Постанова Житомирський апеляційний суд № 273/2291/23

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №273/2291/23 Головуючий у 1-й інст. Ковальчук М. В. Номер провадження №33/4805/877/24 Категорія ч. 1 ст. 130 КУпАП Доповідач Григорусь Н. Й. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 серпня 2024 року м.Житомир Суддя Житомирського апеляційного суду Григорусь Н.Й., за участі: особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , захисника адвоката Нурієва Р.Т., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Житомирі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Романівського районного суду Житомирської області від 03 травня 2024 року, якою останнього визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, ВСТАНОВИВ: Постановою Романівського районного суду Житомирської області від 03 травня 2024 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та призначено йому адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 грн з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 605,60 грн. Згідно з постановою судді місцевого суду, 23 вересня 2023 року о 23-48 год в смт. Кам`яний Брід Звягельського району Житомирської області по вул. Українська, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом автомобілем марки «Пежо 307», реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме, запах алкоголю з порожнини рота, поведінка, що не відповідає обстановці. Від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку водій відмовився. Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.5 ПДР, за що передбачена відповідальність ст. 130 ч. 1 Кодексу України про адміністративні правопорушення. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на незаконність, необґрунтованість та несправедливість винесеної постанови, просив змінити її в частині накладення адміністративного стягнення, виключивши з її мотивувальної та резолютивної частини посилання про застосування адміністративного стягнення у вигляді позбавлення його права керування транспортними засобами. Зазначив, що змушений був сісти за кермо у стані алкогольного сп`яніння з метою доставлення доньці жарознижуючий засіб, діяв у стані крайньої необхідності. Разом з тим вказав, що працює у військовій частині на посаді старшого водія та позбавлення його права керування в умовах військового стану у зв`язку з неможливістю виконання останнім службових обов`язків наразить небезпеці життя та здоров`я громадян України. Вказані обставини судом першої інстанції як пом`якшуючі обставини безпідставно проігноровані. Також останній вину у вчиненому правопорушення визнав у повному обсязі, щиро розкаявся, просив застосувати аналогію права з Кримінальним кодексом України про призначення більш м`якого покарання. В судовому засіданні ОСОБА_1 та адвокат Нурієв Р.Т. апеляційну скаргу підтримали та просили її задовольнити. Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, перевіривши доводи апеляційної скарги, доходжу наступного висновку. Керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, тягне за собою адміністративну відповідальність, передбачену ч. 1 ст. 130 КУпАП. Відповідно до пункту 2.9 «а» Правил дорожнього руху, водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння або перебуваючи під впливом наркотичних чи токсичних речовин. За змістом п. 2.5 Правил дорожнього руху водій повинен на вимогу працівника поліції пройти в установленому порядку медичний огляд для визначення стану алкогольного сп`яніння, впливу наркотичних чи токсичних речовин. За правилами частин 2-5 ст. 266 КУпАП, огляд водія на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, проводиться з використанням спеціальних засобів поліцейським із застосуванням технічних засобів відеозапису, або в закладі охорони здоров`я. Згідно вимог ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи та інших обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення. Ці фактичні дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, речовими доказами, а також іншими документами, як наголошується в ст. 251 КУпАП. Висновок судді місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у відмові в проходженні огляду на стан сп`яніння, з правовою кваліфікацією таких дій за ч. 1 ст. 130 КУпАП за обставин, установлених у постанові судді місцевого суду, є обґрунтованим, відповідає фактичним обставинам справи, підтверджений наявними в матеріалах справи доказами. Так, винуватість ОСОБА_1 у порушенні п. 2.5 Правил дорожнього руху України підтверджується наявними у справі доказами, а саме: протоколом про адміністративне правопорушення серії ААБ №263353 від 24 вересня 2023 року, від підпису ОСОБА_1 відмовся; копією постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі серії БАД №566603 від 24 березня 2023 року; направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції; актом огляду на стан сп`яніння; відеозаписами з нагрудної камери поліцейського. