Постанова Черкаський апеляційний суд № 703/7556/25

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 33/821/141/26 Справа № 703/7556/25 Категорія: ч. 5 ст. 126 КК України Головуючий у І інстанції Овсієнко І. В. Доповідач в апеляційній інстанції Люклянчук В. Ф. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 січня 2026 року м. Черкаси Суддя судової палати з розгляду кримінальних справах Черкаського апеляційного суду Люклянчук В.Ф., розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову судді Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 08 грудня 2025 року, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 2400 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 40800 гривень, з позбавленням права керування транспортними засобами строком 5 років без оплатного вилучення транспортного засобу. Стягнено судовий збір на користь держави у розмірі 605 грн. 60 коп. ВСТАНОВИВ З постанови судді вбачається, що ОСОБА_1 , щодо якого встановлене тимчасове обмеженим у праві керування транспортними засобами, повторно протягом року, 03.11.2025 близько 23-03 год по вул. 40-річчя Перемоги в м. Сміла Черкаського району Черкаської області, керував транспортним засобом, автомобілем «Мазда-323» д.н.з. НОМЕР_1 . Своїми діями ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 126 КУпАП. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати вищевказану постанову та закрити провадження, у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення. Вважає вищевказану постанову незаконною, необґрунтованою та несправедливою, через те, що вона винесена з істотним порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки його доводам про вчинення діяння в умовах крайньої необхідності. Зазначає, що суд першої інстанції при прийнятті рішення проігнорував обставини, що пом`якшують відповідальність. Стверджує, що він перебуває у скрутному матеріальному становищі, має інвалідність ІІІ групи, на утриманні має сім`ю з чотирьох осіб, правопорушення ним було вчинено під впливом душевного хвилювання та при збігу тяжких особистих чи сімейних обставин. Тому адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 40 800, на його думку, є абсолютно неспівмірним та призведе до неможливості утримання сім`ї. Заслухавши пояснення ОСОБА_1 , який підтримав апеляційні вимоги та надав пояснення аналогічні їх змісту, перевіривши матеріали справи, вважаю, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав. Згідно з ст.7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше, як на підставі і в порядку, встановлених цим законом. Частина 1 статті 8 КУпАП визначає, що особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення. Відповідно до вимог ст.245 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності з законом. Згідно з ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Даних вимог закону суддею було дотримано. Частина 5 статті 126 КУпАП передбачає накладення адміністративного стягнення за повторне протягом року вчинення порушень, передбачених частинами другою - четвертою цієї статті. Наведені частини цієї статті визначають, зокрема, таке адміністративне правопорушення: керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом. Згідно з п. 2.1.а ПДР водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі: посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Уповноваженою особою поліції було встановлено, що ОСОБА_1 03 листопада 2025 року близько 23-03 год по вул. 40-річчя Перемоги в м. Сміла Черкаського району Черкаської області, керував транспортним засобом, автомобілем «Мазда-323» д.н.з. НОМЕР_1 не маючи права керування, оскільки позбавлений такого, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 126 КУпАП. Ці обставини знайшли своє відображення у відповідному протоколі про адміністративне правопорушення серія ЕПР1 № 5032656 від 03 листопада 2025 року. У відповідності до національного законодавства протокол про адміністративне правопорушення, в силу положень статті 251 КУпАП є предметом оцінки суду в якості доказу вчинення такого правопорушення при розгляді судом справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності. З урахуванням правової позиції, викладеній в рішенні ЄСПЛ по справі «Карелін проти російської федерації» протокол про адміністративне правопорушення не може визнаватись автоматично недопустимим доказом, а підлягає оцінці із сукупністю з іншими доказами. Зазначені в протоколі обставини підтверджуються дослідженими суддею суду першої інстанції такими доказами. Карткою обліку адміністративного правопорушення від 03.11.2025, в якій викладені обставини вчинення ОСОБА_1 діяння, які є аналогічними обставинам, що викладені у протоколі про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №5032656 від 03.11.2025; Довідкою відділу поліції №2 Черкаського РУП ГУНП в Черкаській області від 07.11.2025, згідно з якою ОСОБА_1 притягувався до адміністративної відповідальності за правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 126 КУпАП 26.05.2025. Постановою Смілянського міськрайонного суду від 26.05.2025 в справі №703/2445/25, провадження 3/703/1266/25, що набрала законної сили 06.06.2025, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні 19.04.2025 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 126 КУпАП та накладене адміністративне стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами на строк 6 місяців. Постановою, що набрала законної сили, встановлено преюдиційну обставину, а саме факт встановлення тимчасового обмеження ОСОБА_1 у праві керування транспортними засобами в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження». Також суд першої інстанції надав належний аналіз відеозаписам з нагрудних камер поліцейських, на яких зафіксовано, що ОСОБА_1 03 листопада 2025 року, в темну пору доби керував автомобілем «Мазда-323» д.