Постанова 4857 № 461/9211/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 січня 2026 рокуЛьвівСправа № 461/9211/25 пров. № А/857/54445/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді: Глушка І.В. суддів: Обрізка І.М., Судової-Хомюк Н.М. розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби на рішення Галицького районного суду м. Львова від 04 грудня 2025 року, ухвалене суддею Стрельбицьким В.В. у м.Львові у справі № 461/9211/25 за адміністративним позовом громадянина ОСОБА_1 до Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, визнання протиправними і скасування рішень, - ВСТАНОВИВ: 10 листопада 2025 року позивач - громадянин Азербайджану ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом через свого представника до відповідача - Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби, у якому просив: -визнати протиправним і скасувати рішення 30.10.2025 № 4601130100019839 про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства; - визнати протиправним та скасувати рішення від 30.10.2025 №106/2025 про примусове повернення, визнати протиправною та скасувати заборону в`їзду на територію України строком на 3 роки до 30 жовтня 2028 року; - визнати протиправною і скасувати постанову від 30.10.2025 року серія ПН МЛВ №003220 про накладення адміністративного стягнення на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу в сумі 3400 грн. Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 04 грудня 2025 року позов задоволено. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що в Конституції України та Законі №3773-VI вказано, що здійснення іноземцями своїх прав і свобод не повинно завдавати шкоди національним інтересам України, правам, свободам і законним інтересам її громадян та інших осіб, які проживають в Україні. Іноземці зобов`язані поважати і додержуватись Конституції і законів України, шанувати традиції і звичаї народу України. Тобто, законодавець в розумінні наведених норм права не лише наділяє іноземця певними правами, але і покладає обов`язок забезпечення врегулювання іноземцем свого правового становища у легалізований спосіб. Дії позивача порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, а саме вчинено адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 203 КУпАП. За порушення іноземцями порядку перебування в Україні порушники несуть адміністративну відповідальність. Зазначає, що під час складання протоколу про адміністративне правопорушення позивача було ознайомлено з його правами, зокрема роз`яснено зміст ст.63 Конституції України в частині того, що особа не несе відповідальність за відмову надавати показання або пояснення щодо себе, членів сім`ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом, а також права та обов`язки, передбачені ст. 268 КУАП. Факт роз`яснення прав і обов`язків підтверджується наявністю на другому аркуші протоколу власноручного підпису. З протоколом про адміністративне правопорушення та постановою про накладення адміністративного стягнення позивач був ознайомлений, копії отримав, про що свідчать особисті підписи ОСОБА_3 у цих документах. Крім того, скаржник вважає, що переконання позивача, що наслідком процесу буде лише притягнення його до адміністративної відповідальності і сплата штрафу, свідчить про розуміння факту допущених порушень. Таким чином, під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення гр. ОСОБА_1 був ознайомлений зі своїми правами, перекладача не потребував, просив справу розглядати без його участі, зауважень, клопотань та заяв не робив, що підтверджується підписами в управлінських рішеннях суб`єкта владних повноважень. Під час судового розгляду стороною позивача не заперечувався факт порушення міграційного законодавства щодо порушень строків перебування. Щодо тверджень позивача про мету перебування в Україні працевлаштування зауважує, покликання на наявність дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства, виданого 26.09.2025 №8015 у ТОВ «РЕСПЕКТ БУД ПРОЕКТ», факт звернення у міграційну службу для отримання посвідки на тимчасове проживання скаржник зазначає, що доказів подачі заяви на оформлення посвідки по працевлаштуванню, як і копії самої довідки на тимчасове проживання, яка б засвідчила законність перебування в Україні, - до позову не долучено. Отже, позивач не має документів, які надають йому право законно перебувати на території України, а тому позивач перебуває в Україні у статусі нелегального мігранта. Позивач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що в силу вимог ч.4 ст.304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав. Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Азербайджану (Азербайджанської Республіки), що підтверджується паспортом номер НОМЕР_1 , тип: РC, код держави: AZE, дата видачі: 30.11.2024, дійсний до ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце народження: Азербайджан. Згідно відміток паспорту, ОСОБА_2 в`їхав на територію України 06.07.2025, пункт пропуску Маяки-Удобне. Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ПР МЛВ №003230 від 29.10.2025, 29.10.2025 о 17 годині 48 хвилин за адресою: 79005, м. Львів, вул.Руданського, 3, встановлено перевищення встановленого строку перебування в Україні не більш як на 30 днів гр. Азербайджанської Республіки ОСОБА_2 , місце скоєння правопорушення: 79005, м. Львів, вул. Руданського, 3, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 203 КУпАП. 