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність у особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ознак адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, у зв`язку з тим, що він маючи ознаки алкогольного сп`яніння, відмовився від проходження огляду на стан сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу за допомогою приладу Драгер та від проходження в медичному закладі, що підтверджується й долученими відеозаписами з нагрудних портативних камер працівників поліції. Щодо доводів апеляційної скарги про керування ОСОБА_1 23 вересня 2023 року о 23-48 год транспортним засобом у стані крайньої необхідності, доставляючи жарознижуючі ліки хворій дитині, апеляційний суд зазначає наступне. За змістом статті 17 КУпАП особа, яка діяла у стані крайньої необхідності, не підлягає адміністративній відповідальності. Відповідно до статті 18 КУпАП не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода. У разі вчинення особою діяння у стані крайньої необхідності така особа не лише звільняється від адміністративної відповідальності, а такі дії взагалі не розглядаються як адміністративне правопорушення, оскільки в діянні немає ознаки вини. Стан крайньої необхідності виникає, коли є дійсна, реальна, а не уявна загроза зазначеним інтересам. Якщо загроза охоронюваним інтересам може виникнути в майбутньому, діяння не може вважатися таким, що вчинено у стані крайньої необхідності. На це прямо вказують слова тексту статті «для усунення небезпеки, яка загрожує». Однією з найважливіших умов правомірності акту крайньої необхідності є те, що за таких обставин небезпека не може бути усунута іншими засобами, тобто засобами, не пов`язаними із заподіянням шкоди іншим охоронюваним законом інтересам. Спосіб збереження охоронюваного законом інтересу за рахунок іншого повинен бути саме крайнім. Якщо для запобігання небезпеки, що загрожує, в особи є шлях, не пов`язаний із заподіянням шкоди, вона повинна обрати саме цей шлях. Інакше посилання на стан крайньої необхідності виключається. Ці обставини є питанням факту й встановлюються в кожному конкретному випадку залежно від конкретних обставин справи. В основу оцінки шкоди заподіяної й шкоди відверненої повинні бути покладені як об`єктивний, так і суб`єктивний критерії, проте визначальним має бути об`єктивний критерій. Так, на думку апеляційного суду, обставини, які наведені ОСОБА_1 в обґрунтування стану крайньої необхідності, з урахуванням досліджених судом першої інстанції доказів, можуть свідчити про наявність лише надуманої загрози, в той час як стан крайньої необхідності передбачає існування реальної загрози. У матеріалах справи міститься відеоматеріал, на якому відтворені події, що мали місце 23 вересня 2023 року за участю ОСОБА_1 . Так, на відео з портативних нагрудних камер працівників поліції та відео регістратора службового автомобіля зафіксовано, що працівники поліції за допомогою проблискових маячків зупинили транспортний засіб Пежо 307, за кермом якого перебував ОСОБА_1 , роз`яснили причину зупинки керування транспортним засобом у комендантську годину, попросили надати документи. Разом з тим, працівник поліції виказав підозру про перебування ОСОБА_1 у стані алкогольного сп`яніння, яке водій не заперечував. На пропозицію поліцейського пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння на місці за допомогою приладу Драгер або в медичному закладі, ОСОБА_1 відмовився. Далі водію роз`яснені наслідки такої відмови, права та обов`язки, передбачені ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП. Після складення щодо нього протоколу про адміністративне правопорушення за ч.1 ст. 130 КУпАП та постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення за ч. 2 ст. 122 КУпАП, вказані матеріали надані ОСОБА_1 для ознайомлення, від дачі письмових пояснень та підпису в протоколі, а також отримання його копії відмовився. Від керування транспортним засобом водія відсторонили. Апеляційний суд звертає увагу, що відеозапис є повним, безперервним і в повній мірі відображає всі обставини події 23 вересня 2023 року від моменту зупинки транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 і до моменту проголошення останньому складеного відносно нього протоколу. На відеозаписі зафіксовані пояснення ОСОБА_1 щодо підвищеної температури у дитини, яка знаходилась у тещі, що змусило його сісти за кермо у стані алкогольного сп`яніння. При цьому, матеріали справи містять довідку №251 від 03 жовтня 2023 року Амбулаторії загальної практики-сімейної медицини смт. Кам`яний брід про те, що ОСОБА_2 22 вересня 2023 року була на прийомі у сімейного лікаря, встановлено діагноз підщелепний лімфаденіт, гіпертермічний синдром. Оцінюючи доводи скаржника, апеляційний суд зауважив, що жінка, на яку водій посилався як на дружину, протягом усього часу складення адміністративних матеріалів перебувала біля зупиненого транспортного засобу, хоча за словами