Ухвала КЦС ВС № 201/10611/19

УХВАЛА 27 січня 2026 року м. Київ справа № 201/10611/19 провадження № 61-1014ск26 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Ступак О. В., розглянув касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Санцевич Вікторії Володимирівни, на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 23 грудня 2025 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Бухта Ніжна» про застосування наслідків нікчемності правочину, особа, яка звернулася з апеляційною скаргою, - ОСОБА_1 , ВСТАНОВИВ: У вересні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, в якому, з врахуванням уточнених позовних вимог, просив застосувати наслідки недійсності правочину, а саме стягнути солідарно з ОСОБА_3 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Бухта Ніжна» (далі - ТОВ «Бухта Ніжна») на свою користь сплачені грошові кошти в розмірі 3 100 475,00 грн. Позов обґрунтовано тим, що 17 вересня 2016року між позивачем, як покупцем, та ОСОБА_3 , як продавцем, було укладено два договори-розписки, згідно яких продавець продає в довгострокове розстрочення дві приватизовані земельні ділянки, кожна площею по 0,06га, зі спорудами (будинок 570 кв. м, гараж 70 кв. м, огорожа по периметру) з загальною виїзною групою (металеві ворота з алеєю). Вказані земельні ділянки розташовані за адресою: АДРЕСА_1. Споруди, які знаходяться на вказаних ділянках (будинок, гараж, огорожа), не введені в експлуатацію. Протягом 2016-2017 років покупцем сплачувалися періодичні платежі на загальну суму 121 500 дол. США. Крім того, між продавцем та ТОВ «Бухта Ніжна» (поручитель), було укладено договір поруки від 17 вересня 2016року, згідно пункту 1.1 якого поручитель зобов`язувався відповідати перед покупцем за виконання всіх зобов`язань продавця, що виникли з договорів-розписок від 17 вересня 2016року. Згідно пункту 4.1.1 договору поруки, при порушенні продавцем зобов`язань перед покупцем за договорами-розписками, у п`ятиденний строк з дня отримання вимоги від покупця, сплатити йому кошти, які були отримані продавцем на виконання договорів-розписок. Ураховуючи те, що підписані сторонами договори-розписки нотаріально посвідчені не були, однак на його виконання покупцем були сплачені грошові кошти, позивач, просив суд застосувати наслідки недійсності правочину, а саме стягнути солідарно з відповідачів на його користь сплачені грошові кошти в розмірі 3 100 475,00грн. Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 жовтня 2019 року позов задоволено частково. Застосовано наслідки недійсності правочину та стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 сплачені грошові кошти в розмірі 3 100 475,00 грн. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ТОВ «Бухта Ніжна» про застосування наслідків нікчемності правочину відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Задовольняючи частково позовні вимоги та застосовуючи наслідки недійсності правочину і стягуючи з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 сплачені грошові кошти в розмірі 3 100 475,00грн, суд першої інстанції виходив з підстав їх обґрунтованості та доведеності, прийшовши до висновку, що підписані між покупцем та продавцем договори-розписки є нікчемними, оскільки не було дотримано вимог щодо їх нотаріального посвідчення. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог до відповідача ТОВ «Бухта Ніжна», місцевий суд виходив з того, що договір поруки від 17 вересня 2016року, укладений між позивачем та ТОВ «Бухта Ніжна», є нікчемним, а сторони не вчиняли будь-яких дій, спрямованих на його виконання. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 17 березня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення. Заочне рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 жовтня 2019 року залишено без змін. Апеляційний суд, залишаючи без змін заочне рішення місцевого суду, погодився з висновком суду, що в разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Тому, встановивши, що укладені між сторонами правочини: договори-розписки купівлі-продажу земельних ділянок нотаріально не посвідчені, відповідно є нікчемними, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для застосування наслідків недійсності вказаних правочинів шляхом стягнення грошових коштів. Дніпровський апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 , що спірні договори-розписки він не підписував, оскільки вказане спростовано відповідним висновком експерта та поясненнями експерта, наданими в суді апеляційної інстанції. У вересні 2025 року особа, яка не брала участі в справі, - ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 жовтня 2019 року. Просив скасувати рішення місцевого суду в частині стягнення коштів, які належали ОСОБА_1 , в розмірі 33 000 дол США, відмовити в задоволенні позову в цій частині. Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення стосується прав та обов`язків заявника. Після набрання заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 жовтня 2019 року законної сили, він виявив, що частина стягнутих коштів в розмірі 33 000 дол. США фактично належала йому, але він не брав участі у розгляді справи і не був повідомлений про її розгляд. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 23 грудня 2025 року закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 жовтня 2019 року. Суд апеляційної інстанції, встановивши, що ОСОБА_1 не є стороною договорів-розписок відчуження земельних ділянок від 17 вересня 2016 року, які є предметом розгляду цієї справи, дійшов висновку, що оскаржуваним заочним рішенням суду першої інстанції питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_1 не вирішувалося. У січні 2026 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Санцевич В. В., на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 23 грудня 2025 року. У касаційній скарзі заявник, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення апеляційного суду, справу направити для продовження розгляду до Дніпровського апеляційного суду. Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення ухвалено у межах штучно створеного спору між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та безпосередньо порушує права ОСОБА_1 . Цей спір мав на меті не реальний захист порушеного права, а формування формального судового боргу, використаного ОСОБА_2 як інструмент для подальшого оскарження договорів купівлі-продажу земельних ділянок, укладених між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . При цьому частина коштів, які ОСОБА_2 заявляє як борг ОСОБА_3 , фактично походять із грошових коштів ОСОБА_1 , що підтверджує штучність правової конструкції спору та його спрямованість проти ОСОБА_1 . Тому, на переконання заявника, оскаржуване заочне рішення: прямо вплинуло на майнові права ОСОБА_1 ; стало юридичною підставою для втрати ним права власності на нерухоме майно; використовується ОСОБА_2 як доказ фраудаторності договорів між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 ; має для ОСОБА_1 реальні, безпосередні та негативні правові наслідки. Вважає, що суд першої інстанції фактично визнав за ОСОБА_2 право вимоги на кошти, які належать ОСОБА_1 . Вказане підтверджується встановленими фактичними обставинами в справі № 201/6648/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно отриманих коштів в розмірі 33 500 дол. США. Вказаний позов задоволено постановою Дніпровського апеляційного суду від 13 грудня 2022 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 26 листопада 2025 року. Також зазначає, що ОСОБА_2 є боржником у низці виконавчих провадженнях, при цьому, усе належне йому нерухоме майно перебуває під арештами та обтяженнями, боржник є неплатоспроможним, що унеможливлює ефективне виконання будь-якого рішення суду про відшкодування ним коштів. Отже, вважаючи, що має право на кошти, які були предметом стягнення в цій справі № 201/10611/19, при цьому, суди не досліджували походження коштів, ОСОБА_1 вказує, що заочним рішенням вирішувалось питання про його права та обов`язки. Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Згідно з положеннями частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення. Із касаційної скарги вбачається, що вона є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновку щодо незаконності та неправильності оскаржуваного судового рішення. Апеляційним судом встановлено, що 17 вересня 2016 року між ОСОБА_2 , як покупцем, та ОСОБА_3 , як продавцем, було укладено два договори-розписки, згідно яких продавець продає в довгострокове розстрочення дві приватизовані земельні ділянки, кожна площею по 0,06 га, зі спорудами (будинок 570 кв. м, гараж 70 кв. м, огорожа по периметру) з загальною виїзною групою (металеві ворота з алеєю). Вказані земельні ділянки розташовані за адресою: АДРЕСА_1. Споруди, які знаходяться на вказаних ділянках (будинок, гараж, огорожа), не введені в експлуатацію. Умовами договорів-розписок від 17 вересня 201 6року визначалася, що всі оплати по ним фіксуються на другому аркуші договору. Відповідно до одного договору-розписки від 17 вересня 2016 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , встановлювався розмір до сплати 60 000 дол. США. На другому