Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 260/6964/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 січня 2026 рокуЛьвівСправа № 260/6964/25 пров. № А/857/39233/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді: Глушка І.В., суддів: Іщук Л.П., Судової-Хомюк Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Берегівської окружної прокуратури на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2025 року про повернення позовної заяви, постановлену суддею Гебеш С.А. у м. Ужгороді у справі № 260/6964/25 за адміністративним позовом Берегівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Департаменту культури Закарпатської обласної державної (військової) адміністрації до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання до вчинення дій, - ВСТАНОВИВ: 02 вересня 2025 року Берегівська окружна прокуратура звернулася до суду в інтересах держави в особі Департаменту культури Закарпатської обласної державної (військової) адміністрації з позовом до відповідача - Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» з вимогами про визнання протиправною бездіяльності щодо не укладення охоронного договору з Департаментом культури Закарпатської обласної державної (військової) адміністрації щодо частини пам`ятки архіології та зобов`язання вчинити певні дії. Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2025 року позовну заяву повернуто позивачу відповідно до п.3 ч.4 ст. 169 КАС України. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, Брегівська окружна прокуратура оскаржила його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення, а справу направити для продовження її розгляду до суду першої інстанції. Доводи апеляційної скарги зводяться до помилкового застосування судом норм процесуального закону. Поза увагою суду залишились обставини, що позовна заява підписана уповноваженою особою, а документи, що уповноважували керівника Дмитра Кириленка на її підпис, були подані додатками до позовної заяви. Дані про наявність відповідних повноважень також розміщені на офіційному сайті Закарпатської окружної прокуратури (структура): https://zak.gp.gov.ua/ua/infpidzak.html Відповідач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що в силу вимог ч.4 ст.304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з наступних підстав. Відповідно до п.3 ч.4 ст.169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позов подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано. За приписами ч.4 ст.5 КАС України суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України. Частинами 1, 3 ст.43 КАС України передбачено, що здатність мати процесуальні права та обов`язки в адміністративному судочинстві (адміністративна процесуальна правоздатність) визнається за громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, органами державної влади, іншими державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами, підприємствами, установами, організаціями (юридичними особами). Здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов`язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), належить органам державної влади, іншим державним органам, органам влади Автономної Республіки Крим, органам місцевого самоврядування, їх посадовим і службовим особам, підприємствам, установам, організаціям (юридичним особам). Специфіка представництва в адміністративному судочинстві зумовлена його публічно-правовим та офіційним характером і визначена відповідними нормами КАС України. Так, згідно із частиною першою статті 55 КАС України сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Відповідно до частини третьої статті 55 КАС України юридична особа незалежно від порядку її створення, суб`єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, беруть участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи, суб`єкта владних повноважень), або через представника. Частиною четвертою статті 55 КАС України визначено, що Держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування), або через представника. Зміст наведених норм в сукупності свідчить про те, що при вирішенні питання про відкриття апеляційного провадження суд зобов`язаний перевірити наявність у особи, яка яка звернулась до суду, повноважень на представництво (самопредставництво) в суді. За загальним правилом теорії права самопредставництво юридичної особи - це право одноосібного виконавчого органу (керівника) чи голови колегіального виконавчого органу діяти від імені такої особи, представляючи її інтереси в силу закону, статуту, положення. Отже, для визнання особи такою, що діє в порядку самопредставництва, необхідно, щоб у відповідному законі, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначене її право діяти від імені такої юридичної особи (суб`єкта владних повноважень без права юридичної особи) без додаткового уповноваження. Аналіз положень КАС Украни дає підстави для висновку, що право на подання і підписання, зокрема, позовної