водія зупинка транспортного засобу відбулася неподалік будинку тещі та, відповідно, місця перебування хворої дитини. Тому, доводи скаржника, що вказані обставини підпадають під термін «крайньої необхідності» апеляційний суд оцінює критично. Більш того, водій мав змогу викликати швидку допомогу або у супроводі працівників поліції дістатись до лікарні та отримати всю необхідну медичну допомогу, натомість водій всіляко намагався затягувати процес складення щодо нього адміністративних матеріалів, не даючи відповідей на прямі та конкретні запитання працівників поліції та у кінцевому результаті відмовившись від встановленого законом огляду на стан сп`яніння та у подальшому - ознайомлення під підпис із складеними матеріалами. З урахуванням викладеного, наведені ОСОБА_1 обставини, на переконання апеляційного суду, не є підставою для визнання його дій такими, що вчиненні в стані крайньої необхідності. Натомість таку позицію слід розцінювати як намагання ОСОБА_1 уникнути встановленої законом відповідальності за вчинене нею адміністративне правопорушення. Таким чином, апеляційний суд вважає, що керування ОСОБА_1 транспортним засобом в стані алкогольного сп`яніння не було вчинене в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління. Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги щодо неврахування судом при вирішення справи вимог ст. 33 КУпАП. Так, із аналізу частини першої ст. 130 КУпАП вбачається, що санкція вказаної норми не є альтернативною, а передбачає адміністративне стягнення у виді штрафу, поєднаного із позбавленням права керування транспортними засобами. При цьому, у даному випадку, загальні засади призначення адміністративного стягнення, визначені ч. 1 ст. 33 КУпАП, не наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації відповідальності за вчинене адміністративне правопорушення, оскільки передбачено накладення стягнення у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами України. Тобто у цій справі, з огляду на встановлену законодавством безальтернативну санкцію за ч. 1 ст. 130 КУпАП, ця функція за своєю правовою природою не є дискреційною, оскільки не потребує врахування та оцінки характеру вчиненого правопорушення, особи порушника, ступеню його вини, майнового стану, обставин, що пом`якшують і обтяжують відповідальність. Законодавство про адміністративні правопорушення, на відміну від закону України про кримінальну відповідальність, не передбачає накладення адміністративного стягнення більш м`якого, ніж передбачено законом. При цьому, дана категорія правопорушень вчиняється водіями тільки навмисно, вчинене відноситься до грубого порушення ПДР України, а водій не може не розуміти загрози для оточуючих внаслідок власної поведінки. У даному випадку, з огляду на положення ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права, також вважаю за потрібне звернути увагу на наступне рішення. Так, по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29 червня 2007 року Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі. Позитивна характеристика особи ОСОБА_1 , який провину визнав у повному обсязі, щиро розкаявся, не можуть слугувати підставою для задоволення апеляційних вимог з урахуванням встановленої законодавцем безальтернативної санкції, характеру вчиненого діяння та суспільної небезпеки правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. ОСОБА_1 , як водій, керуючи джерелом підвищеної небезпеки в стані алкогольного сп`яніння, усвідомлював, що це заборонено законом та становить небезпеку для оточуючих, проігнорував вимоги п.п. 2,5 ПДР України. Отже, накладення судом першої інстанції адміністративного стягнення на ОСОБА_1 у виді штрафу з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік, не лише відповідає санкції ч. 1 ст. 130 КУпАП України, вимогам ст.ст. 33, 34 КУпАП України щодо загальних правил накладення стягнення, а також є співрозмірним скоєному адміністративному правопорушенню. Законодавець не передбачає можливості призначення стягнення у виді штрафу без позбавлення права керування транспортними засобами, у зв`язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Крім того, апеляційний суд звертає увагу на те, що вимоги скаржника про застосування аналогії права за Кримінальним кодексом України та призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено законом є необґрунтованими та хибними, оскільки ч. 4 ст. 3 Кримінального кодексу України визначено, що застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією заборонено. Отже, наведені доводи скаржника ОСОБА_1 в апеляційній скарзі про призначення йому стягнення без позбавлення права керування транспортним засобом не відповідають вимогам Закону. Керуючись ст. 294 КУпАП, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Романівського районного суду Житомирської області від 03 травня 2024 року - без змін. Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя Н.Й.Григорусь