Постанова Київський апеляційний суд № 759/21298/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД вул. Солом`янська, 2-а, м. Київ, 03110 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua Унікальний номер справи № 759/21298/24 Апеляційне провадження № 22-ц/824/10892/2025Головуючий у суді першої інстанції - Петренко Н.О. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Оніщук М.І. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 04 червня 2025 року місто Київ Київський апеляційний суд у складі: суддя-доповідач Оніщук М.І., судді Шебуєва В.А., Кафідова О.В., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 17 березня 2025 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, В С Т А Н О В И В: У жовтні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до Святошинського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу. В обґрунтування заявлених вимог вказував, 25.06.2005 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було зареєстровано шлюб, про що 25.06.2005 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Святошинського районного управління юстиції м. Києва було зроблено актовий запис №

541. Від шлюбу сторони мають двох спільних дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Як на підставу для розірвання шлюбу посилався на те, що у позивача відсутні спільні інтереси з дружиною, наявні різні погляди на сімейне життя та обов`язки, відсутнє взаєморозуміння, між сторонами втрачено почуття любові та поваги один до одного. При цьому указав, що з відповідачем спільне господарство не ведеться, шлюб сторін має формальний характер, його збереження та подальше подружнє життя сторін неможливе, оскільки буде суперечити правам та інтересам позивача Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 17.03.2025 позовну заяву задоволено. Розірвано шлюб, укладений 25.06.2005 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований Відділім державної реєстрації актів цивільного стану Святошинського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис №

541. В апеляційній скарзі, відповідач, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, а також неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що висновки суду першої інстанції є необґрунтованими та не відповідають фактичним обставинам справи. Вказує, що заперечуючи проти позовних вимог, зазначала суду, що на момент пред`явлення позову (14.10.2024) вона та відповідач, разом із доньками, проживали як одна сім`я, в одному житлі, вели спільне господарство: прибирали, придбавали побутові товари і продукти, готували їжу, харчувалися; вели спільний бюджет, який витрачали на потреби родини, разом проводили дозвілля. При цьому повідомляла суду, що відсутні будь-які об`єктивні причини для припинення шлюбу, оскільки більше, ніж за 20 років подружнього життя, жодного разу не припинялося спільне проживання подружжя, а взаємовідносини в сім`ї ґрунтувалися на повазі та любові, не виникало конфліктних ситуацій, що могли спонукати до розірвання шлюбу чи до вчинення сімейного насильства. Посилається на те, що в порушення положень ст. 112 СК України, 263, 365 ЦПК України, суд першої інстанції не встановив на підставі належних і допустимих доказів дійсні причини розірвання шлюбу, не навів обґрунтованих доводів, які б свідчили про неможливість збереження шлюбу, зважаючи на його тривалість, а також не обґрунтував мотиви відхилення доводів відповідачки. Ухвалами Київського апеляційного суду від 02.05.2025 відкрито апеляційне провадження у справі, надано учасникам справи строк для подання відзиву та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. 14.05.2025 до Київського апеляційного суду від ОСОБА_1 надійшло клопотання про витребування доказів та зупинення провадження у справі. 29.05.2025 до суду апеляційної інстанції від ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Якименко О.Г., надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому останній просить оскаржуване рішення залишити без змін, а скаргу без задоволення. Вирішуючи клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів та зупинення провадження у справі, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до положень ч. 1 ст. 84 ЦПК України, учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції. Зважаючи на те, що ОСОБА_2 не звертався до суду із клопотанням про зупинення провадження у справі у зв`язку з перебуванням у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції, при цьому питання про апеляційний перегляд судового рішення ініційоване відповідачкою, колегія суддів доходить до висновку про відсутність підстав для зупинення провадження у справі, оскільки не вбачає обставин, які унеможливлюють подальший апеляційний розгляд та вказують на необхідність зупинення провадження у справ, а відтак і підстав для задоволення клопотання витребування доказів у справі, яке безпосередньо пов`язане із клопотанням про зупинення провадження у справі. Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 25.06.2005 Відділом реєстрації актів цивільного стану Святошинського районного управління юстиції м. Києва було зареєстровано шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , про що складено актовий запис №

