Постанова 4850 № 620/3525/25

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 січня 2026 року справа №620/3525/25 м. Дніпро Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Компанієць І.Д., суддів: Гаврищук Т.Г., Казначеєва Е.Г., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Комісії з ліквідації Державної пенітенціарної служби України на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2025 року у справі № 620/3525/25 (головуючий суддя І інстанції Пляшкова К.О.) за позовом ОСОБА_1 до Комісії з ліквідації Державної пенітенціарної служби України про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, - ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; - стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19 червня 2019 року по 28 лютого 2025 року у розмірі 536 681,35 грн з урахуванням обов`язкових відрахувань. В обґрунтування позову зазначив, що проходив службу у відповідача, звільнений зі служби з 19 червня 2019 року відповідно до наказу від 14 червня 2019 року № 53/ОС-19. Під час проходження служби позивачу не нараховувалася та не виплачувалася в належному розмірі індексація грошового забезпечення, тому він звернувся до суду з відповідним позовом. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 червня 2024 року у справі № 620/5139/24 зобов`язано Комісію з ліквідації ДПтС України здійснити перерахунок індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням січня 2008 року, як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін, для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), з урахуванням раніше виплачених сум, індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 19 червня 2019 року з урахуванням вимог абзаців четвертого-шостого, пункту 5-2 Порядку, з урахуванням раніше виплачених сум та нарахуванням компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 19 червня 2019 року включно за весь час затримки. На виконання рішення суду відповідачем всього нараховано 73 775,78 грн. З нарахованої на виконання рішення суду індексації у сумі 52 050,02 грн утримано 11 971,50 грн (податок з доходів фізичних осіб 9369,00 грн, військовий збір 2602,50 грн), після відрахувань податків і зборів 28 лютого 2025 року позивачу виплачено 40 078,52 грн. Затримка розрахунку при звільненні є підставою для відповідальності відповідача відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України. Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2025 року позов задоволено частково. Стягнуто з Комісії з ліквідації Державної пенітенціарної служби України на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20 червня 2019 року по 18 липня 2022 року у розмірі 110 912,27 грн, за період з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року у розмірі 73 285,90 грн, а всього у розмірі 184 198,17 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Комісії з ліквідації Державної пенітенціарної служби України на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 968,96 грн. Не погодившись з рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити постанову, якою відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Обґрунтування апеляційної скарги. Комісія не є уповноваженим органом для виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені, оскільки позивач передував у трудових відносинах з Інститутом, який ліквідовано без правонаступництва. Суд першої інстанції, визначаючи розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені, не врахував, що позивач звільнився в 2019 році, а до суду з позовом про виплату індексації грошового забезпечення звернувся тільки в 2024 році, що є критерієм зменшення відшкодування середнього заробітку. Також суд першої інстанції під час розрахунку середнього заробітку безпідставно включив до складу виплат, які повинен був виплатити позивачу роботодавець при звільнення, компенсацію втрати доходів, які не є складовою грошового забезпечення. Також позивач пропустив строк звернення до суду з цим позовом, визначений ч. 5 ст. 122 КАС України. Позивачем рішення суду першої інстанції не оскаржується. Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. З огляду на зазначене, суд надає оцінку законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції тільки в межах доводів апеляційної скарги відповідача. Враховуючи режим роботи суддів та працівників апарату Першого апеляційного адміністративного суду з часу введення на території України правового режиму воєнного стану, з метою збереження життя та здоров`я, а також забезпечення безпеки суддів та працівників апарату суду, дана постанова прийнята колегією суддів за умови наявної можливості доступу колегії суддів до матеріалів адміністративної справи. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження. Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглядаючи апеляційну скаргу в межах викладених доводів, встановив наступне. Фактичні обставини справи. ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ). Позивач в період з 10 серпня 2008 року по 19 червня 2019 року проходив службу в Державній кримінально-виконавчій службі України, у тому числі в період з 06 жовтня 2014 року по 19 червня 2019 року в Інституті кримінально-виконавчої служби, за наказом Інституту кримінально-виконавчої служби від 14 червня 2019 року № 53/ОС-19 звільнений зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів з 19 червня 2019 року. У наказі Інституту кримінально-виконавчої служби від 14 червня 2019 року № 53/ОС-19 визначено, що залишок щорічної чергової відпустки за 2017 рік становить 01 (одна) доба, за 2019 рік становить 09 (дев`ять) діб; вислуга років на день звільнення у календарному обчисленні становить 10 (десять) років 10 (десять) місяців 09 (дев`ять) днів, у пільговому обчисленні 13 (тринадцять) років 02 (два) місяці 03 (три) дні. Наказано відділу фінансвого забезпечення та бухгалтерського обліку Інституту здійснити виплати ОСОБА_1 , що передбачені законодавством при звільненні зі служби. Довідка від 05 січня 2024 року № 1/8/Л-24 про щомісячні види грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за спеціальним званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, премія та інші види оплати), видана Комісією з ліквідації ДПтС України ОСОБА_1 за період з січня 2019 року по червень 2019 року (за час проходження служби в Інституті кримінально-виконавчої служби(код ЄДРПОУ 37816508)) свідчить, що позивачу виплачене таке грошове забезпечення: квітень 2019 року у загальному розмірі 12082,45 грн, у тому числі: посадовий оклад 5070,00 грн, оклад за спеціальним званням 1270,00 грн, надбавка за вислугу років 2219,00 грн, надбавка за особливості проходження служби 855,90 грн, премія 2535,00 грн, індексація 132,55 грн; травень 2019 року у загальному розмірі 12082,45 грн, у тому числі: посадовий оклад 5070,00 грн, оклад за спеціальним званням 1270,00 грн, надбавка за вислугу років 2219,00 грн, надбавка за особливості проходження служби 855,90 грн, премія 2535,00 грн, індексація 132,55 грн; червень 2019 року у загальному розмірі 84063,01 грн, у тому числі: посадовий оклад 3211,00 грн, оклад за спеціальним званням 804,33 грн, надбавка за вислугу років 1405,37 грн, надбавка за особливості проходження служби 542,07 грн, компенсація за невикористану відпустку 4240,29 грн, одноразова грошова допомога при звільненні 59749,50 грн, премія 2028,00 грн, індексація 132,55 грн; матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань 11949,90 грн. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 червня 2024 року у справі № 620/5139/24, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2024 року, зокрема, зобов`язано Комісію з ліквідації ДПтС України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням січня 2008 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін, для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), з урахуванням раніше виплачених сум. Зобов`язано Комісію з ліквідації ДПтС України здійснити перерахунок та доплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 19 червня 2019 року з врахуванням вимог абзаців четвертого-шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, з урахуванням раніше виплачених сум. Зобов`язано Комісію з ліквідації Державної пенітенціарної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 19 червня 2019 року включно за весь час затримки виплати. На виконання рішення суду у справі № 620/5139/24 Комісією з ліквідації ДПтС України здійснено нарахування та виплату ОСОБА_1 : 28 лютого 2025 року: - індексації за рішенням суду у сумі 52050,02 грн, з неї утримано 11971,5 грн (податок з доходів фізичних осіб 9369,0 грн, військовий збір 2602,5 грн), після відрахувань податків і зборів виплачено 40078,52 грн (платіжна інструкція № 1); - компенсації частини втрати доходів у зв`язку із порушенням строків виплати індексації на дату виплати (28 лютого 2025 року) 29991,13 грн, з неї утримано 6897,96 грн (податок з доходів фізичних осіб 5398,4 грн, військовий збір 1499,56 грн), після відрахувань податків і зборів виплачено 23093,17 грн (платіжна інструкція № 4). 09 травня 2025 року: - індексації у сумі 94123,35 грн, а також донараховано (повернуто) компенсацію податку з доходів фізичних осіб, утриману при проведення виплати раніше (28.02.2025), у сумі 9369,0 грн, з донарахованої суми індексації утримано військовий збір у сумі 4706,20 грн, після відрахувань виплачено 98786,15 грн (платіжна інструкція № 1); - компенсації втрати доходів в сумі 77915,62 грн, а також донараховано (повернуто) компенсацію податку з доходів фізичних осіб, утриману при проведення виплати раніше (28.02.2025), у сумі 5398,4 грн, з донарахованої суми втрат доходів утримано військовий збір у сумі 3895,8 грн, після відрахувань виплачено 79418,22 грн (платіжна інструкція № 4). Суд першої інстанції, частково задовольняючи позов, виходив з принципів справедливості і співмірності ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Оцінка суду. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правові основи організації та діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, її завдання та повноваження визначає Закон України від 23.06.2005 № 2713-IV Про Державну кримінально-виконавчу службу України (далі - Закон № 2713-IV, положення наведені в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Відповідно до частини першої статті 6 Закону № 2713-IV Державна кримінально-виконавча служба України відповідно до закону здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров`я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України. Частиною першою, абзацом першим частини другої, частиною восьмою статті 14 Закон № 2713-IV визначено, що до персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України належать особи рядового і начальницького складу (далі - особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби), спеціалісти, які не мають спеціальних звань, та інші працівники, які працюють за трудовими договорами в Державній кримінально-виконавчій службі України (далі - працівники кримінально-виконавчої служби). Служба в Державній кримінально-виконавчій службі України є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України. Час проходження служби в Державній кримінально-виконавчій службі України зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону. Трудові відносини працівників кримінально-виконавчої служби регулюються законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами). Згідно із частинами другою, п`ятою статті 23 Закону № 2713-IV умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати. На осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України Про Національну поліцію, а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України. Станом на день звільнення позивача зі служби порядок та умови виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України були визначені Порядком виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 № 925/5 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 28.03.2018 за № 377/31829 (далі Порядок № 925/5, положення наведені в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Відповідно до пункту 3 розділу І Порядку № 925/5 грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення. До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за спеціальним званням; надбавка за вислугу років. До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; премія. До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: допомога для оздоровлення; матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань. Згідно із абзацами першим-другим пункту 4 розділу І Порядку № 925/5 грошове забезпечення виплачується особам рядового і начальницького складу, які: займають штатні посади в Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України, міжрегіональних управліннях з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції, органах пробації, установах виконання покарань, слідчих ізоляторах, воєнізованих формуваннях, навчальних закладах та закладах охорони здоров`я, на підприємствах установ виконання покарань, інших підприємствах, в установах і організаціях, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України (далі - органи та установи). Виплата грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу здійснюється за місцем їх служби в межах асигнувань, затверджених кошторисом відповідного органу або установи на грошове забезпечення (пункт 5 розділу І Порядку № 925/5). У пункті 8 розділу І Порядку № 925/5 визначено, що при виплаті грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного за повний місяць, на кількість календарних днів цього місяця. Згідно із пунктом 10 розділу І Порядку № 925/5 посадовий оклад, оклад за спеціальним званням, підвищення посадового окладу, надбавки та доплати, інші виплати особам рядового і начальницького складу виплачуються (припиняються): із дня підписання наказу про призначення на штатну посаду, зарахування на навчання до навчального закладу, присвоєння спеціального звання або з дня, зазначеного в наказі; до дня підписання наказу про звільнення з посади чи служби, відрахування, закінчення навчання або про скасування встановлених надбавок та доплат, інших виплат або до дня, зазначеного в наказі. Індексація грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу здійснюється в порядку та розмірах, установлених законодавством (пункт 16 розділу І Порядку № 925/5). Відповідно до пункту 16 розділу І Порядку № 925/5 грошове забезпечення особам рядового і начальницького складу виплачується за поточний місяць - раз на місяць до 20 числа (з урахуванням пункту 11 цього розділу). Згідно із пунктом 2 глави 20 розділу ІІ Порядку № 925/5 особі рядового чи начальницького складу, посада якої скорочена у зв`язку з організаційно-штатними змінами (повністю або частково), грошове забезпечення виплачується включно до дня призначення на іншу посаду або до дня звільнення зі служби в розмірі, визначеному за останньою штатною посадою, яку вона займала на дату її скорочення. У пункті 1 глави 22 розділу ІІ Порядку № 925/5 визначено, що днем звільнення зі служби вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення, яка не повинна передувати даті звільнення. День звільнення вважається останнім днем служби. Грошове забезпечення виплачується до дня звільнення зі служби включно разом із премією, встановленою у порядку, визначеному главою 13 цього розділу, за результатами оперативно-службової діяльності за останній місяць служби. Як свідчить аналіз вищезазначених положень нормативно-правових актів, ними не врегульовані питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України. У рішенні Конституційного Суду України від 07.05.2002 № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників. Отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення КЗпП України. За правилами статті 9 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Необхідність застосування до спірних правовідносин положень КЗпП України узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 01.03.2018 в справі № 806/1899/17, від 29.03.2018 в справі № 815/1767/17 та від 19.04.2018 в справі № 803/1210/2018 щодо не проведення розрахунку при звільненні з публічної служби. Враховуючи, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці поліцейських, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України. Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 № 4-рп/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Водночас Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті». Закон України № 2352-ІХ та відповідно і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19.07.2022. За обставин цієї справи остаточний розрахунок з позивачем всіх належних сум при звільненні здійснений відповідачем лише 09 травня 2025 року на виконання рішення суду у справі № 620/5139/24, а періодом, протягом якого відповідач не виконував свій обов`язок щодо виплати належних позивачеві сум, є проміжок часу з 20.06.2019 (з дня, наступного за датою звільнення 19.06.2019) по 09.05.2025. Верховний Суд сформував усталену практику щодо застосування положень статті 117 КЗпП України в редакції, яка діяла до 19.07.2022, при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Так, Верховний Суд зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 та від 26.02.2020 у справах № 761/9584/15-ц та № 821/1083/17, та застосовано Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17. Між тим, Законом № 2352-IX статтю 117 КЗпП України викладено в новій редакції. Ключовою новелою стало доповнення частини першої словами «...але не більш як за шість місяців». Отже, частина перша статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX передбачає: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців». Зміст наведеної норми свідчить, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу. Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення. Законодавче рішення усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин. Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу. Закон № 2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно. Таким чином, статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв`язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 сформулювала такий правовий висновок: «105. Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

106. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.» Висновки Верховного Суду обов`язкові для врахування відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України. За висновком Верховного Суду у вказаних справах у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій статті 117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом № 2352-ІХ та і після їх внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на 2 частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022 і після цього. Застосовуючи наведений підхід Верховного Суду, суд зазначає, що у цій справі період з 08.05.2021 до 18.07.2022 (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати, суд може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату. Проте, період з 19.07.2022 по 25.12.2024 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями також із застосуванням принципів співмірності, розумності та справедливості. Абзацами першим, другим пункту 3 Порядку № 100 передбачено, що при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку. За змістом пункту 4 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються, зокрема, одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо); пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати, грошова винагорода за сумлінну працю та зразкове виконання службових обов`язків. Відповідно до пункту 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. На підставі пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. З системного аналізу вищенаведених норм Порядку № 100 та Порядку № 925/5 можна дійти висновку, що: згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період; нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку здійснюється з щомісячних основних (посадовий оклад, оклад за військовим званням) та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія) за останні 2 календарні місяці служби перед місяцем звільнення. При цьому, індексація враховується в усіх випадках обчислення середнього грошового забезпечення; до розрахунку не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, а також інші виплати, передбачені пунктом 4 Порядку №

