Постанова Вінницький апеляційний суд № 127/25330/25

Справа № 127/25330/25 Провадження № 22-ц/801/198/2026 Категорія: 62 Головуючий у суді 1-ї інстанції Жмудь О. О. Доповідач:Панасюк О. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 лютого 2026 рокуСправа № 127/25330/25м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Панасюка О. С. (суддя доповідач), суддів Берегового О. Ю., Шемети Т. М., з участю секретаря судового засідання Куленко О. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про стягнення заборгованості за пенсійними виплатами в порядку спадкування за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на рішення Вінницького міського суду Вінницької області у складі судді Жмудя О. О. від 03 листопада 2025 року (дата складення повного тексту рішення відповідає даті його ухвалення), встановив: У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з цим позовом, за яким просила стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі ГУ ПФУ у Вінницькій області) на її користь недоотриману за життя померлої ОСОБА_2 суму заборгованості по пенсії у розмірі 306 525 грн 68 к., а також 3 063 грн 30 к. у відшкодування сплаченого судового збору за подання позову та 4 500 грн 00 к. у відшкодування витрат на правничу допомогу. На обґрунтування позовних вимог покликалася на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_2 28 травня 2025 року вона отримала свідоцтво про право на спадщину за законом. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 15 червня 2023 року у справі № 120/5884/23 ГУ ПФУ у Вінницькій області було зобов`язано здійснити перерахунок пенсії матері, починаючи з 01 квітня 2019 року, та виплатити різницю між перерахованим і фактично отриманим розміром пенсії. Крім того рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 22 січня 2024 року у справі № 120/15602/23 ГУ ПФУ у Вінницькій області зобов`язано поновити нарахування та виплату щомісячної доплати до пенсії в розмірі 2000 грн 00 к. Загальна сума недоотриманої пенсії становила 306 525 грн 68 к. Вказувала, що вона є єдиною спадкоємницею всього майна та грошових коштів після смерті матері. Однак ГУ ПФУ у Вінницькій області відмовило їй у виплаті зазначеної заборгованості, мотивуючи це тим, що суми пенсії, не одержані у зв`язку зі смертю пенсіонера з числа військовослужбовців, не включаються до складу спадщини. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 03 листопада 2025 року позов задоволено. Стягнуто з ГУ ПФУ у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 недоотриману за життя померлої ОСОБА_2 суму заборгованості по пенсії у розмірі 306 525 грн 68 к; 3 065 грн 30 к. у відшкодування сплаченого судового збору за подання позову та 4 500 грн 00 к. у відшкодування витрат на правничу допомогу. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що предметом позову є стягнення недоотриманої суми пенсії як спадщини, що є спором про цивільне право, а не публічно-правовим спором, тому справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Оскільки суми пенсії були нараховані на виконання рішень судів за життя спадкодавниці, але не отримані нею, вони входять до складу спадщини та мають бути виплачені спадкоємниці у повному обсязі відповідно до положень статті 1227 Цивільного кодексу (далі ЦК України). Суд першої інстанції визнав стягнення коштів найбільш ефективним способом захисту, оскільки невиконання судового рішення, що набрало законної сили, не може позбавляти спадкоємців права на належне їм майно. Крім того, враховуючи, що позовні вимоги було задоволено повністю, суд першої інстанції на підставі статей 137 та 141 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) поклав на відповідача обов`язок з відшкодування понесених позивачкою витрат зі сплати судового збору у розмірі 3 065 грн 30 к. та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 4 500 грн 00 к., розмір яких визнав обґрунтованим та пропорційним до предмета спору. В апеляційній скарзі ГУ ПФУ у Вінницькій області, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, просило рішення скасувати та постановити нове про відмову у позові. На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилалося на те, що ця справа повинна була розглядатись в порядку адміністративного судочинства окружним адміністративним судом. Вказувало, що кошти, які нараховані на виконання рішень Вінницького окружного адміністративного суду у справі № 120/5884/23 та у справі № 120/15602/23, включено до реєстру судових рішень, який ведеться органами Пенсійного фонду України. Вказана заборгованість буде виплачена після виділення коштів на фінансування з Державного бюджету України, оскільки нормами статті 8 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі Закон № 2262-ХІІ) встановлено, що виплата пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України. Власні кошти Пенсійного фонду України не включаються до складу Державного бюджету України, що передбачено статтею 72 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон № 1058-ІV). Спір у справі про стягнення заборгованості з виплати пенсії є тотожним спорам у справі № 120/5884/23 та у справі № 120/15602/23, які вже розглянуті Вінницьким окружним адміністративним судом, рішення набрали законної сили та перебувають на стадії виконання. Незгода позивачки з тим, як держава врегулювала ці правовідносини, не може слугувати переконливим аргументом щодо дій суб`єкта владних повноважень, як і не може бути підставою для того, щоб не виконувати, не дотримуватися приписів законодавства. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги апеляційний суд прийшов до висновку, що вона задоволенню не підлягає з огляду на таке. Частинами першою четвертою статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. За змістом статті 374 ЦПК України апеляційний суд залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України). Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд установив, що рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 15 червня 2023 року у справі № 120/5884/23 визнано протиправними дії ГУ ПФУ у Вінницький області щодо відмови здійснити ОСОБА_2 перерахунок та виплату пенсії з урахуванням оновленої довідки ІНФОРМАЦІЯ_2 про розмір грошового забезпечення ОСОБА_3 від 27 лютого 2023 року № ХЛ66245. Зобов`язано ГУ ПФУ у Вінницький області здійснити ОСОБА_2 перерахунок пенсії а також здійснити виплату перерахованої пенсії з урахуванням раніше виплачених сум. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 22 січня 2024 року у справі № 120/15602/23 визнано протиправними дії ГУ ПФУ у Вінницький області щодо припинення виплати ОСОБА_2 щомісячної доплати до пенсії у розмірі 2 000 грн 00 к. Зобов`язано ГУ ПФУ у Вінницький області з 01 серпня 2023 року поновити виплату ОСОБА_2 щомісячної доплати до пенсії у розмірі 2 000 грн 00 к. з урахуванням виплачених сум. Згідно з відомостями, сформованими 28 травня 2025 року, залишок невиплачених коштів відповідно до рішення суду у справі № 120/5884/23 становить 290 525 грн 68 к., залишок невиплачених коштів відповідно до рішення суду у справі № 120/15602/23 становить 16 000 грн 00 к. Відомостей про їх виплату матеріали справи не містять. ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серія НОМЕР_1 від 25 червня 2024 року. Після її смерті відкрилась спадщина на майно (спадкова справа № 169/224), яке прийняла ОСОБА_1 . Як видно з довідки ТОВ «ЖЕО» № М-Д-0002041 від 11 серпня 2025 року ОСОБА_1 постійно проживала разом з померлою ОСОБА_2 на день її смерті за адресою: АДРЕСА_1 . ГУ ПФУ у Вінницькій області, на заяву приватного нотаріуса Лукашенка В. Б. надана інформація, що за пенсійною справою ОСОБА_2 , яка отримувала пенсію у разі втрати годувальника згідно з Законом № 2262-ХІІ та померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , недоотримана пенсія відсутня. За виплатою недоотриманої пенсії члени сім`ї не звертались. Відповідно до статті 61 Закону № 2262-ХІІ суми пенсії, що підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом та членів їх сімей право залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, не включаються до складу спадщини і виплачуються тим членам його сім`ї, які належать до осіб, шо забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. Проте батьки і дружина (чоловік), а також члени сім`ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, мають право на одержання цих сум і в тому разі, якщо вони не належать до осіб, які забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. При зверненні кількох членів сім`ї належна їм сума пенсії ділиться між ними порівну. Зазначені суми виплачуються, якщо звернення за ними надійшло не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера. ГУ ПФУ у Вінницькій області, на заяву ОСОБА_1 надана інформація, що на запит приватного нотаріуса Лукашенка В. Б. надано детальне роз`яснення. У разі відсутності поданої заяви протягом 6 місяців після смерті пенсіонера, питання щодо виплати доплат нарахованих на виконання судових рішень вирішується в судовому порядку. Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Спеціальним законом, який визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які втратили годувальника, є Закон № 2262-ХІІ. Відповідно до частини першої статті 61 Закону № 2262-ХІІ, яка врегульовує питання виплати пенсії та допомоги в разі смерті пенсіонера, суми пенсії, що підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом та членів їх сімей і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, не включаються до складу спадщини і виплачуються тим членам його сім`ї, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. Проте батьки і дружина (чоловік), а також члени сім`ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті, мають право на одержання цих сум і в тому разі, якщо вони не належать до осіб, які забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. Частинами другою, третьою статті 61 Закону № 2262-ХІІ визначено, що при зверненні кількох членів сім`ї належна їм сума пенсії ділиться між ними порівну. Зазначені суми виплачуються, якщо звернення за ними надійшло не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера. Статтею 52 Закону № 1058-ІV установлено, що сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, виплачується по місяць смерті включно членам його сім`ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім`ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали. Члени сім`ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. У разі звернення кількох членів сім`ї, які мають право на отримання суми пенсії, зазначеної у частині першій цієї статті, належна їм відповідно до цієї статті сума пенсії ділиться між ними порівну. У разі відсутності членів сім`ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі не звернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, входить до складу спадщини. За змістом статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України). Статтею 1227 ЦК України передбачено, що суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності входять до складу спадщини. За приписами статей 1218, 1219, 1227 ЦК України спадщиною є сукупність прав та обов`язків, які в разі смерті фізичної особи (спадкодавця) переходять від нього до інших осіб (спадкоємців). Об`єктом спадкування можуть бути лише права та обов`язки, які належали спадкодавцеві на момент його смерті. Право на спадщину переходить лише до спадкоємців, які прийняли спадщину в установленому порядку. Положення частини третьої статті 52 Закону № 1058-ІV та статті 61 Закону № 2262-ХІІ також узгоджується зі змістом статті 1227 ЦК України, якою визначено, що суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності входять до складу спадщини. Крім того, зміст вказаних норм узгоджується із положеннями Закону України «Про пенсійне забезпечення», де в частині першій статті 91 вказано, що суми пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, передаються членам його сім`ї, а в разі їх відсутності входять до складу спадщини. Аналіз наведених норм матеріального права дає можливість дійти висновку про те, що суми пенсії, які перейшли у спадщину, передаються спадкоємцям у повному обсязі, без будь-яких часових обмежень. Норми частини першої статті 46 Закону № 1058-ІV, які регулюють виплату пенсіонеру певних сум пенсії не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії, не розповсюджуються на правовідносини з приводу отримання спадкоємцями померлого пенсіонера тих сум пенсії, які перейшли у спадщину. Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 23 вересня 2020 року у справі № 428/6685/19. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 14 лютого 2022 року у справі № 243/13575/19 виснував, що тлумачення статті 1227 ЦК України доводить, що: - цією правовою нормою встановлено сингулярне правонаступництво членів сім`ї спадкодавця на отримання належних йому та не отриманих ним за життя грошових сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат. Указані суми включаються до складу спадщини лише у разі відсутності у спадкодавця членів сім`ї чи їх відмови від права на отримання вказаних сум. Специфіка правонаступництва прав на отримання сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат обґрунтовується необхідністю: а) створення умов для охорони майнових інтересів членів сім`ї спадкодавця в разі, коли вони не є його спадкоємцями; б) забезпечення можливості реалізації права на одержання членами сім`ї спадкодавця належних йому грошових коштів без дотримання передбаченої ЦК України процедури оформлення спадщини; - право на одержання грошових сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат виникає у членів сім`ї спадкодавця внаслідок вказівки закону (стаття 1227 ЦК України) та додаткового юридичного факту смерті спадкодавця. Окрім цього, звичайно, необхідно, щоб спадкодавець не реалізував належне йому право на отримання певних сум. Причини, через які ці суми не були отримані, можуть бути різноманітними, але закон не надає їм юридичного значення. Моментом, з якого виникатимуть права на отримання виплат, буде момент смерті спадкодавця. Законодавець не вказує, що перехід права на отримання цих сум є спадкуванням, а члени сім`ї спадкоємцями. Це має важливе значення, оскільки дозволяє зробити висновок, що на набуття права на одержання грошових сум відповідно до статті 1227 ЦК України не поширюються норми про спадкування за заповітом або законом, зокрема, щодо усунення