Постанова 4812 № 487/7072/25

02.02.26 22-ц/812/119/26 Єдиний унікальний номер судової справи 487/7072/25 Номер провадження 22-ц/812/119/26 Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В. Постанова Іменем України 02 лютого 2026 року місто Миколаїв Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі: головуючого Серебрякової Т.В., суддів: Коломієць В.В., Тищук Н.О., з секретарем судового засідання Біляєвою В.М., переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана її представником адвокатом Сікорською Іриною Станіславівною, рішення, яке ухвалене Заводським районним судом міста Миколаєва 15 жовтня 2025 року, під головуванням судді Лагоди А.А., в приміщені цього ж суду, у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, УСТАНОВИЛА: У вересні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Кошельок» (далі ТОВ «Кошельок») звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 19 вересня 2021 року між ТОВ «Кошельок» та ОСОБА_1 укладено договір №3058213625-467843 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, за яким позивач надав позичальнику кредит на засадах строковості, зворотності, платності, а відповідач зобов`язалась повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, відповідно до умов та правил, зазначених у договорі. Так, відповідно до умов кредитного договору, ТОВ «Кошельок» взяло на себе зобов`язання надати позичальнику ОСОБА_1 кредит для задоволення особистих потреб на наступних умовах: сума споживчого кредиту становить 6 650 грн.; початковий строк кредитування, становить 14 днів; дисконтна процентна ставка становить 0.01% на добу за початковий строк кредитування (лояльний період) визначений п.п.3.6,3.7 договору; базова процентна ставка, становить 2.2% на добу за продовжений строк користування кредитом, визначений п.п.3.5,3.6,3.7,3.8 договору. В подальшому на підставі п.п.3.6.3.7 кредитного договору строк користування кредитними коштами було продовжено на 90 днів, тобто з 03 жовтня 2021 року до 31 грудня 2021 року за ставкою 2.2% на добу. ТОВ «Кошельок» свої зобов`язання за договором кредиту виконало, та надало позичальнику грошові кошти в розмірі 6 650 грн. шляхом перерахування на банківську картку позичальника, яку вона вказала при заповнені анкетних даних в особистому кабінеті. Проте, ОСОБА_1 свої зобов`язання за кредитним договором №3058213625-467843 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту від 19 вересня 2021 року належним чином не виконала, у зв`язку з чим, утворилася заборгованість, в загальному розмірі 19 326 грн. 31 коп., з яких 6 650 грн. сума прострочених платежів по тілу кредиту, 12 676 грн. 31 коп. суми прострочених платежів по процентах. Посилаючись на викладені обставини, ТОВ «Кошельок» просило стягнути на його користь із позичальника ОСОБА_1 заборгованість за договором №3058213625-467843 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту від 19 вересня 2021 року в загальному розмірі 19 326 грн. 31 коп., а також витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 422 грн. 40 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн. Відповідач ОСОБА_1 , діючи через представника адвоката Сікорську І.С., подала до районного суду відзив, в якому просила у задоволенні позову відмовити. Також просила застосувати наслідки спливу позовної давності. Рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва від 15 жовтня 2025 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кошельок» заборгованість за договором №3058213625-467843 від 19 вересня 2021 року в сумі 19 326 грн. 31 коп., а також судові витрати у загальному розмірі 6 422 грн. 40 коп. Рішення суду мотивовано тим, що долучені до матеріалів справи письмові докази підтверджують укладення відповідачем договору та отримання кредитних коштів, існування заборгованості, викладеної в позовних вимогах. При цьому, судом зазначено, що період заборгованості з 19 вересня 2021 року по 31 грудня 2021 року не виходить за межі позовної давності. Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000 грн., то суд першої інстанції вважав, що такий розмір є достатнім та співмірним зі складністю справи. В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 , діючи через представника адвоката Сікорську І.С., посилаючись на порушення районним судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення районного суду скасувати, та ухвалити у справі нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що наявний у справі кредитний договір за №3058213625-467843 від 19 вересня 2021 року не підписаний відповідачем електронним підписом з одноразовим ідентифікатором, а у матеріалах справи наявна лише роздруківка договору без буквено-цифрової комбінації. Окрім того, з матеріалів справи не вбачається яким чином був надісланий та отриманий відповідачем одноразовий ідентифікатор: СМС-повідомлення, певний месенджер тощо. При цьому, відповідач не визнає факту заповнення формуляру заяви або іншої форми про прийняття пропозиції в електронній формі, отримання одноразового ідентифікатора, а також вчинення інших дій, які можна розцінювати як прийняття пропозиції укласти електронний договір. Зазначено, що в матеріалах справи відсутні первинні бухгалтерські документи, які підтверджували б факт видачі кредитних коштів, зокрема, копії меморіальних ордерів, заява на видачу готівки, платіжні доручення, виписка по рахунку тощо. Крім того, суд безпідставно стягнув з відповідача відсотки за користування коштами за межами строку кредитування, який становив 14 днів. До того ж, стягнуті районним судом відсотки є неспівмірними сумі кредиту та є такими, що суперечать принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи. Позивачем подано до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, у якому наголошено на тому, що оскаржуване рішення суду є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги безпідставними. В суд апеляційної інстанції учасники справи не з`явилися, були повідомлені про місце, день та час судового засідання шляхом направлення судової повістки: позивач через підсистему Електронний суд, відповідач засобами поштового зв`язку, а також додатково на адресу електронної пошти. Причини неявки в судове засідання учасники справи апеляційний суд не повідомили. Зі змісту апеляційної скарги слідує, що сторона відповідача просила розглянути справу у її відсутність. Зважаючи на вимоги ст.