Постанова Одеський апеляційний суд № 523/18001/16-ц

Номер провадження: 22-ц/813/702/26 Справа № 523/18001/16-ц Головуючий у першій інстанції Бабаков В.П. Доповідач Назарова М. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27.01.2026 року м. Одеса Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Назарової М.В., суддів: Кострицького В.В., Коновалової В.А., за участю секретаря Соболєвої Р.М., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач фізична особа-підприємець ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі свого представника ОСОБА_3 на заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 22 березня 2017 року, ухвалене Суворовським районним судом м. Одеси у складі: судді Бабакова В.П. в приміщенні того ж суду, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про розірвання договору підряду, відшкодування матеріальної шкоди та стягнення неустойки, в с т а н о в и в : 02 грудня 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вищевказаним позов, в якому із посиланням як на правове обґрунтування вимог на положення ст. 4, 10, 22 Закону України «Про захист прав споживачів» та ст. 15, 16, 22 ЦК України просила розірвати договір підряду № 6 від 25.11.2013, укладений між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , та стягнути з ФОП ОСОБА_2 на свою користь завдану матеріальну шкоду у розмірі 11500 грн і пеню 101277,54 грн, а всього 112777,54 грн. В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 25.11.2013 на Малиновському ринку м. Одеси в торгівельному павільйоні № Ш-45 позивач уклала договір підряду № 6 з ФОП ОСОБА_2 , відповідно до умов якого відповідач (підрядник за договором) зобов`язалася виготовити меблі, а саме: кухню (зі скляною робочою поверхнею), прихожу, а також в подальшому доставити, зібрати та встановити вищевказані меблі, а позивач (замовник за договором) зобов`язалася сплатити 20839 грн за виготовлення та встановлення меблів та 100 грн за доставку її в квартиру замовника. За вказаним договором, згідно з п. 1.5, 25.11.2013 позивач сплатила передплату підряднику у розмірі 60 % від вартості меблів, що дорівнює 11500 грн, факт оплати якої підтверджується товарним чеком підрядника без номеру від 25.11.2013. Проте свої зобов`язання підрядник не виконав і будь-якої частини меблів не передав, у зв`язку з чим, позивач вважає, що у результаті порушення умов договору підряду № 6 від 25.11.2013 відповідач завдав їй матеріальної шкоди у розмірі 11500 грн, які підлягають поверненню позивачу, а також відповідно до вимог законодавства про захист прав споживачів сплатити пеню у розмірі 101277,54 грн (а.с. 1-2). Заочним рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 22 березня 2017 року позов ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про розірвання договору підряду, відшкодування матеріальної шкоди та стягнення неустойки задоволено. Розірвано договір підряду № 6 від 25.11.2013, укладений між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 11500 грн у відшкодування матеріальної шкоди, 101277,54 грн пені, а всього 112777,54 грн. Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь держави судовий збір 1127,77 грн (а.с. 26-26 зв). Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 07.08.2024 заяву представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Вечерової Євгенії Миколаївни про перегляд заочного рішення від 22.03.2017 у справі за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про розірвання договору підряду залишено без задоволення (а.с. 65-65 зв.) В апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_2 в особі свого представника Вечерової Євгенії Миколаївни просить скасувати заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 22 березня 2017 року та закрити провадження у справі. Доводами апеляційної скарги є те, що судом порушено правила предметної юрисдикції та розглянуто справу, яка не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а мала бути розглянута господарським судом, оскільки відповідач у спірних правовідносинах має статус суб`єкта господарювання, тобто виступає як ФОП, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а також договором підряду, що наявний в матеріалах справи (а.с. 68-69). Ухвалами Одеського апеляційного суду (у складі колегії суддів: Назарової М.В. (суддя-доповідач), Дришлюка А.І., Коновалої В.А.) від 18.09.2024 та 09.12.2024 за вказаною апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду, останнє судове засідання в якій призначено на 27.01.2026. Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.01.2026 на підставі п. 3.9 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду в Одеському апеляційному суді, здійснено заміну судді Дришлюка А.І. на учасника постійно-діючого складу колегії суддю Кострицького В.В. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст. 367 ЦПК України). У судовому засіданні 27.01.2026 представник відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_4 просила апеляційну скаргу задовольнити в повному обсязі. Інші учасники справи, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, до судового засідання не з`явилися. Зокрема, позивач ОСОБА_1 та відповідач ФОП ОСОБА_2 повідомлені у відповідності до вимог ч. 5 ст.130 ЦПК України, оскільки їх повноважні представники отримали судові повістки-повідомлення на 27.01.2026 в електронних кабінетах підсистеми «Електронний суд» 18.12.2025 о 14:00:42 та 13:57:59 відповідно, що підтверджується довідками про доставку електронного документа (а.с. 113-113зв.). Вказане в силу положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши доповідь судді-доповідача, осіб, що брали участь у розгляді справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом першої інстанції встановлено, що 25.11.2013 позивач та відповідач уклали договір підряду, згідно з яким відповідач зобов`язався виготовити меблі для позивача, а позивач зобов`язався оплатити ці меблі (а.с. 4-5). Також позивач сплатив відповідачу за цим договором 11500 грн передплати (а.