Постанова Київський апеляційний суд № 760/14547/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД апеляційне провадження №22-ц/824/12015/2025 справа №760/14547/22 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 грудня 2025 року м.Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Поліщук Н.В. суддів Желепи О.В., Соколової В.В. за участю секретаря судового засідання Крисіної В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою адвокатом Свірською Оленою Олександрівною, на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 01 квітня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Усатової І.А., дата складення повного судового рішення не зазначена, у справі за заявою ОСОБА_2 , заінтересовані особи: ІНФОРМАЦІЯ_1 , Міністерство оборони України, ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу, - встановив:

1. Короткий виклад доводів пред`явленого позову. У жовтні 2022 року ОСОБА_2 звернулась до суду із заявою про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу. Вимоги заяви мотивує тим, що заявниця та ОСОБА_4 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 2012 року, вели спільне господарство, мали спільний побут, взаємні права та обов`язки, притаманні подружжю. Питання про реєстрацію шлюбу між ними не ставилося, оскільки сторони не убачали в цьому необхідності. Вказує, що рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 30 вересня 2013 року у справі № 755/19565/13-ц розірвано шлюб ОСОБА_4 з першою дружиною, при цьому судом установлено, що з грудня 2010 року між ними були фактично припинені шлюбні відносини та спільне господарство не велося. Враховуючи це, обґрунтованим є визначення періоду проживання заявниці та ОСОБА_4 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з моменту набрання законної сили рішенням про розірвання шлюбу, тобто з 11 жовтня 2013 року. У зазначений період жодна зі сторін не перебувала у зареєстрованому шлюбі з іншими особами. Вказує, що сторони спільно проживали у квартирі матері ОСОБА_4 у місті Києві, разом виховували спільну дитину, піклувалися про дітей від попередніх шлюбів, вели спільне господарство, спільно вирішували питання життєзабезпечення сім`ї, витрачали кошти на спільні потреби, разом проводили дозвілля та святкували сімейні події. ОСОБА_4 брав участь в антитерористичній операції, а з початком повномасштабної збройної агресії Російської Федерації проходив службу у Збройних Силах України та загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 , захищаючи незалежність і територіальну цілісність України. До дня смерті ОСОБА_4 сторони підтримували тісні сімейні стосунки, перебували у постійному зв`язку, а ОСОБА_4 матеріально забезпечував сім`ю, що підтверджується листуванням, фотоматеріалами та фінансовими документами. Факт спільного проживання однією сім`єю підтверджується сукупністю доказів: поясненнями заявниці, показаннями свідків, у тому числі близьких родичів і дітей, фотокартками, листуванням, доказами грошових переказів, а також відомостями, наявними в документах військових органів, де заявниця зазначена як цивільна дружина загиблого. Стверджує, що дослідження цих доказів у їх сукупності дає достатні підстави для висновку про доведеність факту проживання заявниці та ОСОБА_4 однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з 11 жовтня 2013 року до дня його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_2 . Зазначає, що встановлення такого факту породжує юридичні наслідки, є необхідним та не пов`язане із вирішенням спору про право, у зв`язку з чим наявні всі правові підстави для задоволення заяви та встановлення факту спільного проживання сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу у зазначений період. Вказує, що встановлення факту потрібне заявниці для вчинення процесуальних дій як законного члена сім`ї та фактичної дружини ОСОБА_4 , а також для забезпечення можливості безперешкодного здійснення особистих немайнових і майнових прав, у тому числі реалізації соціально-економічних прав, отримання передбачених законодавством гарантій, соціальних виплат, пенсій, пільг, субсидій та державної допомоги як члену сім`ї загиблого захисника України, а також для надання відповідного статусу і отримання грошової компенсації у зв`язку із загибеллю чоловіка. Мотивуючи наведеним, просить встановити факт проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_4 в період часу з 11 жовтня 2013 року до дня його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_2 .

2. Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції. Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 01 квітня 2025 року заяву задоволено. Встановлено факт проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 11 жовтня 2013 року до 27 травня 2022 року. Задовольнивши заяву, суд першої інстанції вказав, що заявниця довела належними та допустимими доказами, що перебувала тривалий час у фактичних шлюбних відносинах із ОСОБА_4 , з яким вони спільно проживали, були пов`язані спільним побутом, маючи спільний бюджет та взаємні права та обов`язки, піклуючись один про одного, разом виховували спільну малолітню дитину, а також виховували, допомагали та піклувались про дітей від попередніх шлюбів кожного із них. Суд вказав, що наданими доказами, зокрема даними показів свідків, фотознімків, переписки ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , грошових переказів підтверджуються обставини, викладені у заяві про встановлення факту, що має юридичне значення. Відхиливши доводи заінтересованої особи про те, що рішення у цій справі фактично вирішує питання про права та обов`язки Міністерства оборони України щодо виплати одноразової грошової допомоги, а відтак свідчить про наявність спору про право, зокрема щодо страхових виплат та права на їх отримання, суд вказав, що такі не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду. Суд не встановив, що у цій справі встановлення відповідного факту пов`язане з необхідністю вирішення спору про право в судовому порядку.

3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги. Не погодившись з ухваленим рішенням, адвокатом Свірською О.О., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , подано апеляційну скаргу. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на невідповідність ухваленого у справі рішення дійсним обставинам справи. Уважає, що заява не підлягає розгляду в порядку окремого провадження у справі через наявність спору про право. Зазначає, що ОСОБА_1 є сином загиблого ОСОБА_4 , що підтверджується даними свідоцтва про народження. Після припинення шлюбних відносин між його батьками у 2011 році скаржник разом із матір`ю проживав за іншою адресою, тоді як його батько продовжував мешкати у квартирі за адресою АДРЕСА_1 разом із своїм старшим сином ОСОБА_3 та матір`ю. Скаржник систематично перебував у цій квартирі у вихідні, святкові дні та під час канікул, що свідчить про сталі родинні зв`язки та фактичне користування житлом членами сім`ї загиблого. Починаючи з 2013 року, після знайомства загиблого із ОСОБА_2 , остання тимчасово проживала у зазначеній квартирі у зв`язку із очікуванням народження дитини. Водночас такі відносини не носили сталого характеру: після народження дитини ОСОБА_2 повернулася проживати до своєї матері, а згодом туди ж переїхала і її донька від іншого шлюбу. Надалі ОСОБА_2 проживала окремо від ОСОБА_4 , а її перебування у квартирі АДРЕСА_2 мало тимчасовий та епізодичний характер, зокрема під час від`їздів ОСОБА_4 до зони проведення АТО, коли необхідно було забезпечити нагляд за неповнолітнім сином, який там проживав постійно. Стверджує, що між загиблим та ОСОБА_2 не було спільного постійного проживання, спільного бюджету, ведення спільного господарства, спільних витрат на утримання житла чи придбання майна в інтересах сім`ї, а також відсутні докази наявності взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю. За таких обставин твердження про проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу є необґрунтованими. Звертає увагу, що не заперечує наявності між загиблим та ОСОБА_2 особистих, близьких і довірливих стосунків, підтримки та спілкування, однак такі обставини самі по собі не є достатніми для встановлення факту проживання однією сім`єю. Фотографії, листування, окремі грошові перекази та показання свідків можуть свідчити лише про особисті стосунки, але не підтверджують ведення спільного господарства та існування фактичного шлюбу. Крім того, заявниця, звертаючись до суду із заявою про встановлення факту проживання однією сім`єю, не залучила до участі у справі скаржника та його старшого брата, які фактично проживали та були зареєстровані за адресою, що зазначалась нею як місце спільного проживання. Залучення їх як заінтересованих осіб відбулося лише на завершальній стадії розгляду справи, що позбавило скаржника реальної можливості надати свої заперечення та докази, а також порушило принципи змагальності та рівності сторін. Стверджує, що встановлення факту проживання однією сім`єю у цій справі безпосередньо пов`язане із вирішенням спору про право, а саме з правом на отримання одноразової грошової допомоги та визначення кола осіб, які мають статус членів сім`ї загиблого захисника. Частина цієї допомоги вже виплачується дітям загиблого, у тому числі скаржнику, тому ухвалене судом рішення створює реальну загрозу порушення їхніх майнових прав. Вказує, що за наявності спору про право справа підлягає розгляду виключно в порядку позовного провадження, а не окремого. Отже, суд першої інстанції безпідставно розглянув справу в порядку окремого провадження, неповно з`ясував обставини, неправильно оцінив докази та не врахував прав та інтересів інших членів сім`ї загиблого, що є підставою для скасування оскаржуваного рішення. Мотивуючи наведеним, просить рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 01 квітня 2025 року скасувати, подану ОСОБА_2 заяву про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу залишити без розгляду.

4. Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу. 25 вересня 2025 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив адвоката Сторожук С.С., яка діє в інтересах ОСОБА_2 , на апеляційну скаргу. В обґрунтування відзиву посилається на необґрунтованість та безпідставність апеляційної скарги. Вказує, що доводи скарги не спростовують встановлених судом першої інстанції висновків. Вказує, що посилання скаржника на те, що справа не підлягала розгляду в порядку окремого провадження у зв`язку із спором про право, є безпідставними, оскільки предметом розгляду було виключно встановлення юридичного факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, що прямо передбачено пунктом 5 частини 1 статті 315 ЦПК України та належить до компетенції суду в порядку окремого провадження. Суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що чинним законодавством не встановлено іншого порядку підтвердження такого юридичного факту, а його встановлення саме по собі не пов`язане із вирішенням спору про право чи з безпосереднім присудженням будь-яких грошових виплат. Заявниця звернулася до суду з метою підтвердження свого юридичного статусу як члена сім`ї загиблого військовослужбовця для подальшої реалізації передбачених законом особистих немайнових та майнових прав, що повністю відповідає правовій природі окремого провадження. Зазначає, що матеріалами справи підтверджено, що між заявницею та ОСОБА_4 протягом тривалого часу існували відносини, притаманні подружжю, зокрема спільне проживання, ведення спільного побуту, взаємна турбота, моральна та матеріальна підтримка, а також спільне фінансове забезпечення. Суд дослідив показання свідків, письмові докази, фото- та електронні матеріали, у тому числі докази регулярної матеріальної підтримки заявниці з боку ОСОБА_4 , що у сукупності свідчить про наявність спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, характерних саме для сімейних відносин у розумінні частини 2 статті 3 Сімейного кодексу України. Твердження скаржника про те, що надані докази свідчать виключно про романтичні стосунки, не ґрунтуються на матеріалах справи та не враховують їх сукупної оцінки. Навпаки, навіть викладені в апеляційній скарзі обставини підтверджують тривалість та сталість відносин між заявницею і померлим, їх спільне проживання, участь заявниці у догляді за дітьми, у тому числі за сином ОСОБА_4 від попереднього шлюбу, а також її проживання у спірній квартирі в періоди проходження ним військової служби. Оцінка скаржником характеру цих відносин ґрунтується переважно на суб`єктивних спогадах, сформованих у дитячому або підлітковому віці, за умов відсутності постійного спільного проживання з батьком, що виключає можливість визнання таких тверджень належним та об`єктивним доказом для спростування висновків суду першої інстанції. Апеляційна скарга не містить конкретних посилань на порушення судом норм права, неповноту встановлення обставин чи неправильну оцінку доказів, як того вимагає частина 2 статті 356 ЦПК України. Стверджує, що установлені судом першої інстанції факти відповідають вимогам закону та підтверджені належними доказами, тому підстави для скасування рішення чи залишення заяви без розгляду відсутні. Мотивуючи наведеним, просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, оскаржуване рішення залишити без змін. 06 жовтня 2025 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив Міністерства оборони України на апеляційну скаргу. В обґрунтування відзиву вказує на відсутність підстав для задоволення поданої заяви. Вказує, що встановлення факту, про який просить заявниця, має на меті, зокрема, подальше звернення заявниці за призначенням та отриманням одноразової грошової допомоги від держави у зв`язку із загибеллю військовослужбовця. Уважає, що у цьому випадку відсутні правові підстави для задоволення зазначеної заяви, оскільки заявником не доведено належними та допустимими доказами наявність усіх необхідних ознак проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Подані матеріали не підтверджують факту ведення спільного господарства, наявності спільного побуту, спільного бюджету, взаємних прав та обов`язків, притаманних саме подружнім відносинам. Основні засади державної політики у сфері соціального та правового захисту військовослужбовців і членів їхніх сімей визначаються Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII. Статтею 16 вказаного Закону передбачено вичерпний перелік випадків виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця. Відповідно до статті 16? зазначеного Закону право на призначення та отримання такої допомоги мають члени сім`ї, батьки та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця за умови дотримання вимог, визначених, зокрема, пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №

