Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 480/5380/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 січня 2026 р. Справа № 480/5380/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Чалого І.С., Суддів: Катунова В.В. , Ральченка І.М. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Сумській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції Шаповал М.М.) від 01.10.2025 по справі № 480/5380/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Сумській області про визнання дій протиправними, скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Сумського окружного адміністративного суду із позовною заявою, в якій просив визнати протиправними дії і скасувати рішення відповідача Головного управління ДПС у Сумській області - вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 21 квітня 2025р. № Ф-4321-23 на суму 1278 грн. 99 коп. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що позивач перебуває на обліку в податковому органі як фізична особа-підприємець, адвокат. Позивач отримав спірну вимогу, якою його зобов`язано сплатити 1278,99 грн боргу по єдиному внеску. Позивач не погоджується із прийнятим рішенням, оскільки 30.05.2024 досяг пенсійного віку та відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" набув право на довічну пенсію, з 2005 року адвокат. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 01.10.2025 по справі № 480/5380/25 позовні вимоги задоволено. Визнано протиправними дії та скасовано рішення відповідача Головного управління ДПС у Сумській області - вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 21 квітня 2025 року № Ф-4321-23 на суму 1278 грн 99 коп. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Сумській області на користь ОСОБА_1 суму судового збору в розмірі 968,96 грн. Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з підстав, викладених в апеляційній скарзі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що Головним управлінням ДПС у Сумській області правомірно прийнято та направлено на податкову адресу позивача вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 20.11.2024 року № Ф4321-23 на суму 1278,99 грн. Вказує, що особи, які провадять незалежну професійну діяльність, зокрема, адвокатську діяльність та отримують дохід від цієї діяльності є платниками єдиного внеску. Відповідно відомостей, що надходять від Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) в період з 13.04.1998 року по 05.03.2019 року був зареєстрований як фізична особа-підприємець. Відповідно до інформаційно - комунікаційної бази ДПС дата встановлення ознаки незалежної професійної діяльності по ОСОБА_1 - 26.12.2013. В позовній заяві зазначено, що ОСОБА_1 є самозайнятою особою, а саме адвокатом з 2005 року по теперішній час та був зареєстрований фізичною особою-підприємцем у період квітень 1997 р. - березень 2019 р., є пенсіонером за вислугою років з 1997 р., проте досяг пенсійного віку (60 років), тобто став пенсіонером саме за віком - 30.05.2024. Тобто, за інформацією позивача пенсіонером за віком він став аж 30.05.2024 року, коли йому виповнилось 60 років, а до цього він був пенсіонером за вислугою років. Вказує, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні невірно зазначено, що позивач з 30.05.2025 року є пенсіонером за віком, а вірна дата коли ОСОБА_2 став пенсіонером саме за віком - 30.05.2024. Вказує, що відповідно до норми Закону № 2464 у вказаній редакції, звільнялись від сплати єдиного внеску за себе особи, які проводили незалежну професійну діяльність, в тому числі і адвокатську діяльність, за умови, якщо вони отримували пенсію за віком, а не за вислугою років, а ОСОБА_1 став пенсіонером за віком в травні 2024 року, до 2021 року пенсіонером за віком ще не був, і відповідно не звільнявся від сплати єдиного внеску за себе до 01.01.2021 року. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому наполягає на законності рішення суду першої інстанції, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Відповідач надав відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якій вказує про необґрунтованість тверджень позивача, які викладені ним у відзиві на апеляційну скаргу. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Сторони про розгляд справи в порядку письмового провадження повідомлені належним чином. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, відзив на неї та відповідь на відзив на апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що відповідно відомостей, що надходять від Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) в період з 13.04.1998 по 05.03.2019 був зареєстрований як фізична особа-підприємець. Відповідно до інформаційно-комунікаційної бази ДПС дата встановлення ознаки незалежної професійної діяльності по ОСОБА_1 - 26.12.2013. При цьому, як вбачається із копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 1311, виданого 15.07.2005, позивач має право на заняття адвокатською діяльністю. Як вбачається із копії пенсійного посвідчення № НОМЕР_2 , виданого 15.08.1997, позивач є пенсіонером за вислугу років, з копії посвідчення серії НОМЕР_3 , виданого 21.01.2015 , позивач є учасником бойових дій. З 30.05.2024 є пенсіонером за віком. Позивач отримав вимогу ГУ ДПС у Сумській області про сплату боргу (недоїмки) від 21 квітня 2025 року № Ф-4321-23 на суму 1278,99 гривень. Нарахування позивачу в інтегрованій картці платника проведені автоматично відповідно до вимог абзацу другого пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464 з урахуванням п. 9 прим. 10 