Постанова 4857 № 300/2433/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 лютого 2026 рокуЛьвівСправа № 300/2433/25 пров. № А/857/48192/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: судді-доповідача Шевчук С. М. суддів - Кухтея Р. В. Носа С. П. розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2025 року у справі № 300/2433/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дії та бездіяльності протиправними, місце ухвалення судового рішення м. Івано-Франківськ Розгляд справи здійснено за правилами спрощеного позовного провадження суддя у І інстанції Чуприн О.В. дата складання повного тексту рішення не зазначена ВСТАНОВИВ: І.

ОПИСОВА ЧАСТИНА ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач, заявник, ОСОБА_1 ) звернувся в суд з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (надалі по тексту також відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_2 , Служба) про визнання протиправними дій щодо не повної виплати середнього заробітку за час затримки виплати повного розрахунку при звільненні та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 27.10.2018 по 27.04.2019 в розмірі 79 284,75 гривень. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2025 року у справі № 300/2433/25 у задоволенні вказаного позову відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. В доводах апеляційної скарги вказує, що ОСОБА_1 у період з 04.11.2015 по 26.10.2018 проходив військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_3 . При виключенні позивача зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_4 , відповідачем не проведено з ОСОБА_1 повного розрахунку при звільненні, зокрема, не виплачено в повному обсязі індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 26.10.2018. Так, рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07.03.2024 у справі №300/8699/23 зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 фіксовану величину індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 26.10.2018 в розмірі 31 365,95 гривень. Однак розрахунок належної індексації грошового забезпечення проведено відповідачем лише 06.02.2025. Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 26.10.2018 № 208, у зв`язку з призначенням позивача на вищу посаду у військову частину НОМЕР_1 , його було виключено з 26.10.2018 зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_4 та всіх видів забезпечення (в тому числі і грошового). Наказом командира військової НОМЕР_1 від 29.10.2018 № 226 позивача зараховано з 27.10.2018 до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та на всіх видів забезпечення (в тому числі і грошового). Стверджує, що наказом командира військової НОМЕР_1 від 30.09.2020 № у зв`язку із звільненням позивача з військової служби в запас, його було виключено з 30.09.2020 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення (в тому числі і грошового). Тобто, 30.09.2020 день закінчення проходження позивачем військової служби. На переконання позивача, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи Кодексу законів про працю України (надалі по тексу також КЗпП України, Кодекс), зокрема норми статті 117 такого Кодексу щодо виплати працівнику його середнього заробітку за весь час затримки належних звільненому працівникові сум з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником в день звільнення з роботи. А тому, у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні підлягає стягненню середній розмір його грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 27.10.2018 по 27.04.2019 відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 за №100 (надалі по тексту також Порядок №100). Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечує проти задоволення апеляційної скарги та просить суд залишити рішення суду першої інстанції без змін, з мотивів аналогічних тим, що викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні. Про розгляд апеляційної скарги відповідач та позивач повідомлені шляхом надіслання ухвали про відкриття апеляційного провадження та призначення апеляційної скарги до розгляду через електронний кабінет сервісу "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Ухвалюючи судове рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що у межах розгляду цієї справи встановлено, що на час виникнення спірних правовідносин ОСОБА_1 продовжував перебувати на військовій службі, що засвідчується, зокрема, відомостями з послужного списку позивача (а.