LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова Київський апеляційний суд761/36086/24

від 21.01.2026НЕ ВЕРХОВНИЙ СУД
Резолютивна:Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Тимошик Ірини Олексіївни задовольнити. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20 червня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 про …

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 761/36086/25 Головуючий у І інстанції Левицька Т.В. Провадження №22-ц/824/2252/2026 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О. ПОСТАНОВА Іменем України 21 січня 2026рокуКиївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Таргоній Д.О., суддів: Борисової О.В., Голуб С.А., за участі секретаря Спис Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Тимошик Ірини Олексіївни на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20 червня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу, ВСТАНОВИВ: У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу. В обґрунтування позовних вимог позивачка посилалась на те, що між нею та відповідачем ОСОБА_3 був зареєстрований шлюб 14 червня 2016 року Центральним відділом державної реєстрації шлюбів Головного територіального управління юстиції у місті Києві, актовий запис № 1099. ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син - ОСОБА_4 . Позивачка в своїй позовній заяві зазначила, що подружнє життя з відповідачем не склалося у зв`язку з різними поглядами на життя, відсутністю любові та взаємоповаги. Вказувала, що між ними постійно виникають суперечки, на даний час проживають окремо, шлюб існує лише формально. Вважає, що збереження шлюбу суперечить інтересам сторін та дитини. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 20 червня 2025 року в задоволенні позову відмовлено. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачкою не доведено, що їх шлюб з відповідачем носить формальний характер, не зазначено дійсних причин позову про розірвання шлюбу та дійсних мотивів розірвання шлюбу, не наведено доказів того, що подальше збереження шлюбу суперечитиме її інтересам, інтересам відповідача та інтересам їх дитини, не зазначено ступінь значимості цих інтересів для неї. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачка ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду встановленим по справі обставинам, порушення норм матеріального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Зокрема, в доводах апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції всупереч прямій забороні на примушування жінки до шлюбу, відмовив позивачці у розірванні шлюбу, що є порушенням її права на свободу та недопустимим в правовій демократичній державі. Звертає увагу суду на те, що її позов не стосується прав або охоронюваних законом інтересів дитини чи матері, а судом не вказано, яким чином примушування позивачки до шлюбу сприятиме забезпеченню інтересів дитини. Вказує, що судом неправильно застосовані норми матеріального права, оскільки не враховано, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка, в той час як прийняте рішення порушує право позивачки на свободу. 09.10.2025 року відповідач ОСОБА_3 подав до канцелярії Київського апеляційного суду «заяву-прохання», яка за своїм змістом фактично є відзивом на апеляційну скаргу, у зв`язку із чим прийнята судом апеляційної інстанції до уваги. В поданій заяві, відповідач, зокрема зазначив, що з серпня 2024 року вони з дружиною спільно прийняли рішення про розірвання шлюбу та з того часу проживають окремо. На разі відповідач фактично має нову родину і чекає народження дитини від іншої жінки, з якою він постійно проживає. Просив прискорити розгляд апеляційної скарги і задовольнити її. У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримала апеляційну скаргу, посилаючись на викладені у ній доводи, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким розірвати шлюб. Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений у відповідності до вимог процесуального права, 20.01.2026 року направив на адресу апеляційного суду заяву про розгляд справи без його участі. Заслухавши пояснення позивачки, доповідь судді-доповідача по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване судове рішення зазначеним вимогам закону не відповідає. Так, судом першої інстанції встановлено, що шлюб між сторонами ОСОБА_1 до ОСОБА_3 зареєстрований шлюб 14 червня 2016 року Центральним відділом державної реєстрації шлюбів Головного територіального управління юстиції у місті Києві, актовий запис № 1099. ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син - ОСОБА_4 . Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 зазначала, що подружнє життя з відповідачем у неї не склалося у зв`язку з різними поглядами на життя, відсутністю любові та взаємоповаги. Між ними постійно виникають суперечки, на даний час подружжя проживає окремо, шлюб існує лише формально. В ході розгляду справи позивачка пояснила, що сторони не мають конфлікту щодо виховання їх спільної дитини. Її чоловік є гарним батьком для дитини. Він опікується їх спільною дитиною, періодично забирає її до себе. Відповідач у суді першої інстанції проти розірвання шлюбу не заперечував. Зазначав, що хотів зберегти шлюб з позивачкою, намагаючись з нею примиритись, проте позитивного результату це не дало. Відмовляючи в задоволенні позову, місцевий суд мотивував своє рішення неподанням позивачем доказів, підтверджуючих, що шлюб сторін носить формальний характер та що подальше збереження шлюбу суперечитиме інтересам позивача, а також виходив із необхідності забезпечення охорони інтересів малолітньої дитини, взявши до уваги триваючий на території України військовий стан. Вказані висновки суду не відповідають встановленим по справі обставинам та не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства. Відповідно до ч. 1 ст. 110 та ч. 2 ст. 112 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення. З позовної заяви та наданих у судовому засіданні пояснень сторін вбачається, що вони не підтримують сімейно-шлюбних стосунків та не ведуть спільного господарства. За змістом ст. 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї. Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частини восьма-дев`ята статті 7 СК України). Згідно з частиною першою статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Відповідно до частин першої-другої статті 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Добровільність шлюбу є однією з основних засад регулювання сімейних правовідносин. Відповідно до ч. 3 ст. 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. При цьому, за ч. 2 цієї статті дружина та чоловік мають право вживати заходів, які не заборонені законом і не суперечать моральним засадам суспільства, щодо підтримання шлюбних відносин. За змістом ч. 3 ст. 109 СК України передбачено, що суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі чоловіка та дружини і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції зазначених вимог закону не врахував, не взяв до уваги заяву відповідача ОСОБА_3 про визнання позову від 04.11.2024 року, не навів мотивів відхилення такої заяви. Відповідно до ч. 1 ст. 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову в прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Зазначаючи про те, що розірвання шлюбу суперечитиме інтересам подружжя та інтересам їхньої малолітньої дитини, місцевий суд свої висновки належним чином не мотивував, не вказав, яким чином примушування позивачки до шлюбу сприятиме забезпеченню інтересів дитини, не взяв до уваги надані відповідачем пояснення про те, що він проти розірвання шлюбу не заперечує, наразі перебуває у відносинах з іншою жінкою, збереження шлюбу не відповідатиме його інтересам. Судом апеляційної інстанції з пояснень сторін встановлено, що шлюб між ними носить формальний характер, збереження шлюбу суперечить інтересам позивача і відповідача, враховуючи конституційне право особи на шлюб за вільною згодою, відсутність підстав для надання сторонам строку на примирення, колегія суддів вбачає наявність підстав для розірвання шлюбу. При цьому, апеляційний суд враховує, що позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом у вересні 2024 року та станом на день перегляду справи судом апеляційної інстанції свого бажання розірвати шлюб не змінила. Відповідач також не змінив своє відношення до позовних вимог, проти розірвання шлюбу не заперечує. З огляду на вказане, рішення суду першої інстанції не відповідає встановленим по справі обставинам, постановлено за неправильного застосування норм матеріального права, у зв`язку із чим відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог. В порядку ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. З огляду на скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про задоволення апеляційним судом позову, до стягнення з відповідача на користь позивачки, у відповідності до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, підлягають понесені останньою судові витрати на оплату судового збору за подання позовної заяви - 1211,20 грн та апеляційної скарги - 1816,80 грн, що в загальному розмірі становить 3028,00 грн. Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Тимошик Ірини Олексіївни задовольнити. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20 червня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 про розірвання шлюбу задовольнити. Розірвати шлюб між ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , зареєстрований 14 червня 2016 року Центральним відділом державної реєстрації шлюбів Головного територіального управління юстиції у місті Києві, актовий запис № 1099. Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) сплачений судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги в загальному розмірі 3028 (три тисячі двадцять вісім) гривень 00 коп. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складене 22 січня 2026 року. Суддя-доповідач Таргоній Д.О. Судді: Борисова О.В. Голуб С.А.

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»