168. При цьому члени сім`ї загиблого військовослужбовця визначаються відповідно до положень Сімейного кодексу України. Отже, саме норми сімейного законодавства є визначальними для з`ясування кола осіб, які можуть бути віднесені до членів сім`ї та, відповідно, претендувати на виплати, передбачені законом. Згідно з частиною 2 статті 3 Сімейного кодексу України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом та мають взаємні права і обов`язки. Таким чином, для визнання факту існування фактичної сім`ї між чоловіком і жінкою необхідна сукупність таких ознак, як спільне проживання, ведення спільного побуту, наявність спільного бюджету, участь у спільних витратах, взаємна допомога та виконання взаємних обов`язків. Водночас стаття 21 Сімейного кодексу України прямо встановлює, що шлюб - це сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану, а проживання однією сім`єю без шлюбу саме по собі не є підставою для виникнення у таких осіб прав та обов`язків подружжя. Аналогічний підхід закріплений і в статті 36 СК України, відповідно до якої саме шлюб є підставою виникнення прав та обов`язків подружжя. Зазначає, що обов`язковою умовою для визнання осіб членами сім`ї, окрім факту спільного проживання, є ведення спільного господарства, що проявляється у наявності спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, придбання майна для спільного користування, участі у витратах на утримання та ремонт житла, наданні взаємної допомоги, а також інших обставин, які свідчать про реальність та сталість сімейних відносин. У цій справі заявниця, звертаючись до суду, не надала належних доказів, які б у сукупності підтверджували існування саме таких відносин. Сам факт близьких особистих стосунків між чоловіком і жінкою, наявність спільної дитини, окремі періоди спільного проживання або спільного дозвілля, надання матеріальної допомоги чи пересилання коштів не можуть самі по собі свідчити про наявність фактичного шлюбу без доведення ведення спільного господарства та існування спільного бюджету. Матеріали справи не містять доказів спільної реєстрації місця проживання заявниці та померлого, що хоча й не є вирішальною ознакою, проте у сукупності з відсутністю інших доказів також не підтверджує твердження про тривале та безперервне спільне проживання однією сім`єю. Наведені скаржником обставини щодо фактичного проживання заявниці окремо, періодичного перебування у квартирі померлого лише на час його від`їздів до зони проведення антитерористичної операції, а також відсутності стабільних сімейних відносин після його повернення, додатково свідчать про відсутність усталеного сімейного союзу. Не підтверджено також факт набуття будь-якого майна за спільні кошти або внаслідок спільної праці, що відповідно до частини 4 статті 368 ЦК України є необхідною умовою для визнання майна спільною сумісною власністю членів сім`ї. Заявницею не надано жодних доказів на підтвердження відсутності перебування її або померлого у зареєстрованому шлюбі з іншими особами у спірний період. При цьому принцип одношлюбності, закріплений у статті 25 Сімейного кодексу України, виключає можливість встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу за наявності іншого зареєстрованого шлюбу. Звертає увагу, що справа розглядається в порядку окремого провадження, яке відповідно до статті 293 ЦПК України призначене для підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів за відсутності спору про право. Водночас подання апеляційної скарги сином загиблого військовослужбовця свідчить про наявність реального спору між сторонами щодо правових наслідків встановлення такого факту, зокрема щодо права на отримання одноразової грошової допомоги. За таких умов, відповідно до частини 6 статті 294 та частини 4 статті 315 ЦПК України, заява підлягає залишенню без розгляду, оскільки спір про право має вирішуватися виключно в порядку позовного провадження. Мотивуючи наведеним, просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 01 квітня 2025 року скасувати, заяву ОСОБА_2 про встановлення факту, що має юридичне значення залишити без розгляду.

