Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 460/7/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 січня 2026 рокуЛьвівСправа № 460/7/25 пров. № А/857/19555/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Шинкар Т.І., суддів Довгої О.І., Запотічного І. І., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2025 року (головуючий суддя Друзенко Н.В.), ухвалене за правилами спрощеного позовного провадження в м. Рівне, у справі №460/7/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : 02 січня 2025 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) про визнання протиправною бездіяльності щодо не здійснення перерахунку та виплати у повному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 28.02.2022 по 18.11.2024 із застосуванням щомісячної індексації - різниці відповідно до абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку №1078; зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення за період з 28.02.2022 по 18.11.2024 із застосуванням щомісячної індексації - різниці відповідно до абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку №1078 з урахуванням раніше виплачених сум; визнання протиправною бездіяльності щодо не здійснення перерахунку та виплати грошової допомоги для оздоровлення за 2022-2024 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022-2023 роки, одноразової допомоги при звільненні в розмірі 128% місячного грошового забезпечення (4% за кожен повний місяць служби), грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2022 рік (25 діб), за 2023 рік (30 діб), за 2024 рік (30 діб), грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за 2023 рік (14 діб), за 2024 рік (14 діб) з урахуванням в складі при їх обрахунку індексації грошового забезпечення; зобов`язання здійснити перерахунок та виплату грошової допомоги для оздоровлення за 2022-2024 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022-2023 роки, одноразової допомоги при звільненні в розмірі 128% місячного грошового забезпечення (4% за кожен повний місяць служби), грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2022 рік (25 діб), за 2023 рік (30 діб), за 2024 рік (30 діб), грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за 2023 рік (14 діб), за 2024 рік (14 діб) з урахуванням в складі при їх обрахунку індексації грошового забезпечення, та раніше виплачених сум; визнання протиправною бездіяльності щодо не здійснення перерахунку та виплати грошового забезпечення за період з 28.02.2022 по 18.11.2024, грошової допомоги для оздоровлення за 2022-2024 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально- побутових питань за 2022-2023 роки, одноразової допомоги при звільненні в розмірі 128% місячного грошового забезпечення (4% за кожен повний місяць служби), грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2022 рік (25 діб), за 2023 рік (30 діб), за 2024 рік (30 діб), грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за 2023 рік (14 діб), за 2024 рік (14 діб) виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови КМУ від 30.08.2017 №704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб; зобов`язання здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 28.02.2022 по 18.11.2024, грошової допомоги для оздоровлення за 2022-2024 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022-2023 роки, одноразової допомоги при звільненні в розмірі 128% місячного грошового забезпечення (4% за кожен повний місяць служби), грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2022 рік (25 діб), за 2023 рік (30 діб), за 2024 рік (30 діб), грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за 2023 рік (14 діб), за 2024 рік (14 діб) виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови КМУ від 30.08.2017 №704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб, з урахуванням раніше виплачених сум. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2025 року позов задоволено частково. Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 28.02.2022 по 19.05.2023 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 28.02.2022 по 19.05.2023, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, обчислених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 та 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 (в редакції постанови, що діяла до 21.02.2018), а виплату провести з урахуванням виплачених сум. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошової допомоги на оздоровлення за 2022-2023 роки, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, обчислених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 та 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 (в редакції постанови, що діяла до 21.02.2018), а виплату провести з урахуванням виплачених сум. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідач безпідставно здійснив обчислення та виплату грошового забезпечення позивача, застосовуючи механізм обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням, визначений Постановою №704, з урахуванням розрахункової величини розміру прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року, водночас допускаючи помилкове тлумачення положень нормативно-правових актів у зв`язку із скасуванням у судовому порядку пункту 6 Постанови №103. При цьому суд зазначив, що з 20.05.2023, дня набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до Постанов Кабінету Міністрів України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, внесено зміни до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704» і відповідно до пункту 4 якої розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні. Крім того, суд зазначив, що позовні вимоги про здійснення перерахунку та виплати індексації грошового забезпечення за період з 28.02.2022 по 18.11.2024, у тому числі із застосуванням щомісячної індексації-різниці відповідно до абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку №1078, задоволенню не підлягають. З урахуванням висновку суду про відсутність підстав для здійснення перерахунку та виплати індексації грошового забезпечення за період з 28.02.2022 по 18.11.2024 не підлягають задоволенню позовні вимоги про здійснення перерахунку та виплати грошової допомоги для оздоровлення за 2022-2024 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022-2023 роки, одноразової допомоги при звільненні в розмірі 128% місячного грошового забезпечення (4% за кожен повний місяць служби), грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2022 рік (25 діб), за 2023 рік (30 діб), за 2024 рік (30 діб), грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за 2023 рік (14 діб), за 2024 рік (14 діб) з урахуванням в складі при їх обрахунку індексації грошового забезпечення. Крім того, суд дійшов висновку, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2022-2023 роки, одноразова грошова допомога при звільненні, грошова компенсація за невикористані дні щорічної основної відпустки та за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій перерахунку не підлягають. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, в частині відмови у задоволенні позовних вимог, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2025 року та ухвалити нове, яким позов задовольнити. Апеляційна скарга мотивовано тим, що з огляду на невідповідність норм постанови КМУ від 12.05.2023 №481, якими внесені зміни до п.4 постанови КМУ №704, нормативно правовим актам вищої юридичної сили, а саме Конституції України, Закону № 2017-IIІ та Закону №2011-ХІІ, оскільки грошове забезпечення військовослужбовця як державна соціальна гарантія повинно визначатися виключно на підставі соціальних стандартів, якими сума коштів у розмірі 1762 гривні не є, підлягають застосуванню до спірних правовідносин положення пункту 4 Постанови № 704, в редакції до 24 лютого 2018 року, тобто в редакції, яка була чинна до набрання законної сили Постановою №

