Постанова 4857 № 380/19165/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 травня 2026 рокуЛьвівСправа № 380/19165/25 пров. № А/857/3201/26 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: судді-доповідача -Шевчук С. М. суддів -Кухтея Р. В. Носа С. П. розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2025 року у справі № 380/19165/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Табір для тримання військовополонених "Захід 4" про стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, місце ухвалення судового рішення м.Львів Розгляд справи здійснено за правиламиспрощеного позовного провадження суддя у І інстанціїСподарик Н.І. дата складання повного тексту рішенняне зазначена ВСТАНОВИВ: І.

ОПИСОВА ЧАСТИНА ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Державної установи "Табір для тримання військовополонених "Захід 4", в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Табір для тримання військовополонених «Захід 4» щодо не проведення з позивачем остаточного розрахунку при звільненні; - стягнути з Державної установи «Табір для тримання військовополонених «Захід 4» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні зі служби у розмірі 123 506,05 грн ( сто двадцять три тисячі п`ятсот шість гривень 05 копійок). Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2025 року у справі № 380/19165/25 позов задоволено частково. Стягнуто з Державної установи «Табір для тримання військовополонених «Захід 4» (79039, м. Львів, вул. Шевченка, 156; код ЄДРПОУ 08563932) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 51911 (п`ятдесят одну тисячу дев`ятсот одинадцять) грн 50 коп. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Державної установи «Табір для тримання військовополонених «Захід 4» за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 415 (чотириста п`ятнадцять) гривень 29 копійок. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити частково. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення справи. В доводах апеляційної скарги вказує, що належна істотна частка складає: 51628,78/147065,20 грн x 100% = 35% (а не 18%, як вказав суд першої інстанції). Таким чином, належні співмірні суми в порядку ст.117 становлять 35% від добутку середньоденного грошового забезпечення та кількості днів затримки, що складає 35% від 396,15 грн х 722 днів = 100107,10 грн. ( а не 51911,50 грн, як присудив суд першої інстанції). Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечує проти задоволення апеляційної скарги. Про розгляд апеляційної скарги відповідач та представник позивача повідомлені шляхом надіслання ухвали про відкриття апеляційного провадження та про призначення апеляційної скарги до розгляду через електронний кабінет сервісу "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Ухвалюючи судове рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що істотність частки суми простроченої заборгованості за період з 25.01.2021 по 18.01.2023 в порівнянні із сумою, що розрахована позивачу до виплати як середній заробіток складає 51628,78 грн/286020,30 грн. (частка виплаченої заборгованості по заробітній платі/сума середнього грошового забезпечення за 722 днів) = 0,18. З огляду на очевидну не співмірність можливих до нарахування та виплати сум середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд вважав справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат за період з 25.01.2021 по 18.01.2023 на суму 51911,50 грн (396,15 грн х 728 днів х 0,18) (за час затримки розрахунку при звільненні позивача). ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 з 14.05.2007 по 25.01.2025 проходив службу у ДУ «Личаківська виправна колонія №30», яка в подальшому переіменована на ДУ «Табір для тримання військовополонених «Захід 4», та 25.01.2021 звільнений зі служби на підставі наказу від 25.01.2021 №6/ОС-21. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 25.02.2025 у справі №380/1138/25 визнано протиправними дії Державної установи «Табір для тримання військовополонених «Захід 4» щодо порушення вимог абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, при нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.12.2018 по 31.12.2019. Зобов`язано Державну установу «Табір для тримання військовополонених «Захід 4» здійснити перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.12.2018 по 31.12.2019, виходячи з фіксованої величини 4 237 грн (чотири тисячі двісті тридцять сім) грн 06 к., що розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу відповідно до вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 в сумі 54 346 (п`ятдесят чотири тисячі триста сорок шість) грн 08 к., з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004. 15.08.2025 на виконання вказаного рішення, відповідачем виплачено заборгованість у розмірі 51 628,78 гривень (а.с.6зв-7). Оскільки, як вважає позивач, з ним несвоєчасно проведено розрахунок при звільненні, він звернувся із цим позовом до суду за стягненням середнього грошового забезпечення за затримку розрахунку при звільненні. ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке. Приписами ст.116 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України) встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. У відповідності до ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Наведені вище норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником. Враховуючи, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, слід застосовувати норми ст.116 та ст.117 КЗпП України як такі, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення зі служби. Дана правова позиція викладена у відповідності до постанови Верховного Суду від 24.12.2020 у справі №340/401/20. Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена ст.117 КЗпП України. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. За змістом ч.1 ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Частина 1 ст. 117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Частина 2 ст.117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору. Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч.1 ст.117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст.117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. Даний правовий висновок викладено у відповідності до постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 у справі №810/451/17. Так, ОСОБА_1 звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу Державної установи "Табір для тримання військовополонених "Захід 4" з 25.01.2021, а належні суми грошового забезпечення під час звільнення, на виконання судового рішення у справі №380/1138/25, остаточно виплачено тільки 15.08.2025. Отже, у позивача наявне право на отримання середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні з військової служби за період з 26.01.2021 (наступний день після звільнення) по 15.08.2025 (день проведення остаточного розрахунку). Щодо визначення конкретної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до п. 2 «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затв. Постановою КМ України № 100 від 08.02.1995 р., середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком (п.8 зазначеного Порядку). Відповідно до пункту 7 розділу 1 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» затвердженим наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 року, середньодений розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата. Як вказано у пункті 8 Порядку №100 можливість проведення обрахунку середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, виходячи із кількості саме календарних, а не робочих днів, має бути прямо передбачена законодавством. Таким законодавством у даному випадку є Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (який набрав чинності 20.07.2018) (далі - Порядок №260). Тобто Порядок №260 є спеціальним у спірних правовідносинах в частині особливостей обчислення грошового забезпечення військовослужбовців. З урахуванням викладеного, Порядком №100 врегульовані загальні засади алгоритму обчислення середньоденного заробітку та середньої заробітної плати (пункти 2,8), тоді як Порядком №260 встановлено особливості обчислення грошового забезпечення для військовослужбовців. Як наслідок до спірних правовідносин необхідно застосовувати відповідні алгоритми, передбачені Порядком №100 з обов`язковим врахуванням спеціального правового регулювання порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, визначеного Порядком №260. Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у подібних правовідносинах, в постанові від 25.11.2020 у справі №160/2867/19. Як видно з довідки про нараховане та виплачене грошове забезпечення, позивачу було нараховано грошове забезпечення за останні два місяці роботи (без урахування одноразових додаткових видів грошового забезпечення) в такому розмірі: за листопад 2020 року 12 081,58 грн, за грудень 2020 року 12083,78 грн. Відтак середньоденний заробіток становить 396,15 грн (24 165,36 грн/61 день). Датою виникнення правовідносин, урегульованих статтею 117 КЗпП України у цій справі, є 26.01.2021 наступний день, що слідує за датою звільнення позивача та 15.08.2025 дата розрахунку з позивачем. За таких обставин застосуванню до спірних правовідносин належать приписи статті 117 КЗпП України в редакції на момент їхнього виникнення, тобто до набрання чинності Законом № 2352-ІХ. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 01 травня 2024 року у справі № 140/16184/23. Однак, період стягнення середнього заробітку з 19 липня 2022 року до дня фактичного розрахунку при звільненні регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. Зокрема, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» № 2352-IX від 1 липня 2022 року, який набув чинності 19.07.2022 року текст статті 117 викладено в такій редакції: "У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті". Саме тому, враховуючи постанови Верховного Суду від 20.06.2024 року у справі № 120/10686/22, від 30 листопада 2023 року у справі № 380/19103/22, від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22, від 15 лютого 2024 року у справі № 420/11416/23, від 22 лютого 2024 року у справі № 560/831/23, від 29 лютого 2024 року у справі № 460/42448/22, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на дві частини: з 26 січня 2021 до 18 липня 2022 року (що складає 538 календарних днів); з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 (у межах шести місяців, визначених у новій редакції статті 117 КЗпП України, що складає 184 дня). За змістом правового висновку, відображеного у постанові КАС ВС від 20.06.2024 року у справі № 120/10686/22 слідує: «

57. Варто врахувати, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (постанова від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц). Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 червня 2016 року у справі № 6-113цс16). Відповідно до вже згаданої вище постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке: - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. У цьому ж рішенні суд касаційної інстанції вказав, що для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за 2009 - 2015 роки можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя.

