Постанова 4824 № 760/17522/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження: Доповідач - Кафідова О.В. № 22-ц/824/2408/2026 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И м. Київ Справа № 760/17522/23 29 січня 2026року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Кафідової О.В. суддів - Оніщука М.І. - Шебуєвої В.А. при секретарі - Можарівській М.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Гайдаш Олександра Володимировича на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 29 листопада 2024 року, ухвалене під головуванням судді Верещінської І.В. у цивільній справі за позовомОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення боргу та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання правочинів, здійснених у формі розписок, недійсними, в с т а н о в и в: У липні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , в якому просив стягнути з відповідачів солідарно заборгованість за договором позики у розмірі 87 608 (вісімдесят сім тисяч шістсот вісім) доларів США, з яких 50 000 доларів США - основного боргу, 37 000 (тридцять сім тисяч) доларів США пені та 608 (шістсот вісім) доларів США - 3% річних), а також стягнути з них судові витрати: судовий збір в розмірі 13 420 (тринадцять тисяч чотириста двадцять) гривень та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 (десять тисяч) гривень. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 22.01.2014 між матір`ю позивача, ОСОБА_4 та ОСОБА_1 було укладено договір безпроцентної позики грошових коштів, згідно умов якого останній до підписання договору отримав у борг кошти в розмірі 492 000 грн, в еквіваленті 60 000 доларів США, з зобов`язанням повернути таку ж суму до 22 січня 2015 року. Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Скринником С.М. та зареєстровано в реєстрі за №

57. ОСОБА_3 надала свою згоду на укладення договору безпроцентної позики грошових коштів, чим погодилась з тим, що отримане у позику майно належатиме подружжю на праві спільної сумісної власності, а також у відповідній заяві засвідчила, що вищевказаний правочин відповідає інтересам сім`ї. По закінченню передбаченого договором для повернення позики строку, 22 січня 2015 року, ОСОБА_1 повернув 10 000 доларів, та видав позикодавцю власноруч написану розписку, де з посиланням на договір позики як на підставу боргу, зобов`язався повернути 50 000 доларів до 22.01.2016 року, пізніше також аналогічною розпискою зобов`язався повернути борг до 22.01.2017 року. Оскільки ІНФОРМАЦІЯ_1 позикодавець ОСОБА_5 померла, право вимоги до позичальника з повернення боргу за договором позики перейшло в порядку спадкування до її сина ОСОБА_2 - позивача у справі. Позивач стверджує, що борг є дійсним, не простроченим, що підтверджується написаними власноруч ОСОБА_1 послідовно, раз на рік, вже на ім`я позивача п`ятьма розписками з визнанням боргу в сумі 50 000 доларів США та зобов`язанням його повернути до відповідної дати. Дані обставини на думку позивача підтверджують відсутність пропуску ним строку позовної давності. У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 обов`язку з повернення позики, станом на день подання позову залишок боргу становить 50 000 доларів США. З огляду на те, що відповідачі не бажають в добровільному порядку повернути суму отриманого боргу, позивач вимушений звернутись до суду за захистом своїх прав із даним позовом та просить суд стягнути із відповідачів на свою користь основну суму боргу, пеню та 3% річних в примусовому порядку. У листопаді 2023 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , в якому просила визнати недійсними правочини, здійснені у формі розписок. Позовні вимоги за зустріним позовом обґрунтовані тим, що договір від 22.01.2024 року до складу спадщини, на яке видавалось свідоцтво про право на спадщину, не входить. Іншої зміни сторони у договорі позики не відбулось. Розписки не є самостійними документами і кожна з них не є підтвердженням окремого договору позики, оскільки вони складені як додатки до договору від 22.01.2014 року і видавалися не як факт підтвердження отримання коштів, а як додаткова угода про продовження строку дії договору. З огляду на те, що розписки вчинені не в нотаріальній формі, не підписані обома сторонами правочину та без згоди позивача за зустрічним позовом, то зазначені розписки не можуть породжувати правових наслідків у вигляді зміни предмету договору (валюти зобов`язання) від 22.01.2014 року та строку його дії. З огляду на відсутність у позивача за зустрічним позовом волевиявлення на укладення договорів позики, яке б відповідало його внутрішній волі, позивач вказує, що, в силу вимог ч. 1 ст. 215 ЦК України, ці розписки мають бути визнані судом недійсними. ОСОБА_3 також посилалась на пропущення позивачем за первісним позовом строку позовної давності, який сплив 23.01.2018. Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 13.02.2024 року, зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання правочинів, здійснених у формі розписок недійсними було прийнято до спільного розгляду із первісним позовом, та об`єднано в одне провадження. Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 29 листопада 2024 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 49 600 доларів США основного боргу. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 3 950,88 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 3 950,88 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог за первісним позовом відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання правочинів, здійснених у формі розписок, недійсними відмовлено. Задовольняючи частково позов ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив із того, що позивачем за первісним позовом надано належні та допустимі докази як укладення з ОСОБА_1 договору позики за згодою його дружини - ОСОБА_3 , в інтересах сім`ї, так і неналежного виконання останніми солідарних зобов`язань за цим правочином та складеними й переданими кредитору на підставі договору позики борговими розписками, борг за якими є реальним і непростроченим. Рішення стягнути з боржників заявлену позивачем за первісним позовом суму, суд вважав ефективним, адекватним й належним засобом захисту порушеного боржниками права кредитора. Проте, враховуючи, що прострочення ОСОБА_1 заборгованості припадає на період воєнного стану в Україні, суд дійшов висновку, що вимоги про стягнення з відповідача пені у вигляді 3% річних та штрафу задоволенню не підлягають. Також, оскільки під час розгляду справи було встановлено, що 11.04.2022 позичальником ОСОБА_1 було сплачено в рахунок погашення боргу 12800 грн (що було еквівалентом 400 доларів США), то вказана сума має бути врахована в рахунок погашення боргу, і з відповідачів за первісним позовом підлягає стягненню сума боргу в розмірі 49 600 доларів США. Відмовляючи в зустрічному позові, суд виходив із недоведеності та необґрунтованості заявлених вимог, при цьому обставин, з якими закон пов`язує можливість визнання недійсними спірних правочинів судом не встановлено, та стороною позивача за зустрічним позовом не доведено. Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, 27 серпня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Гайдаш О.В. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позов задовольнити частково: стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 397 200 грн боргу згідно договору безпроцентної позики грошових коштів від 22 січня 2014 року. Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги заявник вказує на те, що договір безпроцентної позики від 22.01.2014 року у пункті 1 чітко та однозначно визначає умови передачі та повернення коштів: позикодавець передала позичальнику грошові кошти у розмірі 492 000,00 грн, що на дату укладення договору є еквівалентом 60 000 доларів США за курсом 8,2 грн за 1 долар США. Умова договору побудована таким чином, що еквівалент у доларах США не є випадковим орієнтиром, а виконує функцію договірної «валютної прив`язки». Фактично сторони домовилися, що повернення відбувається у гривні, але у розмірі, який визначається за фіксованим курсом 8,2 грн/дол. США. Суд першої інстанції розглядаючи спір фактично відкинув цю ключову умову, вважаючи, що зазначення у подальших розписках суми «50 000 доларів США» автоматично означає необхідність перерахунку боргу у гривні за курсом НБУ на момент повернення. Такий підхід є помилковим, оскільки ігнорує зміст початкової домовленості та підмінює її новою умовою, не погодженою сторонами. 03 грудня 2025 року до Київського апеляційного суду від представника ОСОБА_2 адвоката Підпалової М.Л. надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому представник зазначав, що не погоджується з доводами апеляційної скарги. В судове засідання з`явився представник ОСОБА_1 - адвокат Гайдаш Олександр Володимирович, який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити. Представника ОСОБА_2 адвокат Підпалова М.Л. проти доводів апеляційної скарги заперечувала, просила рішення суду першої інстанції залишити без змін. Відповідач ОСОБА_3 в судоове засідання не з`явилась, судом повідмлена належним чином, відповідно до зворотнього поштового повідомлення - адресат відсутній за вказаною адресою, що підтверджує належніть судового повідомлення. Суд визнав можливим розгляд справи за відсутністю ОСОБА_3 . Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону відповідає. З огляду на доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в частині вирішення первісного позову ОСОБА_2 , зокрема щодо визначення валюти зобов`язання, в іншій частині рішення суду не оскаржується та не переглядається. Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, що 22.01.2014 між позикодавцем ОСОБА_4 та позичальником ОСОБА_1 було укладено договір безпроцентної позики грошових коштів, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Скринником С. М. та зареєстровано в реєстрі за №

