Постанова 4851 № 545/1705/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 лютого 2026 р. Справа № 545/1705/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Катунова В.В. суддів: Ральченка І.М. , Подобайло З.Г. за участю секретаря судового засідання Колодкіної Н.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Департаменту патрульної поліції на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 18.12.2025 (суддя Путря О.Г., вул.Європейська, 154-а, м.Полтава, 36008) по справі № 545/1705/25 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Департаменту патрульної поліції, якому просив скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення серії ЕНА №4486749 від 12 квітня 2025 року та закрити провадження в справі про адміністративне правопорушення. Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 18.12.2025 позов задоволено. Скасовано постанову від 12.04.2025 серії ЕНА №4486749 про накладення адміністративного стягнення, винесену Інспектором взводу №2 роти №3 батальйону №1 Управління патрульної поліції у Полтавській області Департаменту патрульної поліції Бондаренком Валерієм Олександровичем, відносно ОСОБА_1 за ч.2 ст.122 КУпАП і закрито справу про адміністративне правопорушення. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції (код за ЄДРПОУ 40108646, Адреса: 03048, м.Київ, вул. Федора Ернста, буд. 3) сплачений судовий збір в розмірі 605 (шістсот п`ять) гривень 60 коп. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржене судове рішення та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що порушення позивачем правил дорожнього руху підтверджено належними та допустимими доказами. Відзив на апеляційну скаргу від позивача не надходив. Відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до ч. 4 ст. 229, ч. 1 ст. 308 КАС України справа розглядається в межах доводів та вимог апеляційної скарги, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Судами першої встановлено, що що інспектором взводу №2 роти №3 батальйону №1 Управління патрульної поліції у Полтавській області Департаменту патрульної поліції Бондаренком В.О. винесено постанову про адміністративне правопорушення від 12.04.2025 серії ЕНА №4486749, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.122 КУПАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в сумі 510 грн. Відповідно до вказаної постанови ОСОБА_1 12.04.2025 року о 18 год 11 хв в м.Полтава по вул. Великотирнівській, 7, керуючи транспортним засобом VolkswagenTransporter, н.з. НОМЕР_1 здійснив проїзд регульованого пішохідного переходу на заборонений червоний сигнал світлофора, чим порушив п.п.8.7.3.(е) ПДР Українита вчинив правопорушення, передбачене ч.2 ст. 122 КУпАП. Не погоджуючись з даною постановою, позивач звернувся до суду з цим позовом. Суд першої інстанції задовольняючи позов дійшов висновку про недоведеність відповідачем наявності в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.122 КУпАП. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Згідно п.5 ч.1 ст.213 КУпАП, справи про адміністративні правопорушення розглядаються органами Національної поліції, органами державних інспекцій та іншими органами (посадовими особами), уповноваженими на те цим Кодексом. У відповідності до ст.222 КУПАП до компетенції органів Національної поліції віднесено розгляд справ про адміністративні правопорушення, щодо порушень правил дорожнього руху. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень. У випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу. Згідно з ст.6 3акону України «Про Національну поліцію» поліція у своїй діяльності керується принципом верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України «Про Національну поліцію» під час виконання своїх завдань поліція забезпечує дотримання прав і свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і сприяє їх реалізації. Згідно з п. 8 ч.1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань: у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання. Пунктом 11 ч. 1ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі. У відповідності до статті 32 Закону України «Про Національну поліцію» вказано, що поліцейський має право вимагати в особи пред`явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, у таких випадках: 1) якщо особа володіє зовнішніми ознаками, схожими на зовнішні ознаки особи, яка перебуває в розшуку, або безвісно зниклої особи; 2) якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення; 3) якщо особа перебуває на території чи об`єкті із спеціальним режимом або в місці здійснення спеціального поліцейського контролю; 4) якщо в особи є зброя, боєприпаси, наркотичні засоби та інші речі, обіг яких обмежений або заборонений, або для зберігання, використання чи перевезення яких потрібен дозвіл, якщо встановити такі права іншим чином неможливо; 5) якщо особа перебуває в місці вчинення правопорушення або дорожньо-транспортної пригоди, іншої надзвичайної події; 6) якщо зовнішні ознаки особи чи транспортного засобу або дії особи дають достатні підстави вважати, що особа причетна до вчинення правопорушення, транспортний засіб може бути знаряддям чи об`єктом вчинення правопорушення. Відповідно до положень ст.280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Статтею 283 КУпАП визначено, що розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення. Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу. Згідно зіст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами,показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Частиною 2 ст. 122 КУПАП, встановлена відповідальність за порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз`їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв`язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди. Відповідно до п.