Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 160/34829/24

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 05 лютого 2026 року м. Дніпросправа № 160/34829/24 (суддя Ніколайчук Н.С., м. Дніпро) Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Чередниченка В.Є. (доповідач), суддів: Іванова С.М., Шальєвої В.А., за участю секретаря судового засідання Перетятько К.С., розглянувши у відкритому судовому засідання адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 липня 2025 року у справі №160/34829/24 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування наказу та податкових повідомлень-рішень, - ВСТАНОВИВ: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 26 грудня 2024 року звернулась до суду з позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області згідно з яким, просить: визнати протиправним та скасувати наказ від 26.06.2024 року № 2616-п про проведення фактичної перевірки; визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області № 0495360708 від 02.08.2024; визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області № 0495370708 від 02.08.2024. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що оскаржений наказ № 2616-п не відповідає пп. 8.1 ст. 81 Податкового кодексу України, оскільки містить лише формальні цитування статей Податкового кодексу України, без зазначення жодної конкретної інформації про підстави перевірки, тому відповідач не мав права приступати до проведення фактичної перевірки. Крім того, висновки контролюючого органу про те, що виявлений залишок товарів є свідченням здійснення позивачем реалізації товарів, які не обліковані у встановленому порядку, є необґрунтованими, неправомірними та такими, що не підтверджуються належними доказами, а застосування до підприємця штрафних санкції в розмірі вартості всіх товарів, які знаходились в приміщені магазину є протиправним, тому податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 липня 2025 року, позов задоволено частково. Суд визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 02.08.2024 № 0495360708, № 0495370708. У задоволенні позову в іншій частині відмовив. Рішення суду мотивовано тим, що відповідачем не доведено правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції відповідач оскаржив його в апеляційному порядку з підстав неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права. Просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове рішення, яким у задоволені позову відмовити повністю. В апеляційній скарзі зазначає про законність проведення перевірки, а також про те, що відповідно до переліку виробів медичного призначення, реалізовані позивачем сонцезахисні окуляри, віднесено до коду УКТ ЗЕД 900410100, а отже вони є виробом медичного призначення. Посилається також на те, що письмовий запит на надання документів, було вручено безпосередньо позивачу, яка відмовилася «від підписання направлень», що зазначено у відповідному акті від 05.07.2024 року №000532/2. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, який підтримав доводи апеляційної скарги, пояснення представника позивача, який заперечував щодо її задоволення, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції з`ясовано та знайшло підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що на підставі наказу на проведення фактичної перевірки № 2616-п від 26.06.2024 та направлень на проведення перевірки від 26.02.2024 року № 5049 та № 5053 проведено фактичну перевірку магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: АДРЕСА_1 , де здійснює господарську діяльність ФОП ОСОБА_1 . За результатами перевірки складено акт від 08.07.2024 № 1907/04/36/07/08/РРО/ НОМЕР_1 . В ході проведення перевірки встановлено порушення: - п.12 ст.3 Закону України від 06.07.95 №265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» в частині не ведення в установленому порядку обліку товарних запасів за місцем реалізації на суму - 9241748,22 грн. - п.85.2 ст.85 ПК України, а саме: ненадання платником податків посадовим (службовим)особам органів державної податкової служби у повному обсязі всіх документів, що належать або пов`язані з предметом перевірки. На підставі вищенаведених висновків, податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення № 0495360708 та № 0495370708 від 02.08.2024 на загальну суму 9242768,22 грн. Правомірність та обґрунтованість вказаного наказу відповідача на проведення перевірки та податкових повідомлень-рішень від 02.08.2024 № 0495360708 та № 0495370708 є предметом спору переданого на вирішення суду. Вирішуючи спірні відносини між сторонами та задовольняючи позов частково, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскаржений наказ прийнято правомірно, а спірні рішення відповідачем прийнято протиправно, а тому вони підлягають скасуванню. Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскарженого рішення, враховуючи положення частини 1 статті 308 КАС України, згідно з якою суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг виходить з наступного. Щодо податкового повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області № 0495360708 від 02.08.2024 слід зазначити наступне. Як правильно з`ясовано судом першої інстанції та знайшло підтвердження під час апеляційного розгляду справи відповідач в обґрунтування своїх висновків про порушення позивачем вимог п.12 ст.3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" від 06.07.1995 № 265/95-ВР, зазначив про незабезпечення позивачем ведення в установленому порядку обліку товарних запасів за місцем їх реалізації на 9 242 768,22 грн, встановлення фактичною перевіркою факту продажу окулярів сонцезахисних, як медичного виробу: фіскальний чек NO_G1Z9mh2Y від 26.06.2024 на суму 299,00 грн. Відповідно до п. 9 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Технічного регламенту щодо медичних виробів» від 2 жовтня 2013 року № 753 (надалі - постанова № 753) (який розроблено на основі Директиви Ради ЄС від 14 червня 1993 р. № 93/42/ЄЕС щодо