30.10.2025 першим заступником начальника Західного міжрегіонального управління державної міграційної служби було винесено рішення № 4601130100019839 про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства, гр. Азербайджанської Республіки ОСОБА_2 та зобов`язано його покинути територію України у термін до 09.11.2025. Згідно змісту рішення від 30.10.2025, гр. Азербайджанської Республіки ОСОБА_2 прибув на територію України 06.07.2025 через ПП «Маяки-Удобне» та до цього часу межі України не залишив, чим перевищив встановлений строк перебування в Україні не більш як на 30 днів та порушив положення ст.26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства У паспорті гр. Азербайджанської Республіки штамп ОСОБА_2 поставлено рішення від 30.10.2025№ 106/2025 про примусове повернення, штамп про заборону в`їзду в Україну станом на три роки до 30 жовтня 2028 року. Вважаючи такі рішення відповідача протиправними, позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права на належне пенсійне забезпечення. Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке. Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Згідно положень п.п. 1, 2, 3 Положення про Державну міграційну службу України (далі - Положення), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №360 від 20.08.2014 року, Державна міграційна служба України (ДМС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів. ДМС у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства. Основними завданнями ДМС є: 1) реалізація державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів; 2) внесення на розгляд Міністра внутрішніх справ пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів. За змістом п/п 9-1 п. 4 Положення, ДМС відповідно до покладених на неї завдань приймає рішення про добровільне повернення або примусове повернення іноземців та осіб без громадянства в країну походження або третю країну, про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства з України, рішення про поміщення до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, про реадмісію, про заборону в`їзду іноземцям та особам без громадянства в Україну, здійснює заходи, пов`язані з примусовим поверненням/видворенням іноземців та осіб без громадянства з України. Згідно з частиною першою статті 33 Конституції України, кожному хто на законних підставах перебуває на території України, гарантуються свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Статтею 26 Конституції України визначено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі - Закон № 3773-VІ) та Інструкцією про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України від 23 квітня 2012 № 353/271/150 (далі - Інструкція № 353/271/150), які визначають правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України. Приписи ст.3 Закону № 3773-VІ, які кореспондують з положеннями ст. 26 Конституції України, визначають, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб`єктності та основних прав і свобод людини. Іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави. Згідно з ч.ч. 1, 3-5 ст. 26 Закону № 3773-VІ ( в редакції на час прийняття оскаржуваного рішення) іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення. Частиною 2 статті 26 Закону № 3773 визначено, що рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в`їзду в Україну строком на три роки. Строк заборони щодо подальшого в`їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення. Порядок виконання рішення про заборону щодо подальшого в`їзду в Україну визначає Кабінет Міністрів України. Один із примірників рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства видається іноземцю або особі без громадянства, стосовно яких воно прийнято. У рішенні зазначаються підстави його прийняття, порядок оскарження та наслідки невиконання. Форма рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства затверджується спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України. Рішення про примусове повернення може бути оскаржено до суду. Іноземець або особа без громадянства зобов`язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення. Згідно ч.3 ст. 9 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України. Відповідно до ст. 1 Угоди між КМУ та Урядом Азербайджанської Республіки про безвізові поїздки громадян, затвердженого постановою КМУ № 1565 від 24.10.2002, громадяни держави однієї Сторони, незалежно від місця їх постійного проживання, можуть в`їжджати, прямувати транзитом, виїжджати та перебувати на території держави іншої Сторони без віз з дотриманням правил перебування і реєстрації, що діють в цій державі, по документах, зазначених у Додатках 1 та 2 до цієї Угоди. Згідно пп. 2 п. 2 Порядку продовження строку перебування та тимчасового проживання, продовження та скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою КМУвід 15.02.2012№ 150 (далі Порядок №150), іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території, зокрема, не більш як 90 днів протягом 180 днів у разі в`їзду іноземців, які є громадянами держав з безвізовим порядком в`їзду, якщо інший строк не визначено законодавством та міжнародними договорами України. Порядок обчислення зазначеного строку встановлюється МВС. Відтак, з огляду на в`їзд позивача на територію України 06.07.2025, граничний термін перебування ОСОБА_3 06.10.2025, тобто 90 днів. Порядок дій посадових осіб територіальних органів, територіальних підрозділів