Постанова 4807 № 317/4046/24

Дата документу 27.01.2026 Справа № 317/4046/24 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 317/4046/24 Головуючий в 1-й інстанції Ачкасов О.М. Провадження № 22-ц/807/408/26 Суддя-доповідач: Кочеткова І.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 січня 2026 року місто Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої: Кочеткової І.В., суддів: Подліянової Г.С., Кухаря С.В. секретар: Смокотіна В.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до територіальної громади в особі Кушугумської селищної ради Запорізького району Запорізької області про визнання права власності за набувальною давністю, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Іваниця Олена Олександрівна, на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 29 жовтня 2025 року, В С Т А Н О В И В: У липні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до територіальної громади в особі Кушугумської селищної ради Запорізького району Запорізької області про визнання права власності за набувальною давністю. В обґрунтування позову зазначила, що з лютого 1993 року й по теперішній час разом зі своєю сім`єю проживає в будинку АДРЕСА_1 , несе витрати з його утримання. Спірний будинок вона придбала у січсні 1993 року у ОСОБА_2 за 50 000 крб., що підтверджується розпискою, проте нотаріально договір не оформили. У травні 2003 року ОСОБА_2 помер, вона залишилася проживати в спірному будинку, вважаючи, що таке володіння житловим будинком є законним. Інших осіб, які б мали право на дане нерухоме майно, після смерті ОСОБА_2 немає. Посилаючись на те, що відкрито, добросовісно та безперервно володіє спірним будинком більше 10 років, несе тягар його утримання, просила суд на підставі ст.344 ЦК України визнати за нею право власності на вказане нерухоме майно за набувальною давністю. Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 29 жовтня 2025 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 . Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, 04.12.2025 ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Іваниця О.О., подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове яким позов задовольнити в повному обсязі. Вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову. Вказує, що на території України зараз ідуть бойові дії, лінія фронту наближається до селища Кушугум, вона має всі законні підстави для набуття права власності на будинок за ст.344 ЦК України. Проживаючи у будинку з 1993 року, вона ніколи не вважала, що володіння будинком є незаконним, вона утримувала цей будинок, робила ремонт, сплачувала податки, тощо. У 1993 році вони уклали з власником будинку ОСОБА_2 угоду, яку нотаріально не посвідчили. У 2003 р. ОСОБА_2 помер, спадкоємці не заявляли про свої права. Вказує, що добросовісно заволоділа «чужим» майном. У будинку зареєстровані її доньки та онука. Відзив на апеляційну скаргу від учасників справи до суду не надходив, що не перешкоджає розгляду даної справи. Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення адвоката Іваниці О.О., яка підтримала скаргу і просила про її задоволення, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. За вимогами п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скарг без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні правові підстави для визнання за позивачем права власності на житловий будинок за набувальною давністю, оскільки відсутні такі умови, як добросовісність та безтитульність володіння. Самі по собі тривалість, відкритість і безперервність користування спірним майном не є достатніми підставами для набуття права власності за набувальною давністю. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції. Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України). Частиною 1 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно до змісту ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України). Встановлено, що житловий будинок АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу будинку від 21.12.1982, посвідченого виконавчим комітетом Кушугумської селищної ради народних депутатів Запорізького району Запорізької області 21.12.1982 р., р.№305 та зареєстрованого у ЗМБТІ 02.02.1983 за № 641 (а.с.14). Згідно довідки-характеристики, виданої ЗМБТІ №680 від 04.02.1993, будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , належав ОСОБА_2 , що також підтверджується копією технічного паспорту. Факт належності спірного будинку ОСОБА_2 підтверджується також довідкою ТОВ «ЗМБТІ» №7934 від 05.11.2024, згідно якої в матеріалах інвентирізаційної справи на об`єкт нерухомості, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , наявний договір купівлі-продажу, посвідчений виконавчим комітетом Кушугумської селищної ради народних депутатів Запорізького району Запорізької області 21.12.1982, р.№305. Як зазначено в розписці від 14.01.1993, ОСОБА_2 продав будинок, що розташований в АДРЕСА_1 , ОСОБА_3 за 25 000,00 рублів. Розписка підписана двома свідками ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та зазначена дата 14.01.1993 р. (а.