медичних виробів) медичний виріб - будь-який інструмент, апарат, прилад, пристрій, програмне забезпечення, матеріал або інший виріб, що застосовуються як окремо, так і в поєднанні між собою (включаючи програмне забезпечення, передбачене виробником для застосування спеціально для діагностичних та/або терапевтичних цілей та необхідне для належного функціонування медичного виробу), призначені виробником для застосування з метою забезпечення діагностики, профілактики, моніторингу, лікування або полегшення перебігу хвороби пацієнта в разі захворювання, діагностики, моніторингу, лікування, полегшення стану пацієнта в разі травми чи інвалідності або їх компенсації, дослідження, заміни, видозмінювання або підтримування анатомії чи фізіологічного процесу, контролю процесу запліднення та основна передбачувана дія яких в організмі або на організм людини не досягається за допомогою фармакологічних, імунологічних або метаболічних засобів, але функціонуванню яких такі засоби можуть сприяти. Відповідно до абз. 4 Додаток 7 до Технічного регламенту постанови № 753 виробник наносить на медичні вироби маркування знаком відповідності технічним регламентам згідно з вимогами законодавства і видає декларацію про відповідність. До декларації включається інформація про один або декілька медичних виробів, зокрема назва, код або інше однозначне позначення таких медичних виробів. Декларація зберігається виробником. Маркування знаком відповідності технічним регламентам наноситься разом з ідентифікаційним номером органу з оцінки відповідності, який виконує завдання, зазначені в цьому додатку. Водночас, дослідивши матеріали справи, суд першої інстанції правильно з`ясував, що сонцезахисні окуляри, які були придбані контролюючим органом, не містять жодного маркування, не мають декларації про відповідність товару, яка б вказувала на те, що вони вироблені як медичний виріб. Доказів такого маркування та декларації відповідач не надав, як і будь-яких інших доказів, що спірний товар є медичним засобом. Зазначені сонцезахисні окуляри є засобом індивідуального захисту відповідно до ДСТУ ЕК 1836:2005 «Засоби індивідуального захисту очей «СОНЦЕЗАХИСНІ ОКУЛЯРИ, ПРОТИВІДБЛПСКОВІ ФІЛЬТРИ ЗАГАЛЬНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ (ЕИ 1836:1997, ГОТ), затверджений наказом Держспоживстандарту України від 30 червня 2005 року № 156 з 2007-01-01, зі зміною дати чинності згідно з наказом № 82 від 11 квітня 2007 року. Цей стандарт визначає фізичні властивості (механічні, оптичні тощо) для сонцезахисних окулярів і противідблискових фільтрів слабкої сили, що не є окулярами, призначуваними лікарями, а призначені для захисту від сонячного випромінювання загального призначення, для суспільного і внутрішнього використання, включаючи використання на дорогах і під час водіння автомобіля. Отже твердження відповідача, що сонцезахисні окуляри придбані на суму 299 грн, є медичним виробом не підтверджені належними доказами. Враховуючи те, що сонцезахисні окуляри не є виробом медичного призначення, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відсутні підстави для застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій відповідно статті 20 Закону України від 06.07.95 №265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг». Також вирішуючи спірні правовідносини суд першої інстанції обґрунтовано зазначив про таке. Правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг регламентовано Законом України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" від 06.07.1995 № 265/95-ВР (далі - Закон №265/95-ВР), дія якого поширюється на усіх суб`єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі. За правилами п.12 ст.3 Закону №265/95-ВР суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для виконання платіжної операції зобов`язані вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів, здійснювати продаж лише тих товарів, що відображені в такому обліку. Порядок та форма обліку товарних запасів для фізичних осіб - підприємців, у тому числі платників єдиного податку, встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. При цьому, суб`єкт господарювання зобов`язаний надати контролюючим органам на початок проведення перевірки документи (у паперовій або електронній формі), що підтверджують облік та походження товарних запасів (зокрема, але не виключно, документи щодо інвентаризації товарних запасів, документи про отримання товарів від інших суб`єктів господарювання та/або документи на внутрішнє переміщення товарів), які на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті). Такі вимоги не поширюються на фізичних осіб - підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість (крім тих, які провадять діяльність з реалізації технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, а також лікарських засобів та виробів медичного призначення, ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння). Відповідно до п.296.1 ст. 296 Податкового кодексу України (далі - ПК України) фізичні особи - підприємці - платники єдиного податку першої і другої груп та платники єдиного податку третьої групи, які не є платниками податку на додану вартість, ведуть облік у довільній формі шляхом помісячного відображення отриманих доходів. Позивач є фізичною особою - підприємцем платником єдиного внеску 2 групи та перебуває на спрощеній системі оподаткування, а отже має вести облік у довільній формі. Враховуючи викладене колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про протиправність та необхідність скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області № 0495360708 від 02.08.2024. Згідно із п.