Державної міграційної служби України під час прийняття рішень про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, їх документування та здійснення заходів з безпосереднього примусового повернення та примусового видворення за межі України визначає Інструкція № 353/271/150. Згідно з п. 4 Інструкції № 353/271/150 іноземці можуть бути примусово повернуті до країни походження чи третьої країни на підставі рішення органу ДМС або органу охорони державного кордону, або органу СБУ про примусове повернення чи примусово видворені на підставі винесеної за позовом цих органів/підрозділів постанови адміністративного суду про примусове видворення. Підставами для прийняття рішення про примусове повернення іноземців до країни походження або третьої країни є: дії, що порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; дії, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку; якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України; затримання іноземців органами охорони державного кордону у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України (п. 5 Інструкції № 353/271/150). Відповідно до п. 2.6 Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення Державною міграційною службою України, затвердженої наказом МВС України від 28 серпня 2013 року №825 передбачено, що у разі коли особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, не володіє мовою, якою ведеться провадження, протокол про правопорушення складається за участю перекладача. Крім того, відповідно до п.2 розділу ІІ Інструкції 353/271/150 Рішення про примусове повернення оголошується іноземцю протягом 72 годин з дати його ухвалення, за винятком випадків, коли місцезнаходження іноземця не встановлено, в присутності перекладача та/або законного представника (на вимогу особи) під підпис та обліковується посадовою особою органу ДМС, органу охорони державного кордону та органу СБУ, яка уповноважена складати документи для примусового повернення, у журналі обліку прийнятих рішень про примусове повернення та видворення з України іноземців та осіб без громадянства (додаток 3). Згідно абз.3 п.10 розділу І Інструкції № 353/271/150, після оголошення іноземцю рішення про примусове повернення посадові особи з`ясовують у іноземця намір оскаржити згадане рішення. У разі висловлення іноземцем наміру оскаржити це рішення негайно повідомляється центр надання правової допомоги, якщо іноземець самостійно не уклав угоду з адвокатом. Відповідно до п.2.3. Порядку продовження строку перебування та тимчасового проживання, продовження та скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, при складанні протоколу про правопорушення особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснюються її права і обов`язки, передбачені статтею 63 Конституції України та статтею 268 КУпАП, про що робиться відмітка у протоколі про правопорушення. Згідно п. 2.6. цього Порядку у разі коли особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, не володіє мовою, якою ведеться провадження, протокол про правопорушення складається за участю перекладача. Перекладачем може бути особа, яка вільно володіє мовою, якою здійснюється провадження у справі про адміністративне правопорушення, та іншою мовою, знання якої необхідне для усного або письмового перекладу з однієї мови на іншу, а також особа, яка володіє технікою жестової мови (для спілкування з особами з вадами слуху). Перекладачами також можуть бути залучені особи, відомості про яких унесено до Довідково-інформаційного реєстру перекладачів відповідно до Порядку ведення Державною міграційною службою України Довідково-інформаційного реєстру перекладачів, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11 березня 2013 року №228, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 травня 2013 року за № 801/23333. Згідно п. 3.6. цієї ж Інструкції, справа про адміністративне правопорушення розглядається у присутності особи, стосовно якої складено протокол про правопорушення, або її законного представника (адвоката), перекладача (у разі їх наявності). Так, відповідно до ст. 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Частиною 2 статті 277 КУпАП встановлено, що справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 203 розглядаються протягом доби. За ч. 1 ст. 203 КУпАП передбачена відповідальність за перевищення іноземцем або особою без громадянства встановленого строку перебування в Україні не більш як на 30 днів, а так само недодержання ними встановлених законодавством вимог транзитного проїзду через територію України або вимог декларування чи реєстрації місця проживання (перебування). Постановою про накладення адміністративного стягнення серії ПН МЛВ №003220 від 30.10.2025, за ч. 1 ст. 203 КУпАП, встановлено перевищення встановленого строку перебування в Україні більш як на 30 днів гр. Азербайджанської Республіки ОСОБА_3 , місце скоєння: АДРЕСА_1 . Додатково встановлено, що ОСОБА_2 прибув на територію України 06.07.2025 через ПП «Маяки-Удобне» та до цього часу територію України не залишив, чим перевищив встановлений строк перебування більш як на 30 днів, що є порушенням п. 2 Порядку ПКМУ №150 від 15.02.2012, відповідальність за яке передбачено частиною 1 статті 203 КУпАП та накладено на ОСОБА_3 адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3400 грн. Водночас відповідачем не спростовано доводів позивача, що уповноваженим представником Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби наведені вимоги та положення щодо забезпечення права на перекладача при складанні протоколу про адміністративне правопорушення серії ПР МЛВ №003230 від 29.10.2025 та постанови серії ПН МЛВ №003220 від 30.10.2025 виконано не було. Так, зі змісту протоколу ПР МЛВ №003230 від 29.10.2025 слідує, що такий складено головним спеціалістом ОСОБА_4 в присутності гр. Азербайджанської Республіки ОСОБА_3 . При цьому, докази належного роз`яснення прав особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, в матеріалах справи відсутні, а на сторінці 2 даного протоколу навпроти графи про роз`яснення прав з місцем для відповідного підпису особи яка притягується до відповідальності наявний підпис. При цьому в графі переклад протоколу зроблено усно за участі перекладача (у разі наявності) наявна відмітка друкованими літерами «не потрібно» та підпис. Більше того, в ході розгляду справи встановлено, що ОСОБА_2 не володіє українською мовою, а отже останній не міг розуміти суть протоколу та його зміст, зокрема в частині, яка стосується його прав. Вказане свідчить про те, що протокол про притягнення до адміністративної відповідальності складено з грубими порушеннями законодавчих вимог до процедури його оформлення та складання і не може слугувати допустимим й достатнім доказом винуватості у вчиненні адміністративних правопорушень. Враховуючи те, що ОСОБА_2 є громадянином Азербайджанської Республіки, який до того ж і не володіє українською мовою, незалучення до наведених процесуальних дій професійного перекладача прямо вказує на недопустимість вказаного доказу. В ході розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що працівниками Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби для перекладу було залучено гр. Азербайджану ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Проте, як слушно зазначено судом першої інстанції, критерії визначення працівниками відповідних органів рівня володіння даною особою українською мовою, достатнього для здійснення належного перекладу, у справі не зазначені, так само як відсутні будь-які правові підстави, в тому числі процесуальні рішення, на підставі яких ОСОБА_5 залучався до справи в якості перекладача. Також, до матеріалів справи не долучено жодного документу, який встановлює факт володіння ОСОБА_5 українською мовою на належному рівні, а його участь у провадженні не зафіксовано жодним процесуальним рішенням чи документом. Відповідно до ст.274 КУпАП, перекладач призначається органом (посадовою особою), в провадженні якого перебуває справа про адміністративне правопорушення. Перекладач зобов`язаний з`явитися на виклик органу (посадової особи) і зробити повно й точно доручений йому переклад. Згідно ст. 286 КУпАП, особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право, зокрема виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження. Натомість, всупереч наведеним положенням в ході судового розгляду не встановлено, що ОСОБА_5 , який, за твердженням представника відповідача, залучений до справи в якості перекладача, відповідає наведеним вище встановленим законом критеріям. Ба більше, свідченнями, наданими у судовому засіданні суду першої інстанції свідком ОСОБА_4 , підтверджено, що управлінням проводилась операція «Мігрант» по виявленню осіб, які незаконно перебувають на території України, під час проведення якої у селі Керниця було виявлено гр. Азербайджанської Республіки ОСОБА_2 без документів при собі, який прострочив строк перебування на території України. Позивач самостійно прибув до управління, в подальшому при складанні протоколу був залучений прораб ОСОБА_5 , який виконував функції перекладача, та після складання протоколу ОСОБА_2 самостійно покинув управління, що також підтверджується листом першого заступника начальника Управління СБУ у Львівській області Голобородька О. від 21.11.2025 щодо міжвідомчої взаємодії при прийнятті участі в судових процесах по оскарженню рішень про примусові повернення іноземців до країни походження. Відтак, суд апеляційної інстанції поділяє висновки суду першої інстанції, що представниками Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби було грубо порушена процедура адміністративного провадження, оскільки переклад який здійснювався ОСОБА_5 , не може вважатися належним, адже в ході розгляду справи не встановлено, що дана особа володіє українською мовою, а отже вона не могла бути залучена у справі в якості перекладача. Більше того, в ході розгляду справи суду не надано належних процесуальних рішень щодо залучення перекладача для участі у провадженні. Особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, в провадженні у справі про адміністративне правопорушення мають бути забезпечені права, передбачені ст.268 КУпАП, в тому числі право користуватись юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця в галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи. Аналіз законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства дає підстави для висновку, що правовий статус іноземця передбачає обов`язок суб`єктів владних повноважень забезпечити йому реальну можливість реалізувати свої права, зокрема право на перекладача, яке перебуває у взаємозв`язку з правом знати за що він притягається до адміністративної відповідальності і яка саме санкція до нього застосовується, оскільки від цього безпосередньо залежить наявність у нього чіткої практичної можливості