103. Крім того зазначає, що постановою Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року у справі №320/29450/24 (постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року залишено без змін) визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб». Мотиви Київського окружного адміністративного суду у справі №320/29450/24 також ґрунтуються на тому, що пункт 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481: суперечить актам вищої юридичної сили; звужує вже існуючі права військовослужбовців та військових пенсіонерів. Враховуючи, що п. 2 Постанови КМУ №481 суперечить актам вищої юридичної сили, звужує права військовослужбовців та визнаний Постановою Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року у справі №320/29450/24 протиправним та нечинним, вимоги з перерахунку грошового забезпечення позивача у період після 20 травня 2023 року підлягають задоволенню у повному обсязі. Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів. Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині вимогам статті 242 КАС України відповідає. З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 28.02.2022 по 18.11.2024 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , що сторонами не заперечується. Згідно з посвідченням серії НОМЕР_2 від 12.08.2023, позивач є учасником бойових дій. Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 18.11.2024 №234, майора ОСОБА_1 , звільненого наказом командира НОМЕР_3 армійського корпусу Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 15.11.2024 №55 у відставку за підпунктом б пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу, з 18.11.2024 виключено із списків особового складу частини, з усіх видів забезпечення. Визначено виплатити, зокрема: грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 2022 рік (25 діб), за 2023 рік (30 діб), за 2024 рік (30 діб); грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за 2023 рік (14 діб), за 2024 рік (14 діб); одноразову допомогу при звільненні в розмірі 128% місячного грошового забезпечення (4% за кожен повний місяць служби). Матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік не отримав. Грошову допомогу на оздоровлення за 2024 рік отримав. 30.12.2024 позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 з заявою в якій просив здійснити перерахунок та виплату: індексації грошового забезпечення за період з 28.02.2022 по 18.11.2024 у повному розмірі відповідно до абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку №1078, спірних видів грошового забезпечення з урахуванням в складі при їх обрахунку індексації грошового забезпечення та виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови №704. Відповіді на вказану заяву матеріали справи не містять. Вважаючи порушеним право на належне грошове забезпечення, позивач звернувся до суду. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави. Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII). Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Згідно з частиною другою статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Частиною третьою статті 9 Закону № 2011-XII передбачено, що грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина третя статті 9 Закону № 2011-ХІІ). Згідно з абзацом 1 частини четвертої статті 9 Закону № 2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. 30.08.2017 Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 704, яка передбачала з 01.03.2018 збільшення розмірів посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців. Пунктом 2 Постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Додатком 1 до Постанови № 704 установлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу. Пунктом 4 Постанови № 704 (у первинній редакції) передбачалося, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14. 21.02.2018 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова №103). Пунктом 6 Постанови № 103 внесено зміни до Постанови №704, унаслідок яких пункт 4 цієї Постанови викладено у новій редакції, а саме: «

4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14». Зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 не вносилися. Отже, з 01.01.2018 пункт 4 Постанови 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу застосовується така розрахункова величина, як «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018». Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 20.10.2022, визнано протиправним і скасовано пункт 6 Постанови № 103, яким були внесено зміни до пункту 4 Постанови №

704. Зазначеною постановою скасовано зміни, у тому числі до пункту 4 Постанови №704, та відновлено його попередню редакцію (станом на 30.07.2018), згідно з якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13,

14. Відповідно до частини другої статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Верховний Суд, зокрема, у постановах від 15.06.2023 у справі № 380/13603/21, від 30.04.2025 у справі № 620/9741/24 та інших, виснував, що, оскільки зміни, внесені Постановою №103, зокрема, до пункту 4 Постанови №704, визнано у судовому порядку нечинними, то з 29.01.2020 діє редакція пункту 4 Постанови № 704, яка діяла до зазначених змін і в якій передбачено, що для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням застосовується розрахункова величина «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року», а не «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018». У цих та інших постановах Верховний Суд виснував, що положення пункту 4 Постанови №704, у частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів «прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018», не відповідає нормативно-правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних відносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови № 704 у частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону України про Державний бюджет на відповідний рік із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, виходячи із розрахункової величини розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік). Суд апеляційної інстанції зазначає, що як основні, так і щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення, залежать від посадового окладу та окладу за військовим званням. Таким чином, починаючи з 28.02.2022 відповідач неправомірно застосовував при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням позивача, а також при визначенні розміру грошової допомоги на оздоровлення таку розрахункову величину як прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, а не станом на 01.01.2022 та 01.01.2023 відповідно. Водночас, апеляційний суд звертає увагу, що на реалізацію своїх повноважень, Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 12.05.2023 №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. №704» (Постанова №481). Пунктом 1 Постанови №481 скасовано підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб». Пунктом 2 зазначеної постанови внесено зміну до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», виклавши абзац 1 в такій редакції: «