аркуші договору підписом ОСОБА_3 визначені суми, які були сплачені ОСОБА_2 , залишок несплачених сум. Отже, за вказаним договором було сплачено 60 000 дол. США, тобто позивач сплатив всю суму за договором від 17 вересня 2016року. За другим договором-розпискою від 17 вересня 2016 року, укладеним між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , встановлювався розмір до оплати - 180 000 дол. США. На другому аркуші договору підписом ОСОБА_3 визначені суми, які були сплачені ОСОБА_2 , залишок несплачених сум. Отже, за вказаним договором сплачено 62 500 дол. США. Стаття 129 Конституції України встановлює основні засади судочинства, якими, зокрема, є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини першої цієї статті). Указана конституційна норма конкретизована законодавцем в статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», згідно з якою учасники судового процесу та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначних законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Отже, реалізація конституційного права на оскарження судового рішення перебуває в залежності від положень процесуального закону. Право на оскарження судових рішень особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, передбачено також статтями 17, 18 ЦПК України. Частиною першою статті 352 ЦПК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Необхідною умовою для набуття особою, яка не брала участі у справі, права на апеляційне оскарження судового рішення є вирішення цим судовим актом питання щодо її прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків. Чи вирішено судовим рішенням питання щодо прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків особи, яка не брала участі у справі, має вирішуватися судом виходячи з конкретних обставин справи та з урахуванням змісту судового рішення. Аналогічного по суті висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 07 квітня 2020 року у справі № 504/2457/15, а також Верховний Суд у постанові від 04 червня 2020 року у справі № 522/7758/14 та ухвалах від 20 січня 2021 року у справі № 202/2908/17, від 20 жовтня 2021 року у справі № 2-5986/11 та від 01 червня 2022 року у справі № 931/651/20. Законодавець визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, що поділяються на дві групи: учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їхніх прав, інтересів та (або) обов`язків. На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним. Судове рішення, оскаржуване незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є заявник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Рішення є таким, що прийняте про права, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, лише тоді, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права, інтереси та (або) обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги. Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 904/7274/17, від 09 липня 2019 року у справі № 01/1494 (14-01/1494), від 02 грудня 2020 року у справі № 712/13890/15, від 13 січня 2021 року у справі № 466/5766/13-ц, від 29 червня 2021 року у справі № 201/751/14-ц, від 13 жовтня 2021 року у справі № 917/1697/20. У разі подання апеляційної скарги особою, яка не брала участі у справі, і встановлення апеляційним судом, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті (постанова Верховного Суду від 01 серпня 2019 року в справі № 412/1277/2012). Верховний Суд неодноразово зазначав, що вирішення питання про те, чи стосується прав та інтересів особи, яка не була залучена до участі справі, рішення суду першої інстанції, є першочерговим завданням для апеляційного суду, але тільки в разі встановлення, що рішення суду першої інстанції порушує права та інтереси особи, яка подала апеляційну скаргу, апеляційний суд наділений повноваженнями здійснювати перегляд по суті рішення суду першої інстанції (постанови Верховного Суду від 14 липня 2022 року у справі № 209/1817/19, від 04 квітня 2024 року у справі № 2-46/2010, від 05 червня 2024 року у справі № 607/12207/16-ц). У постанові від 17 лютого 2020 року в справі № 668/17285/13-ц Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду зробив висновок про те, що суд апеляційної інстанції лише в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи невирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції та подала апеляційну скаргу. Якщо обставини про вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердились, апеляційне провадження підлягає закриттю. Велика Палата Верховного Суду наголошувала, що судове рішення про задоволення