Постанова 4854 № 420/29305/25

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 27 січня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/29305/25 Головуючий в 1 інстанції: Катаєва Е.В. Місце ухвалення рішення: м. Одеса Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого Лук`янчук О.В. суддів Бітова А.І. Ступакової І.Г. розглянувши у порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2025 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И Л А : ОСОБА_1 звернулась до адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому просила: визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ щодо незарахування їй ОСОБА_1 , при призначенні пенсії за віком до загального страхового стажу періоду роботи з 01.07.1982 по 31.12.1998 у колгоспі імені Енгельса, який реорганізований в Сільськогосподарський виробничий кооператив Долинське село Долинське Ананьївського району Одеської області, згідно запису в трудовій книжці серії НОМЕР_1 виданої 18.03.1985 уповноваженою особою колгоспу імені Енгельса Ананьївського району Одеської області; зобов`язати ГУ ПФУ зарахувати до її ОСОБА_1 , загального страхового стажу при призначенні пенсії за віком період роботи з 01.07.1982 по 31.12.1998 у колгоспі імені Енгельса, який реорганізований в Сільськогосподарський виробничий кооператив Долинське, код ЄДРПОУ 03765884, село Долинське Ананьївського району Одеської області, згідно запису в трудовій книжці серії НОМЕР_1 виданої 18.03.1985 року уповноваженою особою колгоспу імені Енгельса Ананьївського району Одеської області та здійснити їй ОСОБА_1 , перерахунок призначеної пенсії за віком, включивши донарахований період страхового стажу з 01.07.1982 по 31.12.1998, починаючи з первісної дати звернення за призначенням пенсії. В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що 02.05.2025 року звернулася до ГУ ПФУ із заявою про зарахування до її страхового стажу період роботи з 01.07.1982 по 31.12.1998 року в колгоспі імені Енгельса, який реорганізований у Сільсько-господарський виробничий кооператив Долинське село Долинське Ананьївського району Одеської області, але відповідач листом №13786-12837/K-02/8-1500/25 від 14.05.2025 року відмовлено у задоволенні заяви, оскільки згідно із записами у трудовій книжці серії НОМЕР_1 запис роботи внесено раніше дати видачі зазначеної трудової книжки, що є порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 року №162. Також відповідач посилається на пункт 3 Порядку №637 затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року та вказує на необхідність надання уточнюючих довідок про стаж роботи в колгоспі за вказаний період з 01.07.1982 року по 31.12.1998 року. Позивачка вважає необґрунтованою бездіяльність щодо незарахування періоду роботи, оскільки трудова книжка містить усі необхідні записи, що підтверджують факт зайнятості на відповідних роботах. Недоліки, заявлені відповідачем у рішенні не являються тими недоліками, за яких трудовий стаж вважається непідтвердженим. При цьому, він не може нести відповідальності за неналежне ведення трудової книжки відповідальними особами та несплату ними страхових внесків. Таким чином, вона має право на зарахування до страхового стажу спірного періоду роботи. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 23.10.2025 року позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо незарахування при призначенні 22.07.2024 року ОСОБА_1 пенсії за віком періоду роботи у колгоспі імені Енгельса з 01.07.1982 по 31.12.1998 року. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області провести ОСОБА_1 з 22.07.2024 року перерахунок пенсії за віком, зарахувавши до її страхового стажу період роботи у колгоспі імені Енгельса з 01.07.1982 по 31.12.1998 року. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області судові витрати за сплату судового збору в розмірі 1211,20 грн. Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, ГУ ПФУ в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій зазначає про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, а тому просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що позивачем не надано уточнюючу довідку, а тому відсутні підстави для зарахування до страхового стажу Позивача період роботи в колгоспі імені Енгельса з 03.07.1982 по 29.07.1983 та з 26.06.1989 по 31.12.1998. Також апелянтом зазначено, що суд першої інстанції при вирішенні справи вийшов за межі завдань адміністративного судочинства, а саме втрутився в дискреційні повноваження Головного управління зобов`язавши Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області провести ОСОБА_1 з 22.07.2024 року перерахунок пенсії за віком, зарахувавши до її страхового стажу період роботи у колгоспі імені Енгельса з 01.07.1982 по 31.12.1998 року. Крім того, апелянт заперечує проти стягнення з Головного управління судових витрат. Враховуючи, що відсутні клопотання від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю суд апеляційної інстанції, відповідно до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, розглянув справу в порядку письмового провадження. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянкою України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_2 . Сторонами не заперечується, що 22.07.2024 позивачці призначено пенсію за віком відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. 