ст.128,130, ч.2 ст.372 ЦПК України колегія суддів визнала неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи, враховуючи, зокрема, що матеріали справи є достатніми для проведення судового розгляду. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, з огляду на таке. Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в ст.263 ЦПК України. Так, відповідно до ч.ч.1,2,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення таким вимогам відповідає в повному обсязі. Так, забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права. За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом. При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів. Частина 1 статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України). Зобов`язання виникають з підстав, передбачених ст.11 ЦК України, зокрема із договорів. Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст.530 ЦК України). Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Відповідно до ст.1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. При цьому, в ч.1 ст.207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі Закон України, в редакції, який діяв на час укладення договору). Згідно із п.6 ч.1 ст.3 Закону України електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. При цьому одноразовий ідентифікатор алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п.12 ч.1 ст.3 Закону України). Відповідно до ч.3 ст.11 Закону України електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч.4 ст.11 Закону України). Згідно із ч.6 ст.11 Закону України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. За правилом ч.8 ст.11 Закону України у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Інформаційна система суб`єкта електронної комерції, який пропонує укласти електронний договір, має передбачати технічну можливість особи, якій адресована така пропозиція, змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття пропозиції. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону України, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Стаття 12 Закону України визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Зокрема, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Із системного аналізу положень вище наведеного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладення в електронному вигляді через інформаційно-телекомунікаційну систему позичальника можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. З матеріалів справи вбачається, що 19 вересня 2021 року між ТОВ «Кошельок» та ОСОБА_1 було укладено електронний кредитний договір №3058213625-467843 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, який був підписаний позичальницею за допомогою одноразового ідентифікатора 7069. Про вказане свідчить візуальна форма послідовності дій клієнта в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства. Відповідно до п.1.1 договору кредитодавець зобов`язався надати позичальнику кредит у сумі 6 650 грн. на засадах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язалась повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, визначених цим договором. Згідно з п.1.3.3 цього договору стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 2.20% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. У відповідності до п.2.1 договору кредит надається строком на 14 днів початком якого є дата підсипання договору, а закінченням є дата зарахування на поточний рахунок кредитодавця. Пунктом 2.2 договору сторони погодили, що встановлений в п.2.1 договору строк лояльного періоду може бути продовжено позичальником, шляхом оплати ним протягом лояльного періоду всіх процентів, фактично нараховані за користування кредитом. За п.3.4 договору відповідно до вимог ч.4 ст.11 Закону Украйни «Про захист прав споживачів» сукупна вартість кредиту для позичальника (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткові? (процентноі?) ставки за кредитом та вартості всіх послуг, пов`язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням цього договору за умови дотримання позичальником графіку розрахунків, що є додатком цього договору, становить 6 665 грн., або 100% від суми отриманого кредиту та включає в себе проценти за користування кредитом 15 грн., або 0% від суми кредиту. Згідно з п.3.5 сторони погоджуються, що у випадку користування кредитом з боку позичальника більше за визначений лояльним періодом, встановлений п.2.1 договору або додатковими угодами між сторонами зобов`язання позичальника за цим договором продовжуються на весь період користування кредитом, при цьому у випадку, якщо встановлена п.3.4 цього договору процентна ставка менша ніж 2 (два) відсотки від суми кредиту за кожен день користування кредитом, то правила нарахування процентів за процентною ставкою визначеною п.3.4 договору скасовуються з моменту початку і?х застосування і до взаємовідносин між сторонами застосовуються правила нарахування процентів за понадстрокове користування кредитом, а саме 2.2% (два цілих два десятка процента) за кожен день користування кредитом, починаючи з дати укладення договору і до дня повного повернення кредиту. Таким чином зобов`язання позичальника по сплаті процентів за користування кредитом в розмірі 1.85 розповсюджуються на весь період користування кредитом з моменту укладення цього договору, при умові врахування в таких зобов`язаннях суми процентів, які були фактично сплачені позичальником до моменту завершення строку, встановленого п.2.1 договору. У п.