виконавця не проводяться (див. подібні висновки у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27 березня 2020 року у справі № 817/928/17, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 січня 2024 року у справі № 569/6234/22). Відповідно до положень частини четвертої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону. Випадки, за яких державний (приватний) виконавець зобов`язаний зняти арешт з майна боржника, досліджувались у попередньому розділі цієї постанови. Зокрема, виконавець знімає арешт з майна боржника у разі закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа до суду, який його видав (частина перша статті 40 Закону № 1404-VIII). Подібні положення містяться у частині першій статті 50 Закону № 606-XIV. Також виконавець знімає арешт з майна боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 11 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII. У незакінченому виконавчому провадженні виконавець знімає арешт з майна боржника у випадках, визначених частиною четвертою статті 59 Закону № 1404-VIII, з-поміж яких: отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; отримання виконавцем документів, що підтверджують повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно тощо. Також виконавець знімає арешт з майна боржника, якщо після повернення виконавчого документа стягувачу встановлено, що виконавчий документ не підлягає виконанню (частина четверта статті 40 Закону № 1404-VIII). Відповідно до частини третьої статті 60 Закону № 606-XIV з майна боржника може бути знято арешт за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, якщо виявлено порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом (аналогічні положення містить частина третя статті 59 Закону № 1404-VIII). У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду (частина п`ята статті 60 Закону № 606-XIV; частина п`ята статті 59 Закону № 1404-VIII). Отже, визначення посадової особи, яка має повноваження зняти арешт з майна боржника, накладеного у виконавчому провадженні, залежить від конкретних обставин і підстав зняття такого арешту. Законодавець чітко передбачив два випадки, коли державний (приватний) виконавець зобов`язаний зняти арешт з майна боржника та зазначити про це у відповідній постанові, а саме: у разі закінчення виконавчого провадження та в разі повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав. Законодавством не передбачено обов`язку державного (приватного) виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки таке повернення не свідчить про закінчення виконавчого провадження й у такому випадку стягувач має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано, протягом установлених законом строків. Водночас ВП ВС звертає увагу, що законодавець у Законі України № 1404-VIII «Про виконавче провадження», який набрав чинності з 5 жовтня 2016 року, передбачив випадки, за яких арешт з майна знімається одночасно з поверненням виконавчого документа стягувачу (ч. 3 ст. 37 Закону). Отже, повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для зняття арешту з майна боржника (за винятком випадків, передбачених у ч. 3 ст. 37 Закону). Постанова ВП ВС від 14 травня 2025 року у справі № 2/1522/11652/11 (провадження № 14-137цс24). Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частини перша, третя статті 13 ЦПК України). Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України). Відповідно до положень ст.ст. 12,81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі ухвалити рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі. Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Нормою пункту 16 розділу VІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень (в редакції від 01 листопада 2022 року) визначено, що у разі якщо виконавче провадження, за яким подано заяву про зняття арешту з майна боржника або скасування інших заходів примусового виконання рішення, знищено у зв`язку із закінченням строку його зберігання, виконавець вживає заходів щодо відновлення матеріалів виконавчого провадження за допомогою відомостей автоматизованої системи та інших документів, інформації, одержаних ним, у тому числі від сторін виконавчого провадження. Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що місцевий суд частково задовольняючі скаргу ОСОБА_1 дійшов до передчасного висновку для наявності підстав скасування арешту майна боржника, оскільки, боржником не було надано належних доказів щодо відсутності за ним заборгованості по сплаті виконавчого збору у загальному розмірі 59622,54 грн, у свою чергу місцевий суд, при розгляді даної справи, місцевий суд підійшов до формального її вирішення, та не зобов`язав відділ ДВС надати матеріали відновленого виконавчого провадження, встановити підставу завершення цього виконавчого провадження та встановити чи дійсно була державним виконавцем була винесена постанова про стягнення з боржника виконавчого збору та в залежності від цього прийняти рішення за скаргою ОСОБА_1 , оскільки від цього залежить обґрунтованість або необґрунтованість скарги. Проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази та пояснення сторін, апеляційний суд дійшов висновку, що відсутні підстави для задоволення скарги ОСОБА_1 оскільки матеріали справи не містять доказів виконання рішення щодо стягнення з нього аліментів. За таких обставин, апеляційна скарга Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) задоволенню, а оскаржувана ухвала Чечелівського районного суду м. Дніпра від 24 жовтня 2025 року скасуванню із відмовою у задоволенні скарги ОСОБА_1 . Керуючись статтями 374, 376, 381-382 ЦПК України, апеляційний суд,- ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) задовольнити. Ухвалу Чечелівського районного суду м. Дніпра від 24 жовтня 2025 року скасувати. У задоволенні скарги ОСОБА_1 , на незаконну бездіяльність Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), заінтересовані особи: Другий Правобережний відділ державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), ТОВ «Українська факторингова компанія» - відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Судді: О.В. Халаджи О.В. Агєєв Т.В. Космачевська Повний текст судового рішення складено 5 лютого 2026 року. Головуючий-суддя О.В. Халаджи