Постанова 4851 № 520/2600/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 травня 2026 р. Справа № 520/2600/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Макаренко Я.М., Суддів: Перцової Т.С. , Жигилія С.П. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.05.2025, головуючий суддя І інстанції: Садова М.І., м. Харків, повний текст складено 29.05.25 по справі № 520/2600/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі Позивач) звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі Відповідач), в якому просив суд: - визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови, ОСОБА_1 у внесенні відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів про виключення, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з військового обліку згідно п.5 п.п. «г» абзацу 4 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»; - зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 внести відомості до Єдиного державного ресстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів щодо виключення, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з військового обліку згідно п.5 п.п. «г» абзацу 4 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 29.05.2025 року у задоволенні позову відмовлено. Позивач не погодившись з рішенням суду першої інстанції подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції при винесенні постанови не було повно та всебічно з`ясовано обставини справи, неправильно надана правова оцінка обставинам справи з урахуванням наявних в матеріалах справи доказів, неправильно застосовано матеріальні норми права, оскаржуване рішення винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що позивач звертався до ІНФОРМАЦІЯ_1 з питанням привести у відповідність дані про вже існуючий факт виключення позивача по справі ОСОБА_1 . Зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_3 з військового обліку , що підтверджується саме даними , що зазначені у військовому квитку Серія НОМЕР_1 від 07.02.2013 року, в якому на сторінках 2, 22 зазначено примітку про виключення ОСОБА_1 з військового обліку відповідно до п.5 п.п. «г» абзацу 4 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за Наказом Міністерства Оборони України № 342 від 09.06.2006 року, що не заперечувалося відповідачем по справі, а не з вимогою, як це зазначає суд першої інстанції про повторний розгляд документів про виключення ОСОБА_1 з військового обліку, тому саме суд першої інстанції помилково застосовує до спірних правовідносин частину 6 статті 37 №2233-XII у редакції Закону України від 11 квітня 2024 року №3633-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку», в якій була виключена з переліку таких, згідно з якими відбувалось виключення з військового обліку громадяни України, що були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину». Також звертає увагу суду на те, що відповідно до статті 58 Конституції України, Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Згідно зі статтею 304 КАС України, учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження. Відповідач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Враховуючи, що справа судом першої інстанції розглянута за правилами спрощеного провадження, характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі, яка відноситься до незначної складності, не вимагають витребування нових доказів та проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, позивачем в апеляційній скарзі не зазначено які нові докази він просить витребувати або дослідити, то за таких обставин колегія суддів вважає за необхідне відмовити в задоволенні клопотання позивача про розгляд справи у відкритому судовому засіданні та розглянути справу в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги у відповідності до ч.1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є громадянином України, якого було виключено з військового обліку ІНФОРМАЦІЯ_4 (наразі ІНФОРМАЦІЯ_5 ), у 2013 році на підставі вироку Комінтернівського районного суду м. Харкова від 28.11.1994 за вчинення тяжкого злочину передбаченого ч. 4 ст. 81 КК України та засуджений до покарання у виді позбавлення волі строком на три роки. Дані обставини підтверджено копією вироку та записом у військовому квитку (серія НОМЕР_1 від 07.02.2013). 09 грудня 2024 року позивачем подано до ІНФОРМАЦІЯ_6 заяву про внесення відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів з зазначенням інформації щодо виключення, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з військового обліку згідно п.5 п.п. «г» абзацу 4 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за Наказом Міністерства Оборони України № 342 від 09.06.2006 що відповідатиме даним зазначеним у паперовому військовому квитку ОСОБА_1 . Відповіді від ІНФОРМАЦІЯ_1 на заяву відповідача не надійшло. 