Постанова 4801 № 127/38111/23

Справа № 127/38111/23 Провадження № 22-ц/801/446/2026 Категорія: 21 Головуючий у суді 1-ї інстанції Ан О. В. Доповідач:Панасюк О. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 січня 2026 рокуСправа № 127/38111/23м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Панасюка О. С. (суддя доповідач), суддів Сала Т. Б., Шемети Т. М., з участю секретаря судового засідання Куленко О. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Вінницької окружної прокуратури на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області у складі судді Ан О. В. від 17 грудня 2025 року (дата складання повного тексту судового рішення у справі відсутня) про залишення без розгляду позовної заяви Вінницької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Вінницької міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , релігійна організація «Незалежна релігійна громада Євангельських християн баптистів «Дванадцять апостолів», про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом скасування державної реєстрації та її повернення, встановив: У грудні 2023 року Вінницька окружна прокуратура в інтересах держави в особі Вінницької міської ради звернулася до суду з цим позовом за яким просила усунути перешкоди Вінницькій міській територіальній громаді в особі Вінницької міської ради у здійсненні права користування та розпорядження земельними ділянками шляхом: 1. скасування державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі з одночасним скасуванням права приватної власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та зобов`язанням повернути ділянки територіальній громаді щодо таких осіб: - ОСОБА_1 : земельна ділянка з кадастровим номером 0510100000:02:070:0411,площею 0,088 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку; земельна ділянка з кадастровим номером 0510100000:02:070:0495, площею 0,1495 га, для ведення особистого селянського господарства; - ОСОБА_2 : земельна ділянка з кадастровим номером 0510100000:02:070:0459, площею 0,0042 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку; земельна ділянка з кадастровим номером 0510100000:02:070:0452, площею 0,0319 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку; - ОСОБА_3 : земельна ділянка з кадастровим номером 0510100000:02:070:0458, площею 0,0366 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку; - ОСОБА_4 : земельна ділянка з кадастровим номером. 0510100000:02:070:0453, площею 0,0441 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку; - ОСОБА_5 : земельна ділянка з кадастровим номером 0510100000:02:070:0454, площею 0,0358 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку; - ОСОБА_6 : земельна ділянка з кадастровим номером 0510100000:02:070:0455, площею 0,0298 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку; земельна ділянка з кадастровим номером 0510100000:02:070:0457, площею 0,0476 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку; - ОСОБА_7 : земельна ділянка з кадастровим номером 0510100000:02:070:0456, площею 0,0360 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку; - ОСОБА_8 : земельна ділянка з кадастровим номером 0510100000:02:070:0493, площею 0,0674 га, для ведення особистого селянського господарства; - ОСОБА_9 : земельна ділянка з кадастровим номером 0510100000:02:070:0494, площею 0,0666 га, для ведення особистого селянського господарства; - ОСОБА_10 : земельна ділянка з кадастровим номером 0510100000:02:070:0432, площею 0,0402 га, для ведення особистого селянського господарства; земельна ділянка з кадастровим номером 0510100000:02:070:0496, площею 0,1498 га, для ведення особистого селянського господарства. 2. скасування державної реєстрації у Державному земельному кадастрі земельної ділянки з кадастровим номером 0510100000:02:070:0409, площею 0,1244 га, для ведення особистого селянського господарства. Ухвалою Вінницького міського суду від 17 січня 2024 року відкрито провадження у справі за загальними правилами позовного провадження та призначено справу до підготовчого засідання. В порядку підготовки до розгляду суду було надано документи про те, що релігійною організацією «Незалежна релігійна громада Євангельських християн баптистів «Дванадцять апостолів» Вінницькій міській раді повернуто земельну ділянку, на якій безпосередньо знаходиться джерело. Також у попередньому судовому засіданні надані рішення Вінницької міської ради про зміну цільового призначення земельних ділянок відповідачів та прийняття їх будівель (будинків і прибудинкових споруд) в експлуатацію, внесення відомостей про власників до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. 22 травня 2024 року підготовче провадження закрито, справу призначено до судового розгляду. Ухвалою від 29 жовтня 2025 року суд першої інстанції позовну заяву Вінницької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Вінницької міської ради залишив без руху та надав п`ятиденний строк з дня отримання копії ухвали для усунення її недоліків шляхом надання суду документів, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви 07 грудня 2023 року. Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 17 грудня 2025 року позов залишено без розгляду на підставі пункту 8 частини першої статті 257 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України). Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що позивач не виконав вимоги ухвали про залишення позовної заяви без руху та не усунув її недоліки, зокрема не надав доказів внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна. Суд першої інстанції зазначив, що згідно з частиною п`ятою статті 390 Цивільного кодексу України (в редакції Закону України від 12 березня 2025 року № 4292-IX «Про внесення змін до Цивільного кодексу України (далі ЦК України) щодо посилення захисту прав добросовісного набувача», який набрав чинності 09 квітня 2025 року (далі Закон № 4292-IX) внесення прокурором або органом місцевого самоврядування вартості майна на депозитний рахунок суду є обов`язковою умовою для вирішення спору та імперативною нормою закону. Оскільки добросовісність набувача презюмується, поки не доведено протилежне, судове рішення без перевірки цього критерію та без фінансових гарантій компенсації не зможе вважатися таким, що відповідає нормам справедливого судового розгляду згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини. Також суд першої інстанції прийняв до уваги, що наразі земельна ділянка, на якій знаходиться джерело, вже повернута у комунальну власність, а щодо інших ділянок Вінницькою міською радою змінено цільове призначення та прийнято в експлуатацію розташовані на них будівлі відповідачів. Ці обставини не знайшли відображення у позовних вимогах, що в разі задоволення позову породить ряд нових спорів і судову тяганину. В апеляційній скарзі Вінницька окружна прокуратура, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, невідповідність висновків, викладених в ухвалі суду, обставинам справи, просила ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 17 грудня 2025 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. На обґрунтування доводів апеляційної скарги покликалася на те, що позовна заява була подана 06 грудня 2023 року і на той момент повністю відповідала вимогам статті 177 ЦПК України. Нова редакція цієї статті, що вимагає внесення коштів на депозит суду, набрала чинності лише 09 квітня 2025 року і не має зворотної дії в часі, оскільки є процесуальною нормою та не містить відповідних вказівок у законі. Згідно з принципом правової визначеності та практикою Верховного Суду, розпочатий процес реалізації права на судовий захист має бути завершений за законом, чинним на момент його початку. Звертала увагу, що позов обґрунтовано саме недобросовісністю дій відповідачів, які зареєстрували право приватної власності на землі водного фонду, що обмежені в обороті. У таких випадках положення частини п`ятої статті 390 ЦК України щодо компенсації вартості майна (та, відповідно, обов`язку внесення коштів на депозит) не підлягають застосуванню. Питання добросовісності або недобросовісності набувача може бути вирішене судом лише після дослідження доказів на стадії ухвалення судового рішення за результатами розгляду справи по суті. Також вказувала, що позов ґрунтується на статті 391 ЦК України (негаторний позов про усунення перешкод у користуванні майном), а не на статті 388 ЦК України (віндикаційний позов про витребування від добросовісного набувача). Оскільки землі водного фонду не можуть законно перебувати у приватній власності, будь-яке їх зайняття або державна реєстрація права власності за приватною особою розглядається як порушення, не пов`язане з позбавленням володіння, а тому належним способом захисту прав держави чи територіальної громади у цьому випадку є саме негаторний позов. ОСОБА_6 , представник ОСОБА_3 адвокат Мунтян Є. В. та представниця ОСОБА_8 адвокатка Кучерява І. П. подали відзиви на апеляційну скаргу, за якими просили залишити її без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін, як таку, що постановлена з дотриманням норм процесуального права відповідно до фактичних обставин. Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги апеляційний суд прийшов до висновку, що вона підлягає задоволенню з огляду на таке. Частиною першою статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За змістом статті 379 ЦПК України апеляційний суд скасовує ухвалу суду першої інстанції, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, якщо суд порушив при її постановленні норми процесуального права, його висновки не відповідають обставинам справи. За загальним правилом під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Звертаючись до суду з цим позовом прокурор просив, з посиланням, зокрема на приписи статті 391 ЦК України, усунути перешкоди Вінницькій міській територіальній громаді в особі Вінницької міської ради у здійсненні права користування та розпорядження земельними ділянками шляхом скасування державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі з одночасним скасуванням права приватної власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та зобов`язанням повернути ділянки територіальній громаді (предмет позову). Як на підставу позову прокурор покликався на те, що спірні земельні ділянки належить до земель водного фонду, а тому не можуть перебувати в приватній власності фізичних осіб в силу закону (статті 88 89 Водного кодексу України, статті 19, 20 21, 58 61, 83, 118, 152, 186-1 Земельного кодексу України). Право визначення предмету і підстав позову належить виключно позивачу (частина перша статті 13, пункти 4, 5 частини третьої статті 1175 ЦПК України). Сфери застосування віндикаційних та негаторних позовів відомі віддавна: віндикаційний позов застосовується для витребування речі законним власником від її фактичного, але незаконного володільця, а негаторний для усунення порушень права власності, які перешкоджають використанню майна її законним власником, але не позбавляють його володіння цим майном. Тобто правовою підставою подання віндикаційного позову є статті 387, 388 ЦК України, а негаторного стаття 391 цього Кодексу. Велика Палата Верховного Суду в основу розмежування віндикаційних і негаторних позовів стосовно земель водного фонду запропонувала такий підхід: оскільки перехід права власності на землі водного фонду до громадян та юридичних осіб не допускається, крім випадків, передбачених Земельним кодексом України, то зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням Земельного кодексу України має розглядатися як не пов`язане з позбавленням права володіння держави чи відповідної територіальної