п. 16.1.15 п. 16.1 ст. 16 ПК України 16.1.15. платник податків зобов`язаний: забезпечувати надання посадовими (службовими) особами платника податку письмових пояснень на письмовий запит контролюючого органу з питань, що стосуються предмета перевірки, та їх документального підтвердження. Відповідно до п. 73.1. ст. 73 73.1. ПК України інформація, визначена у статті 72 цього Кодексу, безоплатно надається контролюючим органам періодично або на окремий письмовий запит контролюючого органу у терміни, визначені пунктом 73.2 цього Кодексу. Відповідно до п. 85.4. ст. 85 ПК України при проведенні перевірок посадові (службові) особи контролюючого органу мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об`єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності). Відповідний запит на отримання копій документів повинен бути поданий посадовою (службовою) особою контролюючого органу не пізніше ніж за п`ять робочих днів до дати закінчення перевірки. Вимоги, які висуваються до змісту запиту, як нормативно визначені, не підлягають розширеному тлумаченню. Однак, ці вимоги не стосуються дискреційних повноважень контролюючого органу щодо змісту та форми викладення у запиті підстав для витребування інформації. Податковим кодексом України визначено, що документи платником податків надаються відповідно до визначеного документу, а саме: запиту контролюючого органу. Відповідно до п. 42.2 ст. 42 ПК України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику). Водночас, як вбачається з матеріалів справи, докази отримання позивачем письмової вимоги перевіряючих осіб про необхідність надання платником податків конкретних документів відсутні. Зазначення у вимозі перевіряючими особами про відмову позивача отримати вказану вимогу, на думку суду, не є належним доказом. Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що як вбачається з вказаного акта перевірки позивача та податкового повідомлення-рішення за формою «ПС» в них не конкретизовано за ненадання яких саме документів, що належать або пов`язані з предметом перевірки позивача притягнуто до відповідальності. Суд зазначає, що загальними вимогами, які висуваються до акта індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення податковим органом конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття. Отже, оскаржене податкове повідомлення-рішення не містить обставин того які документи, що витребовувалися контролюючим органом та велися позивачем не було надано під час перевірки. Зазначене свідчить про те, що контролюючий орган обмежився формальним підходом до виконання своїх обов`язків, не дослідивши та не зазначивши які саме документи позивач повинен був надати та не надав на вимогу контролюючого органу, а відтак, має місце невиконання податковим органом законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії. Відповідно до пункту 85.6. статті 85 ПК України у разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі контролюючого органу така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати. Зазначений акт підписується посадовою (службовою) особою контролюючого органу та платником податків або його законним представником. У разі відмови платника податків або його законного представника від підписання зазначеного акта в ньому вчиняється відповідний запис. Проте, як з`ясовано судом апеляційної інстанції, з письмових пояснень відповідача вбачається, що контролюючим органом в порушення пункту 85.6. статті 85 ПК України не складався акт про відмову платника податків у наданні документів, що пов`язані із предметом перевірки, тобто контролюючим органом належними та допустимими доказами не доведено факт не надання позивачем документів, що витребовувалися в ході фактичної перевірки (т.9 а.с.235-236). Не складання акта, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати, та не було надано вказує не відсутність допустимих доказів відмови платника податку у наданні документів до перевірки та тягне за собою правові наслідки у вигляді протиправності застосування штрафних санкцій за ненадання платником податків контролюючим органам оригіналів документів (крім документів, отриманих з Єдиного реєстру податкових накладних) чи їх копій при здійсненні податкового контролю. Враховуючи викладене колегія суддів зробила висновок про протиправність податкового повідомлення-рішення від 02.08.2024 року №0495370708 щодо застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 1 020 грн та, як наслідок, наявність підстав для його скасування. Щодо доводів відповідача зазначених в апеляційній скарзі, та які є аналогічні доводам викладеним у відзиві на позов, слід зазначити, що під час розгляду справи суд першої інстанції дослідив та правильно вирішив усі основні питання віднесені на його розгляд та аргументи сторін, тому підстав для повторного вирішення цих аргументів у зв`язку з їх викладенням в апеляційній скарзі немає. Крім того, судом апеляційної інстанції, з пояснень представника відповідача з`ясовано, що посилання в апеляційній скарзі на акт від 05.07.2024 року №000532/2, як доказ того, що письмовий запит на надання документів, було вручено безпосередньо позивачу, є помилковим, такий акт не складався, а отже суду наданий бути не може. Відносно інших доводів відповідача, які викладені в апеляційній скарзі та які зводяться до незгоди з судовим рішенням слід зазначити, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Всі інші аргументи апеляційної скарги не є доречними і важливими аргументами, оскільки не спростовують висновок суду про наявність підстав для задоволення позову в частині визнання протиправними та скасування оскаржених податкових повідомлень рішень. На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об`єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції у цій справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Керуючись: статтями 241-245, 250, пунктом 1 частини 1 статті 315, статтями 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області - залишити без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 липня 2025 року в адміністративній справі №160/34829/24 без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Вступну та резолютивну частини постанови проголошено 05 лютого 2026 року. Повне судове рішення складено 05 лютого 2026 року. Головуючий - суддя В.Є. Чередниченко суддя С.М. Іванов суддя В.А. Шальєва