заяви має особисто керівник, член виконавчого органу (для юридичних осіб, в яких створений такий орган) чи інша особа в порядку самопредставництва, або представник на підставі довіреності. З огляду на імперативні вимоги статей 1, 3 КАС України про те, що процесуальні повноваження суду та порядок здійснення судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, адміністративний суд, для підтвердження повноважень особи на участь в судовому процесі через самопредставництво або через представника, має право вимагати тільки ті документи, які визначені статтею 55 КАС України (для підтвердження повноважень по самопредставництву) або статтею 59 КАС України (для підтвердження повноважень представника). Проте суд не має права відмовляти у доступі до правосуддя, якщо із поданих учасником справи або його представником документів можна установити вид участі в судовому процесі та повноваження такої особи. Крім того, вирішуючи спірні питання, які виникли у правозастосовній практиці, що стосуються представництва/самопредставництва учасників справи, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.12.2019 у справі №826/5500/18 сформувала універсальний принцип, зміст якого полягає у тому, що повернення заяв (скарг) за наявності процесуальної можливості пересвідчитись у наявності в особи повноважень на представництво під час розгляду справи (скарги) ставить під загрозу дотримання завдань адміністративного судочинства, закріплених у частині першій статті 2 КАС України, а також дотримання учасниками справи строків звернення до суду та оскарження судових рішень. Так, в силу ч.3 ст.53 КАС України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. З п.1 ч.1 ст.13 Закону України «Про прокуратуру» вбачається, що керівник окружної прокуратури представляє окружну прокуратуру у зносинах з органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, особами, підприємствами, установами та організаціями. Відповідно до ч.3 ст.13 Закону України «Про прокуратуру» у разі відсутності керівника окружної прокуратури його повноваження здійснює перший заступник керівника окружної прокуратури, а в разі його відсутності - один із заступників керівника окружної прокуратури. Частинами 1, 4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Відповідно до ч.1 ст.24 цього Закону право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам обласних та окружних прокуратур, їх першим заступникам та заступникам, прокурорам Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. Повертаючись до обставин цієї справи, колегія суддів вказує на те, що позовну заяву, подану через систему «Електронний суд», від імені Берегівської окружної прокуратури підписано Кириленком Дмитром Павловичем. На підтвердження своїх повноважень останій надав витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадськиї формувань. Вказаний вище витяг надано у вигляді додатка до позовної заяви та засвідчено його кваліфікованим електронним підписом. Згідно з інформацією витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадський формувань Кириленко Дмитро Павлович є керівником Берегівської окружної прокуратури. Колегія суддів зазначає, що пункт 13 частини другої статті 9 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» (далі - Закон №755-IV) передбачає, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб, зокрема, про керівника юридичної особи та про інших осіб (за наявності), які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта, інформація для здійснення зв`язку з керівником юридичної особи (телефон та/або адреса електронної пошти)), дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи. Згідно з частиною першою статті 10 Закону №755-IV, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 08 червня 2022 року у справі № 303/4297/20 зазначила, що з 29 грудня 2019 року самопредставництво юридичної особи, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування (в адміністративному судочинстві - також суб`єкта владних повноважень, який не є юридичною особою) у цивільному, господарському й адміністративному судочинствах можуть здійснювати будь-які фізичні особи, уповноважені на це саме відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту). У разі, якщо такого договору (контракту) у письмовій формі немає чи у ньому зафіксований неповний перелік трудових (посадових) обов`язків працівника (наприклад, є посилання на посадову інструкцію), то поряд із підтвердженням наявності трудових відносин такий працівник подає відповідний документ юридичної особи (зокрема, посадову інструкцію), у якому визначений його обов`язок представляти інтереси цієї особи в суді (діяти за правилами її самопредставництва), а за наявності - також обмеження відповідних повноважень. Наявність або відсутність у ЄДР даних про такого працівника, який поряд із керівником має право вчиняти дії від імені юридичної особи, не впливає на обов`язок останньої підтвердити повноваження цього працівника діяти