57. Згідно з пунктом 1 договору позикодавець ( ОСОБА_4 ) передала ОСОБА_1 як позичальнику, грошові кошти в розмірі «492 000 гривень 00 копійок, що є еквівалентом 60 000 (шістдесят тисяч) доларів США, за курсом долару до гривні на день укладення цього Договору (1/8,2 грн/дол. США) з зобов`язанням повернути таку ж саму суму до 22 (двадцять другого) січня 2015 року, включно». У пункті 2 Договору сторони засвідчили, що сума позики прийнята Позичальником готівкою в повному обсязі до підписання цього Договору. Факт отримання ОСОБА_1 грошових коштів підтверджується власноручним підписом у Договорі. Згідно з пунктом 4 Договору, сторонами засвідчено, що одержання позики не пов`язано із здійсненням підприємницької діяльності будь-якої із сторін. Договір відповідає дійсним намірам сторін, укладений при ясній пам`яті, внаслідок добровільного волевиявлення сторін, пов`язаних товариськими зв`язками. Про наявність на момент укладення договору позики товариських відносин між позикодавцем та відповідачами зазначав і ОСОБА_2 та не заперечувалось ОСОБА_1 . Відповідно до частини 2 пункту 6 договору, його укладення вчиняється за письмовою згодою дружини позичальника ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , викладеної у формі заяви, справжність підпису на якій засвідчена нотаріусом. З тексту заяви від 22.01.2014 року, копія якої міститься в матеріалах справи вбачається, що ОСОБА_3 надала згоду своєму чоловіку ОСОБА_1 на укладення договору безпроцентної позики грошових коштів на умовах на його власний розсуд. Заявниця погодилась з тим, що отримане в позику майно (кошти) належатиме їй та її чоловікові на праві спільної сумісної власності подружжя, засвідчила, що вищевказаний правочин відповідає інтересам сім`ї. Зазначено, що до підписання заяви нотаріусом заявниці роз`яснено зміст статей 60-65 Сімейного кодексу України щодо підстав набуття права спільної сумісної власності подружжя. ОСОБА_3 в присутності нотаріуса Київського міського нотаріального округу Скринника С.М. підтвердила, що діє вільно, свідомо і добровільно, без будь-якого примусу, як фізичного, так і психологічного, розуміючи значення своїх дій та їх правові наслідки. Заява особисто прочитана ОСОБА_3 , осмислена, зрозуміла, відповідає її волі і в повному обсязі прийнятна, в підтвердження чого особисто скріплена її власним підписом. Згідно з пунктом 7 договору, сума позики має бути повернута в повному обсязі у день закінчення строку позики. За домовленістю сторін у пункті 8 договору, позичальник може повертати позикодавцеві позичену суму достроково та/ або частинами. Пунктом 12 договору позики передбачено, що у разі прострочення виконання зобов`язань за Договором, ОСОБА_1 виплачує пеню в розмірі 0,5 (п`ять десятих) % від несплаченої суми за кожен день прострочення. До 22 січня 2015 року, правовідносини позикодавця та позичальників регулювались договором. На момент закінчення строку дії договору ОСОБА_1 повернув позику частково - в сумі 10 000 доларів США, що не оспорюється сторонами і випливає з тексту розписки, написаної 22.01.2015 року ОСОБА_1 . 22.01.2015 ОСОБА_1 власноручно написав розписку, згідно якої підтвердив наявність боргу в розмірі 50 000 (п`ятдесят тисяч) доларів США перед позикодавцем ОСОБА_4 на підставі Договору позики від 22.01.2014, а також зобов`язався повернути вищевказану суму до 22.01.2016 р. Не повернувши борг станом на 22.01.2016, ОСОБА_1 в день закінчення дії попередньої розписки - 22.01.2016 - написав нову розписку з аналогічним текстом та обов`язком повернути борг в сумі 50 000 (п`ятдесят тисяч) доларів США ОСОБА_4 до 22.01.2017. (а.с. 15) 22.01.2017 ОСОБА_1 написав чергову розписку, згідно якої зобов`язався повернути ОСОБА_2 борг згідно договору позики від 22.01.2014 року - до 22.01.2018 року. (а.с. 16) Частина 2 пункту 5 договору безпроцентної позики грошових коштів, укладеного сторонами 02.01.2014 року, передбачала, що «у разі неможливості особисто «Позикодавцем» отримати суму позики або частину суми позики грошових коштів, ці повноваження надаються моєму сину - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , податковий номер НОМЕР_1 ». ІНФОРМАЦІЯ_4 позикодавець ОСОБА_4 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть від 20.02.2017 (а.с. 12). За заявою ОСОБА_2 від 26 травня 2017 року Державним нотаріусом Першої київської державної контори Праведник Н. О. було заведено спадкову справу № 567/2017 після смерті ОСОБА_4 . Єдиним спадкоємцем майнових і немайнових прав та обов`язків спадкодавиці ОСОБА_4 є її син - ОСОБА_2 (а.с. 103) 22.01.2018 ОСОБА_1 написав, а ОСОБА_2 прийняв чергову розписку з обов`язком повернути борг, що виник на підставі договору від 22.01.2014 в сумі 50 000 (п`ятдесят тисяч) доларів США, ОСОБА_6 до 22.01.2019. (а.с. 17) 22.01.2019 ОСОБА_1 написав, а ОСОБА_2 прийняв чергову розписку аналогічного попередній змісту з обов`язком повернути борг, що виник на підставі Договору від 22.01.2014 в сумі 50 000 (п`ятдесят тисяч) доларів США до 22.01.2020 року (а.с. 18) 22.01.2020 ОСОБА_1 написав, а ОСОБА_2 прийняв нову аналогічну попередній розписку з обов`язком повернути борг, що виник на підставі Договору від 22.01.2014 в сумі 50 000 (п`ятдесят тисяч) доларів США до 22.01.2021. (а.