Постанова Львівський апеляційний суд № 465/8013/23

Справа № 465/8013/23 Головуючий у 1 інстанції: Мартинишин М.О. Провадження № 22-ц/811/1783/24 Доповідач в 2 інстанції: Шеремета Н.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 серпня 2024 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Шеремети Н.О. суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на рішення Франківського районного суду м. Львова від 22 травня 2024 року, - ВСТАНОВИВ: у жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України, Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, Департаменту патрульної поліції про відшкодування моральної шкоди. В обгрунтування позовних вимог покликається на те, що відносно нього безпідставно та з грубим порушенням вимог КУпАП за відсутності будь-яких доказів вчинення ним вищезазначеного адміністративного правопорушенняскладено постанову про накладення адміністративного стягнення серія ЕАР № 6492065 від 02 лютого 2023 року, якою накладено на нього штраф в розмірі 680 грн. за порушення п. 17.1 ПДР, а саме здійснення зупинки на смузі для маршрутних транспортних засобів, позначеної дорожнім знаком 5.8. Стверджує, що він не здійснював зупинку на смузі для маршрутних транспортних засобів, а лише перетинав смугу для руху маршрутних транспортних засобів в дозволених для цього місцях, однак на спробу доказати свою правоту та невинуватість працівники поліції упереджено до нього ставилися та нехтували його правами, а саме: проігнорували його усне клопотання про надання доказів правопорушення, не надали можливості скористатися своїм правом на правову допомогу, не роз`яснили його прав та обов`язків, а також не з`ясували його особу, майновий стан та інші об`єктивні обставини справи. Зазначає, що оскаржив вищезазначену постанову про притягнення його до адміністративної відповідальності в судовому порядку, а рішенням Франківського районного суду м. Львова від 29 травня 2023 року у справі № 465/785/23 постанову серія ЕАР № 6492065 від 02 лютого 2023 року скасовано, провадження у справі закрито. Вказує, що внаслідок протиправного притягнення його до адміністративної відповідальності йому завдано моральну шкоду, що полягає у душевних стражданнях, яких він зазнав у зв`язку з діями поліції, а саме: безпідставними звинуваченнями у порушенні вимог ПДР, безпідставному розгляді справи про адміністративне правопорушення відносно нього, безпідставному притягненні до адміністративної відповідальності та не надання інспектором поліції можливості скористатися правом на правову допомогу під час розгляду справи. Вважає, що право на відшкодування шкоди в розмірах і порядку, передбачених законом, виникає у випадку, зокрема, закриття справи про адміністративне правопорушення. Наголошує, що розумним, обгрунтованим та справедливим відшкодуванням завданої йому моральної шкоди буде компенсація в розмірі 6700 грн, що складає одну мінімальну заробітну плату на 2023 рік. З наведених підстав просить стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 6700,00 грн. Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 22 травня 2024 рокуу задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, Департаменту патрульної поліції про відшкодування моральної шкоди відмовлено. Рішення суду оскаржив представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 , в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи. Апелянт стверджує, що висновки суду першої інстанції про те, що позивач не надав належних та допустимих доказів заподіяння йому моральної шкоди працівниками Державної патрульної поліції, а в позовній заяві не наведено обгрунтвувань моральних переживань позивача, є помилковими та безпідставними. Зазначає, що у позовній заяві обгрунтовував, що моральна шкода завдана внаслідок безпідставного звинувачення у порушенні вимог ПДР, безпідставного розгляду справи про адміністративне правопорушення відносно нього, безпідставного притягнення його до адміністративної відповідальності та не надання інспектором поліції можливості скористатися правом на правову допомогу під час розгляду справи. Вказує, що наявні усі складові для стягнення моральної шкоди, а саме: неправомірні дії та бездіяльність працівників поліції, наявність моральної шкоди та причинно-наслідковий зв`язок між неправомірними діями та завданою шкодою. Вважає, що здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження, внаслідок чого в особи виникає право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного накладення штрафу. З наведених підстав просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Ухвалою Львівського апеляційного суду від 17 червня 2024 року про відкриття апеляційного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на рішення Франківського районного суду м. Львова від 22 травня 2024 року ухвалено розглядати без повідомлення учасників справи відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Розгляд апеляційної скарги представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на рішення Франківського районного суду м. Львова від 22 травня 2024 року призначено на 16 год. 30 хв. 29 липня 2024 року в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Частиною 4 ст. 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Оскільки текст постанови складено 12 серпня 2024 року, то незважаючи на те, що розгляд справи призначено на 29 липня 2024 року, датою ухвалення постанови є саме 12 серпня 2024 року. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з огляду на таке. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України). Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України). Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що сам факт скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення не свідчить про реальне завдання особі моральної шкоди, а доказів, які б підтверджували завдання позивачу моральної шкоди ним не надано. Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Судом встановлено, що постановою про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серія ЕАР № 6492065, винесеною 02 лютого 2023 року поліцейським 1 батальйону 4 роти Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції старшим лейтенантом поліції Леньо І.М. ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст.122 КУпАП та накладено штраф в розмірі 680 грн. Згідно з вищезазначеною постановою 02 лютого 2023 року о 20 год. 13 хв. у місті Львові по проспекту В`ячеслава Чорновола, 45 ОСОБА_1 , керуючи автомобілем марки «Nissan Leaf», д.н.з. НОМЕР_1 , здійснив зупинку (рух) на смузі для маршрутних транспортних засобів, позначеною дорожнім знаком 5.8., чим порушив п. 17.1. ПДР України, яким на дорозі із смугою для маршрутних транспортних засобів, позначеній дорожнім знаком 5.8. або 5.11. забороняються рух і зупинка інших транспортних засобів на цій смузі. Вважаючи вказану постанову незаконною, ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серія ЕАР № 6492065 від 02 лютого 2023 року. Рішенням Франківського районного суду від 29 травня 2023 року у справі №465/783/23 позов ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції, Департаменту патрульної поліці про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАР №6492065 від 02.02.2023р. задоволено. Постанову серії ЕАР № 6492065 від 02 лютого 2023р. про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.122 КУпАП скасовано, провадження у справі закрито. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 536,80 грн. Вищезазначене рішення суду в апеляційному порядку не оскаржувалося та набрало законної сили 09 червня 2023 року. Під час розгляду справи № 465/783/23 суд прийшов до висновку про недоведеність фактів, викладених у постанові, та вини ОСОБА_1 у скоєнні адміністративного правопорушення. Обгрунтовуючи позовні вимоги в даній справі, ОСОБА_1 вважає, що незаконні дії інспектора поліції щодо притягнення його до адміністративної відповідальності призвели до значних душевних переживань, поганого самопочуття, порушення звичного ритму життя та його зміни у зв`язку з необхідністю вжиття дій щодо оскарження постанови про притягнення його до адміністративної відповідальності та подальшого стягнення компенсації, чим йому завдано моральну шкоду. Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, і відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової шкоди). Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (частина перша статті 1173 ЦК України). Згідно з ч. 1 ст. 1174 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Згідно з ч. 1 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (ч. 2 ст 1176 ЦК України). Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу. Пунктом 4 статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку, зокрема, закриття справи про адміністративне правопорушення. Згідно з п. 5 ст. 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується моральна шкода. Відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»). Згідно з ч.ч. 4,5 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. На підставі пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» в особи виникає право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного накладення штрафу. Тобто, здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження. У справі, яка переглядається, підставою для відшкодування шкоди є закриття справи про адміністративне правопорушення у зв`язку із відсутністю події і складу адміністративного правопорушення. Разом із тим, це не спростовує того, що такими діями позивачу завдано моральної шкоди, оскільки закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, а, крім того, відшкодування здійснюється незалежно від вини. Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувались з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом. Такі висновки викладені у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 569/1799/16-ц. В рішенні ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі «Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі», зазначається, що «з огляду на її природу, стверджувана моральна шкода не завжди може бути предметом чіткого доведення. Проте розумно припустити, що особи, які…зіткнулися з проблемами...можуть зазнати страждань і тривоги». Звідси випливає, що фактичною основою для висновку про наявність негативних наслідків у немайновій сфері потерпілої особи у більшості ситуацій може бути як таке розумне припущення про природність їх виникнення за подібних обставин. На думку колегії суддів, внаслідок протиправних дій працівників поліції у зв`язку з незаконним притягненням позивача до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 був змушений доводити свою правоту в судовому порядку, витрачаючи час та кошти для доведення незаконності постанови про накладення адміністративного стягнення серія ЕАР №6492065 від 02 лютого 2023 року, у зв`язку з чим зазнавав незручностей, що призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, що свідчить про завдання йому моральної шкоди. Оскільки провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 закрито судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, колегія суддів вважає, що саме внаслідок неправомірного притягнення до адміністративної