розд. VIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону: I квартал 2020 - 2078,12 грн по строку сплати 21.04.2020; II квартал - 1039,06 грн по строку сплати 20.07.2020; III квартал - 3178,12 грн по строку сплати 19.10.2020; IV квартал - 3300,00 грн по строку сплати 19.01.2021. Загальна сума сплачених коштів (стягнення в межах виконавчого провадження та самостійна сплата в 2020-2021) становить 25715,09 гривень. Проведені щоквартальні нарахування за 2020 рік єдиного внеску позивачу на загальну суму 9595,30 гривень. Позивачем до контролюючого органу 22.04.2021 подано Додаток 5 Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2020 рік, реєстраційний № 19559779, де визначено зобов`язання до сплати єдиного внеску лише за грудень 2020 року у сумі 1128,35 гривень, які було сплачено. Заборгованість з єдиного внеску (платіж - 71040000) станом на 01.01.2020 становить 32921,32 гривень. Проведено в ІКПП 20.01.2020 щоквартальне нарахування за 4 кв. 2019 року єдиного внеску позивачу на суму 2754,18 гривень. В інтегрованій картці особового рахунку платника 30.06.2020 були зменшені щоквартальні нарахування по єдиному внеску, які нараховувались як фізичній особі-підприємцю в сумі 18276,72 грн. Як зазначав відповідач по справі, у позивача обліковується недоїмка з єдиного внеску в загальній сумі 1278,99 грн. У зв`язку з цим, Головним управлінням ДПС у Сумській області прийнято та направлено на податкову адресу позивача вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 20.11.2024 року № Ф4321-23 на суму 1278,99 грн. Не погодившись з вимогою контролюючого органу про сплату боргу (недоїмки), позивач звернувся до суду першої інстанції із вищевказаними позовними вимогами. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки позивач є особою, яка звільняється від сплати за себе єдиного внеску, у відповідності до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", спірна вимога є такою, що не відповідає вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України та підлягає скасуванню. Надаючи оцінку спірним правовідносинам з урахуванням доводів сторін та висновків суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне. Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 р. № 2464-VI (далі Закон № 2464-VI) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку. Зміст визначення «самозайнята особа» наведено у підпункті 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, відповідно до якого самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб. За змістом пункту 2 частини першої статті 1 Закону України від 05.07.2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі Закон № 5076-VI) адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Статтею 13 Закону № 5076-VI передбачено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. Тобто, адвокатська діяльність підпадає під визначення незалежної професійної діяльності, оподаткування доходів від отримання якої регулюється статтею 178 Податкового кодексу України, за умов, якщо така особа не є найманим працівником та не зареєстрована як фізична особа-підприємець відповідно до вимог законодавства. Статтею 178 Податкового кодексу України встановлено, що особи, які мають намір здійснювати незалежну професійну діяльність, зобов`язані стати на облік у контролюючих органах за місцем свого постійного проживання як самозайняті особи та отримати довідку про взяття на облік згідно із статтею 65 цього Кодексу. Доходи громадян, отримані протягом календарного року від провадження незалежної професійної діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу. Оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий дохід, тобто різниця між доходом і документально підтвердженими витратами, необхідними для провадження певного виду незалежної професійної діяльності. У разі неотримання довідки про взяття на облік особою, яка провадить незалежну професійну діяльність, об`єктом оподаткування є доходи, отримані від такої діяльності без урахування витрат. Фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, подають податкову декларацію за результатами звітного року відповідно до цього розділу у строки, передбачені для платників податку на доходи фізичних осіб. Іноземці та особи без громадянства, які стали на облік у контролюючих органах як самозайняті особи, є резидентами і у річній податковій декларації поряд з доходами від провадження незалежної професійної діяльності мають зазначати інші доходи з джерел їх походження з України та іноземні доходи. Під час виплати суб`єктами господарювання - податковими агентами, фізичним особам, які провадять незалежну професійну діяльність, доходів, безпосередньо пов`язаних з такою діяльністю, податок на доходи у джерела виплати не утримується в разі надання такою фізичною особою копії довідки про взяття її на податковий облік як фізичної особи, яка провадить незалежну професійну діяльність. Це правило не застосовується в разі нарахування (виплати) доходу за виконання певної роботи та/або надання послуги згідно з цивільно-правовим договором, відносини за яким встановлено трудовими відносинами, а сторони договору можуть бути прирівняні до працівника чи роботодавця відповідно до пунктів 14.1.195 та 14.1.222 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу. Фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, зобов`язані вести облік доходів і витрат від такої діяльності. Форма такого обліку та порядок його ведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Для реєстрації Книги обліку доходів і витрат фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, подають до контролюючого органу за місцем обліку примірник Книги у разі обрання способу ведення Книги у паперовому вигляді. Остаточний розрахунок податку на доходи фізичних осіб за звітний податковий рік здійснюється платником самостійно згідно з даними, зазначеними в податковій декларації. Згідно із підпунктом 2 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України платники єдиного податку звільняються від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на доходи фізичних осіб у частині доходів (об`єкта оподаткування), що отримані в результаті господарської діяльності платника єдиного податку першої - третьої групи (фізичної особи) та оподатковані згідно з цією главою. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 р. № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI, застосовується судом в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), відповідно до статті 1 якого єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (єдиний внесок) - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Згідно із пунктами 4, 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та особи, які провадять незалежну професійну діяльність а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності. Відповідно до частин другої, третьої та восьмої статті 9 Закону № 2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску податковими органами у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до податкових органів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. Згідно із підпунктом 2 пункту 1 статті 7 Закону № 2464-VІ єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. Особи, які провадять, у тому числі адвокатську діяльність, та отримують дохід від цієї діяльності, віднесені згідно з пунктом 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VІ до платників єдиного внеску. Відповідно до частини третьої статті 9 Закону № 2464-VI обчислення єдиного внеску податковими органами у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до податкових органів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Пунктом 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено також осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності. Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати. Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Частиною четвертою статті 4 Закону № 2464-VI встановлено, що особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. Тобто, законодавець звільнив від сплати єдиного внеску з підстав отримання певного виду пенсії, досягнення пенсійного віку, а також осіб з інвалідністю, тільки таких платників єдиного внеску як фізичні особи-підприємці та члени фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню на інших підставах. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач у період з 13.04.1998 по 05.03.2019 зареєстрований фізичною особою-підприємцем, пенсіонером, отримує пенсію за віком, тобто є особою, яка звільняється від сплати за себе єдиного внеску відповідно до ч. 4 ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування". Також суд зазначив, що у такому випадку фізичні особи-підприємці можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. Вимога сформована згідно Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", якою в будь-якому випадку міститься умова сплати єдиного внеску пенсіонером, отримує пенсію за віком, при наявності договору на добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. Добровільна участь особи, яка виявила бажання бути платником єдиного внеску, передбачає укладення договору на добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. Однак, за висновками суду першої інстанції, жодної інформації про наявність таких договорів, укладених з позивачем матеріали справи не містять та не були надані представником відповідача. При цьому, суд зазначив, що оскільки позивач є особою, яка звільняється від сплати за себе єдиного внеску, у відповідності до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", спірна вимога є такою, що не відповідає вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України та підлягає скасуванню. Надаючи оцінку цим висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає, що відповідачем відображені періоди нарахування єдиного внеску, суми єдиного внеску, стягнуті в межах виконавчого провадження органом ДВС та залишок несплаченої позивачем суми заборгованості в розмірі 1278,99 грн., по строку сплати - 19.01.2021 за ІV квартал 2020 року, а в 2020 році ОСОБА_1 не отримував пенсію за віком (таку пенсію позивачу призначено лише 30.05.2024). При цьому, нарахування єдиного внеску на суму 1278,99 грн здійснювалось контролюючим органом позивачу в 2020 році за ІV квартал 2020 року (по строку сплати 19.01.2021), тобто в період коли ОСОБА_1 вже не був зареєстрований фізичною особою-підприємцем. Приписами ч. 4 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (у редакції, яка діяла до 01.01.2021) було визначено, що особи, зазначені у пунктах. 