Постанова 4852 № 160/24879/25

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 26 січня 2026 року м. Дніпросправа № 160/24879/25 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Білак С.В. (доповідач), суддів: Сафронової С.В., Юрко І.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2025 року в адміністративній справі №160/24879/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Житлово-сервісна компанія "Проспект" до Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу,- ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю "Житлово-сервісна компанія "Проспект" звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, в якому просить суд: визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення № ПС/ДН/15966/0559/ НП/СП-ФС від 18.06.2025 р, якою на товариство з обмеженою відповідальністю "ЖИТЛОВО-СЕРВІСНА КОМПАНІЯ "ПРОСПЕКТ" накладений штраф за недопущення до проведення перевірки з питань додержання законодавства про працю, створення перешкод у її проведенні в сумі 128000,00 грн. З позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову, в якій позивач просить забезпечити позов товариства з обмеженою відповідальністю "ЖИТЛОВО-СЕРВІСНА КОМПАНІЯ "ПРОСПЕКТ" до Південно-Східного міжрегіонального управління державної служби з питань праці про скасування постанови Південно-Східного міжрегіонального управління державної служби з питань праці від 18.06.2025 р. № ПС/ДН/15966/0559/НП/СП-ФС шляхом зупинення стягнення у виконавчому провадженні 78820985, відкритому Першим правобережним відділом державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо примусового виконання постанови Південно-Східного міжрегіонального управління державної служби з питань праці від 18.06.2025 р. № ПС/ДН/15966/0559/НП/СП-ФС до набрання законної сили рішення суду у справі. В обґрунтування вказаної заяви зазначено, що 12.08.2025 р. постановою заступника начальника Першого правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) відкрите виконавче провадження № 78820985 щодо примусового виконання постанови Південно-Східного міжрегіонального управління державної служби з питань праці від 18.06.2025 р. № ПС/ДН/15966/0559/НП/СП-ФС. Наразі на рахунки підприємства в банківських установах накладено арешт. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2025 року задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖИТЛОВО-СЕРВІСНА КОМПАНІЯ "ПРОСПЕКТ" про вжиття заходів забезпечення позову в адміністративній справі №160/24879/25. Зупинено стягнення у виконавчому провадженні 78820985, відкритому Першим правобережним відділом державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо примусового виконання постанови Південно-Східного міжрегіонального управління державної служби з питань праці від 18.06.2025 р. № ПС/ДН/15966/0559/НП/СП-ФС до набрання законної сили рішення суду у справі №160/24879/25. Південно-Східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці, не погодившись з ухвалою про забезпечення позову, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати ухвалу про забезпечення позову, оскільки вважає її незаконною та необґрунтованою, ухваленою із порушенням норм процесуального права, ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову в повному обсязі. В обґрунтування скарги зазначав, що заява про вжиття заходів забезпечення позову до його подання є необґрунтованою і задоволенню не підлягає, та відповідно ухвала суду про забезпечення позову підлягає скасуванню. Скаржник зазначає, що саме по собі відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом без наведення позивачем обставин, які обґрунтовано свідчать про неможливість відновлення прав та інтересів у разі задоволення позову, не є беззаперечним свідченням настання тяжких негативних наслідків для позивача, та, відповідно, не свідчить про наявність обставин, за яких допускається вжиття заходів забезпечення позову. Заявником не наведено обставин, які впливають на співмірність та необхідність забезпечення позову з метою уникнення негативних наслідків які, в свою чергу, можуть істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист прав позивача. На підтвердження таких обставин заявником не надано жодних доказів на доведення неминучості неспівмірних негативних наслідків для фінансового стану позивача, та його співвідношення із можливими санкціями та наслідками для здійснення діяльності. Так, представником позивача до заяви про забезпечення позову не додано документів, які б містили відомості щодо можливості настання негативних наслідків. Додані до заяви матеріали також не містять доказів неможливості позивачем, з урахуванням розміру накладеного штрафу, продовжувати здійснювати господарську діяльність. Вказані в заяві доводи позивача про те, що невжиття таких заходів забезпечення позову зумовить настання негативних та незворотних наслідків для нього не підтверджені належними та допустимим доказами. Заявником не подано жодних доказів і того, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити ефективність захисту і унеможливити поновлення порушених прав позивача. Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне. Задовольняючи заяву, суд першої інстанції, виходив з того, що позивач у справі №160/24879/25 оскаржує постанову про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення № ПС/ДН/15966/0559/ НП/СП-ФС від 18.06.2025. Постановою заступника начальника Першого правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) відкрите виконавче провадження № 78820985 щодо примусового виконання постанови Південно-Східного міжрегіонального управління державної служби з питань праці від 18.06.2025 р. № ПС/ДН/15966/0559/НП/СП-ФС. У разі встановлення протиправності постанови і задоволення позовних вимог, позивачу доведеться докласти значних зусиль і витрат, щоб відновити свої права та повернути своє майно (кошти), на яке може бути звернено стягнення у разі примусового виконання цієї постанови про накладення на Товариство з обмеженою відповідальністю "ЖИТЛОВО-СЕРВІСНА КОМПАНІЯ "ПРОСПЕКТ" штрафу у розмірі 128000,00 грн. На думку суду невжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого документу - постанови Південно-Східного міжрегіонального управління державної служби з питань праці від 18.06.2025 р. № ПС/ДН/15966/0559/НП/СП-ФС про накладення на Товариство з обмеженою відповідальністю "ЖИТЛОВО-СЕРВІСНА КОМПАНІЯ "ПРОСПЕКТ" штрафу може істотно ускладнити ефективний захист порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду з даним позовом, у разі задоволення цього позову, оскільки правові наслідки прийняття оскаржуваної постанови настануть до прийняття рішення судом у даній справі. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Колегія суддів зазначає, що забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи визначених законом заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому постанови суду, якщо її буде прийнято на користь позивача. Відповідно до ч.1, 2 та 4 статті 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю. Подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову. За ч.1 статті 151 КАС України, позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку. Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадках, коли невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю. За ч. 2 та 4 статті 151 КАС України, cуд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб. Заходи забезпечення позову, які застосовує суд, не можуть зупиняти, унеможливлювати або в інший спосіб порушувати безперервність процесу призначення, підготовки і проведення виборів, всеукраїнського референдуму. Відповідно до ч.3 ст.152 КАС України, у заяві можуть бути зазначені кілька заходів забезпечення позову, що мають бути вжиті судом, із обґрунтуванням доцільності вжиття кожного з цих заходів. Так, при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам. Згідно з Рекомендацією № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятою Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта. Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі. Верховний Суд у постанові від 21.11.2018 у справі № 826/8556/17 дійшов висновку щодо застосування зазначених підстав забезпечення позову у адміністративній справі про таке: «Ці підстави є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти. Крім того, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними.». Отже, суд при вирішенні питання про забезпечення позову у кожному випадку, повинен виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти. При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. При цьому, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними. Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 25.04.2019 у справі № 826/10936/18, від 30.09.2019 у справі № 826/10936/18, від 22.11.2019 у справі № 640/18007/18, від 27 квітня 2021 року у справі № 420/6907/20, від 13 травня 2021 року у справі № 420/2719/20, від 23 вересня 2021 року у справі № 420/11076/20, від 01 червня 2022 року у справі № 580/5656/21 та від 21 березня 2023 року у справі № 460/9602/20, від 23 червня 2023 року у справі № 640/20708/22, від 25 червня 2024 року у справі №260/9623/23. Тобто, заходи до забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Суди не вправі вживати такі заходи до забезпечення позову, які є фактично рівнозначними задоволенню позовних вимог. При вирішенні питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову суд першої інстанцій установив, що позивач у справі №160/24879/25 оскаржує постанову про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення № ПС/ДН/15966/0559/ НП/СП-ФС від 18.06.2025 р, якою на товариство з обмеженою відповідальністю "ЖИТЛОВО-СЕРВІСНА КОМПАНІЯ "ПРОСПЕКТ" накладений штраф за недопущення до проведення перевірки з питань додержання законодавства про працю, створення перешкод у її проведенні в сумі 128000,00 грн. Постановою заступника начальника Першого правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) відкрите виконавче провадження № 78820985 щодо примусового виконання постанови Південно-Східного міжрегіонального