с.123-124). Проходження служби позивача станом на 06.02.2025 (зарахування на картковий рахунок коштів від ІНФОРМАЦІЯ_5 на виконання рішення суду від 07.03.2024 у справі №300/8699/23) не було завершено, наказу про звільнення з військової служби не видавалося, а тому правові підстави вважати його звільненим відсутні. Матеріалами справи підтверджується, що позивач був направлений для подальшого проходження служби до іншого військового формування в Збройних Силах України, а саме з 14.04.2010 по 27.09.2018 в ІНФОРМАЦІЯ_6 , з 27.09.2018 по 30.09.2020 в ІНФОРМАЦІЯ_7 , та з 01.10.2020 по теперішній час в ІНФОРМАЦІЯ_8 . Таким чином, оскільки стаття 117 КЗпП України передбачає відповідальність за затримку розрахунку саме при звільненні працівника, відсутні правові підстави її застосування до спірних правовідносин. ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 у період з 14.04.2015 по 27.09.2018 проходив службу у ІНФОРМАЦІЯ_6 . Згідно наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) від 26.10.2018 за №208 позивача з 26.10.2018 виключено із списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 та всіх видів забезпечення у зв`язку із вибуттям до нового місця служби м. Львів (а.с.7). З 27.09.2018 по 30.09.2020 позивач проходив службу в ІНФОРМАЦІЯ_7 . 30.09.2020 року позивач був виключений із списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_9 у зв`язку із звільненням з військової служби. 25.05.2022 року позивач був призваний до лав Збройних сил України в призначений командиром зенітного ракетного взводу НОМЕР_2 окремого стрілецького батальйону Львівського обласного ТЦК та МП -в/ч НОМЕР_3 . З 31.12.2022 року по 26.05.2023 року проходив службу в НОМЕР_4 окремій механізованій бригаді 10 артилерійського корпусу СВ ЗС України на посаді заступника командира механізованого батальйону з артилерії, ВОС -0304003. 26.05.2023 року звільнений з військової служби у запас та виключений із списків особового складу в/ч НОМЕР_5 та направлений для постановки на облік до ІНФОРМАЦІЯ_10 . 09.09.2024 року позивач призначений на посаду заступника начальника штабу ВОС 3906003 Івано- Франківського зонального відділу ВСП ІНФОРМАЦІЯ_11 , що засвідчується відомостями з витягу з послужного списку позивача (а.с.123-124). Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07.03.2024 у справі №300/8699/23 позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 26.10.2018 в повному розмірі, задоволено частково: - визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 сум фіксованої величини індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 26.10.2018; - зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 провести нарахування та виплату ОСОБА_1 фіксованої величини індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 26.10.2018 в розмірі 31 365,95 гривень (тридцять одна тисяча триста шістдесят п`ять гривень дев`яносто п`ять копійок). Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 25.09.2024 у справі №300/8699/23 апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 залишив без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07 березня 2024 року у справі №300/8699/23 - без змін (https://reyestr.court.gov.ua/Review/121875103). За наслідками апеляційного перегляду рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07.03.2024 у справі №300/8699/23, набрало 25.09.2024 законної сили (https://reyestr.court.gov.ua/Review/117509644). Згідно доводів ОСОБА_1 , викладених в позовній заяві, 06.02.2024 на картковий рахунок позивача нарахована індексацію грошового забезпечення у розмірі 30 895,46 гривень. На засвідчення таких обставин позивач подав виписку за карткою позивача за період з 01.02.2025 по 28.02.2025 із даними щодо проведених операції в форматі таблиці, де: - дата операції "06.02.2025 о 10:12 год."; - сума у валюті операції "30 895,46 UAH" (а.с.17). Також з матеріалів справи убачається, що відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 29.10.2018 за №226 ОСОБА_1 з 27.10.2018 зараховано до списків особового складу частини таким, що з 29.10.2018 справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків. В подальшому, наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 30.09.2020 за №199, на підставі наказу начальника Військової служби правопорядку у Збройних Силах України начальника ІНФОРМАЦІЯ_12 від 23.09.2020 за №119, позивача звільнено з військової служби в запас, виключено з 30.09.2020 зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення (в тому числі і грошового) (а.