Постанова 4807 № 337/2640/25

Дата документу 04.02.2026 Справа № 337/2640/25 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №337/2640/25 Головуючий у 1-й інстанції: Котляр А. М. Провадження № 22-ц/807/509/26 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 лютого 2026 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого, судді-доповідача суддів: Подліянової Г.С., Кочеткової І.В., Кухаря С.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Алекскредит» на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 12 листопада 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Алекскредит» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - ВСТАНОВИВ: У червні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Алекскредит» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позовні вимоги мотивуючи свої вимоги тим, що 11.11.2020 між Товариство з обмеженою відповідальністю «Алекскредит» (далі по тексту - ТОВ «Алекскредит») та відповідачем у електронній формі було укладено кредитний договір N 4166579, згідно з умовами якого відповідачу на умовах строковості, зворотності та платності було надано фінансовий кредит у безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської картки у розмірі 3050,00 гривень. Строк кредитування 11.11.2020 по 30.05.2021. Процентна ставка за користування кредитними коштами складала 1,53 % на день у період з 11.11.2020 по 01.12.2020, 1,70% на день у період з 02.12.2020 по 30.05.2021 та 3 % на день у період з 02.12.2020 по 30.05.2021. Вказаний договір підписано електронним ідентифікатором відповідача. Станом на 30.04.2025 у відповідача утворилася заборгованість у розмірі 3050,00 грн по тілу кредиту, 17 507,00 грн заборгованість по процентам за користування кредитом, всього - 20 557,00 грн, яку позивач і просить стягнути з відповідача. Товариством на адресу ОСОБА_1 направлялося вимога про досудове врегулювання спору, в якій позивач вимагав відповідача погасити заборгованість за кредитом у зазначеному вище розмірі, яка залишилася без належного реагування, в зв`язку з чим новий кредитор звернувся до суду. На підставі вищевикладеного, ТОВ «Алекскредит» просить суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за договором про надання кредиту №4166579 від 11.11.2020 року у розмірі 20 557,00 гривень, а саме: 3050 грн - заборгованість по тілу кредиту, 17 507,00 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом, а також судові витрати у вигляді сплати судового збору у розмірі 2422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн. Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 12 листопада 2025 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Алекскредит» заборгованість за кредитним договором №4166579 від 11.11.2020 року у розмірі 6100,00 грн, судовий збір у розмірі 718,81 грн. Не погодившись з вказаним рішенням суду Товариство з обмеженою відповідальністю «Алекскредит» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 12 листопада 2025 року в частині відмови стягнення 17 507,00 грн заборгованості по процентам за користування кредитом та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Алекскредит» 17 507,00 грн - заборгованості по процентам за користування кредитом, та понесені судові витрати. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції допустив застосування двох нормативно-правових актів, які не мають законної сили станом на дату винесення оскаржуваного рішення. Вказує, що відсотки нараховані були саме в межах дії договору та узгоджені сторонами, а отже підлягають обов`язковому стягненню. Виходячи з мети законодавчого захисту прав споживача як більш вразливої та незахищеної сторони у договорі (в якому одна сторона є фахівець, а інша - ні), закон має на меті захистити право споживача бути обізнаним з умовами договору, що укладається, на зрозумілій для нього мові, коротко і прозоро, без прихованих невигідних для нього наслідків та умов, з метою уникнення ситуації, коли для належного розуміння договору та його умов споживач мав би детально аналізувати об`ємний матеріал, і з метою уникнення викривлення дійсного волевиявлення позичальника-споживача. Водночас, дані вимоги закону не мали на меті надати споживачу формальні підстави для подальшого невиконання умов договору або визнання укладеного договору недійсним. Споживач (позичальник) не звільнений від обов`язку бути добросовісним при укладенні договору, що означає повне з`ясування позичальником умов договору (тобто умов, на яких йому кредитор видасть кредитні кошти, і які наслідки він матиме для себе) до підписання договору і відповідно до отримання позичальником на підставі підписаного договору кредитних коштів, а не навпаки. Відзиву на апеляційну скаргу в порядку ст. 360 ЦПК України, до суду не надходило. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. При цьому, колегія суддів зауважує, що ухвалу про відкриття апеляційного провадження та апеляційну скаргу було направлено ОСОБА_1 на адресу місця реєстрації: АДРЕСА_1 - 13 січня 2026 року (а.с.143). Відповідно до пунктів 1, 2 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України). В силу вимог ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з 1 січня 2026 року це 99 840 грн (відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2026 рік» з 1 січня 2026 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 3 328, 00 грн (3 328, 00 грн Х 30 = 99 840 грн), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до п.п.1,2 ч. 1, ч.2 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи, зокрема: малозначні справи, що виникають з трудових відносин. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті. Відповідно п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя. Встановлено, що ціна позову в даній справі становить 20 557,00 грн, що не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Апеляційний суд урахував ціну та предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства та дійшов висновку, що дана справа є незначної складності, ціна позову якої не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, зазначена справа відповідно до п. п.1 , 2 ч. 1 ст. 274 ЦПК України може розглядатися в порядку спрощеного провадження, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України, не належить до виключень із цієї категорії відповідно до ч. 4 ст. 274 ЦПК України. Отже, зазначена справа є малозначною у силу вимог закону. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України. Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення зазначеним вимогам відповідає. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з доведеності та обгрунтованості позовних вимог, однак, враховуючи правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду, встановивши, що розмірі заявлених позивачем заборгованості за відсотками перевищує в 5 разів заборгованість за основною сумою кредиту, які передбачені в рамках строку договору, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, вирішив зменшити розмір відсотків з 17 507,00 грн до розміру заборгованості по кредиту в сумі 3000 грн. З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погоджується, оскільки вони не відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи. Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Судом встановлено, що копією свідоцтва про реєстрацію фінансової установи від 08.08.2017, копією витягу з Державного реєстру фінансових установ від 15.03.2024, копією розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг N 3549 від 17.08.2017, копією статуту позивача, копією виписки з ЄДР від 22.05.2017 підтверджується, що позивач є юридичною особою - фінансовою установою. 11.11.2020 між ТОВ "Алекскредит" і ОСОБА_1 укладено договір про надання кредиту N 4166579, за яким кредитор 11.11.2020 перерахував на картковий рахунок позичальника кредитні кошти в розмірі 3050,00 грн, а позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування ним до 30.05.2021 включно (а.с.39-40). Умовами договору сторони також передбачили наступне: процентна ставка за користування кредитними коштами складала 1,53 % на день у період з 11.11.2020 по 01.12.2020, 1,70% на день у період з 02.12.2020 по 30.05.2021 та 3 % на день у період з 02.12.2020 по 30.05.2021. Вказаний договір підписано електронним ідентифікатором відповідача PS4166579. Згідно детального (щоденного) розрахунку заборгованості за станом на 30.04.2025 товариством визначена заборгованість в розмірі 20 557,00 грн, з яких: сума кредиту 3050,00 грн; заборгованість із виплати процентів за користування кредитом 17 507,00 грн (а.с.14-18,32-35). Перерахування кредитних коштів в розмірі 3050,00 грн на рахунок відповідача, підтверджується довідкою ТОВ «Елаєнс» від 03.04.2025 року (а.с.36). Стороною відповідача не спростовано факту отримання відповідачем від позивача кредитних коштів у сумі 3050 грн. а також не спростовано (не надано свого розрахунку) заборгованості за кредитним договором. Позивачем на адресу ОСОБА_1 направлялася вимога про досудове врегулювання спору від 17.04.2025 за вих.№17/04-13 щодо сплати заборгованості за кредитним договором, яка залишилася без належного реагування боржника (а.с.25-26). Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Відповідно до частини 3 статті 509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Згідно з положеннями статті 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів. Нормою статті 639 ЦК України передбачено, що якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Відповідно до п. 6, п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір. За ч. 1, ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Частина 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України " Про електронні документи та електронний документообіг " та " Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України "Про споживче кредитування" (в редакції чинній на дату укладення кредитного договору) до укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту. Інформація, що надається кредитодавцем споживачу, зазначена у частині другій цієї статті, має містити відомості про: 6) орієнтовну реальну річну процентну ставку та орієнтовну загальну вартість кредиту для споживача на дату надання інформації виходячи з обраних споживачем умов кредитування (ч. 3ст. 9 ЗУ "Про споживче кредитування"). Аналогічні за змістом норми містяться і в чинній редакції Закону України "Про споживче кредитування". За змістом положень статей 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів" (далі-Закон) цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України "Про споживче кредитування". Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором. При цьому, частина 4 статті 18 Закону не містить застереження щодо незастосування зазначених положень пункту 5 частини 3 цієї статті до умови договорів про надання споживчого кредиту. Частинами 5 та 7 статті 18 Закону передбачено, що якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Як зауважував Конституційний Суд України, межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абзац третій підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 10.11.2011 N 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг). У випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п. 6 ст. 3, ч. 3 ст. 509 та ч. 1-2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшити. Застосовуючи дану норму, суд зобов`язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення (Рішення Конституційного суду України від 11.07.2013 N 7-рп/2013). У цьому рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками фізичними особами. При цьому, суд вважає релевантним посилання на вказане рішення Конституційного суду при вирішенні питання про розмір відсотків за порушення відповідачем грошового зобов`язання. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі N 902/417/18 (провадження N 12-79гс19) вказано: "Суди попередніх інстанцій встановили, що умовами договору сторони передбачили відповідальність за прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання у вигляді пені та штрафу, збільшили позовну давність за відповідними вимогами, а також пунктом 5.5 договору змінили розмір процентної ставки, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України, і встановили її в розмірі сорока відсотків річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем та дев`яносто шести відсотків річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев`яноста календарних днів. Право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві. Вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру процентів річних, що підлягають стягненню з боржника за прострочення грошового зобов`язання, Велика Палата Верховного Суду бере до уваги таке. "Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання". В кредитному договорі (п.1.7.3) було визначено, що при виконанні позичальником загальних умов кредитування процентні ставки складають: - Базовий період з 11.11.2020 до 01.12.2020 (включно) - 1,70% за один день користування кредитом (базова процентна ставка - п.2.3 Правил); - Спеціальний період (п.2.40 Правил) з 02.12.2020 до 30.05.2021 (включно) - 3% за один день користування кредитом (спеціальна процентна ставка - п.2.34 Правил). Сума заборгованості за Кредитним договором станом на 30.04.2025 становить 20 557,00 грн., яка складається з: 3050,00 грн. - заборгованість за кредитом; 17 507,00 грн. - заборгованість за нарахованими процентами. Нараховані та пред`явлені до стягнення відсотки 17 507,00 грн, що майже в п`ять разів перевищує розмір заборгованості за основною сумою кредиту. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що дана умова договору є непропорційно високою, що призводить до дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальнику, суперечить нормам Закону України «Про захист прав споживачів», що підтверджується правовими висновками Верховного Суду, які викладені в постановах №132/1006/19 від 07.10.2020, 910/719/19 від 19.05.2020 та №363/1834/17 від 13.07.2022 та №910/12876/19 від 01.06.2021. Таким чином апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості за нарахованими процентами з огляду на те, що, укладаючи кредитний договір, кредитодавець погодив із споживачем, що загальна вартість кредиту з урахуванням сплати процентів за користування кредитними коштами складає 4092,40 грн тобто подорожчання кредиту становить 1042,40 грн, що підтверджується додатком N 1 до кредитного договору, який є його невід`ємною частиною (а.с.40). Отже, споживач як слабка сторона цієї угоди розраховувала саме на такі умови повернення коштів, розраховуючи на добросовісність кредитодавця. Ні у позові, ні в апеляційній скарзі не наведено обгрунтованих доводів про те, чому, пропонуючи споживачу у доступній формі (додаток N 1 до договору) певні умови кредитування, позивач обрахував заборгованість зі сплати процентів, яка майже у шість разів перевищує розмір заборгованості за кредитом (тілом кредиту). Тобто є підстави для висновку про те, що нарахована позивачем заборгованість за процентами є санкцією за прострочення виконання зобов`язання. З огляду на вказане, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вимоги ТОВ «Алекскредит» про стягнення з відповідача відсотків у відповідності до умов Договору про надання кредиту № 4166579 від 11.11.2020 року підлягають частковому задоволенню, а саме в сумі 3000,00 грн. Вказана сума буде справедливою та співмірною з огляду на суму основного боргу. Суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції з врахуванням наведеного вище прийшов до правильного висновку що вимога позивача про стягнення процентів за період з 11.11.2020 по 01.12.2020 є правомірною в частині суми 3000 грн. При цьому, матеріали справи не містять доказів щодо узгоджених між сторонами умов, графіку платежів які-б містили необхідність сплати відсотків в розмірі 17 507,00 грн за весь період кредитування. На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції. Рішення судом першої інстанції постановлено з додержанням норм матеріального і процесуального права і підстав для його скасування в оскаржуваній частині немає. Проаналізувавши питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, наведені апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції. Доводи апеляційної скарги про свободу договору та рівність учасників спростовується тим, що позивач, який є професійним учасником ринку фінансових послуг, допустив зазначення у кредитному договорі, додатку до нього та паспорті споживчого кредитування умов, які суперечать одні одним в частині визначення розміру процентної ставки, споживач банківських послуг за вказаних розбіжностей міг не усвідомлювати розмір процентів, які йому будуть нараховувати і така поведінка кредитора не може розглядатись як добросовісна, а її негативні наслідки не можуть покладатися на позичальника, який є слабшою стороною у цих правовідносинах. З огляду на зазначене, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів та незгоди з оцінкою доказів, наданою судом. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа "Гірвісаарі проти Фінляндії", п. 32). Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції N 2) [ВП], § 41). Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Щодо судових витрат. Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України,

УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Алекскредит»- залишити без задоволення. Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 12 листопада 2025 року, залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови,лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Повна постанова складена 04 лютого 2026 року. Головуючий, суддя Суддя Суддя Подліянова Г.С. Кочеткова І.В. Кухар С.В.