у судовому процесі на підставі закону, статуту, положення, трудового договору (контракту), зокрема обсяг цих повноважень. Окрім цього, колегія суддів уважає за необхідне звернути увагу на правову позицію, висловлену Верховним Судом у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду в постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 440/14831/23, згідно із якою особа, яка бере участь у судовому процесі через самопредставництво, не позбавлена права додатково подати інші документи до тих, які визначені статтею 55 КАС України, у тому числі й витяг з ЄДР. Повертаючись до обставин цієї справи, колегія суддів зауважує, що суд першої інстанції, установивши, що відомості у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, які б вказували на те, що Кириленко Дмитро Павлович являється керівником Берегівської окружної прокуратури при перевірці даних у цьому реєстрі не підтверджені, дійшов висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви відповідно до п.3 ч.4 ст. 169 КАС України. Так, за результатами перевірки Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань по коду ЄДРПОУ 0290996721 суд апеляційної інстанції також зазначив про відсутність таких відомостей. Однак, суд першої інстанції мав можливість пересвідчитись у наявності відповідних повноважень у керівника Берегівської окружної прокуратури Кириленка Д.П. з офіційних джерел, що свідчить про передчасність висновків суду першої інстанції, що даний позов підписано особою, право якої на вчинення таких дій не підтверджено у встановленому законом порядку. Отже, з огляду на зазначені вище правове регулювання, висновки Великої Палати Верховного Суду та наданий Кириленком Дмитром Павловичем доказ своїх повноважень як керівника Берегівської окружної прокуратури, а також зважаючи на можливість у суду пересвідчитись у наявності відповідних повноважень у Кириленка Дмитра Павловича як керівника окружної прокуратури шляхом перевірки відомостей на офіційному сайті Закарпатської обласної прокуратури, колегія судів приходить до висновку про помилковість висновку суду першої інстанції про наявності підстав для застосування передбачених ч.4 ст.169 КАС України процесуальних наслідків. Колегія суддів зазначає, що суд не повинен тлумачити положення статей КАС України у такий спосіб, щоб створювати штучні перешкоди для доступу до правосуддя в адміністративній справі. Так, характерною помилкою щодо застосування статей 160, 161 КАС України є формальний підхід до цих норм, внаслідок чого позовні заяви безпідставно залишаються без руху та повертаються. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначено, що "надмірний формалізм" може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. рішення у справах "Zubac v. Croatia", "Beles and Others v. the Czech Republic", №47273/99, пп. 50-51 та 69, та "Walchli v. France", № 35787/03, п. 29). При цьому, ЄСПЛ провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Натомість надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя. У такий спосіб здійснюється "право на суд", яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати "вирішення" спору судом (рішення у справі "Kutic v. Croatia", заява №48778/99, пункт 25). Рішеннями ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має "застосовуватися на практиці і бути ефективним". Для того щоб право на доступ було ефективним, особа "повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права" (рішення у справах "Bellet v. France" та "Nunes Dias v. Portugal"). Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) може позбавити заявників права звертатися до суду (рішення ЄСПЛ у справі "Perez de Rada Cavanilles v. Spain"). Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що приймаючи рішення про повернення позовної заяви суд першої інстанції допустився надмірного формалізму та фактично позбавив позивача гарантованого йому національним та Європейським законодавством права на доступ до правосуддя. Відповідно до ст.320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. З огляду на викладене, враховуючи обов`язок суду сприяти учасникам справи у реалізації їх процесуальних прав з додержанням принципу розумності та пропорційності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для скасування ухвали суду першої інстанції про повернення позовної заяви з направленням справи до цього ж суду для продовження розгляду. Відповідно до ч.2 ст.312 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження). Керуючись статтями 242, 308, 309, 312, 320, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Берегівської окружної прокуратури задовольнити, а ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2025 року про повернення позовної заяви, постановлену у справі № 260/6964/25, - скасувати. Направити справу № 260/6964/25 для продовження її розгляду до суду першої інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя І. В. Глушко судді Л. П. Іщук Н. М. Судова-Хомюк