с.12). Згідно з копією другої розписки ОСОБА_6 отримав кошти в сумі 25000,00 рублів за вищевказаний будинок, зазначена розписка дана ОСОБА_3 . Розписка підписана двома свідками ОСОБА_7 та ОСОБА_8 та зазначена дата 27.08.1992 р.(а.с.13). Зареєстрованим місцем постійного проживання позивачки ОСОБА_1 є будинок АДРЕСА_2 (а.с.9). Згідно відповіді начальника відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Запорізькій області Управління державної реєстрації Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) за вих. №08-07-2024/1 від 08.07.2024, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що також підтверджується записом акту про смерть №05 від 26.05.2003, складеного виконавчим комітетом Барвінівської сільської ради Новомиколаївського району Запорізької області, який було направлено Вільнянським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Запорізькому районі Запорізької області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) за вих. №631/32.3-01-30 від 04.12.2024 (а.с.122, 131, 132). Відповідно до Витягу зі спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) номер витягу 78074613 від 21.08.2024, відносно ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , інформація відсутня (а.с.121). 27.04.2024 за вих. №27-06-2024/1 представник позивачки ОСОБА_1 адвокат Іваниця О.О. зверталася до Кушугумської селищної ради Запорізького району Запорізької області із заявою про визнання права власності ОСОБА_1 за набувальною давністю на жилий будинок. За результатами розгляду зазначеного звернення Кушугумська селищна рада рекомендувала ОСОБА_1 звернутися до суду. На підтвердження факту утримання спірного будинку позивачка надала суду квитанції про прийняття податків та зборів серії АГ №000653 від 20.06.2017, серії АГ №002305 від 12.10.2018 про сплату ОСОБА_1 земельного податку, серії АГ №008368 від 27.06.2024 (оплата з 2019 по 2024 включно), квитанції до прибуткового касового ордеру від 20.06.2017 (штраф + пеня за 2005-2016 р.р.) АДРЕСА_1 (а.с.49-51). Із листа виконавчого комітету Кушугумської селищної ради Запорізького району Запорізької області від 18.11.2024 станом на момент надання відповіді у спірному будинку зареєстровані: ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 з 03.03.2000 по теперішній час; ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з 07.08.2002 по теперішній час; ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , з 04.07.2017 по теперішній час. Ішими відомостями виконавчий комітет не володіє. Відповідно до довідки, виданої 26.07.2024 за №324 відділом «Центру надання адміністративних послуг» виконавчого комітету Кушугумської селищної ради Запорізького району Запорізької області, ОСОБА_1 , проживає без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , з 1993 і по теперішній час, інформація видана на підставі підтвердження від сусідів з вказаними паспортними даними особи (а.с.54). Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, номер інформаційної довідки: 397545658 від 02.10.2024, право власності за адресою: АДРЕСА_1 , ні за ким не зареєстровано (а.с.107). Відповідно до статті 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним. Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядженням своїм майном визначено у статті 317 ЦК України. Набуття права власності це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти. Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Можливість пред`явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15, 16 ЦК України, а також ч.4 ст.344 ЦК України, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв`язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності. За твердженнями позивачки ОСОБА_1 , спірний будинок вона придбала у 1993 році у ОСОБА_2 , сплативши за нього 50 000 крб., що підтверджується розписками, нотаріально договір купівлі продажу не посвідчувався. Протягом 10 років будь-яких дій щодо його утримання будинку ОСОБА_2 не вчиняв, комунальні послуги не сплачував, у належному стані будинок не утримував. Звертаючись до суду з позовом про визнання права власності за набувальною давністю на підставі ст. 344 ЦПК України, позивачка стверджувала, що будинком вона користується відкрито з 1993 року, сплачує податки за землю, за електроенергію, зробила в ньому ремонт. Відповідно до частини 1, 4 статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Зі змісту ст.344 ЦК України вбачається, що право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а тому встановлення власника майна або безхазяйної речі є однією з обставин, що має значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду. Отже, при зверненні до суду з вимогами про визнання за набувальною давністю права власності на нерухоме майно позивач має право довести факт існування такого нерухомого майна; відкритість та безперервність володіння ним без правової підстави; добросовісність заволодіння майном; факт володіння спірним майном протягом строку, який складає не менше 10 років. Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у ч.1 ст.344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація). Набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності. Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до ст.344 ЦК України, необхідно виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Звідси йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі, безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном, то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном. Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю, якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію. Відсутність добросовісності у позивача під час заволодіння ним спірним майном звільняє від потреби аналізувати інші умови набуття права власності за набувальною давністю, передбачені статтею 344 ЦПК України. Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.05.2019 у справі №910/17274/17. При вирішенні спорів, пов`язаних з набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. Наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності (див. постанови Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц, від 15 червня 2020 року у справі № 323/2677/17, 10 лютого 2022 року, у справі № 622/284/20, від 05 червня 2023 року у справі № 368/1297/20, від 25 квітня 2023 року у справі № 465/3716/18). Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником. Зазначені вище висновки узгоджуються з роз`ясненнями, викладеними у постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 №5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав». Встановивши, що позивачка знала про те, що власником спірного будинку був ОСОБА_2 , якому вона у 1992 сплатила кошти за будинок, проте договір купівлі-продажу спірного майна не був укладений, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що позивачем не доведено всіх умов, передбачених ст.. 344 ЦК України, необхідних для набуття права власності за набувальною давністю. Володіння майном вважатиметься добросовісним лише в тому випадку, якщо в момент набуття річчю її набувач не знав та не міг знати, що він володіє чужою річчю. Користування майном, а також сплата спожитих комунальних послуг не підтверджують підстав для застосування правил ст.344 ЦК України, оскільки сам лише факт проживання позивачки у спірному будинку, утримання його в належному стані та здійснення оплати за житлово-комунальні послуги не є підставою для виникнення у неї права власності за набувальною давністю. Такий висновок зроблено у постановах Верховного Суду від 16 квітня 2025 року у справі № 461/5075/23, від 26 травня 2021 року у справі № 214/3083/18, від 13 квітня 2022 року №740/3305/20. Посилання позивачки на придбання житлового будинку не може бути підставою для застосування положень ст.344 ЦК України, оскільки за набувальною давністю може набуватися право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, що у цій справі позивачкою не доведено і судом не встановлено. Колегія суддів погоджується з висновком районного суду про те, що укладення між позивачкою та ОСОБА_2 угоди у вигляді розписки про сплату коштів за будинок, факт отримання останнім коштів від позивачки, не підтверджує згоди власника на відчуження нерухомого майна та не свідчить про наявність правових підстав набуття права власності на майно за набувальною давністю. Крім того, позивачка не зареєстрована у спірному будинку, її зареєстрованим місцем постійного проживання з 05.10.2004 є буд. АДРЕСА_2 . ОСОБА_1 не є добросовісним набувачем спірного житлового будинку, оскільки їй достеменно відомо, хто був власником спірного майна, а відкритість і безперервність користування майном не є достатніми підставами для набуття права власності на нього за правилами ст.344 ЦК України. За таких обставин, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну, правильно встановив обставини справи, ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги правильних висновків районного суду не спростовують. Докази та обставини, на які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження у суді першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права. Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається. Встановивши фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, суд першої інстанції ухвалив рішення суду з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до статті 375ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду без змін. З урахуванням наведеного, керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Іваниця Олена Олександрівна, залишити без задоволення. Рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 29 жовтня 2025 року у цій справі залишити без змін. Дата складання повної постанови 28 січня 2026 року. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Головуюча І.В. Кочеткова Судді: С.В. Кухар Г.С.Подліянова