4 та 5-1 частини першої цієї статті, тобто фізичні особи підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування та особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. Отже, відповідно до вказаної норми Закону № 2464 у наведені вище редакції, звільнялись від сплати єдиного внеску за себе особи, які проводили незалежну професійну діяльність, в тому числі і адвокатську діяльність, за умови, якщо вони отримували пенсію за віком, а не за вислугою років, а як зазначалося вище, позивач став пенсіонером за віком у травні 2024 року, а до 2021 року пенсіонером за віком ще не був, оскільки отримував пенсію за вислугу років. Стосовно наявності підстав для звільнення позивача від сплати єдиного внеску суд зазначає наступне. Так, у періоді, за який відповідачем сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) (IV квартал 2020 року) позивач в силу вимог Закону № 2464-VI не звільнений від сплати єдиного внеску, а законодавець звільнив від сплати єдиного внеску з підстав отримання певного виду пенсії, досягнення пенсійного віку, а також осіб з інвалідністю, тільки таких платників єдиного внеску як фізичні особи-підприємці та члени фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню на інших підставах. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 р. № 2148-VIII внесені зміни до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», а саме перше речення частини четвертої статті 4 викладено в такій редакції: «

4. Особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу». Разом з тим, Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» щодо усунення дискримінації за колом платників» від 13.05.2020 року № 592-IX (далі - Закон № 592-IX) внесено зміни до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», зокрема у статті 4: у частині четвертій цифру « 4» замінено цифрами « 4, 5», а після слів «отримують пенсію за віком» доповнено словами «або за вислугу років». Розділом II «Прикінцеві положення» Закону № 592-IX визначено, що цей Закон набирає чинності з 1 січня 2021 року, крім пункту 5 розділу I цього Закону, що набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування. Отже, саме з 01.01.2021 діє частина четверта статті 4 Закону № 2464-VI із змінами, внесеними Законом № 592-IX, якою передбачено, що особи, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або за вислугу років, або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. Приписами ст. 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено виключний перелік трудових пенсій, які призначаються за цим Законом: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років. Отже, трудова пенсія може бути за віком (при досягненні віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»), а також за вислугою років. Зокрема, пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Таким чином, держава надає можливість окремим категоріям громадян отримати пенсію за вислугу років - до настання віку, що дає право на пенсію за віком, оскільки такі категорії громадян у своїй професії втрачають працездатність до настання віку, що дає право на пенсію за віком. При цьому держава, надаючи право на пенсію до настання пенсійного віку, надає і пільги, що передбачені при одержанні пенсії за віком. Крім того, в силу змін, внесених Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» щодо усунення дискримінації за колом платників» звільняються від сплати за себе єдиного внеску фізичні особи-підприємці, які отримують пенсію за вислугу років. Як вказувалося вище, частиною 4 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» в редакції закону № 592-IX від 13.05.2020 року, передбачено, що особи, зазначені у пунктах 4,5 та 5-1 частини 1 цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або за вислугу років, або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. В пояснювальній записці до проекту Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (щодо усунення дискримінації за колом платників)», зокрема, вказувалося про те, що обов`язок сплати ЄСВ пенсіонерами, які здійснюють незалежну професійну діяльність, є також дискримінаційним. Пенсіонери суб`єкти підприємницької діяльності звільнені законодавством від сплати такого внеску. Вирішуючи спірні правовідносини, суд зазначає, що дійсно, позивачу здійснено нарахування єдиного внеску на суму 1278,99 грн (яка не сплачена позивачем) в 2020 році за ІV квартал 2020 року. Разом з тим, оскільки строку сплати цієї суми ЄСВ припадав на 19.01.2021, тобто коли вже діяли приписи ч. 4 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» в редакції закону № 592-IX від 13.05.2020 року, прийняття якого фактично усунуло допущену дискримінацію щодо окремого кола платників єдиного соціального внеску, а саме осіб які отримують пенсію за вислугу років, колегія суддів дійшла до висновку про те, що позивач підлягав звільненню від сплати ЄСВ за спірний період. У зв`язку з цим, колегія суддів погоджується із загальними висновками суду першої інстанції про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 21 квітня 2025 року № Ф-4321-23 на суму 1278 грн 99 коп. підлягає скасуванню. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін. Відповідно до п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. При прийнятті судового рішення у цій справі, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи сторін отримали достатню оцінку. Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають. Зважаючи на результати апеляційного перегляду оскарженого судового рішення та положення статті 139 КАС України, у справі відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат зі сплати судового збору. Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст. 327, ч. 1 ст. 329 КАС України. Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Сумській області залишити без задоволення. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 01.10.2025 по справі № 480/5380/25 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя (підпис)І.С. Чалий Судді(підпис) (підпис) В.В. Катунов І.М. Ральченко