100. Отже, при розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20 червня 2019 року по 18 липня 2022 року суд виходить з наступного. Чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19. Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 дійшов висновку, що залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку. Таким чином, за алгоритмом, запропонованим у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, сума відшкодування (середнього заробітку) має бути пропорційною (у відсотковому відношенні) частці заборгованості (компенсації за невикористані відпустки) у загальній сумі виплат, які належало виплатити позивачеві при звільненні. Згідно з довідкою від 05 січня 2024 року № 1/8/Л-24 ОСОБА_1 за квітень та травень 2019 року (два місяці перед звільненням) нараховано таке грошове забезпечення: квітень 2019 року у загальному розмірі 12082,45 грн, у тому числі: посадовий оклад 5070,00 грн, оклад за спеціальним званням 1270,00 грн, надбавка за вислугу років 2219,00 грн, надбавка за особливості проходження служби 855,90 грн, премія 2535,00 грн, індексація 132,55 грн; травень 2019 року у загальному розмірі 12082,45 грн, у тому числі: посадовий оклад 5070,00 грн, оклад за спеціальним званням 1270,00 грн, надбавка за вислугу років 2219,00 грн, надбавка за особливості проходження служби 855,90 грн, премія 2535,00 грн, індексація 132,55 грн. У складі виплаченого позивачу за квітень-травень 2019 року грошового забезпечення відсутні складові, що не враховуються для обчислення розміру середньоденного грошового забезпечення. За квітень-травень 2019 року позивачем відпрацьовано 61 календарний день (за квітень 30 календарних днів, за травень 31 календарний день). Таким чином, середньоденне грошове забезпечення позивача складає 396,14 грн ((12082,45 грн + 12082,45 грн) : 61 календарний день). Суд звертає увагу, що всі належні працівнику суми, роботодавець повинен виплатити у день його звільнення, в даному випадку це 19 червня 2019 року. Період затримки розрахунку з позивачем починається з 20 травня 2019 року (наступний день після звільнення) та закінчується 18 липня 2022 року (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ), та складає 1124 календарних днів. Розмір середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку становить: 396,14 грн. х 1124 днів = 44 5261,36 грн. Як свідчить довідка від 05 січня 2024 року № 1/8/Л-24 відповідачем при звільненні позивачу сплачено 84 063,01 грн. При цьому, відповідачем при звільненні позивача не виплачена сума грошового забезпечення в повному розмірі, а саме: індексація грошового забезпечення в розмірі 52 050,02 грн (виплата відбулася 28.02.2025), в розмірі 94 123,35 грн (виплата відбулася 09.05.2025), компенсація податку з доходів фізичних осіб в розмірі 9369 грн та 5398,40 грн (виплата відбулася 09.05.2025 року), всього не виплачено 160 940, 77 грн. Суд зазначає, що компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації не відноситься до складових грошового забезпечення, тому не може включатися до складу сум, належних працівникові при звільненні. Таким чином, відповідач при звільненні повинен був виплатити позивачу 245 003,78 грн (84 063,01 грн. + 160 940,77 грн). Частка невиплаченого грошового забезпечення при звільненні складає 65,68% (245 003,78 грн х 100% : 160 940,77 грн). Розмір середнього заробітку позивача за весь час затримки розрахунку становить: 445 261,36 грн, отже 65,68% від цієї суми складає 292 447,66 грн Проте, окрім критерію, викладеного в постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року в справі № 480/3105/19, існують і інші, які згідно з усталеною судовою практикою обумовлюють зменшення суми середнього заробітку, що підлягає стягненню на користь позивача. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 підсумувала, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Отже, визначаючи остаточний розмір суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у період з 20.06.2019 по 18.07.2022 у цій справі, суд виходить з принципу співмірності, що розмір середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні не може в рази перевищувати розмір виплат, які не сплатив відповідач позивачу при звільненні. Як свідчать матеріали справи, причинами, що пов`язані з тривалістю порушень прав позивача, є як дії позивача, який не відразу після звільнення оскаржив бездіяльність відповідача щодо невиплати при звільненні всіх необхідних сум, так і дії відповідача, який не здійснив повного розрахунку при звільненні. Суд враховує, що позивач, звільнившись в червні 2019 року, до суду з позовом про стягнення грошового забезпечення у вигляді індексації звернувся лише на початку 2024 року, збільшивши таким чином період затримки. При цьому позивач не був позбавлений права звернутися до суду щодо належного нарахування грошового забезпечення ще під час проходження служби, а судовий спір виник не до всієї суми, яка належала позивачу при звільненні, а лише щодо окремих виплат (індексація). З урахуванням наведених вище правових позицій Верховного Суду, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд дійшов висновку, що виплата середнього заробітку позивачу за час затримки розрахунку за період з 20.06.2019 по 18.07.2022 в розмірі 292 447,66 грн, виходячи з принципу пропорційності, є явно неспівмірною та непропорційною зі встановленим розміром заборгованості відповідача з виплати належних позивачу при звільнення сум, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача. В пункті 94.