4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14». Пунктом 3 Постанови №481 встановлено, що видатки, пов`язані з виконанням пункту 2 цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, передбачених у державному бюджеті на відповідний рік для утримання відповідних державних органів. Таким чином, з урахуванням змін, внесених Постановою №481, пункт 4 Постанови №704 передбачає обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розрахункової величини 1762 грн. Зазначена постанова набрала чинності з 20.05.2023. При цьому, жодним із положень Постанови №481 не надано зворотної дії в часі застосування її приписів, зокрема, й у період з 29.01.2020. Отже, суд апеляційної інстанції констатує, що до 19.05.2023 застосуванню підлягала редакція пункту 4 Постанови №704, яка передбачала, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року. Зі змісту апеляційної скарги позивача випливає, що суть його незгоди із оскаржуваним рішенням зводиться до заперечень щодо розрахунку його грошового забезпечення та похідних виплат із застосуванням розрахункової величини, встановленої постановою КМУ від 12.05.2023 №

481. Водночас підставою для втрати чинності нормативно-правовим актом у цілому або його окремими положеннями є, зокрема, скасування чи внесення змін до такого акта суб`єктом нормотворення або визнання його протиправним (незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили) та нечинним повністю або в окремій його частині в порядку адміністративного судочинства. Отже, у випадку незгоди з нормативно-правовим актом, прийнятим Кабінетом Міністрів України на виконання положень Закону № 2011-ХІІ, належним та ефективним способом захисту буде оскарження відповідного нормативно-правового акта. Апеляційний суд зауважує, що Постанова № 481 була предметом оскарження, зокрема, у судових провадженнях № 320/29450/24, № 320/41449/23, №320/35573/23. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі №320/29450/24, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025, визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови № 481 про внесення змін до пункту 4 Постанови №

704. Як вже зазначалось раніше, відповідно до частини другої статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Враховуючи, що предметом оскарження у цій справі є, зокрема, дії відповідача щодо обчислення та виплати грошового забезпечення за період з 28.02.2022 по 18.11.2024 із застосуванням чинної на той час редакції Постанови № 704, то подальше скасування судом цієї норми не впливає на оцінку дій відповідача щодо обрахунку виплат грошового забезпечення за спірний період. Така позиція узгоджується з раніше викладеною позицією Верховного Суду у численних постановах, зокрема у постановах від 15.06.2023 у справі № 380/13603/21, від 30.04.2025 у справі №620/9741/24 та інших, а саме про те, що зміни, внесені Постановою № 103, зокрема, до пункту 4 Постанови № 704 не підлягають застосуванню до правовідносин, пов`язаних з обчисленням грошового забезпечення, саме з дати набрання чинності постанови суду апеляційної інстанції. Велика Палата Верховного Суду у постановах від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22 та від 11.09.2024 у справі № 554/154/22 наголошувала на тому, що Суд не може перебирати на себе правотворчі функції законодавчої та виконавчої влади. Порушення такого підходу та, відповідно, ігнорування принципу законності: суперечить, щонайменше, принципам правової визначеності, легітимних очікувань та належного врядування як базовим складовим правовладдя (верховенства права); дискримінує іншу сторону правовідносин; означає, що суд може надати дозвіл будь-кому та будь-коли діяти за межами закону (який містить заборони) або за межами наданих законом прав (повноважень); іде в розріз з принципом поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, а також порушує систему стримувань і противаг (суд втручається в компетенцію суб`єктів нормотворення та може ігнорувати їх волю). Відступу від наведеної позиції Верховний Суд не здійснював, що обумовлює висновок про чинність відповідних положень Постанови № 481 до 18.06.2025. Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Підсумовуючи зазначене, враховуючи вимоги ст. 308 КАС України щодо меж доводів та вимог апеляційної скарги, беручи до уваги визначені позивачем підстави апеляційного перегляду, враховуючи чинність Постанови №481, суд апеляційної інстанції доходить переконання, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги за період з 20.05.2023 по 18.11.2024 до задоволення не підлягають. Оскільки рішення суду частині задоволення позову та інших підстав відмови у задоволенні позову сторони не оскаржують, то в силу вимог ст. 308 КАС України, таке не є предметом апеляційного перегляду. Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права. У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні, на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів, повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування, оскільки не впливають на законність судового рішення. Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2025 року у справі №460/7/25 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Т. І. Шинкар судді О. І. Довга І. І. Запотічний