управління державної служби з питань праці від 18.06.2025 р. № ПС/ДН/15966/0559/НП/СП-ФС. Згідно з пунктом 7 частини першої статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року №1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: рішень інших державних органів, рішень (актів) Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами. Відповідно до частин 2, 9 статті 265 Кодексу законів про працю України юридичні та фізичні особи, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі недопущення до проведення перевірки з питань додержання законодавства про працю, створення перешкод у її проведенні - у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення. Виконання постанови центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, покладається на органи державної виконавчої служби. Згідно пункту 11 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року №509, не сплачені у добровільному порядку штрафи стягуються органами державної виконавчої служби (щодо штрафів, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України). Пунктом 10 Порядку №509 передбачено, що постанова про накладення штрафу може бути оскаржена у судовому порядку. Таким чином, оскаржувана постанова є виконавчим документом та підлягає виконанню органом державної виконавчої служби у разі несплати суб`єктом господарювання штрафу у встановлений законом строк. З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що заходи забезпечення позовної заяви відповідають предмету позовної заяви та, водночас, вжиття таких заходів не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямоване лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті. Колегія суддів зазначає, що для забезпечення позову суд повинен на підставі доказів та з огляду на обставини справи, поведінку учасників переконатися, що загроза ускладнення виконання рішення суду чи ефективного захисту такого права дійсно існує. Загроза повинна бути прямо пов`язана з об`єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені в пункті 1 частини другої статті 150 КАС України. На виконання наведеного судом досліджено долучені позивачем до заяви про забезпечення позову матеріали справи, що підтверджує наявності у позивача відповідних зобов`язань. Слід зазначити, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову. Розглядаючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки. Наведена правова позиція узгоджується з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 240/16920/21, від 15.04.2022 у справі №440/6755/21, від 13.07.2022 у справі №240/26736/21, від 31 січня 2023 року справа № 140/8709/21. За наслідками оцінки наведених позивачем доводів та доказів, наданих на їх підтвердження, суд вважає, що позивач обґрунтовано вказав на існування підстав, визначених статтею 150 КАС України, для вжиття заходів забезпечення позову, задля уникнення подальшого відчуження та створення умов при яких неможливо бути виконати рішення суду у даній справі, оскільки правові наслідки прийняття оскаржуваної постанови настануть до прийняття рішення судом у даній справі. Колегія суддів вважає, що застосування заходів забезпечення позову у світлі конкретних обставин даної справи та особливостей правового регулювання спірних відносин відповідає і принципу процесуальної економії, який забезпечує відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту, залучення нових сторін. Суд вважає, що обраний заявником спосіб забезпечення адміністративного позову відповідає його предмету та, водночас, вжиття таких заходів не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямоване лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті заявлених вимог. Подібна правова позиція викладена в судовому рішенні Верховного Суду від 07 квітня 2025 року справа №991/5770/24. Колегія суддів зазначає, що в даному випадку вжиття заходів забезпечення позову є тимчасовим заходом, спрямованим на забезпечення виконання судового рішення, не є вирішенням спору по суті. Аналогічна правова позиція міститься в постановах від 14 грудня 2021 року (справа №240/16920/21), від 15 квітня 2022 року (справа №440/6755/21), від 29 серпня 2023 року (справа № 160/9765/22), від 27 листопада 2024 року (справа № 160/15243/23). Викладене свідчить про пропорційність та співмірність застосованих заходів забезпечення позову, що свідчить про існування підстав для задоволення заяви про забезпечення позову. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 316 КАС України, з урахуванням статті 323 КАС України обумовлює для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін. Керуючись ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2025 року в адміністративній справі №160/24879/25 - залишити без задоволення. Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2025 року в адміністративній справі №160/24879/25 - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та відповідно до ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дати проголошення. Головуючий - суддя С.В. Білак суддя С.В. Сафронова суддя І.В. Юрко