Ухвала КАС ВС № 640/2023/20

УХВАЛА 03 лютого 2026 року м. Київ справа № 640/2023/20 адміністративне провадження № К/990/2603/26 Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Кашпур О.В., перевірив касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 17 червня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2025 року у справі №640/2023/20 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Другої кадрової комісії про визнання протиправними та скасування рішень, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора, Другої кадрової комісії, в якому просив: - визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора від 21 грудня 2019 року №2045ц, згідно якого ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державногобюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі (з місцем постійної дислокації у місті Мелітополі) управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України з 24 грудня 2019 року; - поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі (з місцем постійної дислокації у місті Мелітополі) управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України або рівнозначній посаді в органах прокуратури України; - стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 24 грудня 2019 року до моменту фактичного поновлення на посаді із розрахунку середньоденної заробітної плати у розмірі 1776,62 грн. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 17 червня 2025 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2025 року позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано рішення Кадрової комісії №2 від 19 грудня 2019 року №35 про неуспішне проходження атестації ОСОБА_1 . Визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора від 21 грудня 2019 року №2145ц про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України. Поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України з 25 грудня 2019 року. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 2 085 105,75 грн (два мільйони вісімдесят п`ять тисяч сто п`ять гривень 75 копійок) без урахування податків та зборів. Ухвалою Верховного Суду від 05 січня 2026 року касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 17 червня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2025 року у справі №640/2023/20 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Другої кадрової комісії про визнання протиправними та скасування рішень - повернуто скаржнику. 16 січня 2026 року Офіс Генерального прокурора через підсистему «Електронний суд» повторно звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 17 червня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2025 року. Скаржник просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним. Тому касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами, які необхідно вказати у формі, визначеній пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України. Перевіряючи повторно подану касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора, Суд виходить з того, що ухвалою Верховного Суду від 05 січня 2026 року касаційну скаргу цього ж скаржника у цій самій справі було повернуто з огляду на відсутність у ній передбачених Кодексом підстав касаційного оскарження, а також з наданням скаржнику роз`яснень щодо характеру та змісту недоліків, які унеможливлюють відкриття касаційного провадження. Подання повторної касаційної скарги саме по собі не свідчить про усунення таких недоліків і підлягає перевірці з точки зору того, чи навів скаржник нові, належним чином сформульовані та обґрунтовані підстави касаційного оскарження, або ж фактично відтворив доводи попередньої касаційної скарги. Із змісту повторно поданої касаційної скарги вбачається, що як підстави касаційного оскарження скаржник зазначає пункти 1 та 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Посилаючись повторно на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору неправильно застосовано положення статей 122 та 123 КАС України без урахування правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 19 березня 2025 року у справі №640/21123/22, та обґрунтовує такі доводи твердженнями про подібність правовідносин у зазначених справах. Водночас наведене обґрунтування не відповідає вимогам пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки скаржник не визначив, який саме висновок Верховного Суду щодо застосування відповідної норми права мав бути врахований судами у цій справі, не навів правового висновку судів першої та апеляційної інстанцій, який би суперечив такій позиції Верховного Суду, та не здійснив належного зіставлення правовідносин у справі №640/21123/22 і у справі №640/2023/20 з урахуванням предмета спору, встановлених судами фактичних обставин і умов застосування відповідних норм права. За таких обставин доводи касаційної скарги фактично зводяться до власного тлумачення скаржником критеріїв подібності правовідносин та незгоди з правовою оцінкою судів у конкретній справі, що не свідчить про застосування судами норм права без урахування правового висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах. Фактично доводи скаржника у цій частині зводяться до загального посилання на судову практику та незгоди з оцінкою судами попередніх інстанцій процесуальних