п.8.7.3. ПДР України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306, сигнали світлофора мають такі значення: а) зелений дозволяє рух; б)зелений у вигляді стрілки (стрілок) на чорному фоні дозволяє рух у зазначеному напрямку (напрямках); таке саме значення має сигнал у вигляді зеленої стрілки (стрілок) у додатковій секції світлофора;в)зелений миготливий дозволяє рух, але інформує про те, що незабаром буде увімкнено сигнал, який забороняє рух;г)жовтий забороняє рух і попереджає про наступну зміну сигналів;д)жовтий миготливий сигнал або два жовтих миготливих сигнали дозволяють рух і інформують про наявність небезпечного нерегульованого перехрестя або пішохідного переходу;е) червоний сигнал, у тому числі миготливий, або два червоні миготливі сигнали забороняють рух; є)поєднання червоного і жовтого сигналів забороняє рух і інформує про наступне вмикання зеленого сигналу. Згідно п.8.10. ПДР України у разі подання світлофором (крім реверсивного) або регулювальником сигналу, що забороняє рух, водії повинні зупинитися перед дорожньою розміткою 1.12 (стоп-лінія), дорожнім знаком 5.69 (місце зупинки транспортних засобів під час дії заборонного сигналу світлофора (регулювальника) чи перед залізничними переїздами, рух через які регулюється світлофорами), якщо їх немає не ближче 10 м до найближчої рейки перед залізничним переїздом, перед світлофором, пішохідним переходом, а якщо і вони відсутні та в усіх інших випадках перед перехрещуваною проїзною частиною, не створюючи перешкод для руху пішоходів. Пунктом 8.11. ПДР України передбачено, що водіям, які в разі ввімкнення жовтого сигналу або підняття регулювальником руки вгору не можуть зупинити транспортний засіб у місці, передбаченому пунктом 8.10. Цих правил, не вдаючись до екстреного гальмування, дозволяється рухатися далі за умови забезпечення безпеки дорожнього руху. Згідно пункту 16.8 розділу 16 ПДР України водій, який виїхав на перехрещення проїзних частин згідно із сигналом світлофора, що дозволяє рух, повинен виїхати у наміченому напрямку незалежно від сигналів світлофора на виїзді. Проте, якщо на перехрестях перед світлофорами на шляху руху водія с дорожня розмітка 1.12 (стоп-лінія) або дорожній знак 5.62, він повинен керуватися сигналами кожного світлофора. Відповідно до зазначених вище норм, за основу вважається момент (факт) проїзду автомобілем дорожньої розмітки 1.12 (стоп-лінії), а не проїзду всього перехрести від початку до кінця. Із змісту відеозапису дослідженого в судовому засіданні, видно, що патрульний автомобіль рухався в іншому напрямку, а саме по вул. Івана Мазепи у місті Полтава та перебував на відстані від світлофора знаходячись перпендикулярно до вулиці Великотирнівська,

7. Однак, з місця з якого здійснювався відеозапис неможливо візуально встановити, чи проїхав позивач стоп - лінію на заборонений сигнал світлофора, а тому екіпаж поліцейських перебуваючи на значній відстані від позивача в момент виїзду на перехрестя, не бачив сигнал світлофора взагалі, що не спростував апелянт. Крім того, при дослідженні вказаних відео судом встановлено, що на такому видно, як транспортні засоби проїжджають регульований пішохідний перехід, однак встановити, що це саме автомобіль позивача неможливо, оскільки ні марки, ні державного номерного знаку автомобіля на відео не зафіксовано. Враховуючи вищевикладене, на дослідженому судом відеозаписі подій, наданому відповідачем, факт порушення позивачем п.п.8.7.3.(е) ПДР України та скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.122 КУпАП не зафіксований. Будь-яких інших доказів в підтвердження факту скоєння позивачем адміністративного правопорушення за ч.2 ст. 122 КУПАП матеріали справи не містять та відповідачем під час розгляду справи не надані. Верховний Суд у постанові від 26.04.2018 по справі №338/1/17 висловив позицію про вірність висновків суду першої інстанції, що візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку. Для підтвердження порушення позивачем ПДР відповідач, відповідно до ст.251 КУпАП мав би надати, зокрема відеозапис події, фотокартки. Саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого правопорушення. Статтею 62 Конституції України гарантовано, що всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Відповідно до ч.1 ст.72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Згідно ч.1 ст.76 КАС України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Відповідно до ч.1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Оцінка доказів здійснюється судом за правилами статті 90 КАС України, відповідно до якої суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Верховний Суд у постанові від 26.04.2018 по справі №338/1/17 дійшов висновку, що постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності не може бути беззаперечним доказом вчинення цією особою адміністративного проступку, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення. Всупереч вищевказаним вимогам, будь-які докази, які б підтверджували правомірність винесення оспорюваної постанови в матеріалах справи відсутні. Отже, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність оспорюваної постанови та наявності підстав для її скасування. Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини, суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерела права. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі Проніна проти України (рішення від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника. Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001). Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв`язку з чим відсутні підстави для її задоволення. Керуючись ст. ст. 245, 246, 250, 315, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції - залишити без задоволення. Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 18.12.2025 по справі № 545/1705/25 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя В.В. Катунов Судді І.М. Ральченко З.Г. Подобайло