позову стосується особи, щодо якої ухвалено це рішення, і не визначає права чи обов`язки інших осіб (пункти 47, 48 ухвали Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2022 року у справі № 32/77т (провадження № 12-17гс21)). Подібного висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла також у постанові від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19, пункт 10.28) та в ухвалі від 07 квітня 2020 року у справі № 504/2457/15-ц (провадження № 14-726цс19)). У цій справі ОСОБА_1 , який не брав участі в розгляді справи, вважав, що рішенням районного суду вирішено питання про його права та інтереси. В цій справі № 201/10611/19 спір виник щодо договірних правовідносин, які ОСОБА_2 та ОСОБА_3 реалізували шляхом укладення правочинів: договорів-розписок відчуження земельних ділянок з довгостроковим розстроченням сплати коштів. Апеляційний суд, залишаючи без змін заочне рішення місцевого суду додатково встановив, що спірні договори-розписки підписані ОСОБА_3 особисто, що підтверджено висновком експерта, при цьому, погодився з висновком суду першої інстанції, що вказані правочини є нікчемними в зв`язку з відсутністю їх нотаріального посвідчення, що є підставою для застосування наслідків недійсності правочину шляхом стягнення коштів, сплачених за вказаними договорами. Дніпровський апеляційний суд правильно вказав, що ОСОБА_1 не є стороною договорів-розписок від 17 вересня 2016 року. Також, Верховний Суд враховує, що ОСОБА_1 на час виникнення правовідносин між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , тобто станом на 17 вересня 2016 року, не набув права володіння на земельні ділянки, які були предметом спірних договорів розписок від 17 вересня 2016 року. Враховуючи викладене, закриваючи апеляційне провадження апеляційний суд дійшов правильного висновку, що заочне рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 жовтня 2019 року не стосується прав та інтересів ОСОБА_1 . Відхиляючи довід касаційної скарги ОСОБА_1 , що в цій справі оскаржуване заочне рішення стосується його особистого права на кошти в розмірі 33 000 дол. США, Верховний Суд врахував, що заявник реалізував своє право на стягнення безпідставно отриманих коштів в розмірі 33 500 дол. США, стягнувши їх з ОСОБА_2 в зв`язку з тим, що майно, обумовлене в розписці від 10 березня 2017 року, не було передано ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , в межах справи № 201/6648/20. При цьому довід касаційної скарги, що спір в цій справі № 201/10611/19 та результат його розгляду унеможливлює виконання судового рішення в справі № 201/6648/20 та задоволення його вимог як кредитора по відношенню до боржника ОСОБА_2 , не є тією кваліфікуючою ознакою, яка дозволяє дійти висновку, що заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 жовтня 2019 року вирішено питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_1 . Отже, в справі № 201/10611/19 не встановлено, що заочним рішенням суду першої інстанції у будь-який спосіб порушено права ОСОБА_1 . Пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося. З огляду викладене, є правильними висновки апеляційного суду про те, що оскаржуваним заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 жовтня 2019 року питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_1 не вирішувалося, що згідно із пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України є підставою для закриття апеляційного провадження у справі. Доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, які в переважній більшості є подібними доводам апеляційної скарги ОСОБА_1 , на які апеляційний суд надав обґрунтовані відповіді, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки ґрунтуються на незгоді з обставинами, встановленими судом апеляційної інстанції, зводяться до переоцінки доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції. Європейський суд з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. З урахуванням наведеного вище, колегія суддів дійшла висновку про те, що правильність застосування апеляційним судом норм права не викликає розумних сумнівів, а касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 23 грудня 2025 року є необґрунтованою. Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Санцевич Вікторії Володимирівни, на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 23 грудня 2025 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Бухта Ніжна» про застосування наслідків нікчемності правочину. Копію ухвали направити заявнику. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді Н. Ю. Сакара О. М. Осіян О. В. Ступак