Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/34705/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 лютого 2026 р. Справа № 520/34705/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Макаренко Я.М., Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.02.2025, головуючий суддя І інстанції: Бідонько А.В., м. Харків, по справі № 520/34705/24 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі відповідач), в якому просив: визнати протиправною відмову ІНФОРМАЦІЯ_1 у внесенні в Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов?язаних та резервістів відомостей про виключення ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , що народився в м. Первомайський Харківської області, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , паспорт громадянина у країни НОМЕР_1 виданий Первомайським РВ УМВС України в Харківській області дата видачі 11.03. 1997, реєстраційний номер облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб -платників податків: НОМЕР_2 , з військового обліку; зобов?язати ІНФОРМАЦІЯ_3 внести в Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов?язаних та резервістів відомості про виключення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що народився в м. Первомайський Харківської області, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , паспорт громадянина України НОМЕР_1 виданий Первомайським РВ УМВС України в Харківській області дата видачі 11.03. 1997, реєстраційний номер облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб -платників податків: НОМЕР_2 , з військового обліку та надати відповідну довідку. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20.02.2025 року позов залишено без задоволення. Не погодившись з вказаним рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.02.2025 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що 26.01.2022 року позивач був виключений з військового обліку, як раніше засуджений до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину відповідно до пп. 6 п. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» в редакції, що діяла на той час, то з цієї дати був звільнений від виконання військового обов`язку та особа, що в силу закону вважається непридатною до служби. Факт виключення позивача з військового обліку свідчить про те, що він більше не військовозобов`язаний, та не міг бути знову взятий на облік відповідно до ч. 1 ст. 39 Закону №2232-ХІІ та ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Відповідач правом подання відзиву на апеляційну скаргу позивача не скористався. Відповідно до п.1 та п.3 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю та подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, відповідно до вироку Первомайського міського суду Харківської області від 02.04.2001 у справі №1-37-2001, який набрав законної сили 11.04.2001, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. ст. 81 ч. 3, 212 КК України призначено остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим у виді позбавлення волі строком 3 (три) роки (а.с. 12-15). Відповідно до запису тимчасового посвідчення військовозобов`язаного № НОМЕР_3 квитка призовною комісією ІНФОРМАЦІЯ_4 зарахований у запас 30.05.2001 року ст. 37 п.5 пп г Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», як такий, що був засуджений (а.с. 16). 23.07.2024 року позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_5 з заявою в якій просив оформити в порядку визначеному постановою КМУ від 16.05.2004 року №560 посвідчення про виключення його з військового обліку (а.с. 19). У зв`язку із неотриманням відповіді позивач 14.08.2024 повторно звернувся до відповідача з заявою та 15.09.2024 року зі скаргою (а.с. 20-21). У відповідь на скаргу Листом №8892 від 27.09.2024 року ІНФОРМАЦІЯ_3 повідомив позивача про відсутність підстав для виключення його з військового обліку (а.с. 22). Не погоджуючись з діями відповідача позивач звернувся до суду з позовною заявою. Залишивши без задоволення позов суд першої інстанції виходив з того, що станом на дату виникнення спірних правовідносин, а саме 23.07.2024, в Законі України «Про військовий обов`язок і військову службу» не передбачалася можливість виключення з військового обліку з підстав того, що особа повинна бути виключена, оскільки вона була раніше засуджена до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину. Колегія суддів погоджується з наведеними висновками, з огляду на таке. Статтею 19 Конституції України визначено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов`язком громадян України. Громадяни проходять військову службу відповідно до закону. Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ), введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб. На момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232). Відповідно до частини другої статті 1 Закону №2232-XII військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Згідно із частиною третьою статті 1 Закону №2232-ХІІ військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку. Відповідно до статті 2 Закону №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України. Відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII (далі - Закон №3543-XII, у редакції від 18.05.2024) мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано. Згідно із частиною п`ятою статті 22 Закону №3543-XII призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, забезпечують місцеві органи виконавчої влади та здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів розвідувальних органів України - відповідний підрозділ розвідувальних органів України, осіб, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту). Підстави взяття на військовий облік, зняття та виключення з нього визначені в статті 37 Закону №2232-ХІІ. Так, відповідно до приписів частини шостої статті 37 Закону №2232-ХІІ виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які: 1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими; 2) припинили громадянство України; 3) визнані непридатними до військової служби; 4) досягли граничного віку перебування в запасі. В той же час, згідно з пунктом 6 частини шостої статті 37 Закону № 2232-XII (в редакції до 18 травня 2024 року) виключенню з військового обліку у районних (міських) військових комісаріатах (військовозобов`язаних Служби безпеки України у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних Служби зовнішньої розвідки України у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають громадяни України, зокрема які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину. Відтак, положення статті 37 Закону №2232-ХІІ, на момент виникнення спірних правовідносин, не містили такої підстави для виключення з військового обліку осіб, які засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину. Крім того, частиною другою статтею 4 Закону №2232-ХІІ (в редакції з 18 травня 2024 року) передбачено, що Збройні Сили України та інші військові формування не можуть комплектуватися особами, які мають судимість за вчинення кримінального правопорушення проти основ національної безпеки України, передбаченого статтею 111-1 Кримінального кодексу України, якщо така судимість не погашена або не знята в установленому законом порядку. Також 18.05.2024 набрав чинності «Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період», який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 (далі Порядок №560). Пунктом 4 розділу «Загальні питання» Порядку №560 передбачено, що на військову службу під час мобілізації, на особливий період можуть бути призвані: особи, звільнені з військової служби у зв`язку із застосуванням заборони, передбаченої частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади". Такі особи, призвані на військову службу під час мобілізації, призначаються на військові посади, крім посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади; особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі, обмеження волі, арешту чи виправних робіт за вчинення кримінального проступку, нетяжкого злочину, у тому числі із звільненням від відбування покарання, тяжкого злочину, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України; особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України. Такі особи призиваються на військову службу під час мобілізації за рішенням Генерального штабу Збройних Сил, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ; засуджені особи, які звільнені від відбування покарання з випробуванням, крім тих, які засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України. Такі особи проходять військову службу виключно у відповідних спеціалізованих підрозділах військових частин. З аналізу наведених вище положень встановлено, що з 18.05.2024 редакція частини шостої статті 37 Закону №2232-ХІІ не передбачає такої підстави для виключення з військового обліку як засудження до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину. Тобто, з набранням чинності вказаних змін до частини шостої статті 37 Закону №2232-XII виключено підставу виключення з військового обліку громадян, які раніше були засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину, чим розширене коло осіб, стосовно яких діє військовий обов`язок та які можуть бути використані для доукомплектування Збройних Сили України Із матеріалів справи колегією суддів встановлено, що вироком Первомайського міського суду Харківської області від 02.04.2001 у справі №1-37-2001, який набрав законної сили 11.04.2001, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. ст. 81 ч. 3, 212 КК України призначено остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим у виді позбавлення волі строком 3 (три) роки (а.с. 12-15). Відповідно до запису тимчасового посвідчення військовозобов`язаного № НОМЕР_3 квитка призовною комісією ІНФОРМАЦІЯ_4 зарахований у запас 30.05.2001 року ст. 37 п.5 пп г Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», як такий, що був засуджений (а.с. 16). 23.07.2024 року позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_5 з заявою в якій просив оформити в порядку визначеному постановою КМУ від 16.05.2004 року №560 посвідчення про виключення його з військового обліку (а.с. 19). У зв`язку із неотриманням відповіді позивач 14.08.2024 повторно звернувся до відповідача з заявою та 15.09.2024 року зі скаргою (а.с. 20-21). У відповідь на скаргу Листом №8892 від 27.09.2024 року ІНФОРМАЦІЯ_3 повідомив позивача про відсутність підстав для виключення його з військового обліку (а.с. 22). З урахуванням викладених вище норм, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем було правомірно відмовлено позивачу у виключенні з військового обліку військовозобов`язаних. Позивач в апеляційній скарзі наполягає на тому, що вирішення питання про виключення його з військового обліку на підставі засудження до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину повинно було здійснюватися із застосуванням законодавства, до внесення відповідних змін до ст.37 Закону №2232-ХІІ. Проте, колегія суддів не погоджується з такими доводами позивача, зважаючи на те, що на момент звернення із заявою та на момент розгляду його заяви, у відповідача були відсутні законні підстави для виключення його з військового обліку, з огляду на відсутність законодавчо встановлених на те підстав. Окрім того, у Рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа №1-7/99 про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України дійшов висновку про те, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Тобто, дія нормативно-правового акта в часі пов`язується із набранням чинності і з моментом втрати ним юридичної сили. За колом осіб дія нормативно-правового акта поділяється на такі види: загальні (розраховані на все населення), спеціальні (розраховані на певне коло осіб) та виняткові (роблять винятки із загальних і спеціальних). На порядок дії нормативно-правового акта за колом осіб поширюється загальне правило: нормативно-правовий акт діє стосовно всіх осіб, які перебувають на території його дії і є суб`єктами відносин, на яких він розрахований. Коло осіб, на яких поширює свою дію той чи інший нормативно-правовий акт, може визначатися також за ознакою статі, віком, професійної приналежності (наприклад, військовослужбовці), станом здоров`я. Внесення змін до законодавства, яке призводить до погіршення становища особи, може суперечити принципу незворотності дії закону в часі (ст. 58 Конституції України), якщо йдеться про ретроактивну дію закону. Разом з тим, законодавець має право змінювати критерії військового обліку, якщо це відповідає інтересам держави, і це не означає погіршення становища особи. У зв`язку із внесенням змін до Закону №2232-XII звужено коло підстав для виключення осіб з військового обліку. Впроваджуючи такі зміни, законодавець мав на меті розширення мобілізаційного ресурсу задля забезпечення обороноздатності держави в умовах дії правового режиму воєнного стану внаслідок збройної агресії російської федерації, що обґрунтовано державним інтересом. Наведені законодавчі зміни не мають ретроактивного характеру, а є нормами прямої дії, що застосовуються до правовідносин, які виникають після набрання ними чинності. Їх метою не є погіршення становища конкретної особи, а забезпечення публічного інтересу - національної безпеки. З часу набрання чинності змін до Закону №2232-XII, положення закону поширюються на всіх військовозобов`язаних осіб, які не досягли граничного віку перебування в запасі. Таким чином, за чинними нормами статті 37 Закону №2232-XII позивач не підлягає виключенню з військового обліку, відтак є військовозобов`язаним та має обов`язок бути на військовому обліку у органі територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Враховуючи зазначене, перебування позивача на військовому обліку відповідає чинному законодавству, а дії відповідача є правомірними та такими, що не порушують конституційних прав позивача. Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують докази, досліджені та перевірені в суді першої інстанції та не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні. Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Наведене дає підстави для висновку, що доводи заявника апеляційної скарги у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи. Згідно статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін. Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.02.2025 по справі № 520/34705/24 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Я.М. Макаренко Судді С.П. Жигилій Т.С. Перцова