с. 19) 22.01.2021 ОСОБА_1 написав, а ОСОБА_2 прийняв нову розписку з обов`язком повернути борг, що виник на підставі Договору від 22.01.2014 в сумі 50 000 (п`ятдесят тисяч) доларів США до 22.01.2022. (а.с. 20) 20.02.2022 ОСОБА_1 знову підтвердив наявність боргу перед ОСОБА_2 та зобов`язався повернути 50 000 (п`ятдесят тисяч) доларів США до 20.02.2023, про що склав розписку (а.с. 21). У зв`язку з закінченням строку дії останньої з написаних ОСОБА_1 боргових розписок й неповерненням боргу, ОСОБА_2 звернувся до суду з позовною вимогою про стягнення боргу. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, є договори та інші правочини. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України). Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (частина перша статті 527 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (частина перша статті 611 ЦК України). Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України). Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України). Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Згідно з абзацом першим частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Частиною третьою статті 545 ЦК України передбачено, що наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. Згідно з нормами статті 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання зобов`язання частково або в повному обсязі. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора. У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати (постанова Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17). Відповідно до статті 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті. Згідно зі статтею 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Таким чином, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Разом з тим частина друга статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом НБУ встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 вересня 2019 року у справі № 755/9348/15-цзазначено, що «тлумачення частини другої статті 524 та частини другої статті 533 ЦК України дозволяє зробити висновок, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті. Таким чином, ЦК України надає сторонам договору можливість встановити «валютне застереження» у вигляді грошового еквівалента в іноземній валюті при укладенні договору. При цьому грошовий еквівалент в іноземній валюті буде виступати складовим елементом ціни в договорі. За загальним правилом при наявності «валютного застереження», тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Інші правила визначення суми платежу можуть встановлюватися, зважаючи на прямий припис в частині другій статті 533 ЦК України, тільки договором, законом чи іншими нормативно-правовими актами». Судом встановлено, що у пункті 1 договору сторони погодили, що позикодавець передала позичальнику у власність, а позичальник прийняв 492 000, 00 гривень, що є еквівалентом 60 000 (шістдесяти тисяч) доларів США за курсом долару до гривні на той момент (1/8,2 грн/дол. США), з зобов`язанням повернути таку ж суму до 22 січня 2015 року, включно. Тобто сторони добровільно в договорі встановили еквівалент в іноземній валюті, позичальник неодноразово в боргових розписках фіксував як невиплачену суму боргу, що підлягає поверненню кредитору, виключно в доларах США в розмір 50 000 (п`ятдесят тисяч), а 11.04.2022 року сплатив ОСОБА_2 платіж в розмірі 12800 грн по курсу 1/32 доларів США. Враховуючи наведене, встановивши фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення в судовому порядку з відповідачів на користь позивача заборгованості за договором позики саме у доларах США. При цьому, суд вірно зазначив, що у випадку примусового виконання рішення суду таке стягнення буде відбуватися в гривні, за курсом на день платежу. Доводи апеляційної скарги про те, що поверненню підлягає сума боргу в гривні за визначеним у пункті 1 Договору курсом 8,2 грн до 1долару США, що дорівнює 410 000 грн, не заслуговують на увагу, оскільки такі зводяться до неправильного тлумачення заявником норм законодавства у спірних правовідносинах. Наведені у апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судового рішенні, питання вичерпності висновку суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що у справі, що розглядається, сторонам надано вмотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. Судом першої інстанції повно встановлено обставини, що мають значення для справи, висновки суду відповідають наявним у матеріалах справах доказам. Згідно з пунктом 1 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до частин першої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 29 листопада 2024 року в оскаржуваній частині- без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні. Керуючись статтями 268, 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд,- у х в а л и в: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Гайдаш Олександра Володимировича залишити без задоволення. Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 29 листопада 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повний текст постанови складено 02 лютого 2026 року Головуючий Судді