від спадкування (стаття 1224 ЦК України), прийняття, строків прийняття та оформлення спадщини, врахування цих сум при визначенні розміру обов`язкової частки (стаття 1241 ЦК України), задоволення вимог кредиторів (стаття 1281 ЦК України). Відповідно, при включенні зазначених прав до складу спадщини їх спадкування має відбуватися за правилами, встановленими для спадкування за заповітом або законом; - право на перерахунок певних виплат, яке мав винятково спадкодавець, що був їх одержувачем, оскільки така можливість пов`язана з його суб`єктивним правом (зокрема право на страхові виплати). Саме тому у членів сім`ї спадкодавця або ж у спадкоємців не виникає права вимагати перерахунку відповідних сум. Теж саме стосується і випадку вимагати призначення тієї чи іншої виплати. Тому потрібно відмежовувати ситуації при застосуванні положень статті 1217 ЦК України, за яких члени сім`ї чи спадкоємці вимагають перерахунку чи призначення певних виплат, та випадки, за яких спадкодавцю неправомірно припиняють ті чи інші виплати. Таким чином, суд першої інстанції, встановивши, що ОСОБА_1 має право на спадкове майно недоотриману спадкодавницею ОСОБА_2 за життя пенсію, прийшов до правильного висновку про задоволення позовних вимог відповідно до положень статті 1227 ЦК України, у зв`язку з незаконним перешкоджанням відповідачем реалізації її права, як спадкоємниці за законом, на отримання належного їй спадкового майна. При цьому, апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної ГУ ПФУ у Вінницькій області скарги про те, що виплата суми недоотриманої пенсії мала бути виконана в порядку черговості надходження коштів до фонду, тому що невиконання рішення суду, яке ухвалено за життя спадкодавця, про зобов`язання пенсійного фонду здійснити перерахунок та виплату спадкодавцю пенсії, не позбавляє можливості спадкувати право на отримання грошових сум пенсії. У розумінні положень статті 1227 ЦК України ці суми вважаються такими, що належали до виплати спадкодавцю. Щодо доводів апеляційної скарги про те, що ця справа повинна була розглядатись в порядку адміністративного судочинства, апеляційний суд вважає їх необґрунтованим, з огляду на наступне. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У пункті 7 частини першої статті 4 КАС України визначено, що суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження (пункт 1 частини першої статті 19 КАС України). Таким чином до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. У постанові від 31 березня 2021 року у справі № 826/2840/17 Верховний Суд виснував, що публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду. У свою чергу приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право майнового або особистого характеру на конкретний об`єкт цивільних правовідносин, яке має існувати на час звернення до суду, а, по-друге, суб`єктний склад такого спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже суду необхідно з`ясувати, зокрема характер спірних правовідносин, а також суть права та / або інтересу, за захистом якого звернулася особа. Так з матеріалів справи видно, що ОСОБА_1 звернулася до ГУ ПФУ у Вінницькій області як спадкоємниця, а не як член сім`ї померлої, а тому сума пенсії, що належала пенсіонерці ОСОБА_2 і залишилася недоотриманою, у зв`язку з її смертю, входить до складу спадщини. У цій справі предметом позову є майнова вимога позивачки стягнути з відповідача на її користь грошові кошти, а саме пенсійні виплати, які нараховані, але не виплачені спадкодавниці. Таким чином спір має приватноправовий характер і підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства. Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. За таких обставин апеляційний суд прийшов до висновку, що доводи апеляційної скарги не є істотними і не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які є підставою для скасування або зміни рішення суду першої інстанції. Щодо судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді першої інстанції, апеляційний суд зазначає, що апеляційна скарга не містить обґрунтувань щодо незаконності або необґрунтованості рішення в цій частині, а тому відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України процесуальні підстави для надання оцінки судовому рішенню в частині стягнення таких витрат відсутні. Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд апеляційної інстанції врахував положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», пункт 32). Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 384 ЦПК України апеляційний суд постановив: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 листопада 2025 року без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає. (Повний текст судового рішення виготовлено 03 лютого 2026 року). Головуючий О. С. Панасюк Судді: О. Ю. Береговий Т. М. Шемета