Постанова 4851 № 527/359/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 липня 2025 р.Справа № 527/359/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: П`янової Я.В., Суддів: Жигилія С.П. , Присяжнюк О.В. , за участю секретаря судового засідання Реброва А.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Департаменту патрульної поліції на рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 15.05.2025, головуючий суддя І інстанції: Павлійчук А.В., м. Глобино, повний текст складено 21.05.25 у справі № 527/359/25 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції , Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції третя особа: Інспектор 1 взводу 1 роти УПП БПП в місті Кременчук УПП в Полтавській області старший лейтенант поліції Семесько Дмитро Володимирович про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (надалі також позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Департаменту патрульної поліції, Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції (далі також відповідачі), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Інспектор 1 взводу 1 роти УПП БПП в місті Кременчук УПП в Полтавській області старший лейтенант поліції Семесько Дмитро Володимирович, в якому просив скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №03801637 від 06.01.2025. Рішенням Глобинського районного суду Полтавської області від 15 травня 2025 року позовну заяву задоволено. Постанову серії ЕНА №3801637 від 06 січня 2025 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, скасовано. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції Національної поліції України судовий збір в сумі 605,60 грн. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції Національної поліції України витрати на оплату правничої допомоги в сумі 2800,00 грн. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповно з`ясовані обставини справи, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач наводить обставини справи, наголошує на правомірності винесення оскаржуваної постанови та дотриманні процедури притягнення позивача до адміністративної відповідальності. Просить урахувати, що на підтвердження факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення та правомірності дій працівників поліції відповідачем до відзиву додано dvd-диск з фото та відеозаписом з приладу TRUCAM ТС 008455, відеозаписом з портативного нагрудного відеореєстратора поліцейського (бодікамери) 470085, фото дорожніх знаків в обох напрямках. Всі фото/відеофайли, в порядку ч. 2 ст. 99 КАС України, засвідчені електронним підписом представника відповідача. Звертає увагу на безпідставності висновків суду першої інстанції щодо невнесення інспектором до оскаржуваної постанови відомостей про технічний засіб, яким здійснено відеозапис. Також просить урахувати, що позивач під час розгляду справи в усних поясненнях факту перевищення швидкості не заперечував, будь-яких доказів на підтвердження дотримання Правил дорожнього руху не надав. Уважає, що сума витрат на оплату правничої допомоги 2800,00 грн, стягнута судом першої інстанції на користь позивача, є необґрунтованою та завищеною. У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, оскільки вважає доводи відповідача безпідставними, а оскаржуване рішення ухваленим із дотриманням норм матеріального та процесуального права. Розгляд справи провести за відсутності позивача та його представника. Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні відповідно до приписів статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України). Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що згідно з постановою серії ЕНА № 03801637 від 06.01.2025 позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП у вигляді штрафу в сумі 340 грн, оскільки 06.01.2025 о 13 год. 25 хв. у с. Підгорівка, траса М-22, 73 км, ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом VOLKSWAGEN GOLF д.н. НОМЕР_1 , перевищив встановлені обмеження швидкості руху більш як на 20 км/год, рухався зі швидкістю 94 км/год, швидкість вимірювалася приладом «TRUCAM» ТС008455, Б/к 470085, чим порушив вимоги пункту 12.4 ПДР. Скориставшись правом на оскарження постанови серії ЕНА № 03801637 у судовому порядку, позивач звернувся до суду з позовом про її скасування. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що дії відповідача щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності є неправомірними, а вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 КУпАП, не доведена та не підтверджується належними і допустимими доказами. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи таке. За частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правові та соціальні основи дорожнього руху з метою захисту життя та здоров`я громадян, створення безпечних і комфортних умов для учасників руху та охорони навколишнього природного середовища визначає Закон України "Про дорожній рух". Статтею 1 Закону України "Про дорожній рух" визначено, що цей закон регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов`язки і відповідальність суб`єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об`єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання. Згідно зі ст. 14 Закону України "Про дорожній рух" учасники дорожнього руху зобов`язані: знати і неухильно дотримуватись вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам; виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух; не створювати перешкод для проїзду спеціалізованого санітарного транспорту бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги, який рухається з включеними проблисковим маячком та спеціальним звуковим сигналом; у випадках, визначених Законом України "Про екстрену медичну допомогу", надавати необхідну домедичну допомогу та вживати всіх можливих заходів для забезпечення надання екстреної медичної допомоги, у тому числі потерпілим внаслідок дорожньо-транспортних пригод. Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух" від 30 червня 1993 року за № 3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (із змінами та доповненнями, далі - ПДР). Положеннями пунктів 1.3 та 1.9. ПДР України встановлено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Пункт 1.10 ПДР України визначає значення термінів, зокрема: населений пункт забудована територія, в`їзди на яку і виїзди з якої позначаються дорожніми знаками 5.45 "Населений пункт", 5.46 "Кінець населеного пункта", 5.47 "Населений пункт", 5.48 "Кінець населеного пункта". Як встановлено пунктом 12.4 ПДР України, у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год. Частиною 1 ст. 122 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність, зокрема, за Перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину. Провадження в справах про адміністративні правопорушення врегульовано розділом IV КУпАП. Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до ст. 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення які стосуються правил дорожнього руху, зокрема ч. 1, 2, третя і 5 статті

122. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень. Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України від 02 липня 2015 року № 580-VIII "Про Національну поліцію" (далі - Закон № 580-VIII) передбачено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів. Згідно зі статтею 31 Закону № 580-VIII поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису. Статтею 40 Закону № 580-VIII встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: 1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху. Так, положення зазначеного Закону надають право поліції використовувати інформацію відеозапису та фотокартки в якості речових доказів наявності або відсутності факту правопорушення. Згідно зі статтею 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами. Відповідно до статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Згідно з частинами 2 та 3 статті 283 КУпАП постанова по справі про адміністративне правопорушення повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення. Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу. Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Стаття 280 КУпАП закріплює обов`язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні. Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами. У розумінні статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Відповідно до статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Крім того, згідно з частиною другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача. З наведеної норми слідує, що при прийнятті суб`єктом владних повноважень відповідного рішення таке рішення повинно містити інформацію про докази, які підтверджують викладені в ньому факти. У випадку ж відсутності посилань на певні докази, що підтверджують факт викладеного порушення, суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення. Відповідно до п. 4 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України 07 листопада 2015 року за № 1395 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 10 листопада 2015 року за № 1408/27853, у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу. Колегія суддів зазначає, що за правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 14.02.2018 у справі 536/583/17, у визначених законодавством випадках допускається скорочене провадження у справах про адміністративні правопорушення, яке передбачає, зокрема, фіксацію адміністративного правопорушення і накладення адміністративного стягнення на правопорушника безпосередньо місці його вчинення. Застосування процедури скороченого провадження у випадках, визначених законом, не призводить до порушення процесуальних прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, закріплених в КУпАП. Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що позивач порушив швидкісний режим, визначений п. 12.4 ПДР України, більш як на 20 км/год. В п. 5 оскаржуваної постанови відображено відомості про автомобіль VOLKSWAGEN GOLF д.н. НОМЕР_1 . Проте позивач не керував 06.01.2025 року автомобілем VOLKSWAGEN GOLF. Натомість у користуванні позивача є автомобіль VOLVO V50 (копія свідоцтва про реєстрацію ТЗ додана до матеріалів справи). Разом з цим відповідач у відзиві посилається на збій технічного пристрою, за допомогою якого було роздруковано постанову. Разом з цим відомості про технічний засіб, яким здійснено відеозапис, не внесено до оскаржуваної постанови, а саме пункт 7 оспорюваної постанови «до постанови додаються» не містить жодних позначень, які б вказували, що правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП, вчинене саме позивачем та було зафіксовано в будь-який спосіб, окрім зазначення в самій постанові (а.с. 34). Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відомості про технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис, підлягають зазначенню у постанові про адміністративне правопорушення із зазначенням його назви та серійного номеру. У постанові від 13.02.2020 у справі № 524/9716/16-а Верховний Суд зазначив, що у разі відсутності в оскаржуваній постанові по справі про адміністративне правопорушення посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено відеозапис, такий відеозапис, згідно з вимогами ст. 70 КАСУ (у редакції, чинній на час ухвалення судами попередніх інстанцій рішень у цій справі), не може вважатися належним та допустимим доказом вчинення адміністративного правопорушення. Аналогічна правова позиція в сформована ВСУ у постанові від 15 листопада 2018 року у справі № 524/5536/17. Наданий до суду інший відеофайл (відеозапис з нагрудної камери поліцейського) починається з моменту зупинення автомобілю позивача та фіксує розгляд справи інспектором поліції. У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, яка притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи. Така правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 8 липня 2020 року у справі № 463/1352/16-а. Колегія суддів відхиляє доводи відповідача про правомірність оскаржуваної постанови, у зв`язку з тим, що вчинення адміністративного правопорушення позивачем не заперечується, будь-яких доказів на підтвердження дотримання Правил дорожнього руху позивач не надав, оскільки сам факт визнання особою вини у порушенні ПДР не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб`єкта владних повноважень за відсутності інших належних доказів і не звільняє відповідача від доведення правомірності свого рішення. Так, згідно з приписами частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у подібних правовідносинах, що наведена у постанові від 10.04.2019 в справі № 752/15787/16-а. Отже, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що позовні вимоги підлягають задоволенню, а постанова серії ЕНА №3801637 від 06 січня 2025 року про накладення на позивача адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, - скасуванню, оскільки його винуватість у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП, не доведено. Щодо законності та обґрунтованості судового рішення в частині стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів зазначає таке. Положеннями статті 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура. Відповідно до частини першої статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. За частиною третьою статті 132 КАС України до складу витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати, в тому числі і на професійну правничу допомогу. Відповідно до приписів частин 1-5 статті 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Так, частиною сьомою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Виходячи з положень частини 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи пов`язані такі витрати з розглядом справи. Водночас дії сторони щодо досудового вирішення спору підлягають врахуванню лише у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим. У пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права. Як убачається з матеріалів справи, на підтвердження складу та розміру понесених витрат на правничу допомогу позивачем подано до суду: копію договору про надання правничої (правової) допомоги (юридичних послуг) від 11.01.2025, розрахунок суми гонорару за надану правничу (правову) допомогу, акт виконаних робіт відповідно до Договору про надання професійної правничої (правової) допомоги адвоката від 11.01.2025, копію квитанції № 250114 від 14.01.2025 на суму 2800 грн. Надані документи дозволяють встановити зміст наданих послуг та їх вартість. Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що враховуючи задоволення позову ОСОБА_1 , достатність та допустимість усіх наданих доказів на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, слід стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції Національної поліції України витрати на правничу допомогу саме у розмірі 2800 грн. Такий розмір є співмірним із обсягом виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг, а також значенням справи для сторони. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують. Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін. Ураховуючи приписи статті 139 КАС України, розподіл судових витрат, понесених відповідачем під час розгляду справи у суду апеляційної інстанції, не здійснюється. Керуючись статтями 139, 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції залишити без задоволення. Рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 15.05.2025 у справі № 527/359/25 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню. Головуючий суддя Я.В. П`янова Судді С.П. Жигилій О.В. Присяжнюк