Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/23114/25

Головуючий І інстанції: Заічко О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 січня 2026 р. Справа № 520/23114/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді Катунова В.В., Суддів: Подобайло З.Г. , Чалого І.С. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.10.2025, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/23114/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - відповідач), в якому просив суд: - визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 17 вересня 2021 року по 18 липня 2022 року у сумі 172051 (сто сімдесят дві тисячі п`ятдесят одна) грн. 84 коп. та за період з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року, у сумі 104136 (сто чотири тисячі сто тридцять шість) грн. 64 коп.; - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 17 вересня 2021 року по 18 липня 2022 року у сумі 172051 (сто сімдесят дві тисячі п`ятдесят одна) грн. 84 коп. та за період з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року, у сумі 104136 (сто чотири тисячі сто тридцять шість) грн. 64 коп. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2025 позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.09.2021 року по 15.08.2025 року. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період 17.09.2021 року по 18.07.2022 року у сумі 1342,01 (одна тисяча триста сорок дві) грн. 01 коп. та за період з 19.07.2022 року по 19.01.2023 року, у сумі 104136 (сто чотири тисячі сто тридцять шість) грн. 64 коп. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2025 року у справі №520/23114/25 скасувати, а позовні вимоги ОСОБА_1 - залишити без задоволення. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що позивач був звільнений з військової служби 17.09.2021 року і безпосередньо після звільнення у нього не виникло зауважень щодо нарахованих і виплачених йому сум, а спір про належні позивачеві суми при звільненні виник більш ніж через три роки після звільнення, у зв`язку з чим у спірних правовідносинах не настало передбачених у ч. 2 ст. 117 КЗпП України умов для стягнення середнього заробітку. Вважає, що позовні вимоги позивача є безпідставними, а тому підлягають залишенню без задоволення. Вказує, що у разі необхідності визначення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні її розмір може бути зменшений. Просив врахувати правову позицію Великої Палати Верховного Суду від 8 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 стосовно можливості зменшення судом розміру середнього заробітку як до, так і після 19 липня 2022 року Законом №2352-ІХ. Позивач не скористався правом надання відзиву на апеляційну скаргу. У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Згідно зі ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. При цьому, колегія суддів зазначає, що як вбачається з апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції фактично оскаржується в частині задоволення позову. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 проходив військову службу з 28.10.2016 року по 17.09.2021 року у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України. Відповідно до наказу від 17.09.2021 року №185 позивача 17.09.2021 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, тобто саме ця дата є останнім днем служби. Проте у період проходження військової служби позивачу не у повному обсязі виплачувалось грошове забезпечення. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 12.05.2025 року у справі №520/6087/25 зобов`язано відповідача здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату щомісячного грошового забезпечення (основних та додаткових видів), грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учасника бойових дій відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18), шляхом визначення посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим званням) за період з 29.01.2020 по 31.12.2020 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2020 рік, з 01.01.2021 по 17.09.2021 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2021, з урахуванням раніше виплачених сум. Зобов`язано здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні, розрахованої із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2021 рік при визначенні розміру посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням місячного грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум. Зобов`язано нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в період із 28.10.2016 по 28.02.2018 - січень 2008 року, з врахуванням раніше виплачених сум. 15.08.2025 року на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.05.2025 року у справі №520/6087/25 відповідач здійснив нарахування належних позивачу сум у загальній сумі 10316,49 грн. З урахуванням того, що відповідач вчасно не провів повного розрахунку з позивачем у строки, передбачені статтею 116 КЗпП України, вважаючи, що це є підставою для притягнення до відповідальності відповідача, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати середнього заробітку за весь час затримки, позивач звернувся до суду з цим позовом. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції здійснюючи диференційований підхід до розрахунку суми середнього заробітку, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно поділив на 2 частини: з 17.09.2021 до 18.07.2022 (304 календарних днів) та з 19.07.2022 до 19.01.2023 (184 календарних дні) та дійшов висновку про право позивача на середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період 17.09.2021 року по 18.07.2022 року у сумі 1342,01 грн та за період з 19.07.2022 року по 19.01.2023 року у сумі 104136, 64 грн. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених ст. 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне. У силу ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі ст. 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (частина 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»). Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20.12.1991 № 2011-XII Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей (далі по тексту - Закон № 2011-ХІІ). За приписами ст.1 Закону № 2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. Згідно з ч.2 ст.1-2 Закону № 2011-ХІІ у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації. Абзацом 1 ч. 1 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Відповідно до п. 1 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, грошове забезпечення у разі звільнення з військової служби виплачується військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі грошового забезпечення, передбаченого для займаної посади з дня одержання військовою частиною наказу чи письмового повідомлення про звільнення до дня виключення наказом зі списків особового складу включно, але не більше ніж до дня здавання справ та посади (в межах установлених Міністром оборони України строків) або до дня закінчення щорічної відпустки, яка надається після здавання справ та посади. Спеціальне законодавство, що регламентує порядок проходження військової служби, не містить норм щодо регулювання виплати звільненому військовослужбовцю середнього заробітку у зв`язку із затримкою з вини роботодавця всіх належних йому виплат при звільненні. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників. Таким чином, за загальним правилом норми спеціального законодавства є пріоритетними, тоді як норми КЗпП України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини. Слід зауважити, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Водночас, такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України. Вищевказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена в постанові від 21.10.2021 у справі № 640/14764/20. З огляду на неврегульованість спеціальним законодавством питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні з військової служби, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України. Окрім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.06.2021 у справі № 480/2577/20, яка відповідно до ч. 5 ст .242 КАС України є обов`язковою для врахуванням у спірних правовідносинах по даній справі, оскільки спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, а тому колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення із військової служби. Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців неодноразово викладено Верховним Судом, зокрема, у постановах від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19, від 20.01.2021 у справі № 200/4185/20-а, від 31.03.2021 у справі № 340/970/20, від 27.07.2023 у справі № 420/436/22, від 25.04.2024 у справі № 460/49364/22. Статтею 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу. Згідно із ч.1 ст.116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. Частиною 2 ст.116 КЗпП України визначено, що в разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною 1 ст.117 КЗпП України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Згідно з ч.2 ст.117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Водночас, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті». Закон України №2352-ІХ та відповідно і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19.07.2022. Тож у випадку встановлення порушення роботодавцем вищевказаних норм та наявності для застосування до останнього наслідків, передбачених статтею 117 КЗпП України, належним способом захисту порушених прав працівника буде стягнення з такого роботодавця суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. За обставинами справи, ОСОБА_1 проходив військову службу з 28.10.2016 року по 17.09.2021 року у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України і відповідно до наказу від 17.09.2021 року №185 позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Матеріалами даної справи підтверджується факт того, що позивачу під час проходження служби Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України не було нараховано та виплачено у належному розмірі грошове забезпечення (основні та додаткові види), грошова допомога на оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учасника бойових дій. При цьому, на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.05.2025 року у справі №520/6087/25 лише 15.08.2025 Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснено виплату належних позивачу сум у загальній сумі 10316,49 грн., тобто, в порушення приписів ст.116 КЗпП України. Таким чином, відповідачем порушено вимоги ст.116 КЗпП України, якою передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Враховуючи, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, колегія суддів погоджується з загальним висновком суду першої інстанції про наявність у відповідача обов`язку сплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. Надаючи правову оцінку задоволеним судом першої інстанції позовним вимогам в частині зобов`язання Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період 17.09.2021 року по 18.07.2022 року у сумі 1342,01 грн. та за період з 19.07.2022 року по 19.01.2023 року у сумі 104136, 64 грн., колегія суддів зазначає наступне. Так, за усталеною практикою застосування положень ст.117 КЗпП України в редакції, яка діяла до 19.07.2022, при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 та від 26.02.2020 у справах №761/9584/15-ц та №821/1083/17, та застосовано Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 у справі №816/1640/17, висновки яких враховано судом першої інстанції при вирішенні даного спору, та сформований з урахуванням того, що редакція ст. 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні. У той же час, відповідно до ст.117 КЗпП України, у чинній редакції, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності 19.07.2022. Необхідність формування єдиної правозастосовної практики була зумовлена виникненням у межах різних касаційних судів Верховного Суду розбіжностей у правових позиціях щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, після законодавчого обмеження Законом №2352-IX максимального періоду його нарахування шістьма місяцями. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що зі змісту ч.1 ст.117 КЗпП України (в редакції Закону №2352-IX) вбачається, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу. Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення. Законодавче рішення усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин. Касаційний адміністративний суд у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22 обґрунтував свою позицію про неможливість застосування висновків Великої Палати Верховного Суду тим, що законодавець, прийнявши Закон №2352-IX, «на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності» (пункт 65 постанови). Також суд указав, що обмеження строку звернення до суду трьома місяцями (зміни до статті 233 КЗпП України) усунуло чинник, який зумовлював недобросовісну поведінку працівника (пункт 66 постанови). З цього суд зробив висновок, що критерії Великої Палати, побудовані для умов необмеженого строку стягнення, більше не є релевантними. Велика Палата Верховного Суду вважає таку аргументацію помилковою, адже поняття «обмеження максимального строку» та «досягнення співмірності» не можна ототожнювати. Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що Закон №2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно. Статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв`язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності. Натомість підхід, запропонований Касаційним адміністративним судом у справі №440/6856/22, не відповідає фундаментальним принципам справедливості та пропорційності, адже передбачає формальний підхід до вирішення такого трудового спору, що допускає можливість стягнення очевидно неспівмірної суми. У зв`язку з вищенаведеним, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 відступила від висновків Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22, та зазначила, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом №2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців. Застосовуючи наведений підхід Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів зазначає, що у цій справі як до періоду з 17.09.2021 по 18.07.2022 включно (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) так і до періоду з 19.07.2022 по 15.08.2025 (але не більш як за шість місяців) при визначенні належної позивачу суми стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц (враховувати розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі по тексту Порядок №100), у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Згідно з абз. 1, 2 п.3 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку. Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт. Підпунктом «б» п.4 Порядку №100 передбачено, що при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо). Відповідно до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. З огляду на матеріали справи, останнім днем виключення позивача зі служби є 17.09.2021, тому двома попередніми місяцями перед звільненням є липень та серпень 2021 року. З наявної в матеріалах справи довідки про виплачене грошове забезпечення позивача встанвлено, що у липні 2021 року виплати позивачу складають 17544,89 грн., у серпні 2021 року- 17544,89 грн. Таким чином середньоденне грошове забезпечення позивача складає: 565,96 грн. (17544,89 грн. + 17544,89 грн.) / 62). За період з 17.09.2021 року по 18.07.2022 року сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача становить 304 календарні дні х 565,96 грн = 172051,84 грн. За період з 19.07.2022 до 18.05.2025 (у межах шести місяців) сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача становить 184 календарні дні х 565,96 грн = 104136,64 грн. (184 х 595,96 грн.) Загальна сума середнього заробітку 276 188, 48 грн. Продовжуючи апеляційний розгляд справи, колегія суддів враховує, що у спірних правовідносинах загальний розмір виплат позивачу при звільненні, відповідно до наявної в матеріалах справи інформації, з урахуванням допомоги на оздоровлення за 2020, 2021 роки, компенсації відпустки УБД, ОГД при звільнені, а також грошове забезпечення за вересень 2021 складає 124542,81 грн. На виконання рішення суду позивачу виплачено 10316,49 грн, тому загальна сума складає 134859,30 грн. Таким чином, загальний розмір виплат при звільненні позивача склав 134859,30 грн (100%), з яких грошове забезпечення на виконання рішення суду 10316,49 грн (7,65%). Щодо питання періоду, за який підлягають захисту права позивача, колегія суддів враховує, що позивача виключено зі служби 17.09.2021, проте останній з вимогами про виплату у належному розмірі грошове забезпечення, звернувся до суду з відповідним позовом лише 18.03.2025 (справа №520/6087/25), тобто більш ніж через 3 роки з моменту виключення зі списків особового складу відповідача. Колегія суддів вважає, що в даному випадку при розрахунку середнього заробітку за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні потрібно врахувати тривалість не звернення позивача до суду з вимогою про виплату належного грошового забезпечення, оскільки не пропорційним буде неврахування вказаної обставини. Оскільки позивача звільнено зі служби 17.09.2021, з адміністративним позовом до суду у справі №520/6087/25 він звернувся 18.03.2025, а остаточний розрахунок грошового забезпечення із позивачем проведено 15.08.2025, тому з відповідача належить стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за 151 день (з 18.03.2025 по 15.08.2025). З урахуванням вищенаведених висновків суду, сума компенсації середнього заробітку за час затримки виплати грошового забезпечення складає 85459, 96 грн (151 календарний день х 565,96 грн). Сума, з урахуванням істотності частки 7,65%, становить 6537, 68 грн. Таким чином, враховуючи матеріали даної справи, розмір простроченої заборгованості відповідача щодо належних до виплати позивачу при звільненні сум, терміну не звернення позивача до суду щодо захисту своїх прав у зв`язку з неповним розрахунком з ним відповідачем, колегія суддів вважає справедливою, пропорційною і такою, що відповідатиме обставинам цієї справи та вищенаведеним критеріям визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат суму у розмірі 6537, 68 грн, розраховану у процентному співвідношенні від суми середнього грошового забезпечення за період з моменту звернення позивача з адміністративним позовом до суду у справі №520/6087/25 по день фактичного розрахунку. Враховуючи викладене, колегія суддів не погоджується з методом розрахунку суми середнього заробітку, визначений судом першої інстанції та зазначає про необхідність врахування висновків Великої Палати Верховного Суду викладених у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 при вирішенні даної справи. Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. За приписами п. 2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно зі ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Враховуючи, вищенаведене, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції в частині визначення суми середнього заробітку не відповідають встановленим обставинам по справі, в той час як доводи апеляційної скарги частково спростовують позицію суду, викладену в оскаржуваному судовому рішенні, а тому рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині суми середнього заробітку, який необхідно визначити у загальному розмірі 6537, 68 грн. В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.10.2025 підлягає залишенню без змін. Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 317, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України - задовольнити частково. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.10.2025 по справі № 520/23114/25 змінити, виклавши абзац третій резолютивної частини рішення в наступній редакції: "Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.09.2021 року по 15.08.2025 року в сумі 6537, 68 грн (шість тисяч п`ятьсот тридцять сім гривень, 68 коп) грн". В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.10.2025 - залишити без змін . Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя-доповідач В.В. Катунов Судді З.Г. Подобайло І.С. Чалий