02.05.2025 року позивачка звернулася до ГУ ПФУ із заявою про зарахування до її страхового стажу період роботи з 01.07.1982 по 31.12.1998 року в колгоспі імені Енгельса. За результатом розгляду заяви ГУ ПФУ листом №13786-12837/K-02/8-1500/25 від 14.05.2025 року відмовлено у зарахуванні вказаного періоду, оскільки згідно із записами у трудовій книжці серії НОМЕР_1 запис роботи внесено раніше дати видачі зазначеної трудової книжки, що є порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 року №162. Позивачка, вважаючи протиправною бездіяльність ГУ ПФУ щодо незарахуванні при призначенні пенсії періоду роботи в колгоспі з 01.07.1982 по 31.12.1998 року, звернулася до суду з цим позовом. Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем без урахування усіх обставин, що мають значення, не зараховано до стахового стажу позивачки періоду роботи з 01.07.1982 по 31.12.1998 у колгоспі імені Енгельса, що не відповідає дотриманню необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню. Вивчивши матеріали справи, переглянувши рішення суду першої інстанції в межах вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного. Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV. Відповідно до ст.1 Закону №1058 страховий стаж - період (строк). протягам якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за згідно загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно з законодавством що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно з цим Законом за який сплачено страхові внески. Згідно частини першої статті 24 Закону № 1058, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Частиною другою статті 24 Закону № 1058 передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Згідно частини четвертої статті 24 Закону №1058 періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Статтею 62 Закону України № 1788-XII визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Порядок ведення трудових книжок колгоспників визначався постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 № 310 "Про трудові книжки колгоспників" (далі - Постанова № 310). Згідно п.п. 1, 2 Постанова № 310, трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспів з моменту прийняття їх в члени колгоспу. Відповідно до п.п. 5, 6 Постанови № 310, до трудової книжки колгоспника заносились наступні дані, зокрема: відомості про колгоспника: прізвище, ім`я, по-батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про членство в колгоспі: прийом до членів колгоспу, припинення членства в колгоспі; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, припинення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий у колгоспі річний мінімум участі в громадському господарстві, його виконання; причини невиконання річного мінімуму трудової участі в громадському господарстві; на підставі чого внесено запис (дата і номер), відомості про нагородження та заохочення. Всі записи в трудовій книжці завіряються в усіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженого правлінням колгоспу особи та печаткою. Відповідальність за організацію роботи по веденню, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладено на голову колгоспу. Відповідальність за своєчасність та правильність заповнення трудових книжок несе спеціально уповноважена правлінням колгоспу особа (п. 13 Постанови № 310). Згідно з пунктом 14 Постанови правління колгоспів вживають заходи щодо строгого дотримання встановленого порядку ведення трудових книжок, забезпечення кадрів працівників, які ведуть трудові книжки, підготовленими до такої роботи особами, забезпечують належне зберігання архівних документів, які стосуються трудової діяльності колгоспників. Подібні вимоги містяться також в Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162 (далі - Інструкція № 162) та Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 за № 58 (далі - Інструкції №58) які були чинними в спірний період. Відповідно до пунктів 1, 2, 3 постанови Кабінету Міністрів України Про затвердження Порядку підтвердження трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку №

637. Так, Головним управлінням не зараховано до страхового стажу позивача період роботи у колгоспі з 01.07.1982 року по 31.12.1998 року, оскільки згідно із записами у трудовій книжці серії НОМЕР_1 запис роботи внесено раніше дати видачі зазначеної трудової книжки, що є порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 року №162. Колегія суддів зазначає, що в постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 687/975/17 викладена правова позиція, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Окрім того, в постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а Верховний Суд висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії. Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 04.07.2023 у справі № 580/4012/19. Наявність недоліків в оформленні трудової книжки не може бути підставою для позбавлення особи її конституційного права на соціальний захист з огляду на те, що особа жодним чином не впливає на дотримання/недотримання роботодавцем порядку заповнення трудової книжки та не може нести негативні наслідки за окремі її недоліки, та підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки, про що також зазначив Верховний Суд в постанові від 04.07.2023 у справі № 580/4012/19. У контексті наведеного колегія суддів зазначає, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що недотримання підприємством вимог законодавства не є відповідальністю працівника та не може бути причиною позбавлення останнього права на належне пенсійне забезпечення. Право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відтак, сумніви відповідача щодо заповнення титульного аркуша трудової книжки не можуть спростовувати відомості, наявні у трудовій книжці та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового (страхового) стажу. Щодо доводу відповідача про безпідставність зарахування до страхового стажу період роботи з 01.07.1982 по 31.12.1998, оскільки позивачем не надано уточнюючу довідку. Колегія суддів зазначає, що записами трудової книжки позивача № НОМЕР_3 від 18.03.1985 підтверджено, що у спірний період з 01.07.1982 по 30.12.1998 позивач працювала у колгоспі ім. Енгельса. Згідно статті 101 Закону №1788-XII органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі. Відповідно до ч.3 ст.44 Закону № 1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності. Таким чином, законодавець не тільки наділив відповідача правом на перевірку відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, а й зобов`язав витребувати в установленому законодавством порядку відомості, необхідні для здійснення покладених на Головне управління Фонду завдань та сприяти особам, що звернулись за призначенням пенсії, в одержанні відсутніх у них документів для призначення пенсії. Отже, якщо поданих позивачем документів було не достатньо, то орган пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з`ясування спірних обставин. При цьому, матеріали справи не містять, а відповідачем в обґрунтування правомірності прийняття спірного рішення не надано до суду доказів самостійного звернення до державних органів з метою отримання додаткових документів для підтвердження трудового стажу позивача. Щодо доводів апелянта про те, що прийняття рішення про призначення(перерахунок) пенсії є дискреційними повноваженнями пенсійного органу, колегія суддів зазначає наступне. Згідно зі змісту Рекомендації № R(80) 2 Комітету Міністрів державам - членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснити з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень, те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Суди не вправі втручатися в діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування при здійсненні ними функцій та повноважень, визначених законодавством, не вправі переймати на себе функції суб`єктів владних повноважень, оскільки чинним законодавством України суди не наділені правом створювати норми права, а наділені лише компетенцією перевіряти уже створені норми права на їх відповідність вищестоящих в ієрархії нормативно-правовим актам. Суб`єкти владних повноважень застосовують надані їм в межах закону повноваження на власний розсуд, без необхідності узгодження у будь-якій формі своїх дій з іншими суб`єктами (дискреційні повноваження). Втручання в дискреційні повноваження суб`єкта влади виходить за межи завдань адміністративного судочинства. Відповідно до абзацу 2 частини четвертої статті 245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. Право на судовий захист гарантовано статтею 55 Конституції України. Відповідно до статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. Тобто, для того, щоб особа могла реалізувати своє право на судовий захист, необхідно встановити, що оскаржуваними рішенням чи діянням суб`єкта владних повноважень порушено права, свободи чи інтереси саме цієї особи або особи в інтересах якої вона звертається. При цьому, як зазначив Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року №3-рп/2003, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13). Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Так, дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може». У даній справі, відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд, зокрема, здійснювати перерахунок пенсії позивачу чи ні. З огляду на вказане, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що зобов`язання ГУ ПФУ в Одеській області здійснити перерахунок та виплату пенсії за віком позивачці є єдиним правильним варіантом поведінки для пенсійного органу. Щодо посилання апелянта на необґрунтованість стягнення судом судових витрат, колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Отже, оскільки позовні вимоги задоволені повністю, судом обґрунтовано стягнуто на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати понесені позивачем. Оцінюючи викладене в сукупності, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Отже, при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому підстав для його скасування немає. При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29). За таких обставин, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. Отже, апеляційна скарга задоволенню не підлягає. За приписами пункту 1 частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвали судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Оскільки судове рішення в межах доводів апеляційної скарги є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для її задоволення та скасування рішення суду першої інстанції не вбачається. Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених пп. "а"- "г" п.2 ч.5 ст.328 КАС України. Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишити без задоволення. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2025 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України. Повний текст судового рішення виготовлений 27 січня 2026 року. Головуючий суддя: О.В. Лук`янчук Суддя: А.І. Бітов Суддя: І.Г. Ступакова