н.з. НОМЕР_1 на розі вулиць Богдана Хмельницького та 40-річчя Перемоги в. м. Сміла. Був зупинений працівниками поліції. Особа встановлена на місці за паспортом громадянина України. Працівникам поліції пояснював, що не знав про те, що позбавлений права керування транспортними засобами судом. На місці зупинки ОСОБА_1 пояснено про накладення на нього судом стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами та наявність тимчасового обмеження, накладеного державним виконавцем. З пояснень ОСОБА_1 наданим під час судового засідання в суді першої інстанції, вбачається, що він, вчинив відповідні дії, знаючи про обмеження у праві керування транспортними засобами, вимушено, оскільки його неповнолітня дитина травмувала руку, тому їздили до травмпункту. На підтвердження вказаних обставин пред`явив лікарську довідку. Під час цієї поїздки був зупинений працівниками поліції. Щодо доводів апелянта, що він діяв в стані крайньої необхідності, слід вказати таке. Частина 1 ст. 9 КУпАП визначено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Відповідно до ст. 10 КУпАП, адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків. Згідно з ст.ст. 17, 18 КУпАП, особа, яка діяла в стані крайньої необхідності, необхідної оборони або яка була в стані неосудності, не підлягає адміністративній відповідальності. Не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода. Відповідно сталої судової практики, стан крайньої необхідності виникає, коли є дійсна, реальна, а не уявна загроза зазначеним інтересам. Якщо загроза охоронюваним інтересам може виникнути в майбутньому, діяння не може вважатися таким, що вчинено у стані крайньої необхідності. На це прямо вказують слова тексту статті «для усунення небезпеки, яка загрожує». Однією з найважливіших умов правомірності акта крайньої необхідності є те, що за таких обставин небезпека не може бути усунута іншими засобами, тобто засобами, не пов`язаними із заподіянням шкоди іншим охоронюваним законом інтересам. Попри твердження апелянта, апеляційний суд вважає, що матеріали справи не містять будь-яких відомостей про потребу неповнолітнього в невідкладній лікарській допомозі, не підтверджують дію особи в стані крайньої необхідності чи за існування інших умов, що виключають адміністративну відповідальність відповідно до норм КУпАП. Крім того, з відеозапису також вбачається і перевезення водієм вантажу, а саме пральної машинки, що спростовує викладене вище повідомлення особи, яка притягується до відповідальності, про поїздку виключно до лікарні. За таких обставин в діях ОСОБА_1 наявний склад адміністративного правопорушення, передбачений ч. 5 ст. 126 КУпАП, адже він повторно протягом року вчинив порушення, передбачене частиною 4 цієї статті - керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом. Суддя, за результатами розгляду справи, застосовував до правопорушника ОСОБА_1 , стягнення в межах санкції ч. 5 ст. 126 цього Кодексу у виді штрафу у розмірі 2400 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 40800 гривень, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк від п`яти до семи років та з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого. Даний вид стягнення, що визначений законодавцем, як основний, так й додатковий є безальтернативним. У цьому разі, загальні засади призначення адміністративного стягнення (ст. 33 КУпАП) при накладені основного стягнення у виді штрафу не наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації відповідальності за вчинене адміністративне правопорушення - у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України. Тобто у цій справі ця функція за своєю правовою природою не є дискреційною, оскільки не потребує врахування та оцінки характеру вчиненого правопорушення, особи порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність. Водночас суд визначив мінімальний строк додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортним засобом. Законодавство про адміністративні правопорушення, на відміну від закону України про кримінальну відповідальність, не передбачає накладення адміністративного стягнення більш м`якого, ніж передбачено законом. Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що для досягнення визначеної в ст.23 КУпАП мети адміністративного стягнення: виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами, з урахуванням характеру вчиненого правопорушення, накладення вказаного додаткового стягнення є необхідним. З урахуванням викладеного, апеляційний суд вважає, що відсутні передбачені законом підстави для скасування постанови судді, а тому постанову суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Керуючись ст. 294 КУпАП ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, постанову судді Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 08 грудня 2025 року, якою ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого за ч. 5 ст. 126 КУпАП, - без змін. Постанова набирає чинності негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя В.Ф. Люклянчук