громади (пункти 70, 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452 цс 18). Стаття 391 ЦПК України у редакції, чинній на час подання позовної заяви, визначала, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Законом № 4292-IX цю статтю доповнено частиною другою такого змісту: «Якщо органом державної влади або органом місцевого самоврядування, незалежно від того, чи мав такий орган відповідні повноваження, вчинялися будь-які дії, спрямовані на відчуження майна, в результаті яких набувачем такого майна став суб`єкт права приватної власності, спори щодо володіння та / або розпоряджання, та / або користування таким майном відповідним органом державної влади або органом місцевого самоврядування вирішуються на підставі статей 387 і 388 цього Кодексу». Тобто спори щодо володіння та / або розпоряджання, та / або користування майном відповідним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо органом державної влади або органом місцевого самоврядування, незалежно від того, чи мав такий орган відповідні повноваження, вчинялися будь-які дії, спрямовані на відчуження майна, в результаті яких набувачем такого майна став суб`єкт права приватної власності, мають вирішуватися за правилами віндикації, передбачивши у пункті 2 прикінцевих і перехідних положень Закону № 4292-IX його зворотню дію у часі до тих правовідносин, щодо яких на момент набрання ним чинності не було ухвалено судового рішення. Отже цей Закон з урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства саме на позивача покладає обов`язок у справах про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою водного фонду, право власності на яку внаслідок прийняття відповідних рішень органу державної влади чи місцевого самоврядування, спрямованих на відчуження земельної ділянки у приватну власність, у яких до 09 квітня 2025 року не ухвалено рішення суду, змінити предмет позову з усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою на її витребування із застосуванням відповідних наслідків такої зміни, зокрема й подання документів, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви. Про це ж свідчить і зміст абзацу 2 частини четвертої статті 177 ЦПК України, доповненого Законом № 4292-IX, згідно з яким уразі подання органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором позовної заяви про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади до позову додаються документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви. Тобто вимога про додання до позову документів, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, стосується виключно віндикаційного позову, поданого на підставі статті 388 ЦК України. Якщо ж позивач, зокрема прокурор, який діє в інтересах держави в особі відповідного органу місцевого самоврядування, наполягає на продовженні розгляду саме негаторного позову, посилаючись при цьому на умисні дії відповідача, який знав чи за обставин справи не міг не знати про те, що земельна ділянка, право власності на яку за ним зареєстроване, в силу закону не може перебувати у його власності, то суд не мав підстав самостійно визначати предмет позову у зв`язку зі зміною законодавства та, відповідно, вимагати приведення позовної заяви, поданої 06 грудня 2023 року, до вимог процесуального закону, які набрали чинності 09 квітня 2025 року. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 листопада 2025 року у справі № 523/14914/24, від 01 грудня 2025 року у справі № 354/419/25 суд виснував, що: обов`язок попереднього внесення вартості майна на депозитний рахунок суду передбачений у нормі матеріального права. Положення частини п`ятої статті 390 ЦК України поширюється на випадки подання позову про витребування майна у добросовісного набувача. При цьому у випадку подання та розгляду судом позову про витребування майна у недобросовісного набувача вимоги частини п`ятої статті 390 ЦК України не підлягають застосуванню; у випадку, якщо позивач обґрунтовує позов про витребування нерухомого майна недобросовісністю набувача, то положення частини п`ятої статті 390 ЦК України не застосовуються; питання про добросовісність / недобросовісність набувача судом може бути вирішене лише після дослідження доказів на стадії ухвалення судового рішення. У випадку встановлення недобросовісності набувача суд задовольняє позов без застосування частини п`ятої статті 390 ЦК України. Натомість у разі встановлення, що набувач добросовісний, суд відмовляє у задоволенні позову на підставі частини п`ятої статті 390 ЦК України, якщо позивачем попередньо не внесено вартість майна на депозитний рахунок суду. З таких обстави висновок суду першої інстанції про залишення позовної заяви без розгляду є помилковим, а тому ухвала Вінницького міського суду Вінницької області від 17 грудня 2025 року підлягає скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду. При цьому апеляційний суд звертає увагу на те, що відмова позивача від зміни предмету позову у зв`язку зі зміною законодавчого регулювання відповідних правовідносин, що призвело до неефективності раніше обраного способу захисту, може бути підставою для відмови у позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 та від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц), а не залишення позовної заяви без руху, як такої, що подана без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу і, відповідно, подальшого залишення її без розгляду. Керуючись статтями 367, 368, 374, 379, 381, 384 ЦПК України апеляційний суд постановив: Апеляційну скаргу Вінницької окружної прокуратури задовольнити. Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 17 грудня 2025 року скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає. (Повний текст судового рішення виготовлено 29 січня 2026 року). Головуючий О. С. Панасюк Судді: Т. Б. Сало Т. М. Шемета