аспектів розгляду справи, що не відповідає вимогам пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України і вже було предметом оцінки суду касаційної інстанції при поверненні попередньої касаційної скарги. Аналогічний характер мають і доводи повторної касаційної скарги, наведені на обґрунтування пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Заявляючи про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування окремих норм матеріального права, скаржник обмежується наведенням значного переліку норм різних нормативно-правових актів та твердженнями про їх неправильне застосування судами у цій справі. Зокрема, скаржник вказує, що судами попередніх інстанцій при прийнятті рішення про визнання протиправним та скасування рішення Другої кадрової комісії від 19 грудня 2019 року №35 про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації неправильно застосовано норми матеріального права, а саме: допущено неправильне тлумачення абзацу 3 пункту 12 Порядку №233, внаслідок незастосування до спірних правовідносин положень статей 3, 19 Закону України «Про прокуратуру», статей 3, 7, 11, 15, 16, 18, 19, 21 Кодексу у комплексі з пункту 17 розділу ІІ Закону №113-ІХ, абзацу 1 пункту 12 Порядку №233, пунктів 2, 12, 13, 14, 15 розділу IV Порядку №221, які підлягали застосуванню, і тому наразі відсутні висновки Верховного Суду щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах. Водночас зазначені норми за своїм змістом є загальними та процедурними, встановлюють засади діяльності прокуратури, загальні права й обов`язки прокурора, порядок проведення співбесіди та ухвалення рішень кадровими комісіями, а також вимогу щодо мотивованості рішення про неуспішне проходження атестації, і не містять правової невизначеності, колізії чи альтернативних підходів до застосування, усунення яких потребувало б формування окремого правового висновку Верховного Суду. Крім того, зі змісту касаційної скарги не вбачається обґрунтування підстав необхідності формування такого висновку у подібних правовідносинах, зокрема у зв`язку з наявністю колізії норм права, потребою визначення пріоритету однієї норми над іншою або необхідністю їх тлумачення. Скаржник також не зазначив, у чому саме, на його думку, полягає неправильне застосування кожної з наведених норм судами першої та апеляційної інстанцій та який вплив матиме для формування відповідного правового висновку Верховного Суду. Фактично доводи касаційної скарги у цій частині зводяться до незгоди скаржника з оцінкою судами попередніх інстанцій конкретних обставин справи, зокрема щодо достатності мотивування рішення кадрової комісії, змісту протоколу засідання, результатів співбесіди та виконаного практичного завдання, що не утворює правового питання у розумінні пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України та свідчить про спробу підміни касаційного перегляду повторною оцінкою встановлених судами фактичних обставин. За таких обставин посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України не може бути визнано обґрунтованим, оскільки, незважаючи на формальне зазначення норм права, касаційна скарга не містить належного обґрунтування необхідності формування висновку Верховного Суду щодо їх застосування та значення такого висновку для вирішення спору по суті. Крім того, у повторно поданій касаційній скарзі скаржник знову наголошує на індивідуальному характері співбесіди та оцінки професійної компетентності прокурора, що фактично заперечує наявність подібних правовідносин та суперечить самій логіці застосування пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки формування правового висновку Верховного Суду можливе виключно щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а не з огляду на унікальні обставини конкретної справи. Отже, Суд констатує, що повторно подана касаційна скарга не містить належного обґрунтування жодної з передбачених Кодексом підстав касаційного оскарження, а недоліки, на які було прямо вказано в ухвалі Верховного Суду від 05 січня 2026 року, скаржником враховані не були. Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України). Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України. За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню, як така, що не містить підстав касаційного оскарження з обґрунтуванням того, в чому саме полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення (рішень). На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332 КАС України, У Х В А Л И В : Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 17 червня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2025 року у справі №640/2023/20 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Другої кадрової комісії про визнання протиправними та скасування рішень - повернути особі, яка її подала. Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом. Копію ухвали направити скаржнику та іншим учасникам справи за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний кабінет» (у разі його відсутності - на офіційну електронну адресу або засобами поштового зв`язку), а касаційну скаргу та додані до неї матеріали - у спосіб їхнього надсилання до суду адресатом. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Суддя О.В. Кашпур