оскаржити дії, які становлять втручання в його права. В обґрунтування протиправності рішень міграційної служби про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянина та рішення про заборону в`їзду на територію України строком на 3 роки позивач також покликається на те, що такі були ухвалені відповідачем без залучення перекладача, також позивач був позбавлений права на захист, а саме не залучався спеціаліст з відповідного центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги. Право іноземця на перекладача закріплено в пункті 1 статті 5 Декларації про права людини відносно осіб, що не є громадянами країни, в якій проживають, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 13.121985 на виконання Міжнародних пактів про права людини, що ратифіковані Україною. У пункті 2 статті 5 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод також визначено, що кожен, кого заарештовано, має бути негайно поінформований зрозумілою для нього мовою про підстави його арешту і про будь-яке обвинувачення, висунуте проти нього. Про важливість забезпечення права особи на перекладача неодноразово наголошувалось в рішеннях Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Лудіке, Белкасем і Коч проти ФРН» від 28.11.1978, у справі «Камазінскі проти Австрії» від 19.12.1989, у справі «Артіко проти Італії» від 30.05.1980). Верховний Суд у постанові від 08.07.2020 у справі №522/14605/17 зауважив, що дотримання права іноземця на перекладача при прийнятті суб`єктом владних повноважень рішень відносно нього є достатньою і необхідною правовою підставою вважати, що він обізнаний з його змістом і сутністю, а отже, знає або повинен знати про втручання в його права. Судом першої інстанції встановлено, що позивач не володіє українською мовою та не розуміє її. Позивача не було забезпечено перекладачем з мови, якою він вільно володіє, а відтак останній не мав змоги розуміти зміст дій та рішень, що приймалися відносно нього посадовими особами відповідача та не міг отримати належне роз`яснення його прав, зокрема, на отримання правової допомоги. Також слід зауважити, що усі процесуальні документи, прийняті відповідачем відносно позивача також розглядалися без залучення перекладача. Крім того, представник позивача слушно посилається на те, що внаслідок не забезпечення позивача перекладачем, останній не зміг скористатися професійно правничою допомогою, оскільки не зміг отримати від повноважних представників відповідача належне роз`яснення його прав. Також судом враховано, що відповідно до рішення про заборону в`їзду в Україну №4601110100017992 від 30.10.2025, гр. Азербайджанської Республіки ОСОБА_2 прибув на територію України 06.07.2025 через ПП «Маяки-Удобне» та до цього часу територію України не залишив, чим перевищив встановлений строк перебування в Україні не більш як на 30 днів та вирішено заборонити громадянину Азербайджан, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в`їзд в Україну строком на 3 роки. Згідно відмітки паспорта позивача, заборонено в`їзд в Україну строком на 3 (три) роки до 30.10.2028. Судом встановлено, що позивачу, який прибув на територію України 06.07.2025 було видано дозвіл на застосування праці іноземців та осіб без громадянства серії АА № 083931, виданого Львівським обласним центром зайнятості, на ім`я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , посада арматурник (будівельні, монтажні й ремонтно-будівельні роботи), роботодавець ТОВ «РЕСПЕКТ БУД ПРОЕКТ», дата видачі 26.09.2025, дійсний до 26.09.2027. Також, позивачем оформлено картка платника податків з реєстраційним номером 3718212978. Вищенаведене підтверджує доводи позивача про те, що він має намір на законних підставах працювати на території України. Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Враховуючи, що відповідачем, на якого покладено обов`язок доказування, не спростовано належними та допустимими доказами доводи позивача про допущення порушень процедури розгляду справи та прийняття рішень про накладення адміністративного стягнення, про примусове повернення, про заборону в`їзду на територію України, колегія суддів суду апеляційної інстанції поділяє висновки суду першої інстанції про протиправність оскаржуваних рішень, що має наслідком їх скасування. Ухвалюючи постанову у даній справі за наслідком апеляційного перегляду рішення рішення Галицького районного суду м. Львова від 04 грудня 2025 року у справі №461/9211/25, суд апеляційної інстанції керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень. Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Враховуючи зазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи сторін були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку. Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин правильно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає. Судові витрати розподілу не підлягають з огляду на характер спірних правовідносин. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження). Керуючись статтями 139, 242, 286, 288, 271, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби на рішення Галицького районного суду м. Львова від 04 грудня 2025 року у справі №461/9211/25 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає оскарженню в частині вимог про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, а в решті може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя І. В. Глушко судді І. М. Обрізко Н. М. Судова-Хомюк