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц вказано, що для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за 2009-2015 року можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя. Відповідно до цього способу розрахунку розміру майнових втрат позивача на підставі припущення про необхідність взяття ним кредиту внаслідок затримки виплати працівнику належних йому сум, цей розмір можна обчислити як добуток суми несвоєчасно виплачених коштів на середньозважену вартість (у % річних) кредитів у національній валюті для фізичних осіб за даними НБУ (на день взяття кредиту) за відповідний період затримки. При цьому використовуються дані для короткострокових (до одного року) та довгострокових кредитів (більше року), якщо період затримки розрахунку становить більше 365 днів. Згідно відомостей офіційного веб сайту Національного банку України (https://bank.gov.ua/files/4-Financial_markets.xlsx), середньозважена процентна ставка в річному обчисленні за новими кредитами резидентам (крім інших депозитних корпорацій) за секторами економіки (усього у національній валюті) становила: у 2018 році - 19,1 %; у 2019 році - 19,8 %; у 2020 році - 14,1 %; у 2021 році - 13,3 %; у 2022 році - 18,5 %. Отже, беручи до уваги висновки постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі № 761/9584/15-ц та виходячи з розміру несвоєчасно нарахованої та виплаченої позивачу індексації грошового забезпечення при звільненні за період з 20 червня 2019 року по 18 липня 2022 року в загальному розмірі 160 940,77 грн, приблизну оцінку розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні у спірних правовідносинах, що розумно можна було би передбачити на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами, можна розрахувати як розмір суми, яку позивач, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит на цю суму з метою збереження рівня свого життя, а саме: у 2019 році середньозважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні 19,8% річних / 12 місяців = 1,65% (ставка за кредитом одного місяця), з червня 2019 року обчислено за формулою: 160 940,77 грн (несвоєчасна виплачена сума) х1,65% х 7 місяців = 18 588,66 грн; у 2020 році середньозважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні 14,1%, за 2020 рік обчислено за формулою 160 940,77 грн (несвоєчасно виплачена сума) х 14,1% = 22 692,65 грн; у 2021 році середньозважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні 13,3%, за 2021 рік обчислено за формулою 160 940,77 грн (несвоєчасно виплачена сума) х 13,3% = 21 405,12 грн; у 2022 році середньозважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні 18,5 % річних / 12 місяців = 1,54% (ставка за кредитом одного місяця), по липень 2022 року обчислено за формулою: 160 940,77 грн (сума несвоєчасно виплаченої індексації) х 1,54% х 7 місяців = 17 349,42 грн. Загальна сума приблизних майнових втрат позивача за період з червня 2019 року по липень 2022 року у зв`язку із несвоєчасною виплатою 160940,77 грн становить 80 035,85 грн. (18 588,66 грн +22 692,65 грн +21 405,12 грн +17 349,42 грн.) Також період затримки розрахунку з позивачем при звільненні складає з 19 липня 2022 року по 09 травня 2025 року (остаточний день виплати недоплаченого грошового забезпечення за рішенням суду у справі № 620/5139/24), проте з врахуванням ст. 117 КЗпП України по 19 січня 2023 року (шість місяців) всього 184 календарні дні. Сума компенсації за затримку розрахунку при звільненні складає 72 889,76 грн (середньоденний розмір грошового забезпечення 396,14 грн. х 184 дні затримки). Відповідачем при звільненні позивачу сплачено 84 063,01 грн. Відповідачем при звільненні позивача не виплачена сума грошового забезпечення в розмірі 160 940, 77 грн. Відповідач при звільненні повинен був виплатити позивачу 245 003,78 грн (84 063,01 грн. + 160 940,77 грн). Частка невиплаченого грошового забезпечення при звільненні складає 65,68% (245 003,78 грн х 100% : 160 940,77 грн). Розмір середнього заробітку позивача за весь час затримки розрахунку становить: 72 889,76 грн, отже 65,68% від цієї суми складає 47 873,99 грн. Згідно відомостей офіційного веб сайту Національного банку України (https://bank.gov.ua/files/4-Financial_markets.xlsx), середньозважена процентна ставка в річному обчисленні за новими кредитами резидентам (крім інших депозитних корпорацій) за секторами економіки (усього у національній валюті) становила: у 2022 році - 18,5%, у 2023 році 22,0%. Отже, беручи до уваги висновки постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі № 761/9584/15-ц та виходячи з розміру несвоєчасно нарахованої та виплаченої позивачу індексації грошового забезпечення при звільненні за період з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року в загальному розмірі 47 873,99 грн, приблизну оцінку розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні у спірних правовідносинах, що розумно можна було би передбачити на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами, можна розрахувати як розмір суми, яку позивач, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит на цю суму з метою збереження рівня свого життя, а саме: у 2022 році середньозважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні 18,5% річних / 12 місяців = 1,54% (ставка за кредитом одного місяця), по грудень 2022 року обчислено за формулою: 160 940,77 грн (сума несвоєчасно виплаченої індексації) х 1,54% х 6 місяців = 14 870,93 грн. у 2023 році середньозважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні 22,0% річних / 12 місяців = 1,83% (ставка за кредитом одного місяця), за січень 2023 року обчислено за формулою: 160 940,77 грн (сума несвоєчасно виплаченої індексації) х 1,83% х 1 місяць = 2945,22 грн. Загальна