Ухвала КАС ВС № 2а-919/12/0970

УХВАЛА 30 січня 2026 року м. Київ справа № 2а-919/12/0970 адміністративне провадження № К/990/3364/26 Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Шишова О.О., перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2026 року у справі № 2а-919/12/0970 за адміністративним позовом Івано-Франківської обласної прокуратури в інтересах Головного управління ДПС в Івано-Франківській області до Публічного акціонерного товариства «Нафтохімік Прикарпаття» про стягнення заборгованості, установив: 29 березня 2012 року заступник прокурора Івано-Франківської області звернувся до суду з адміністративним позовом в інтересах Державної податкової інспекції у Надвірнянському районі Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області до Публічного акціонерного товариства «Нафтохімік Прикарпаття» про стягнення податкового боргу у сумі 22 634 658,14 грн з усіх розрахункових рахунків, наявних у банківських установах, та за рахунок готівки, що належить ПАТ «Нафтохімік Прикарпаття» (з урахуванням заяви від 18 квітня 2012 року про уточнення позовних вимог). Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2015 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Постановою Верховного Суду від 04 вересня 2020 року касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Надвірнянському районі Головного управління ДФС в Івано-Франківській області задоволено частково. Скасовано постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2015 року, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2020 року замінено позивача - Державну податкову інспекцію у Надвірнянському районі Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області - її правонаступником, Головним управлінням ДПС в Івано-Франківській області. Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2020 року замінено неналежного позивача у справі № 2а-919/12/0970 - Головне управління ДПС в Івано-Франківській області - на належного позивача Офіс великих платників податків ДПС. Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2025 року клопотання Західного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про заміну позивача у справі № 2а-919/12/0970 задоволено. Замінено неналежного позивача у справі № 2а-919/12/0970 - Офіс великих платників податків ДПС, правонаступником якого є Західне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків, - на належного позивача Головне управління ДПС в Івано-Франківській області. 21 травня 2025 року представник прокуратури подав заяву про зменшення позовних вимог, згідно з якою, посилаючись на висновки Верховного Суду, вказав на відсутність предмета спору в частині стягнення нарахованої пені в сумі 15 398 473,87 грн за несвоєчасну сплату податкового зобов`язання з акцизного збору. Судом прийнято таку заяву, і надалі розгляд справи проводився в межах позовних вимог про стягнення з ПАТ «Нафтохімік Прикарпаття» пені за платежем «акцизний збір (інші нафтопродукти)», нарахованої при сплаті поточних платежів, у розмірі 7 236 184,27 грн. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2025 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2026 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Головне управління ДПС в Івано-Франківській області звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою. Під час перевірки поданої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) установлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку. Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). У поданій касаційній скарзі скаржник посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження та зазначає, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду: від 09 квітня 2019 року у справі № 825/1064/13-а, від 31 липня 2018 року у справі № 2а-177/12/2670 та від 14 травня 2019 року у справі № 2а-6121/12/1370. Водночас касаційна скарга не містить належного обґрунтування зазначених підстав для касаційного оскарження. Верховний Суд звертає увагу скаржника на те, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції; постанови Верховного Суду, у якій викладено висновок щодо правильного застосування норми права; безпосередній висновок судів попередніх інстанцій, який такому суперечить; обґрунтування подібності правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга). Крім того, у разі подання касаційної скарги на цій підставі недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду. Скаржник повинен зазначити висновок щодо застосування якої норми права в ній викладено, а також обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними. Подана касаційна скарга фактично містить лише виклад обставин справи, цитати нормативних актів та незгоду з рішеннями судів попередніх інстанцій з підстав порушення норм матеріального та процесуального права. Також у касаційній скарзі скаржник формально зазначає пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для відкриття касаційного провадження. Зі змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України слідує, що вказана підстава спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню адміністративними судами під час вирішення спору. Разом з тим, оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування судами норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду. Правові висновки Верховний Суд формулює лише щодо конкретно визначених правовідносин, а не висновок, який на думку скаржника буде підставою для відкриття касаційного провадження. Посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження. Наведені скаржником доводи стосуються здебільшого оцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, а тому посилання скаржника в цій частині не узгоджуються з наведеною скаржником підставою касаційного оскарження судових рішень - пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Отже, перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній не викладені передбачені частиною четвертою статті 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку. Крім того, за правилами пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Водночас оскарження ухвалених судових рішень у справі, розгляд якої відбувся за правилами спрощеного позовного провадження, вимагає від скаржника зазначення у касаційній скарзі конкретного випадку з того переліку, що міститься у пункті 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Суд наголошував, що можливість відкриття касаційного провадження у малозначних справах та у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, залежить виключно від обставин конкретної справи та значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики або виняткового значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу. Однак у касаційній скарзі так і не зазначено про наявність випадків, передбачених підпунктами «а», «б», «в» та «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, які, на думку скаржника, могли б бути підставою для відкриття касаційного провадження. Суд звертає увагу на те, що відповідно до приписів статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту. Ураховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, зокрема якщо у касаційній скарзі не викладені, передбачені цим Кодексом, підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню, як така, що не містить підстав касаційного оскарження. Керуючись статтями 328, 330, 332, 359 КАС України, - постановив: Касаційну скаргу Головного управління ДПС в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2026 року у справі № 2а-919/12/0970 - повернути скаржнику. Роз`яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Суддя О. О. Шишов