5. Позиція учасників справи. В судовому засіданні адвокат Свірська О.О., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , підтримала подану апеляційну скаргу, просила суд її задовольнити. Заявниця ОСОБА_2 та її представниця - адвокат Сторожук С.С., проти задоволення апеляційної скарги заперечували, просили відмовити у її задоволенні. Інші учасники справи у судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Причини неявки не повідомляли. Відповідно до статті 372 ЦПК України суд ухвалив розглянути справу за відсутності осіб, які не з`явились, оскільки їхня неявка не перешкоджає розгляду справи.

6. Позиція суду апеляційної інстанції. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення адвоката Свірської О.О., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та її представниці - адвоката Сторожук С.С., розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі судового рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. До апеляційної скарги скаржником додано: копію свідоцтва про народження НОМЕР_1 від 06 квітня 2005 року; копія витягу з реєстру територіальної громади від 29 січня 2025 року №2025/001336506; копію свідоцтва про народження НОМЕР_2 ; копію витягу з реєстру територіальної громади від 18 травня 2018 року №30280486 від 18 травня 2018 року; копію витягу з реєстру територіальної громади №1314892 від 15 травня 2018 року. Вирішуючи питання щодо прийняття долучених до апеляційної скарги документів, колегія суддів виходить із такого. З матеріалів справи становлено, що ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 20 лютого 2025 року, занесеною до протоколу судового засідання, до участі у справі було залучено ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Наступне судове засідання у справі призначено на 01 квітня 2025 року, за результатами якого того ж дня ухвалено рішення у справі. Згідно даних судової повістки-повідомлення №760/14547/22/12631/2025 від 01 березня 2025 року така направлена ОСОБА_1 на адресу: АДРЕСА_3 (том 1 а.с. 232). Згідно даних конверту за трек-номером 0102122863821 поштове відправлення адресоване ОСОБА_1 повернуто на адресу суду з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою" (том 1 а.с. 235 б). З даних витягу з реєстру територіальної громади від 29 січня 2025 року №2025/001336506 убачається, що задекларованим місцем проживання ОСОБА_1 з 06 липня 2010 року є АДРЕСА_1 . Відповідно до частин 7, 8 статті 128 ЦПК України у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається: 1) юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань; 2) фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку. Днем вручення судової повістки є: 1) день вручення судової повістки під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо повістку надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, повістка вважається врученою у робочий день, наступний за днем її відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про її доставлення. Оскільки судова повістка ОСОБА_1 направлена не за його задекларованим місцем проживання, відмітка поштового відправлення про відсутність адресата не може свідчити про належне повідомлення останнього про дату, час і місце судового розгляду. За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що ОСОБА_1 , будучи залученим до участі у справі 20 лютого 2025 року, фактично був позбавлений можливості реалізувати своє процесуальне право на участь у судовому розгляді, подання пояснень та доказів, оскільки судове рішення ухвалено вже у першому після його залучення судовому засіданні - 01 квітня 2025 року, за відсутності належного повідомлення. З урахуванням наведеного, з метою забезпечення принципу рівності учасників процесу та реалізації права на справедливий суд, колегія суддів уважає за необхідне прийняти докази, подані разом з апеляційною скаргою.