сума приблизних майнових втрат позивача за період з липня 2022 року по січень 2023 року у зв`язку із несвоєчасною виплатою 160 940,77 грн становить 17 816,12 грн. (14 870,93 грн + 2945,22 грн). Таким чином, підлягає стягненню на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (коштів в загальній сумі 160 940,77 грн, виплачених остаточно 09.05.2025 на виконання рішення суду у справі № 620/5139/24), в розмірі 80 035,85 грн за період з 19 червня 2019 року по 18 липня 2022 року, в розмірі 17 816,12 грн. за період з 19 липня 2022 по 19 січня 2023 року, всього 97 851, 97 грн. З огляду на вищевикладене суд погоджується з доводами апелянта відповідача, що судом першої інстанції в своєму рішенні помилково включено до сум, належних працівникові при звільненні компенсацію втрати доходів в зв`язку з порушенням строків виплати індексації, що призвело до неправильного розрахунку розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню на користь позивача за затримку розрахунку при звільненні. Суд не приймає доводи апелянта, що Комісія з ліквідації ДПтС України є неналежним відповідачем у справі з огляду на наступне. Так, за матеріалами справи позивач після 06 жовтня 2014 року до дня звільнення зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України дійсно проходив службу в Інституті кримінально-виконавчої служби, засновником якого згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є Державна пенітенціарна служба України, та діяльність якого припинено відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 13 березня 2019 року № 145-р. Відповідач вважає, що Комісія з ліквідації ДПтС України не є правонаступником Інституту, тому не може відповідати за вимогами позивача. Проте, згідно з пунктом 3 цього розпорядження Комісії з ліквідації Державної пенітенціарної служби та Міністерству внутрішніх справ доручено здійснення в установленому порядку заходів щодо ліквідації Інституту кримінально-виконавчої служби. Отже, положення пункту 3 розпорядження Кабінету Міністрів України від 13 березня 2019 року № 145-р. свідчать, що особою, відповідальною за дотримання процедури ліквідації Інституту кримінально-виконавчої служби, у тому числі й звільнення зі служби її працівників та проведення з ними розрахунків при звільненні, є саме Комісія з ліквідації ДПтС України. На користь таких висновків суду свідчить й покладення за рішенням суду від 10 червня 2024 року у справі № 620/5139/24 на відповідача обов`язку здійснити нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 19 червня 2019 року (період проходження позивачем служби в Інституті кримінально-виконавчої служби) та компенсації втрати доходів у зв`язку із несвоєчасною виплатою цієї індексації саме на Комісію з ліквідації ДПтС України. Є безпідставними доводи апелянта про пропуск позивачем строку звернення до суду, встановленого ч. 5 ст. 122 КАС України, оскільки з позовом до суду ОСОБА_1 звернувся 29.03.2025 і на час звернення відповідачем виплачена позивачу на виконання рішення суду у справі № 620/5139/24 індексація грошового забезпечення тільки 28 лютого 2025 року. Тобто з дати виплати належних позивачеві сум (28.02.2025) ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом в місячний строк (29.03.2025), встановлений ч. 5 ст. 122 КАС України. Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до положень частини першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. В межах доводів апеляційної скарги відповідача суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, тому апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції зміні в частині визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Комісії з ліквідації Державної пенітенціарної служби України на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2025 року у справі № 620/3525/25 задовольнити частково. Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2025 року у справі № 620/3525/25 змінити. В абзаці другому резолютивної частини рішення Луганського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2025 року слова та цифри «за період з 20 червня 2019 року по 18 липня 2022 року у розмірі 110 912,27 грн (сто десять тисяч дев`ятсот дванадцять гривень 27 коп.), за період з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року у розмірі 73 285,90 грн (сімдесят три тисячі двісті вісімдесят п`ять гривень 90 коп.), а всього у розмірі 184 198,17 грн (сто вісімдесят чотири тисячі сто дев`яносто вісім гривень 17 коп.)» замінити словами та цифрами «за період з 20 червня 2019 року по 18 липня 2022 року у розмірі 80 035,85 (вісімдесят тисяч тридцять п`ять) гривень 85 копійок, за період з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року у розмірі 17 816,12 (сімнадцять тисяч вісімсот шістнадцять) гривень 12 копійок, а всього в розмірі 97 851,97 (дев`яносто сім тисяч вісімсот п`ятдесят одна) гривня 97 копійок». В іншій частині рішення Луганського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2025 року у справі № 620/3525/25 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення 26 січня 2026 року. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення в порядку, визначеному ст. 328 КАС України. Повне судове рішення складено 26 січня 2026 року. Головуючий суддя І.Д. Компанієць Судді Т.Г. Гаврищук Е.Г. Казначеєв