02 січня 2025 року, адвокатом Дзюбою Інною Михайлівною подано до ІНФОРМАЦІЯ_6 адвокатський запит щодо розгляду заяви позивача від 09.12.2024 про внесення відомостей про нього в Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів. 08 січня 2025 року представником позивача отримано відповідь ІНФОРМАЦІЯ_1 на адвокатський запит. Повідомлено про те, що внесення інформації до ЄДРВ «Оберіг», щодо виключення гр. ОСОБА_1 з військового обліку військовозобов`язаних є неможливим оскільки ч. 6 ст.37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» ( в редакції Закону №3633-ІХ від 11.04.2024) визначений перелік підстав, за наявності яких, громадяни України підлягають взяттю на військовий облік, зняттю та виключенню з нього. З урахуванням змін та вимог діючого законодавства громадяни України, які раніше були зняті або виключені з військового обліку, підлягають взяттю на військовий облік у відповідному РТЦК та СП за місцем реєстрації. Позивач не погоджуючись із такими діями відповідача звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з даним позовом. Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що на час подання заяви позивача до відповідача до Закону №2233-XII внесені зміни та Законом України від 11 квітня 2024 року №3633-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» (набрав чинності 18 травня 2024 року) статтю 37 Закону №2233-XII викладено у новій редакції. Зокрема, частиною 6 статті 37 №2233-XII установлено, що виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які: 1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими; 2) припинили громадянство України; 3) визнані непридатними до військової служби; 4) досягли граничного віку перебування в запасі. Отже, підстава «громадяни України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину» була виключена з переліку таких, згідно з якими відбувалось виключення з військового обліку. Таким чином, при повторному розгляді документів щодо виключення з військового обліку, відповідач повинен застосовувати частину 6 статті 37 №2233-XII у редакції Закону України від 11 квітня 2024 року №3633-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку». Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, враховуючи межі перегляду, передбачені ст. 308 КАС України, апеляційний суд зазначає таке. Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. В силу статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. Згідно з пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України. Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Також Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 оголошено загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом. В подальшому Указами Президента України воєнний стан продовжувався. Станом на дату розгляду справи воєнний стан в Україні триває. За змістом пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154 (далі по тексту - Положення № 154) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Згідно з пунктом 9 Положення № 154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки здійснюють заходи щодо призову громадян на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, та на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період. Відповідно до пункту 11 Положення № 154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення: оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік. Отже, обов`язки щодо обліку військовозобов`язаних покладені на територіальні центри комплектування та соціальної підтримки. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон № 2232-XII. Відповідно до частини другої статті 1 Закону № 2232-XII військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Згідно із частиною третьою статті 1 Закону № 2232-ХІІ військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку. Відповідно до статті 2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано положеннями Закону № 2232-ХІІ. Відповідно до частини другої статті 1 Закону № 2232-XII військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. У розумінні частини третьої статті 1 Закону № 2232-XII військовий обов`язок включає підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку. Частиною сьомою статті 1 Закону № 2232-XII передбачено, що виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки). За визначенням, наведеним у частині першій статті 2 Закону № 2232-ХІІ, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби громадянами України здійснюється у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом (частина друга статті 2 Закону № 2232-ХІІ). Згідно з частинами третьою і четвертою статті 2 Закону № 2232-ХІІ громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями. Частиною 9 статті 1 Закону № 2232-XII, серед іншого, визначено, що стосується військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період. Призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (абзац 1 частини 1 статті 39 Закону № 2232-XII). Приписами статті 37 Закону № 2232-ХІІ визначено підстави взяття на військовий облік, зняття та виключення з нього. Відповідно до статті 37 Закону № 2232-XII в редакції, чинній станом на 26.10.2004, взяття на військовий облік призовників здійснюється з моменту приписки громадян до призовних дільниць. Виключенню з військового обліку у військових комісаріатах підлягають громадяни: а) визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку; б) які досягли граничного віку перебування в запасі; в) які припинили громадянство України; г) які були засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжких злочинів; д) які не отримали до 36-річного віку військово-облікової спеціальності