п.3.6,3.7 сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення лояльного періоду користування кредитом є відкладальною обставиною, в розумінні ст.212 ЦК, що має наслідком подовження строку користування кредитом на наступних умовах: зобов`язання щодо повернення основної суми переносяться на наступний день після закінчення лояльного періоду, але не більше ніж на 90 днів після закінчення лояльного періоду. З довідки Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» від 29 вересня 2025 року вбачається, що на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано картку № НОМЕР_1 (а.с.54). З виписки по рахунку за вказаною карткою за період з 18 вересня 2021 року по 20 вересня 2021 року вбачається, що 19 вересня 2021 року на вищевказану картку зараховано грошові кошти в розмірі 6 650 грн. (а.с.55). З розрахунку заборгованості, складеного позивачем, вбачається, що відповідач не здійснювала погашення заборгованості за кредитним договором, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 19 326 грн. 31 коп., яка складається з 6 650 грн. заборгованості за кредитом та 12 676 грн. 31 коп. заборгованості за відсотками, нарахованими з 19 вересня 2021 року до 31 грудня 2021 року (а.с.17-18). Отже, колегія суддів вважає, що сторони договору узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, розмір процентів за користування кредитними коштами, що свідчить про наявність волі відповідача на укладення такого електронного договору шляхом його підписання за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Разом із тим, відповідачем обов`язки по своєчасному поверненню передбачених кредитним договором платежів виконувались неналежним чином. Так, всього ОСОБА_1 на виконання своїх кредитних зобов`язань було перераховано позивачу 500 грн. 08 жовтня 2021 року (а.с.17). Відповідач доказів погашення вказаної заборгованості, а також доказів, які підтверджують повернення позичальником кредиту у розмірі та строки, передбачені кредитним договором, та спростовують правильність наданого позивачем розрахунку заборгованості, не надала. Встановивши такі обставини, суд першої інстанції обґрунтовано стягнув вищевказану суму заборгованості з відповідача на користь позивача. Відповідачем укладений кредитний договір не оспорюваний ні в цілому, ні в будь-якій окремій його частині. Приписами ст.81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до положень ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України). Колегія суддів зазначає, що виходячи з норм чинного законодавства та фактичних обставин справи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ТОВ «Кошельок» про стягнення заборгованості за кредитним договором у повному обсязі. Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000 грн, суд вказав, що такий розмір є достатнім та співмірним зі складністю справи. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, оскільки він відповідає обставинам справи та вимогам законодавства. Твердження відповідача про те, що вона не укладала кредитний договір і не отримувала кредитні кошти спростовуються сукупністю вказаних вище доказів, серед яких є виписка по її платіжній картці про зарахування 19 вересня 2021 року на її рахунок 6 650 грн. та візуальна форма послідовності її дій в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Кошельок» на сайті https://koshelok.ua. Доводи апеляційної скарги щодо того, що суд безпідставно стягнув з відповідача відсотки за межами строку кредитування, який становив 14 дні, колегія суддів вважає безпідставними. Зміст кредитного договору свідчить, що оскільки позичальниця продовжила користуватися кредитними коштами за межами 14-денного строку, то строк договору був продовжений до 30 грудня 2021 року. Суд першої інстанції стягнув відсотки нараховані по вказану дату, що відповідає умовам договору, що були узгодженні сторонами. Щодо доводів апеляційної скарги про те, що нараховані ТОВ «Кошельок» відсотки є неспівмірними сумі кредиту та такими, що суперечать принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника, як споживача послуг кредитної установи, то це є необґрунтованим. Стаття 627 ЦК України передбачає, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Укладаючи з позивачем кредитний договір, відповідач була обізнана з його умовами про розмір процентної ставки. Стягнення відсотків відбулося відповідно до умов договору, які були відповідачем погоджені. За такого, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Наведені в апеляційній скарзі інші доводи не можуть бути підставою для скасування законного і обґрунтованого судового рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди відповідача з оцінкою доказів судом першої інстанції, з якою погоджується апеляційний суд. ЄСПЛ вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року №63566/00, §23). Тому, враховуючи те, що інші доводи апеляційної скарги є суб`єктивним тлумаченням відповідача, як обставин справи, так і норм діючого законодавства, та направлені на переоцінку доказів, яким районний суд дав належну правову оцінку, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення були належним чином оцінені надані докази, повно встановлені фактичні обставини справи, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення. Додаткових доказів, які б спростували правильність висновків суду першої інстанції, суду апеляційної інстанції також не надано. Докази ж та обставини, на які посилається відповідач у апеляційні скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За правилами п.п.«в» п.4 ч.1 ст.382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 , яка подана її представником адвокатом Сікорською І.С. залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст.ст.367,374,375,381,382 ЦПК України, колегія суддів УХВАЛИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником адвокатом Сікорською Іриною Станіславівною, залишити без задоволення. Рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 15 жовтня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України. Головуючий Т.В. Серебрякова Судді: В.В. Коломієць Н.О. Тищук Повний текст судового рішення складено 04 лютого 2026 року