с.44). Коментовані накази від 23.09.2020 за №119 та від 30.09.2020 за №199 були предметом судового розгляду. Івано-Франківським окружним адміністративним судом 04.12.2023 у справі №300/2481/20 прийнято рішення, яким: - визнано протиправним та скасовано пункт 5 наказу начальника Військової служби правопорядку у Збройних Силах України - начальника ІНФОРМАЦІЯ_12 (по особовому складу) від 23.09.2020 за №119; - визнано протиправним та скасовано наказ командира Військової частини НОМЕР_1 (по строковій частині) від 30.09.2020 за №199; - зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_12 поновити ОСОБА_1 з 01.10.2020 на військовій службі на посаді старшого офіцера групи контролю виконання заходів у зонах діяльності відділу запобігання, виявлення злочинів та інших правопорушень або на іншій рівнозначній посаді за вибором позивача. Так, пунктом 3 Наказу начальника Військової служби правопорядку у Збройних Силах України начальника ІНФОРМАЦІЯ_12 (по особовому складу) від 09.09.2024 за №75 ОСОБА_1 з 01 жовтня 2020 року поновлено на військовій службі та призначено заступником начальника штабу ІНФОРМАЦІЯ_13 (а.с.74). В подальшому, наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_14 (по стройовій частині) від 21.10.2024 за №305 підполковника ОСОБА_1 з 21.10.2024: - зараховано до списків особового складу; - вважати таким, що справи і посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків (а.с.126). Ставлячи питання про протиправність дій щодо не повної виплати середнього заробітку за час затримки виплати повного розрахунку при звільненні та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 27.10.2018 по 27.04.2019 в розмірі 79 284,75 гривень, ОСОБА_1 звернувся з цим позовом до суду, з метою захисту свого порушеного права. ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 за №2232-XII (надалі по тексту також Закон №2232-ХІІ). Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (частина 1 статті 2 Закону №2232-ХІІ). За змістом частини 3 статті 24 Закону №2232-ХІІ закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України. Власник або уповноважений ним орган відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Відповідно до частини 1 статті 26 Закону №2232-Х11 звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється: - у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров`я придатні до військової служби або під час дії воєнного стану визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров`я до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців; - у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров`я до військової служби з виключенням з військового обліку. Частиною 7 статті 26 Закону №2232-Х11 визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України. Порядок звільнення з військової служби визначено розділом XII Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року за №1153/2008 (надалі по тексту також Положення №1153/2008). Згідно з пунктом 233 розділу XII Положення №1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця. Відповідно до пункту 242 розділу XII Положення №1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. Приписами статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 за №2352-ІХ текст статті 117 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції: У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Вказана редакція статті 117 Кодексу законів про працю України набрала законної сили з 19.07.2022. Повертаючись до фактичних обставин справи, судом встановлено, що рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07.03.2024 у справі №300/8699/23 позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 26.10.2018 в повному розмірі, задоволено частково: - визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 сум фіксованої величини індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 26.10.2018; - зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 провести нарахування та виплату ОСОБА_1 фіксованої величини індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 26.10.2018 в розмірі 31 365,95 гривень (тридцять одна тисяча триста шістдесят п`ять гривень дев`яносто п`ять копійок). Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 25.09.2024 у справі №300/8699/23 апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 залишив без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07 березня 2024 року у справі №300/8699/23 - без змін (https://reyestr.court.gov.ua/Review/121875103). За наслідками апеляційного перегляду рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07.03.2024 у справі №300/8699/23, набрало 25.09.2024 законної сили (https://reyestr.court.gov.ua/Review/117509644). Згідно доводів ОСОБА_1 , викладених в позовній заяві, 06.02.2024 на картковий рахунок позивача нарахована індексацію грошового забезпечення у розмірі 30 895,46 гривень. На засвідчення таких обставин позивач подав виписку за карткою позивача за період з 01.02.2025 по 28.02.2025 із даними щодо проведених операції в форматі таблиці, де: - дата операції "06.02.2025 о 10:12 год."; - сума у валюті операції "30 895,46 UAH" (а.