541. Сторонами не заперечується, що від шлюбу сторони мають двох спільних дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Звертаючись з позовом до суду, позивач зазначав, що у них з відповідачкою відсутні спільні інтереси, наявні різні погляди на життя та обов`язки, відсутнє взаєморозуміння, втрачено почуття любові, спільне господарство не ведеться, що виключає можливість подальшого збереження шлюбу. Так, відповідно до ст. 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї. Відповідно до ч. 1 ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Частинами 3, 4 статті 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом. У відповідності до ч. 2 ст. 104, ч. 3 ст. 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання, у тому числі за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 СК України. За змістом ч. 3 ст. 109 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі чоловіка та дружини і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей. Відповідно до ч. 1 ст. 110, ст. 112 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення. Крім того, як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п. 11 своєї постанови «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 за № 11, рішення суду у справі про розірвання шлюбу повинно відповідати вимогам статті 215 ЦПК України. У ньому, зокрема, має бути зазначено дату й місце реєстрації шлюбу, час та причини фактичного його припинення, мотиви, з яких суд визнав збереження сім`ї можливим чи неможливим, обґрунтовані висновки з приводу інших заявлених вимог. У резолютивній частині рішення слід навести відомості, необхідні для реєстрації розірвання шлюбу в органах РАЦС. Таким чином, встановивши, у тому числі на підставі змісту поданих подружжям заяв по суті справи, що позивач не бажає зберегти сім`ю та наполягає на розірванні шлюбу, беручи до уваги заперечення відповідачки, зважаючи на те, що подальше збереження шлюбу буде суперечити позивачу, суд першої інстанції дійшов правильного та вмотивованого висновку про наявність підстав для задоволення позову про розірвання шлюбу. Колегія суддів, у межах доводів апеляційної скарги звертає увагу апелянта на те, що примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається (ст. 51 Конституції України). Позивач, скориставшись наданим йому правом у судовому порядку, звернувся до суду із позовною заявою, в якій вказав, що у нього відсутні спільні інтереси з дружиною, відсутнє взаєморозуміння, втрачено почуття любові, що свідчить про його прямий вияв до розірвання шлюбу. Колегія суддів в цій частині відзначає, що ініціатива одного з подружжя розірвати шлюб, посилаючись на втрату почуття любові та взаєморозуміння, є вагомою причиною для розірвання шлюбу між сторонами. При цьому, ураховуючи відповідне клопотання відповідачки про надання строку на примирення, суд першої інстанції на підставі ст. 111 СК України, вживав заходи щодо примирення подружжя, надавши строк на примирення та зупинивши провадження у справі. Утім, встановивши, що строк на примирення позитивних результатів для подружжя не приніс, суд першої інстанції, з чим погоджується апеляційний суд, дійшов висновку, що заходи для примирення судом вичерпані, сторони не примирилися, не віднайшли підстав для збереження шлюбу, а тому вимога позивача про розірвання шлюбу підлягає задоволенню. За таких обставин, коли один із подружжя виявляє ініціативу до розірвання шлюбу та в період судового розгляду позову про розірвання шлюбу подружжя, зокрема позивач, не знайшли підстав для подальшого збереження шлюбу, ураховуючи позицію позивача щодо розірвання шлюбу та заперечення відповідачки проти розірвання шлюбу, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову. Разом з цим, вирішуючи спір, суд першої інстанції з`ясував усі істотні обставини справи, причини фактичного припинення шлюбу та мотиви, дослідив наявні у матеріалах справи докази, на підставі яких дійшов висновку про те, що збереження сім`ї є неможливим, тоді як доводи відповідача зводяться до фактичної незгоди з рішенням суду. Колегія суддів не бере до уваги доводи відповідачки щодо наявності підстав для подальшого збереження шлюбу, а саме: наявність щирих, гарних та теплих стосунків у період перебування у шлюбі, його тривалість, наявність спільних дітей, оскільки бажання зберегти шлюб має виявлятися від кожного з подружжя, а тому разі, коли один із подружжя заперечує проти подальшого збереження шлюбу, примушування іншого до збереження шлюбу у судовому порядку, шляхом відмови у позові, буде порушувати законні права та інтереси іншого з подружжя, а тому суд першої інстанції правомірно задовольнив вимоги позивача про розірвання шлюбу. Крім цього, наведені в апеляційній скарзі інші доводи, які на думку апелянта, є підставою для скасування рішення суду, є тотожними із його доводами, викладеними у заявах по суті справи, ці доводи були предметом судового розгляду в суді першої інстанції, яким суд надав ґрунтовну оцінку, яка узгоджується з вимогами закону і з якою у суду апеляційної інстанції відсутні підстави не погодитися. З вищенаведеного вбачається, що доводи апелянта щодо незаконності оскаржуваного рішення не ґрунтуються на вимогах закону, суперечать наявним у справі доказам та фактичним обставин справи, а отже не спростовують та не впливають на законність і обґрунтованість ухваленого судом рішення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду без змін. У зв`язку з тим, що суд апеляційної скарги дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, понесені відповідачкою судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відшкодуванню не підлягають. Також слід зауважити, що дана справа віднесена процесуальним законом до категорії малозначних справ, а тому, в силу положень ч. 6 ст. 19 та ч. 3 ст. 389 ЦПК України, постанова суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню. Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 372, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 17 березня 2025 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач М.І. Оніщук Судді В.А. Шебуєва О.В. Кафідова