Постанова 4824 № 761/37275/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 761/37275/24 Головуючий у І інстанції Осаулов А.А. Провадження №22-ц/824/1751/2026 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О. ПОСТАНОВА Іменем України 21 січня 2026рокуКиївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Таргоній Д.О., суддів: Борисової О.В., Голуб С.А., за участі секретаря Спис Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 червня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, ВСТАНОВИВ: У жовтні 2024 року до Шевченківського районного суду м. Києва надійшов позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, посилаючись на те, що спільне життя між сторонами не склалося через відсутність взаєморозуміння між ними. Сторони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Примирення та збереження шлюбу неможливе. Ухвалою Верховного Суду від 13 грудня 2024 року визначено підсудність справи № 761/37275/24 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу Шевченківському районному суду міста Києва. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 16 червня 2025 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу задоволено. Розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 04.10.2008 р. у Відділі реєстрації актів цивільного стану Шевченківського районного управління юстиції в м. Києві, актовий запис №1181. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 1211,20 грн. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачка ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу відмовити повністю. Зокрема, в доводах апеляційної скарги зазначає, що підготовче судове засідання, під час якого судом першої інстанції постановлено ухвалу про надання сторонам строку на примирення, було проведено 03.03.2025 року в період оголошення повітряної тривоги в м. Києві. У цей самий час відповідач, яка перебуває закордоном, не мала стабільного доступу до засідання, що зафіксовано під час запису судового засідання. Незважаючи на вказані обставини, суд першої інстанції не відклав судове засідання, а ухвалив рішення без належної участі відповідача , порушивши принцип змагальності та рівності сторін. Вказує також, що ухвалюючи рішення, суд першої інстанції не взяв до уваги обставини, викладені у відзиві на позовну заяву, зокрема те, що подружжя з 2020 року проживає спільно в Німеччині, має спільну малолітню доньку, яка мешкає з батьками, що підтверджено посвідками на проживання. Вказувала, що її чоловік (позивач) у 2023 році виїхав у відрядження, але до того часу та у період відрядження періодично повертався додому, брав участь у сімейному житті, проводив час із дружиною та донькою, включно зі святами. На думку відповідача, такі обставини свідчать про продовження сімейного життя між сторонами. Відповідачка категорично заперечує проти розірвання шлюбу, висловила готовність до примирення, наголосивши на завершенні контракту позивача у лютому 2025 року та очікуванні його повернення додому, що відкриє можливість для відновлення шлюбних стосунків. Вважає, що суд першої інстанції не дав належної оцінки таким доводам, не дослідив належним чином письмові докази, не викликав свідків або представників сторін для уточнення сімейної ситуації, не з`ясував, чи припинення шлюбних відносин відбулось з об`єктивних причин, і чи не має можливості збереження шлюбу. Крім того, суд першої інстанції, маючи беззаперечні докази про те, що обидві сторони, як позивач, так і відповідач, постійно разом із малолітньою донькою проживають у Федеративній Республіці Німеччина, не застосував до даних правовідносин норми міжнародного права, зокрема Регламент ЄС №1259/2010- РИМ ІІІ та норми Цивільного кодексу Німеччини. У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача - адвокат Усенко А.І. наводить заперечення проти доводів скарги, просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне та обґрунтоване. Так, представник позивача звертає увагу на безпідставність доводів скарги про порушення її права на участь у судовому засіданні 03.03.2025 року, оскільки в даному судовому засіданні, навпаки, суд задовольнив клопотання відповідачки про надання сторонам строку для примирення. Втім відзначає, що в наданий судом для примирення строк, відповідачка не вчиняла жодних дій, спрямованих на збереження шлюбу. Вказує, що судом в ході розгляду справи безпосередньо в судовому засіданні досліджено наявні у справі докази та надав їм відповідну оцінку. Зазначив також, що оскільки сторони по справі обидва є громадянами України, їх шлюб зареєстровано в Україні, то питання розірвання шлюбу має вирішуватись у відповідності до українського законодавства. У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Усенко А.І. заперечував проти задоволення апеляційної скарги, підтримав доводи, викладені ним у відзиві, просив залишити рішення суду першої інстанції без змін. Відповідачка ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилась, про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена у відповідності до вимог процесуального законодавства. Керуючись ч. 2 ст. 372 ЦПК України, апеляційний суд вважав за можливе розглянути справу без участі відповідача ОСОБА_1 , яка належним чином повідомлена про судове засідання, оскільки її неявка не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Заслухавши доповідь судді Таргоній Д.О., пояснення адвоката Усенка А.І. в інтересах позивача ОСОБА_2 , дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву до неї, колегія суддів виходить з наступного. Задовольняючи позовні вимоги про розірвання шлюбу, суд першої інстанції виходив із того, що шлюб між сторонами існує формально, вони не підтримують сімейні стосунки, сім`я сторін розпалась остаточно і подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б їх інтересам та інтересам дитини, а наданий судом строк до примирення не призвів. Колегія суддів апеляційного суду з такими висновками погоджується, оскільки вони відповідають встановленим по справі обставинам та грунтуются на вимогах чинного законодавства України. Так, судом першої інстанції встановлено, що сторони зареєстрували шлюб 04.10.2008 р. у Відділі реєстрації актів цивільного стану Шевченківського районного управління юстиції в м. Києві, актовий запис №1181. Сторони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Звертаючись до суду з даним позовом у жовтні 2024 року, ОСОБА_2 зазначав, що спільне життя між сторонами не склалося через відсутність взаєморозуміння між ними. Вказував, що шлюбні відносини між сторонами припинені з 15 лютого 2023 року, коли подружжя перестало жити однією сім'єю. З того часу вони не ведуть спільного господарства, шлюб існує лише формально. Вважав, що подальше збереження шлюбу суперечитиме інтересам подружжя та їх доньки та перешкоджатиме створенню нових сімей. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України). Статтею 51 Конституції України передбачено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї. Відповідно до статті 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. У частині першій статті 55 СК України встановлено, що дружина та чоловік зобов`язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім`ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги. Частинами третьою, четвертою статті 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв`язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом. Згідно з частиною другою статті 104, частиною третьою статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання, у тому числі за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 СК України. Відповідно до вимог ст. 112 СК України суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення. Згідно зі ст. 114 СК України, у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу. У даній справі встановлено, що ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 03 березня 2025 року було частково задоволено клопотання відповідача ОСОБА_1 та надано сторонам строк для примирення до 03 червня 2025 року. Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що сам факт звернення одного з подружжя з позовом про розірвання шлюбу є достатнім свідченням того, що позивач не надає згоди на подальше перебування у шлюбі й виявляє волевиявлення на припинення шлюбних відносин, а подання позову є правовою підставою для його розірвання судом при встановленні фактичного припинення сімейного життя. Суд також правильно врахував, що наданий сторонам строк до примирення подружжя не призвів. Колегія суддів апеляційного суду відхиляє доводи апеляційної скарги про порушення прав відповідача на участь у судовому засіданні 03.03.2025 року, з огляду на наступне. Дійсно, 26.02.2025 року до Шевченківського районного суду м. Києва надійшла заява ОСОБА_1 про участь у судовому засіданні, призначеному на 03.03.2025 року, в режимі відеоконференцзв'язку власними засобами зв'язку, яка не була вирішена судом першої інстанції шляхом постановлення ухвали, як окремого процесуального документа. Поряд із цим, з протоколу судового засідання від 03.03.2025 року вбачається, що з відповідачем не вдалось встановити відеозв'язок через технічні причини (а.с. 128) Так, відповідно до частини 5 статті 212 ЦПК України, ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, його представник, який подав відповідну заяву, крім випадку коли суд після призначення судового засідання чи під час такого засідання втратив технічну можливість забезпечити проведення відеоконференції. З огляду на те, що відповідачка ОСОБА_1 виявила бажання взяти участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, всі ризики технічної неможливості такої участі покладаються на неї. Крім того, апеляційний суд звертає увагу на те, що в судовому засіданні 03.03.2025 року суд першої інстанції розглянув та частково задовольнив подане відповідачкою ОСОБА_1 клопотання про надання сторонам строку на примирення. В свою чергу ОСОБА_1 не надала суду доказів вжиття заходів та вчинення дій для примирення з чоловіком протягом наданого судом строку. Оскільки вжиті судом першої інстанції за клопотанням відповідача заходи примирення подружжя не дали бажаного відповідачу результату, районний суд правильно виснував, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам і позивача, і відповідача, а також інтересах їх неповнолітньої дитини, а доводи відповідача щодо можливості збереження сім`ї суперечать встановленим у справі обставинам, волевиявленню позивача, оскільки останній наполягав на розірванні шлюбу, що підтверджує його стійке бажання розлучитися і не мати сімейних (шлюбних) стосунків із відповідачкою. Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що ухвалюючи рішення, суд першої інстанції не надав належної оцінки усім доводам відповідача, наведеним у відзиві на позовну заяву. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). У даній справі суд першої інстанції дослідив наявні в матеріалах справи докази, що підтверджується протоколом судового зсідання від 16 червня 2025 року, та ухвалюючи рішення зазначив підстави, якими обгрунтував свої висновки щодо задоволення позовних вимог. Судом також правильно застосовано норми матеріального права України. Відповідно до частин першої, другої статті 3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору України. Так, аналіз положень статті 60 Закону України «Про міжнародне приватне право» (далі - Закон № 2709-IV) дає підстави дійти висновку, що законодавець України визначив чотири колізійні прив`язки у визначенні закону, яким має керуватися подружжя під час вирішення питання про припинення шлюбу, зокрема: 1) спільний особистий закон подружжя (lex patrie); 2) закон спільного місця проживання подружжя, за умови, що один з подружжя продовжує проживати у цій державі (lex domicilii); 3) право держави, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв`язок іншим чином (proper law); 4) закон, обраний подружжям (lex voluntatis). Визначаючи, чи є у подружжя спільний особистий закон, необхідно враховувати положення частини першої статті 16 Закону № 2709-IV, відповідно до якої особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є. За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону України «Про громадянство України», громадянство України - це правовий зв`язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов`язках; особа - фізична особа; громадянин України - особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України. З матеріалів справи вбачається, що обидві сторони у даній справі, і позивач, і відповідач, є громадянами України. таким чином, відповідно до частини першої статті 16 Закону № 2709-IV у сторін наявний спільний особистий закон подружжя - норми законодавства України. За встановлених фактичних обставин відсутні підстави і для висновку, що у спірних правовідносин мали бути застосовані норми міжнародного права, зокрема Регламент ЄС №1259/2010- РИМ ІІІ та норми Цивільного кодексу Німеччини. Інші доводи апеляційної скарги на правильність висновків судів не впливають та їх не спростовують. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 червня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складене 22 січня 2026 року. Суддя-доповідач Таргоній Д.О. Судді: Борисова О.В. Голуб С.А.