с.17). За доводами ОСОБА_1 , останнього згідно наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) від 26.10.2018 за №208 з 26.10.2018 виключено із списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 та всіх видів забезпечення у зв`язку із вибуттям до нового місця служби м. Львів (а.с.7). Пунктом 40 розділу IІ Положення №1153/2008 встановлено, що у разі переміщення по службі військовослужбовця з однієї військової частини до іншої для дальшого проходження військової служби дія контракту про проходження військової служби не припиняється. Окремі умови контракту за новим місцем служби можуть бути переглянуті та засвідчені підписами сторін контракту. Відповідно до пункту 110 розділу IV Положення №1153/2008 переміщення військовослужбовців здійснюється в разі, коли звільнення їх із посад або призначення на інші посади належить до номенклатури призначення різних посадових осіб. Переміщення осіб рядового складу, сержантського та старшинського складу за наявності обґрунтованих підстав з урахуванням висновків атестування, рекомендацій їх безпосередніх і прямих начальників на підставі клопотань командирів (начальників), які порушили питання про переміщення, здійснюється: між з`єднаннями, військовими частинами, оперативними командуваннями - наказами посадової особи, якій підпорядковані відповідні з`єднання, військові частини та оперативні командування; між видами Збройних Сил України, окремими родами військ (сил) Збройних Сил України та військовими частинами, які підпорядковані начальникам структурних підрозділів Генерального штабу Збройних Сил України, - наказом Головнокомандувача Збройних Сил України. У період дії - воєнного стану таке переміщення здійснюється наказом начальника Генерального штабу Збройних Сил України; видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України та військовими частинами, які підпорядковані Міністерству оборони України, - наказом керівника служби персоналу Міністерства оборони України. Переміщення осіб офіцерського складу між видами, окремими родами військ (сил) Збройних Сил України, органами військового управління, з`єднаннями, військовими частинами, вищими військовими навчальними закладами, військовими навчальними підрозділами закладів вищої освіти, установами та організаціями, що не належать до видів та окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, здійснюється наказами посадової особи, якій підпорядковані відповідні види, окремі роди військ (сил) Збройних Сил України, органи військового управління, з`єднання, військові частини, вищі військові навчальні заклади, військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти, установи та організації, крім посад, що належать до повноважень вищої посадової особи. У період дії воєнного стану переміщення осіб офіцерського складу у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно між видами, окремими родами військ (сил) Збройних Сил України, органами військового управління, з`єднаннями, військовими частинами, вищими військовими навчальними закладами, військовими навчальними підрозділами закладів вищої освіти, установами та організаціями, що підпорядковані Головнокомандувачу Збройних Сил України, здійснюється наказом начальника Генерального штабу Збройних Сил України. За правилами пункту 109 розділу IV Положення №1153/2008 вибуття до нового місця служби військовослужбовця здійснюється після надходження витягу з наказу відповідного командира (начальника) військової частини про призначення, в тому числі доведеного технічними засобами передачі документованої інформації. Виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини має відбутися після здавання посади, але не пізніше ніж через місяць від дня одержання військовою частиною зазначеного витягу з наказу або іншого письмового повідомлення про переміщення по службі військовослужбовця. До зазначеного строку не включається час перебування військовослужбовця у відпустці, відрядженні, на лікуванні чи під вартою. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 5 статті 242 КАС України). Верховний Суд у постанові від 21 лютого 2024 року у справі №520/1897/22 підкреслив, що приписи частини першої статті 116, частини першої статті 117 КЗпП України установлюють загальне правило, згідно з яким у випадку звільнення працівника власник або уповноважений ним орган зобов`язаний виплатити йому всі належні суми у день звільнення, а якщо в указаний строк цього не було зроблено з вини власника або уповноваженого ним органу, то підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь затримки до дня фактичного розрахунку. Межі дії диспозиції частини першої статті 117 КЗпП України визначені її гіпотезою, яка указує на умови, за наявності яких уступає в дію правило про виплату середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку. Обставини, з настанням яких необхідно здійснювати це правило, пов`язані з фактами звільнення працівника та невиплатою йому з вини власника або уповноваженого ним органу належних сум у день звільнення. Верховний Суд наголосив, що ці обставини не зазнали змін внаслідок унесення змін до статей 116, 117 КЗпП України Законом України від 01 липня 2022 року за №2352-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин". Як з`ясовано судом і не заперечується сторонами, згідно наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) від 26.10.2018 за №208 позивача з 26.10.2018 виключено із списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 та всіх видів забезпечення у зв`язку із вибуттям до нового місця служби АДРЕСА_1 (а.с.7). Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 29.10.2018 за №226 ОСОБА_1 з 27.10.2018 зараховано до списків особового складу частини таким, що з 29.10.2018 справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків. В подальшому, наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 30.09.2020 за №199, на підставі наказу начальника Військової служби правопорядку у Збройних Силах України начальника ІНФОРМАЦІЯ_12 від 23.09.2020 за №119, позивача звільнено з військової служби в запас, виключено з 30.09.2020 зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення (в тому числі і грошового) (а.с.44). Коментовані накази від 23.09.2020 за №119 та від 30.09.2020 за №199 були предметом судового розгляду. Івано-Франківським окружним адміністративним судом 04.12.2023 у справі №300/2481/20 прийнято рішення, яким: - визнано протиправним та скасовано пункт 5 наказу начальника Військової служби правопорядку у Збройних Силах України - начальника ІНФОРМАЦІЯ_12 (по особовому складу) від 23.09.2020 за №119; - визнано протиправним та скасовано наказ командира Військової частини НОМЕР_1 (по строковій частині) від 30.09.2020 за №199; - зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_12 поновити ОСОБА_1 з 01.10.2020 на військовій службі на посаді старшого офіцера групи контролю виконання заходів у зонах діяльності відділу запобігання, виявлення злочинів та інших правопорушень або на іншій рівнозначній посаді за вибором позивача. Так, пунктом 3 Наказу начальника Військової служби правопорядку у Збройних Силах України начальника ІНФОРМАЦІЯ_12 (по особовому складу) від 09.09.2024 за №75 ОСОБА_1 з 01 жовтня 2020 року поновлено на військовій службі та призначено заступником начальника штабу ІНФОРМАЦІЯ_13 (а.с.74). В подальшому, наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_14 (по стройовій частині) від 21.10.2024 за №305 підполковника ОСОБА_1 з 21.10.2024: - зараховано до списків особового складу; - вважати таким, що справи і посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків (а.с.126). За змістом пункту 231 розділу ХІІ Положення №1153/2008 військовослужбовець, стосовно якого прийнято рішення про дострокове розірвання контракту про проходження військової служби, має право оскаржити наказ про дострокове розірвання контракту і звільнення з військової служби у порядку, встановленому законодавством. Оскарження наказу не зупиняє його виконання. У разі незаконного звільнення з військової служби військовослужбовець, який проходить військову службу за контрактом, підлягає поновленню на військовій службі на попередній або за його згодою на іншій, не нижчій, ніж попередня, посаді. У разі поновлення на військовій службі орган, який прийняв рішення про таке поновлення, одночасно вирішує питання щодо виплати військовослужбовцю матеріального і грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, які він недоотримав внаслідок незаконного звільнення. Цей період зараховується військовослужбовцю до вислуги років (як у календарному, так і пільговому обчисленні) та до строку, встановленого для присвоєння чергового військового звання. У такому разі контракт, строк дії якого закінчився під час вимушеного прогулу, продовжується на строк вимушеного прогулу і строк, необхідний для визначення придатності до проходження військової служби за станом здоров`я та прийняття рішення щодо укладення нового контракту. Новий контракт з таким військовослужбовцем укладається у порядку, визначеному цим Положенням. Відповідно до пункту 232 розділу ХІІ Положення №1153/2008 у разі незаконного звільнення військовослужбовця з військової служби поновлення його на попередній або рівнозначній посаді здійснюється наказом посадової особи, яка має право звільнення цієї категорії військовослужбовців з військової служби, їй