або спорідненої з нею; е) які померли. Водночас, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку" від 11 квітня 2024 року № 3633-IX, який набрав чинності 18.05.2024) статтю 37 Закону № 2232-ХІІ викладено в іншій редакції. Так, за приписами ст. 37 Закону № 2232-ХІІ, в редакції Закону від 11 квітня 2024 року № 3633-IX, взяттю на військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, у відповідних підрозділах розвідувальних органів України підлягають громадяни України: 1) на військовий облік призовників (крім Служби безпеки України, розвідувальних органів України) віком до 25 років: які за рішенням комісії з питань взяття на військовий облік пройшли медичний огляд; які є призовниками, що прибули з інших місцевостей (адміністративно-територіальних одиниць) України або з-за кордону на нове місце проживання; які набули громадянство України; які прибули після відбування покарання з установ виконання покарань, якщо раніше не перебували на військовому обліку; які припинили альтернативну (невійськову) службу достроково і відповідно до Закону України "Про альтернативну (невійськову) службу" підлягають взяттю на військовий облік призовників; які відраховані із закладів фахової передвищої військової освіти, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти та не пройшли базову загальновійськову підготовку; 2) на військовий облік військовозобов`язаних: які звільнені з військової служби в запас та не зараховані до військового оперативного резерву; призовники, які пройшли базову загальновійськову підготовку з додержанням умов, передбачених частиною одинадцятою статті 1 цього Закону; які припинили альтернативну (невійськову) службу в разі закінчення строку її проходження або достроково відповідно до Закону України "Про альтернативну (невійськову) службу" та підлягають взяттю на військовий облік військовозобов`язаних; військовозобов`язані, які прибули з інших місцевостей (адміністративно-територіальних одиниць) України або з-за кордону на нове місце проживання; які набули громадянство України і згідно з цим Законом підлягають взяттю на облік військовозобов`язаних; зняті з військового обліку Збройних Сил України, Служби безпеки України, розвідувальних органів України відповідно за рішенням Міністерства оборони України, Служби безпеки України, розвідувальних органів України; які відповідно до статті 18 цього Закону звільнені від направлення для проходження базової військової служби; які досягли 25-річного віку під час перебування на військовому обліку призовників; які звільнені із служби у військовому резерві та не досягли граничного віку перебування в запасі; які старші 25 років і раніше не перебували на військовому обліку; які прибули після відбування покарання з установ виконання покарань; 3) на військовий облік резервістів: які зараховані до військового оперативного резерву; які уклали контракт про проходження служби у військовому резерві Збройних Сил України та інших військових формувань; резервісти, які прибули з інших місцевостей (адміністративно-територіальних одиниць) України на нове місце проживання. Згідно з ч. 3 ст. 37 Закону № 2232-ХІІ призовники, військовозобов`язані та резервісти після прибуття до нового місця проживання зобов`язані в семиденний строк стати на військовий облік. Відповідно до ч. 6 ст. 37 Закону № 2232-ХІІ, виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які: 1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими; 2) припинили громадянство України; 3) визнані непридатними до військової служби; 4) досягли граничного віку перебування в запасі. У громадянина, якого виключено з військового обліку відповідно до пунктів 3 та 4 цієї частини, військово-обліковий документ не вилучається. До військово-облікового документа громадянина вносяться дані про виключення із військового обліку". Також 18.05.2024 набрав чинності "Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період", який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №

560. Пунктом 4 розділу "Загальні питання" Порядку № 560 передбачено, що на військову службу під час мобілізації, на особливий період можуть бути призвані: особи, звільнені з військової служби у зв`язку із застосуванням заборони, передбаченої частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади". Такі особи, призвані на військову службу під час мобілізації, призначаються на військові посади, крім посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади; особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі, обмеження волі, арешту чи виправних робіт за вчинення кримінального проступку, нетяжкого злочину, у тому числі із звільненням від відбування покарання, тяжкого злочину, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України; особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України. Такі особи призиваються на військову службу під час мобілізації за рішенням Генерального штабу Збройних Сил, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ; засуджені особи, які звільнені від відбування покарання з випробуванням, крім тих, які засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України. Такі особи проходять військову службу виключно у відповідних спеціалізованих підрозділах військових