Ухвала КАС ВС № 520/25641/23

УХВАЛА 05 лютого 2026 року м. Київ справа №520/25641/23 адміністративне провадження № К/990/17747/24 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Мельник-Томенко Ж.М., суддів - Єресько Л.О., Загороднюка А.Г., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.11.2023 (головуючий суддя - Горшкова О.О.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 29.04.2024 (головуючий суддя - Калиновський В.А., судді - Кононенко З.О., Мінаєва О.М.) у справі № 520/25641/23 за позовом ІНФОРМАЦІЯ_1 до ОСОБА_1 про стягнення коштів, УСТАНОВИВ: ІНФОРМАЦІЯ_2 звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з ОСОБА_1 на користь ІНФОРМАЦІЯ_1 безпідставно набуту одноразову грошову допомогу у зв`язку із звільненням в розмірі 19171, 55 грн. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що при звільненні відповідачу помилково та безпідставно нараховано одноразову грошову допомогу. Указує, що наявність рахункової помилки при нарахуванні та виплаті відповідачу одноразової грошової допомоги при звільненні встановлено аудиторською перевіркою Адміністрації Державної прикордонної служби України та службовим розслідуванням ІНФОРМАЦІЯ_1 . Тому позивач вважає, що наявні підстави для стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22.11.2023, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 29.04.2024, адміністративний позов залишено без задоволення. При ухваленні рішення суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 1215 Цивільного кодексу України, для повернення відповідачем виплачених коштів, оскільки одночасно наявні такі умови: здійснення виплати позивачем добровільно, відсутність рахункової помилки, добросовісність набувача коштів. Апеляційний суд підтримав такі висновки суду першої інстанції. Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Підставою касаційного оскарження судових рішень позивач указує пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Обґрунтовуючи посилання на вказану норму процесуального закону скаржник зазначає про неврахування судами висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 24.01.2024 у справі № 140/1143/23, у подібних правовідносинах. Ухвалою Верховного Суду від 27.05.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 . У відзиві на касаційну скаргу відповідач заперечує проти будь-яких доводів позивача, вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій надали правильну та законну оцінку обставинам справи, просить відмовити у задоволенні касаційної скарги у повному обсязі, рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін. Ухвалою Верховного Суду від 29.01.2026 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження. Перевіривши матеріали справи та доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов наступних висновків. За правилами частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Приписами пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Частиною п`ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Водночас Верховний Суд наголошує, що системний аналіз норм адміністративного процесуального законодавства свідчить, що під час вирішення справ суди враховують не будь-які висновки Верховного Суду, а ті, які висловлені Судом у подібних правовідносинах. За висновками Великої Палати Верховного Суду, подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16, від 25.04.2018 у справі № 910/24257/16). Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (постанови від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11, від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц, від 19.05.2020 у справі № 910/719/19). За доводами скаржника, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 24.01.2024 у справі № 140/1143/23. Варто зауважити, що правовідносини у справі № 140/1143/23 виникли з приводу права позивача на виплату одноразової грошової допомоги при звільненні. Натомість, в межах розгляду цієї справи спірним є питання щодо наявності/відсутності підстав для стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів. З огляду на наведене, колегія суддів Верховного Суду констатує, що правовідносини у цій справі та у справі № 140/1143/23, на яку покликається позивач в касаційній скарзі, мають різне правове регулювання і не є подібними. Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про безпідставність доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. За правилами пункту 5 частини першої статті 339 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними. Відповідно до частини другої статті 339 Кодексу адміністративного судочинства України про закриття касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про закриття касаційного провадження у справі. Керуючись статтями 327, 341, 345, 339, 355 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд УХВАЛИВ: Закрити касаційне провадження № К/990/17747/24 у справі № 520/25641/23 за касаційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.11.2023 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 29.04.2024 у справі № 520/25641/23 за позовом ІНФОРМАЦІЯ_1 до ОСОБА_1 про стягнення коштів. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий Ж. М. Мельник-Томенко Судді Л.О. Єресько А.Г. Загороднюк