7. Фактичні обставини справи, установлені судом. Згідно даних свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_3 убачається, що 05 грудня 2006 року розірвано шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 (том 1 а.с. 26). Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 30.09.2013 у справі №755/19565/13 розірвано шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , зареєстрований 12 грудня 2003 року у відділі реєстрації актів громадянського стану Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві, актовий запис №2116 (том 1 а.с. 27). Згідно даних довідки про реєстрацію місця проживання особи №13597828 від 26 листопада 2020 року убачається, що задекларованим місцем проживання ОСОБА_2 з 30 липня 2022 року є АДРЕСА_4 (том 1 а.с. 13). Згідно даних свідоцтва про смерть НОМЕР_4 від 02 червня 2022 року убачається, що ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (том 1 а.с. 14). З даних повідомлення про смерть убачається, що ОСОБА_2 повідомлено про те, що її цивільний чоловік солдат ОСОБА_4 загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 (том 1 а.с. 15). Згідно даних свідоцтва про народження НОМЕР_5 від 07 лютого 2014 року убачається, що ОСОБА_7 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 . Батьками дитини є ОСОБА_8 та ОСОБА_2 (а.с. 25). Згідно даних виписки з рахунку, відкритого на ім`я ОСОБА_2 убачається, що 27 квітня 2021 року, 26 березня 2022 року, 28 березня 2022 року, 06 квітня 2022 року, 15 квітня 2022 року, 26 квітня 2022 року, 12 травня 2022 року, 18 травня 2022 року ОСОБА_4 на рахунок заявниці здійснювались грошові перекази (том 1 а.с. 74-75). Згідно даних свідоцтва про народження НОМЕР_1 від 06 квітня 2005 року убачається, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_5 . Батьками ОСОБА_1 є ОСОБА_4 та ОСОБА_6 (том 2 а.с. 8). Згідно даних витягу з реєстру територіальної громади від 29 січня 2025 року №2025/001336506 убачається, що задекларованим місцем проживання ОСОБА_1 з 06 липня 2010 року є АДРЕСА_1 (том 2 а.с. 11). Згідно даних свідоцтва про народження НОМЕР_2 убачається, що ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_6 . Батьком є ОСОБА_4 , матір`ю - ОСОБА_9 (том 2 а.с. 12). Згідно даних витягу з реєстру територіальної громади від 18 травня 2018 року №30280486 від 18 травня 2018 року убачається, що задекларованим місцем проживання ОСОБА_3 з 06 липня 2010 року є АДРЕСА_1 (том 2 а.с. 15). Згідно даних витягу з реєстру територіальної громади №1314892 від 15 травня 2018 року убачається, що задекларованим місцем проживання ОСОБА_4 з 24 вересня 1996 року є АДРЕСА_1 (том 2 а.с. 16).