с. 6). Відповідач зобов`язувався виготовити ці меблі протягом 18 робочих днів з дня отримання передплати (пункт 2.1 договору) (а.с. 4). Через ухилення відповідача від виконань умов договору, позивачка змушена звертатися до суду із теперішнім позовом. Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач істотно порушив умови договору підряду, а позивач має право вимагати розірвання договору підряду стягнення збитків за цим договором, а також має право вимагати сплати відповідачем йому пені за невиконання зобов`язань. Розмір пені відповідно до п. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» становить 3 % на день від суми договору (20839 грн), тобто 625,17 грн за день. Кількість днів прострочення становить згідно з позовною заявою 162 дні, а всього пеня складає 101277,54 грн. Тому, суд першої інстанції вважав позов обґрунтованим і таким, що підлягає задоволенню (а.с. 26 зв.). Переглядаючи вказане рішення за доводами апеляційної скарги, які фактично зводяться до порушення правил предметної юрисдикції, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, частини першої статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо встановленого кола правовідносин. Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Отже, критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Частиною першою статті 45 ГПК України передбачено, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу. Згідно з частиною другою статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Так у пункті 1 частини першої статті 20 ГПК України зазначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. Разом з тим, положення пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України не зумовлюють належність до господарської юрисдикції справ виключно необхідністю здійснення господарської діяльності всіма учасниками справи, цілком достатнім для їх належності до господарської юрисдикції є те, що сторонами основного зобов`язання мають бути юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. При вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду подібних справ визначальним є характер правовідносин, з яких виник спір. Суб`єктний склад спірних правовідносин є формальним критерієм, який має бути оцінений належним судом. Отже, при визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із прав та/або інтересів, за захистом яких звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, їх змісту та правової природи. Такого висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах: від 07 серпня 2019 року у справі № 646/6644/17 (провадження № 14-352цс19), від 09 листопада 2021 року у справі № 542/1403/17 (провадження № 14-106цс21), від 23 листопада 2021 року у справі № 175/1571/15 (провадження № 14-51цс21), від 23 листопада 2021 року у справі № 641/5523/19 (провадження № 14-178цс20). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 641/5523/19 (провадження № 14-178цс20) зазначено, що за змістом частин першої та третьої статті 3 ГК України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність). Діяльність негосподарюючих суб`єктів, спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участю або без участі суб`єктів господарювання, є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючих суб`єктів. При вирішенні питання про те, чи можна вважати правовідносини та відповідний спір господарськими, слід керуватися ознаками, наведеними у статті 3 ГК України. Господарський спір належить до юрисдикції господарського суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського й цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом. Як вже зазначалося вище, за обставинами даної справи позивач звернулася із вимогами до відповідача у зв`язку із порушенням відповідачем, який є фізичною особою-підприємцем, умов договору підряду, за яким відповідач мав виготовити, доставити та встановити замовнику, яким є позивач як фізична особа, меблі у її квартирі, однак свої зобов`язання за договором не виконав, у зв`язку з чим правові підстави даного позову ОСОБА_1 обґрунтовує, зокрема, посиланням на положення Закону України «Про захист прав споживачів». У пункті 22 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» зазначено, що споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Враховуючи зазначене, судовий захист прав споживачів здійснюється загальними судами за правилами цивільного судочинства в порядку позовного провадження за позовами фізичних осіб споживачів товарів, робіт та послуг, а доводи апеляційної скарги про те, що справа мала бути розглянута господарським судом, оскільки відповідач у спірних правовідносинах має статус суб`єкта господарювання, тобто виступає як ФОП, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а також договором підряду, що наявний в матеріалах справи, є помилковими. Висуваючи такий довід апеляційної скарги, відповідачем акцентовано увагу лише на участі у спорі суб`єкта господарювання, натомість, не звернуто увагу на те, що по справі між сторонами відсутні саме господарські відносини, урегульовані відповідними нормами ГК України, іншими актами господарського й цивільного законодавства, і, спір про право, що виникає з відповідних відносин як господарських; а також відсутність в законі норми, що прямо передбачала б вирішення теперішнього спору господарським судом. Жодних інших доводів апеляційна скарга не містить. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права. З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що заочне рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а заочне рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст. 367, 374, 375 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі свого представника ОСОБА_3 залишити без задоволення. Заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 22 березня 2017 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Дата складення повного тексту постанови - 30 січня 2026 року Головуючий М.В. Назарова Судді: В.В. Кострицький В.А. Коновалова