частин. Колегією суддів встановлено, що за змістом військового квитка ОСОБА_1 був виключений з військового обліку у зв`язку із засудженням до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину. ОСОБА_1 09.12.2024 направив до ІНФОРМАЦІЯ_6 заяву про внесення відомостей щодо виключення його з військового обліку. У зв`язку з ненадходженням відповіді від ІНФОРМАЦІЯ_6 02.01.2025 року, адвокатом Дзюбою Інною Михайлівною подано до ІНФОРМАЦІЯ_6 адвокатський запит щодо розгляду заяви позивача від 09.12.2024 про внесення відомостей про мене в Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів. 08.01.2025 відповідач проінформував представника позивача, що внесення інформації до ЄДРВ «Оберіг», щодо виключення гр. ОСОБА_1 з військового обліку військовозобов`язаних є неможливим оскільки ч. 6 ст.37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» ( в редакції Закону №3633-ІХ від 11.04.2024) визначений перелік підстав, за наявності яких, громадяни України підлягають взяттю на військовий облік, зняттю та виключенню з нього. З урахуванням викладеного, оскільки станом на момент звернення ОСОБА_1 із заявою про внесення до системи Оберіг+ відомостей про виключення його з військового обліку (09.12.2024), редакція статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», не передбачала такої підстави для виключення з військового обліку як засудження до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, колегія суддів вважає, що відповідачем було правомірно відмовлено позивачу внесенні таких відомостей до реєстру. Що стосується тверджень представника позивача про те, що умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод, але тільки не передбачені зокрема статтею 58 цієї Конституції., слід зазначити наступне. У Рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа №1-7/99 про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України дійшов висновку про те, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Тобто, дія нормативно-правового акта в часі пов`язується із набранням чинності і з моментом втрати ним юридичної сили. За колом осіб дія нормативно-правового акта поділяється на такі види: загальні (розраховані на все населення), спеціальні (розраховані на певне коло осіб) та виняткові (роблять винятки із загальних і спеціальних). На порядок дії нормативно-правового акта за колом осіб поширюється загальне правило: нормативно-правовий акт діє стосовно всіх осіб, які перебувають на території його дії і є суб`єктами відносин, на яких він розрахований. Коло осіб, на яких поширює свою дію той чи інший нормативно-правовий акт, може визначатися також за ознакою статі, віком, професійної приналежності (наприклад, військовослужбовці), станом здоров`я. Внесення змін до законодавства, яке призводить до погіршення становища особи, може суперечити принципу незворотності дії закону в часі (ст. 58 Конституції України), якщо йдеться про ретроактивну дію закону. Разом з тим, законодавець має право змінювати критерії військового обліку, якщо це відповідає інтересам держави, і це не означає погіршення становища особи. У зв`язку із внесенням змін до Закону № 2232-XII звужено коло підстав для виключення осіб з військового обліку. Впроваджуючи такі зміни, законодавець мав на меті розширення мобілізаційного ресурсу задля забезпечення обороноздатності держави в умовах дії правового режиму воєнного стану внаслідок збройної агресії російської федерації, що обґрунтовано державним інтересом. Наведені законодавчі зміни не мають ретроактивного характеру, а є нормами прямої дії, що застосовуються до правовідносин, які виникають після набрання ними чинності. Їх метою не є погіршення становища конкретної особи, а забезпечення публічного інтересу - національної безпеки. З часу набрання чинності змін до Закону № 2232-XII, положення закону поширюються на всіх військовозобов`язаних осіб, які не досягли граничного віку перебування в запасі. Таким чином, у контексті спірних правовідносин колегія суддів дійшла висновку про необхідність керуватись приписами законодавства, чинними на момент виникнення спірних правовідносин, тобто під час звернення ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою від 09.12.2024 про виключення з військового обліку. Враховуючи вищевикладене, оскільки за чинними нормами статті 37 Закону № 2232-XII ОСОБА_1 не підпадає під категорію осіб, які можуть бути виключеними з військового обліку та є військовозобов`язаним, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про правомірність відмови ІНФОРМАЦІЯ_1 у внесенні до Єдиного електронного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів "Оберіг" відомостей про виключення з військового обліку з 02.03.2003 ОСОБА_1 та не вбачає підстав для її скасування. Ухвалюючи судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень. Як зазначено в п. 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття судового рішення. Згідно з частиною 1 статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги з вищезазначених підстав не спростовують висновків суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.05.2025 по справі № 520/2600/25 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Я.М. Макаренко Судді Т.С. Перцова С.П. Жигилій