Постанова 4820 № 686/26369/25

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 січня 2026 року м. Хмельницький Справа № 686/26369/25 Провадження № 22-ц/820/308/26 Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: П`єнти І.В. (суддя-доповідач), Корніюк А.П., Талалай О.І., секретар судового засідання Демчук В.М. розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Головного управління Державної казначейської служби України в Хмельницькій області про відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 листопада 2025 року (суддя Стефанишин С.Л.) Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд в с т а н о в и в: 15 вересня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Головного управління Державної казначейської служби України у Хмельницькій області про відшкодування моральної шкоди. В обґрунтування позову зазначав, що тривале невиконання судового рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24.09.2021 у справі №686/13188/21 спричинено бездіяльністю, яка полягає у незастосуванні заходів, необхідних для його виконання, що завдало позивачу моральної шкоди, яка ним оцінена в розмірі 50000000 грн. Вказував також, що завдана йому моральна шкода полягає у порушенні його права на судовий захист внаслідок невиконання рішення суду. Право на таке відшкодування виникає в силу прямої вказівки закону, а саме ч. 1 ст. 23, ст. 1173 ЦК України та ст. ст. 55, 56, 129-1 Конституції України. Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 листопада 2025 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог. При цьому, посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що суд першої інстанції перебрав на себе обов`язки відповідача та явно і очевидно став на захист відповідача. Зазначає, що законодавство та практика ЄСПЛ не передбачає надання доказів моральної шкоди, важливий факт встановлення порушення прав людини. Акцентує увагу на те, що відповідач не надав жодного доказу на спростування своєї вини та спростування презумпції завдавача шкоди, в тому числі і не робив заперечень та не надавав доказів на зменшення щодо заявленої моральної шкоди. У відзиві на апеляційну скаргу Головне управління Державної казначейської служби України у Хмельницькій області просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Учасники справи в судове засідання не з`явилися, про день, місце і час слухання повідомлені належним чином. В силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється. Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до частини 1 статті 377 ЦПК України, судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами (пункт 3 частини 1 статті 255 ЦПК України). Колегія судів вважає, що у зв`язку з наявністю судового рішення, яке набрало законної сили та яким вирішено позовні вимоги ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Головного управління Державної казначейської служби України в Хмельницькій області про відшкодування моральної шкоди, позивач в частині вимог просить повторно вирішити спір. Встановлено, що у справі №686/15644/25 02 червня 2025 року ОСОБА_1 подав до суду позов до Держави Україна в особі Головного управління Державної казначейської служби України в Хмельницькій області про відшкодування моральної шкоди, завданої невиконанням рішення суду у справі №686/13188/21. Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 13 серпня 2025 року у справі №686/15644/25 в задоволенні позову відмовлено. Постановою Хмельницького апеляційного суду від 04 листопада 2025 року рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 13 серпня 2025 року залишено без змін. Ухвалою Верховного Суду від 08 грудня 2025 року відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Головного управління Державної казначейської служби України в Хмельницькій області про відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 13 серпня 2025 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 04 листопада 2025 року. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 320/9224/17 зазначала, що «згідно з пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами. Тобто, згідно з вказаним пунктом підставою для закриття провадження у справі є, зокрема, вирішення спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав шляхом ухвалення рішення, яке набрало законної сили, або постановлення ухвали про закриття провадження у справі». У постанові від 20 червня 2018 року у справі № 761/7978/15-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла такого висновку: «необхідність застосування пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК України зумовлена, по-перше, неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову, та, по-друге, властивістю судового рішення, що набрало законної сили (стаття 223 ЦПК України). За змістом наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно співпадають сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. У матеріальному розумінні предмет позову - це річ, щодо якої виник спір» (у цій постанові ЦПК України у редакції до грудня 2017 року). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 вказано, що «предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу». Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасно зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Разом з тим, не вважаються зміною підстави позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15). Отже, суд закриває провадження у справі, якщо в позовах, які розглядалися судами, одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. У даній справі №686/26369/25, що переглядається апеляційним судом, ОСОБА_1 подав позов 15.09.2025, у якому просить стягнути з Держави Україна в особі Головного управління Державної казначейської служби України в Хмельницькій області моральну шкоду, завдану невиконанням рішення суду у справі №686/13188/21, в розмірі 50 000 000 грн. Зі змісту вимог і судового рішення у справі №686/15644/25 вбачається, що позивач не зазначав конкретний період часу, коли йому була заподіяна моральна шкода. Враховуючи те, що у справі, яка переглядається, позивач просить стягнути моральну шкоду за увесь період з часу, коли рішення мало бути виконане 02.04.2025 (позовна заява подана до суду 15 вересня 2025 року), хоча стягнення моральної шкоди за період з 02.04.2025 по 02.06.2025 було предметом судового розгляду у справі №686/15644/25, колегія суддів вважає, що наявні підстави для закриття провадження у справі в указаній частині позовних вимог. При цьому, апеляційний суд виходить з того, що зміна позивачем розміру стягнення, за незмінності підстав позову не свідчить про зміну предмета позову і не спростовує тотожність цих позовів. З огляду на викладене, апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, завданої невиконанням судового рішення у справі №686/13188/21 в період з 02.04.2025 по 02.06.2025 необхідно скасувати та закрити провадження у справі в частині цих позовних вимог. Рішення суду першої інстанції про відмову в решті позовних вимог (заподіяння моральної шкоди, завданої невиконанням судового рішення у справі №686/13188/21 у період з 03 червня 2025 року по 15 вересня 2025 року ) ухвалено відповідно до норм матеріального права, з додержанням норм процесуального права і підстав для його скасування у межах доводів апеляційної скарги немає. Відповідно до частини 1 статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відмову в задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, завданої невиконанням судового рішення у справі №686/13188/21 в період з 03 червня 2025 року по 15 вересня 2025 року суд першої інстанції мотивував недоведеністю позовних вимог. З таким висновком суду першої інстанції погоджується і апеляційний суд. Суд першої інстанції правильно встановив, що рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24.09.2021 у справі №686/13188/21 стягнуто з Держави України на користь ОСОБА_1 500 грн компенсації моральної шкоди та 10 грн майнової шкоди. Постановою Хмельницького апеляційного суду від 20.01.2022 вказане рішення скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у відшкодуванні шкоди. Постановою Верховного Суду від 23.11.2022 у справі №686/13188/21 скасовано постанову Хмельницького апеляційного суду від 20.01.2022 та рішення Хмельницького міськрайонного суду від 24.09.2021 у справі №686/13188/21 залишено в силі. 02.01.2025 до ГУДКС України у Хмельницькій області надійшла заява ОСОБА_1 про прийняття до виконання виконавчого листа Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12.12.2022 у справі №686/13188/21 щодо стягнення з Держави України на користь ОСОБА_1 500 грн компенсації моральної шкоди та 10 грн майнової шкоди. ГУДКС України у Хмельницькій області на виконання абзацу 2 п.36 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845, направило до Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області та Офісу Генерального прокурора лист від 02.01.2025 №04-20- 10/48, щодо надання у разі наявності документів (відомостей), які можуть бути підставою для зупинення безспірного списання коштів державного бюджету і їх перерахування на рахунок стягувача на виконання виконавчого листа. Головне управління Національної поліції в Хмельницькій області листом від 08.01.2025 №4507-2025 та Офіс Генерального прокурора листом від 08.01.2025 №15/1/2-14110-21 повідомили ГУДКС України у Хмельницькій області про відсутність документів (відомостей), які можуть бути підставою для зупинення безспірного списання коштів державного бюджету. Головне управління Казначейства на виконання п.п. 35-37 Порядку виконання рішень листом від 14.01.2025 №04-20-08/368 надіслало виконавчий лист по справі №686/13188/21 та інші документи, передбачені порядком виконання рішень, для виконання до Державної казначейської служби України. Виконавчий лист у справі №686/13188/21 про стягнення з Держави України на користь ОСОБА_1 500 грн компенсації моральної шкоди та 10 грн майнової шкоди станом на даний час не виконано. Дані обставини підтверджуються матеріалами справи. Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 як на підставу своїх порушених прав посилався на невиконання рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 вересня 2021 року у справі №686/13188/21, яким стягнуто на його користь 500 грн моральної шкоди та 10 грн майнової шкоди, чим позивачеві заподіяно моральну шкоду. Згідно зі статтею 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. У пункті 9 частини другої статті 129 Конституції України передбачено, що основними засадами судочинства є, зокрема обов`язковість судового рішення. Відповідно до частини першої статті 18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, встановлено Порядком №845 (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Згідно з пунктом 35 Порядку № 845, ДКСУ здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації), зокрема шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень. У разі здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку стягувачі подають документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку, до органу казначейства за місцезнаходженням органу державної влади, внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності якого заподіяно шкоду. Орган казначейства повідомляє зазначеному органу протягом п`яти робочих днів після надходження документів про їх надходження (пункт 36 Порядку № 845). За пунктами 37-38 Порядку № 845, орган прокуратури та орган державної влади, зазначені у пункті 36 цього Порядку, подають протягом 15 робочих днів органові казначейства документи (відомості), що можуть бути підставою для зупинення безспірного списання коштів державного бюджету і їх перерахування на рахунок стягувача. Після закінчення такого строку орган казначейства надсилає протягом п`яти робочих днів до казначейства зазначені документи (відомості). Для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку в казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок. Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється казначейством за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету. Відповідно до пункту 39 Порядку № 845, у разі коли для здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку необхідні додаткові кошти понад обсяг відповідних бюджетних призначень, казначейство подає протягом одного місяця з дня надходження виконавчих документів Мінфіну пропозиції щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України або виділення коштів з резервного фонду державного бюджету на зазначену мету. Казначейство відкладає безспірне списання коштів державного бюджету та поновлює його з дати набрання чинності законом про внесення змін до закону про Державний бюджет України або рішенням про виділення коштів з резервного фонду державного бюджету. Судом першої інстанції встановлено, що судове рішення у справі № 686/13188/21 про стягнення коштів з держави Україна на користь ОСОБА_1 залишається невиконаним у зв`язку з відсутністю коштів за цією статтею бюджетних призначень, чим йому завдано моральної шкоди. У постанові від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства. Відповідно до статті 56 Конституції України. кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Згідно з частинами першою, другою статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав». Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи (див. постанову Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року у справі № 279/1834/22 (провадження № 61-1382сво23), ухвалу Верховного Суду від 13 листопада 2019 року в справі № 216/3521/16-ц (провадження № 61-28299св18), постанови Верховного Суду від 16 червня 2022 року у справі № 569/20510/19 (провадження № 61-13787св20), від 01 березня 2023 року у справі № 496/1691/19 (провадження № 61-12320св22)). За загальним правилом, підставою виникнення зобов`язання з відшкодування моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про відшкодування моральної шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою. Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статями 1173 та 1174 ЦК України відповідно. Згідно зі статтею 1173 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України. Отже, ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. При вирішенні спорів про відшкодування шкоди за статтями 1166, 1167, 1173, 1174 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками. У постанові від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) Велика Палата Верховного Суду вказала, що, застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування. У постанові від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди. Подібна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі № 464/3789/17 (провадження № К/9901/59673/18), від 30 січня 2018 року в справі 804/2252/14, від 20 лютого 2018 року в справі № 818/1394/17, від 25 січня 2022 року в справі № 686/13686/21 (провадження № 61-20345св21), від 07 вересня 2022 року в справі № 686/19070/21 (провадження № 61-3106св22), від 07 вересня 2022 року в справі № 686/19910/21 (провадження № 61-4426св22), від 26 вересня 2022 року в справі № 686/29071/21 (провадження № 61-7398св22), від 27 жовтня 2022 року в справі № 686/20441/21 (провадження № 61-3969св22). У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 750/1591/18-ц (провадження № 14-261цс19) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з статтею 170 ЦК України, держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Відповідно до статті 48 ЦПК України, позивачем і відповідачем у цивільному процесі можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава. За статтею 58 ЦПК України, держава бере участь у справі через відповідний орган державної влади відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади), або через представника. А тому, у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема й представляти державу в суді. Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року справі № 761/35803/16-ц (провадження № 14-316цс19). У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17 (провадження № 61-51сво18) зроблено висновок, що юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов`язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов`язків. Тлумачення частини третьої статті 11 ЦК України свідчить, що правові норми самі по собі не можуть створювати суб`єктивних прав та обов`язків, оскільки необхідна наявність саме юридичного факту. У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)). Вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно виходив з того, що позивач не надав належних та допустимих доказів, які підтверджують незаконність дій чи бездіяльність держави Україна в особі ГУ ДКСУ в Хмельницькій області та заподіяння такими діями чи бездіяльністю моральної шкоди у заявленому позивачем розмірі. Доводи апеляційної скарги, у тому числі щодо порушення його права на судовий захист внаслідок невиконання судового рішення, не спростовують правомірність висновків суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, завданої невиконанням судового рішення у справі №686/13188/21 в період з 03 червня 2025 року по 15 вересня 2025 року. Суд першої інстанції при ухваленні рішення в зазначеній частині правильно визначився з правовими нормами, які регулюють спірні правовідносини, внаслідок чого доводи апеляційної скарги про те, що суд не дотримався норм матеріального права, є помилковими. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 377, 382, 384 ЦПК України, суд у х в а л и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 листопада 2025 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, завданої невиконанням судового рішення у справі №686/13188/21 в період з 02.04.2025 по 02.06.2025 скасувати і закрити провадження в цій частині позовних вимог. В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 28 січня 2026 року. Суддя-доповідач І.В. П`єнта Судді: А.П. Корніюк О.І. Талалай