рівнозначної або вищої. Наказ видається на підставі копії рішення суду, матеріалів службового розслідування та копії наказу, виданого відповідним командиром (начальником), про притягнення до дисциплінарної відповідальності посадових осіб, винних у незаконному звільненні військовослужбовця. У постанові Верховного Суду від 26.06.2025 у справі №400/8927/23 суд вказав, що виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини саме по собі не свідчить про закінчення проходження ним військової служби. Таке виключення може бути зумовлене переведенням до іншої частини, зміною місця проходження служби або іншим адміністративним переміщенням. Натомість лише виключення зі списків особового складу військової частини у зв`язку із звільненням у запас чи відставку, смертю, визнанням безвісно відсутнім чи оголошенням померлим підтверджує закінчення проходження військової служби. Підсумовуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що обов`язок роботодавця сплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, встановлені у статті 116 КЗпП України, а саме у день звільнення. У межах розгляду цієї справи встановлено, що на час виникнення спірних правовідносин ОСОБА_1 продовжував перебувати на військовій службі, що засвідчується, зокрема, відомостями з послужного списку позивача (а.с.123-124). Проходження служби позивача станом на 06.02.2025 (зарахування на картковий рахунок коштів від ІНФОРМАЦІЯ_5 на виконання рішення суду від 07.03.2024 у справі №300/8699/23) не було завершено, наказу про звільнення з військової служби не видавалося, а тому правові підстави вважати його звільненим відсутні. Матеріалами справи підтверджується, що позивач був направлений для подальшого проходження служби до іншого військового формування в Збройних Силах України, а саме з 14.04.2010 по 27.09.2018 в ІНФОРМАЦІЯ_6 , з 27.09.2018 по 30.09.2020 в ІНФОРМАЦІЯ_7 , та з 01.10.2020 по теперішній час в ІНФОРМАЦІЯ_8 . Стосовно ж доводів скаржника з приводу звільнення 30.09.2020 року його із військової служби, як підставу для задоволення його вимог апеляційної скарги, то колегія суддів зазначає, що відповідач у цій справі не проводив звільнення позивача із військової служби. Звільнення позивача з військової служби в запас та виключено з 30.09.2020 зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення (в тому числі і грошового) проведено на підставі наказу начальника Військової служби правопорядку у Збройних Силах України начальника ІНФОРМАЦІЯ_12 від 23.09.2020 за №119 (а.с.44), який в подальшому рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04.12.2023 у справі №300/2481/20 визнано протиправним та скасовано і поновлено позивача на військовій службі. На виконання обумовленого судового рішення пунктом 3 Наказу начальника Військової служби правопорядку у Збройних Силах України начальника ІНФОРМАЦІЯ_12 (по особовому складу) від 09.09.2024 за №75 ОСОБА_1 з 01 жовтня 2020 року поновлено на військовій службі та призначено заступником начальника штабу ІНФОРМАЦІЯ_13 (а.с.74). Як наслідок приведений позивачем довід стосовно обумовленого звільнення з військової частини НОМЕР_1 (яке фактично скасовано судовим рішенням), не може бути правовою підставою для застосування до спірних правовідносин відповідальності для відповідача у цій справі, визначеної статтею 117 КЗпП України, позаяк фактичного звільнення не відбулося і позивач поновлений на військовій службі. Тим більше як встановлено судом відповідач у цій справі не вчиняв дій направлених на звільнення позивача з військової служби. Аналогічних висновків щодо застосування норм права дійшов Верховний Суд у постановах від 21.02.2024 у справі №520/1897/22, від 26.06.2025 у справі № 400/8927/23, які в які в силу частини 5 статті 242 КАС України підлягають врахуванню судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин. При цьому суд першої інстанції вірно звернув увагу, що позивач не був позбавлений можливості захисту своїх порушених прав шляхом стягнення компенсації втрати частини доходів, передбаченої законодавством, у зв`язку з несвоєчасною виплатою належних сум, відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" у період проходження служби. Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент. Тому за наведених вище підстав, якими обґрунтовано судове рішення, суд не убачає необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається. Колегія суддів зазначає, що підстави для перерозподілу та присудження судових витрат у даній справі - відсутні. Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2025 року у справі № 300/2433/25 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя С. М. Шевчук судді Р. В. Кухтей С. П. Нос