58. Разом з тим, Верховний Суд звертає увагу, що фактично зміст частини першої статті 117 КЗпП України із набранням чинності Законом України № 2352-IX не змінився, а лише доповнився формулюванням «але не більше як за шість місяців». Отже, обмеживши з 19 липня 2022 року шестимісячним строком час, за який роботодавець має виплатити працівникові середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, законодавець як і в попередній редакції норми частини першої статті 117 КЗпП України, не передбачав можливості зменшення його розміру. Протилежний підхід був сформований правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду з урахуванням її висновків про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності. У згаданих рішеннях суду касаційної інстанції критерій періоду затримки (прострочення) виплати такої заборгованості був лише одним з принаймні чотирьох інших. Разом з тим, такі критерії як: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум; причини тривалості невиплати заборгованості, ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні - фактично не скасовані та/або змінені, починаючи з 19 липня 2022 року. Крім того, чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19. Викладене не дає підстави вважати неможливим з огляду на приписи частини п`ятої статті 242 КАС України застосування до спірних правовідносин сформульованих Великою Палатою Верховного Суду правових позицій щодо застосування приписів статті 117 КЗпП України у редакції Закону України № 2352-IX. За обставин цієї справи варто застосовувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні…». Також при вирішенні даного спору підлягає урахуванню правова позиція ВП ВС, відображена у постанові від 8 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23, відповідно до якої Суд вирішив виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності 19 липня 2022 року, а зокрема ВП ВС сформовано такий правовий висновок: «

105. Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

106. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.» З матеріалів справи убачається, що на дату виключення позивача із списків, сума нарахованого та виплаченого грошового забезпечення становила 8029,92+85385,40+284,33=93699,65 (довідка про грошове забезпечення а.с.9), окрім того 15.08.2025 позивачу додатково виплачено грошове забезпечення за рішенням суду у сумі 51 628,78 грн. Як наслідок, загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 145328,43 грн ( 93699,65 грн +51 628,78 грн, що складає 100%), з якої розмір несвоєчасно виплаченого позивачу грошового забезпечення у розмірі 51 628,78 грн, становить 35,53%. Отож, з урахуванням формули застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, який міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, колегією суддів для обрахунку середнього заробітку за несвоєчасну виплату грошового забезпечення при звільненні ураховано: - середньоденне грошове забезпечення позивача у розмірі 396,15 грн.; - кількість днів затримки розрахунку з 26 січня 2021 до 18 липня 2022 року (що складає 538 календарних днів) та з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 (у межах шести місяців, визначених у новій редакції статті 117 КЗпП України, що складає 184 дня), що сукупності становить 722 дня; - розмір несвоєчасно виплаченого позивачу грошового забезпечення у розмірі 51 628,78 грн, становить 35,53% від суми грошового забезпечення, яке підлягало виплаті при звільненні позивача. З урахуванням вказаних критеріїв розмір середнього заробітку за несвоєчасну виплату грошового забезпечення при звільненні відповідач мав би сплатити позивачу 101 623,01 грн. Розрахунок: (396,15 грн х 722 дні х 35,53%). При цьому, позивачем згідно вимог апеляційної скарги заявлено суму у розмірі 100 107,10 грн, а відтак така сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. Підсумовуючи викладене, на думку колегії суддів, при вирішенні цього публічно-правового спору суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи та допустив невідповідність висновків, викладених у його судовому рішенні, таким обставинам в частині відмови у задоволенні позову. Відтак, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити, скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції у частині визначеного до стягнення на користь ОСОБА_1 розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та в частині визначеної до стягнення суми судових витрат. Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 317, ст. 321, ст. 325, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2025 року у справі № 380/19165/25 скасувати в частині, визначеного до стягнення на користь ОСОБА_1 розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та в частині визначеної до стягнення суми судових витрат. Ухвалити у цій частині постанову, якою: Стягнути з Державної установи «Табір для тримання військовополонених «Захід 4» (79039, м. Львів, вул. Шевченка, 156; код ЄДРПОУ 08563932) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні зі служби у розмірі 100 107,10 грн ( сто тисяч сто сім гривень 10 копійок). Стягнути з Державної установи «Табір для тримання військовополонених «Захід 4» за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання позовної заяви в сумі гривень 800, 81 грн та за подання апеляційної скарги 1453,44 грн. У решті рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2025 року у справі № 380/19165/25 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя С. М. Шевчук судді Р. В. Кухтей С. П. Нос