8. Мотиви, якими керується колегія суддів апеляційного суду, та застосовані норми права. Відповідно до пунктів 1, 2, 5 частини 1 статті 315 ЦПК України суд розглядає, зокрема, справи про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами, перебування фізичної особи на утриманні та проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу. За правилами пункту 5 частини 2 статті 293 ЦПК України справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, суд розглядає в порядку окремого провадження. Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах встановлення фактів, що мають юридичне значення» із змінами та доповненнями від 25 травня 1998 року, у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №554/8023/15-ц зазначено, що вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки. Обов`язковою умовою для визнання осіб членами сім`ї, крім факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. Перевіряючи доводи апеляційної скарги в частині наявності спору про право, колегія суддів виходить із такого. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: - факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; - встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; - заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); - чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів. Звернувшись до суду із заявою в порядку окремого провадження про встановлення факту, заявниця вказує, що встановлення факту потрібне заявниці для вчинення процесуальних дій як законного члена сім`ї та фактичної дружини ОСОБА_4 , а також для забезпечення можливості безперешкодного здійснення особистих немайнових і майнових прав, у тому числі реалізації соціально-економічних прав, отримання передбачених законодавством гарантій, соціальних виплат, пенсій, пільг, субсидій та державної допомоги як члену сім`ї загиблого захисника України, а також для надання відповідного статусу і отримання грошової компенсації у зв`язку із загибеллю чоловіка. Спір про право - це формально визнана суперечність між суб`єктами цивільного права, яка потребує врегулювання самими сторонами або вирішення судом. Поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення. Спір про право виникає з матеріальних правовідносин і характеризується наявністю розбіжностей (суперечностей) між суб`єктами правовідносин з приводу їх прав та обов`язків та неможливістю їх здійснення без усунення перешкод в судовому порядку. Спір про право може мати місце також у випадку, коли на шляху здійснення особою права виникають перешкоди, які можуть бути усунуті за допомогою суду. Із матеріалів справи убачається, що заявниця звернулася до суду з метою встановлення факту проживання однією сім`єю з померлим ОСОБА_4 без реєстрації шлюбу та факту перебування у статусі члена його сім`ї, що, за твердженням заявниці, необхідно для реалізації особистих немайнових і майнових прав, зокрема отримання соціальних виплат, пільг, компенсацій та інших гарантій, передбачених законодавством для членів сім`ї загиблого військовослужбовця. Таким чином, встановлення заявленого факту безпосередньо впливає на виникнення у заявниці спірних матеріальних прав та зміну обсягу прав інших осіб. Разом із цим установлено, що заінтересована особа у справі - ОСОБА_1 , син померлого ОСОБА_4 , заперечує обставини, які заявниця просить встановити. Такі заперечення стосуються не формальних чи другорядних моментів, а самого факту існування між заявницею та померлим усталених сімейних відносин, що є визначальним для визнання юридичного факту та набуття відповідних прав. Наявність таких заперечень свідчить про реальну суперечність між суб`єктами цивільних правовідносин щодо їхніх прав та обов`язків, усунення якої потребує вирішення спору в позовному провадженні. Поняття спору про право має оцінюватися за його сутнісним змістом, а не формально. У даному випадку слід враховувати, що встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу не є самодостатнім, оскільки воно невід`ємно пов`язане з подальшим вирішенням питань щодо статусу заявниці як члена сім`ї померлого, а також із можливістю набуття нею майнових і соціальних прав, що потенційно впливає на права інших спадкоємців померлого. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги щодо наявності спору про право, відтак заява про встановлення юридичного факту не підлягає розгляду в порядку окремого провадження та має бути залишена без розгляду з роз`ясненням заявниці права звернутися до суду з відповідним позовом на загальних підставах. Суд першої інстанції на викладене уваги не звернув та зробив помилковий висновок, розглянувши заяву ОСОБА_2 по суті Враховуючи наведені обставини, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із залишенням без розгляду заяви ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з підстав, передбачених частиною 6 статті 294, частиною 4 статті 315 ЦПК України. Залишення без розгляду заяви ОСОБА_2 не позбавляє її права на звернення до суду з відповідним позовом та вирішення спору у порядку позовного провадження. Керуючись статтями 259, 268, 367, 374, 377, 381-384, 390 ЦПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Свірською Оленою Олександрівною, задовольнити. Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 01 квітня 2025 року скасувати, ухвалити нове судове рішення такого змісту. Заяву ОСОБА_2 , заінтересовані особи: ІНФОРМАЦІЯ_1 , Міністерство оборони України, ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу ? залишити без розгляду. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, касаційна скарга на постанову може бути подана протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повну постанову складено 22 січня 2026 року. Суддя-доповідач Н.В. Поліщук Судді О.В. Желепа В.В. Соколова