відповідальності позивачу завдано моральну шкоду. Розмір моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен проводити до її безпідставного збагачення. Аналогічні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц. Враховуючи обставини справи, характер та обсяг моральних страждань позивача, яких він зазнав внаслідок неправомірного притягнення його до адміністративної відповідальності, виходячи із засад розумності, виваженості, справедливості та пропорційності, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 500,00 грн. Шкода, що завдана працівниками Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції, які виконують свої обов`язки відповідно до наданих законодавством повноважень в межах Закону України «Про національну поліцію», відшкодовується державою за рахунок державного бюджету, при цьому відповідне рішення суду виконується органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. Звертаючись з позовними вимогами ОСОБА_1 , крім Департаменту патрульної поліції, зазначив відповідачами Державну казначейську службу України та Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України. У цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляє державу в суді, зазвичай орган, діями якого завдано шкоду. Аналогічні правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган. Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц. Отже, відповідачем у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями державних органів, є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади, яким заподіяно шкоду. Держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України). Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України). Державу представляють відповідні органи державної влади в межах їх компетенції через свого представника (частина четверта статті 58 ЦПК України). Статтею 175 ЦПК України встановлено, що, викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц. Враховуючи зміст позовних вимог, колегія суддів вважає, що Державна казначейська служба України не є належним відповідачем у спірних правовідносинах, оскільки є самостійною юридичною особою, до обов`язків якої входить списання коштів з Державного бюджету України, і не може нести відповідальність за неправомірні рішення, дії чи бездіяльність державних органів чи їх посадових осіб. Державна казначейська служба України є органом, який здійснює тільки списання коштів з Державного бюджету України й будь-яких незаконних дій щодо позивача не вчиняла. Встановлення належного відповідача має важливе значення для правильного вирішення спору, оскільки залучення до участі у справі, як відповідача, Державної казначейської служби України, яка є державним органом, що здійснює списання коштів з Державного бюджету на відшкодування моральної шкоди, завданої державним органом, є підставою для відмови в задоволенні позову до неї, як до неналежного відповідача. Визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи, як співвідповідача, за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті, є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад. Тобто, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку про те, що у задоволенні позову ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, в частині вимог, пред`явлених до Державної казначейської служби України, слід відмовити, оскільки такі вимоги пред`явлені до неналежного відповідача. Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 80 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді. Юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині (ч. 1 ст. 91 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про Національну поліцію» систему поліції складають: 1) центральний орган управління поліції; 2) територіальні органи поліції. До структури Національної поліції України входить, зокрема, Департамент патрульної поліції, який є юридичною особою. Разом з тим, Управління патрульної поліції у Львівській області не є юридичною особою, а входить до структури Департаменту патрульної поліції Національної поліції України. Однак, ОСОБА_1 пред`явив позов в тому числі і до Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції, яке не має статусу юридичної особи, а відтак не наділено цивільною процесуальною дієздатністю та не може виступати стороною у цивільному процесі. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Відповідно до ч. 1 ст. 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства позовні вимоги, пред`явлені до Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції, яке не є юридичною особою, тому провадження у справі в частині позовних вимог до Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції підлягає закриттю. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Франківського районного суду м. Львова від 22 травня 2024 року скасувати та ухвалити постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 в частині позовних вимог, пред`явлених до Департаменту патрульної поліції, задовольнити частково. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 500 грн. на відшкодування моральної шкоди. У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 , пред`явлених до Департаменту патрульної поліції, відмовити. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , пред`явлених до Державної казначейської служби України, відмовити. Провадження у справі в частині позовних вимог до Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції закрити. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення постанови. Постанова складена 12.08.2024 року. Головуючий: Н.О. Шеремета Судді: О.М. Ванівський Р.П. Цяцяк