Ухвала КЦС ВС № 194/332/24

Ухвала Іменем України 22 січня 2026 року м. Київ справа № 194/332/24 провадження № 61-857ск26 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крат В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощоков Є. В., розглянув касаційну скаргу першого заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури на постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 грудня 2025 року у складі колегії суддів: Космачевської Т. В., Агєєва О. В., Халаджи О. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Тернівської міської ради, в інтересах якої діє Павлоградська окружна прокуратура, про визнання права власності на квартиру за набувальною давністю, ВСТАНОВИВ: У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до Тернівської міської ради, в інтересах якої діє Павлоградська окружна прокуратура, про визнання права власності на квартиру за набувальною давністю. Позов обґрунтований тим, що квартира АДРЕСА_1 перебувала у приватній власності ОСОБА_2 на підставі договору міни нерухомого майна від 14 жовтня 1999 року, зареєстрованого на Павлоградській товарній біржі, реєстраційний №10/5-НДТ. ОСОБА_2 також був зареєстрований у вище зазначеній кватирі. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер. Після смерті ОСОБА_2 заповіти від його імені не посвідчувалися, але була заведена спадкова справа № 85/2003 рік від 13 травня 2003 року на підставі заяви його сестри ОСОБА_3 , спадщина не видавалася, будь які документи в спадковій справі відсутні. ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , спадкова справа після її смерті не заводилася. Однак, в актовому запису про смерть № 472 від 28 листопада 2005 року у прізвищі померлої допущено помилку та зазначено « ОСОБА_3 ». Позивачка вселилася у квартиру АДРЕСА_1 в 2005 році на підставі усного договору з ОСОБА_5 , яка є донькою померлої ОСОБА_3 , за розпискою, якою вона сплатила 400 доларів США за майбутню купівлю цієї квартири. Однак ОСОБА_5 померла так і не оформила договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . Позивачка зазначала, що на момент подання цього позову сплило 18 років після того, як вона заволоділа нерухомим майном, тобто цей позов вона подає через 15 років після спливу 3 річної позовної давності витребування у неї нерухомого майна з її володіння. На підставі викладеного, позивачка просила визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку набувальної давності. Ухвалою Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 04 березня 2024 року відмовлено у відкритті провадження у справі. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що на підставі пункту 2 частини першої статті 186 ЦПК України слід відмовити у відкритті провадження у справі, оскільки Тернівським міським судом Дніпропетровської області вже ухвалено рішення 12 жовтня 2022 року по справі № 194/25/22, яке набрало законної сили 26 січня 2023 року, між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 30 квітня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 04 березня 2024 року скасовано, а справу направлено до того ж суду для вирішення питання щодо відкриття провадження у справі. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що звертаючись із позовом до Тернівської міської ради у цій справі в лютому 2024 року, позивач ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку набувальної давності, обґрунтовуючи свій позов іншим періодом користування спірною квартирою, ніж досліджувався у справі №194/25/22. За таких обставин суд першої інстанції не прийняв до уваги, що позивач обґрунтовує підстави позову іншим періодом.Тому висновок суду першої інстанції про тотожність спору при вирішенні питання щодо відкриття провадження у справі є передчасним. Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 червня 2025 року провадження у справі на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України закрито. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що: рішенням Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 12 жовтня 2022 року, яке набрало законної сили 26 січня 2023 року, у справі № 194/25/22 за позовом ОСОБА_1 до Тернівської міської ради Дніпропетровської області, третя особа: Павлоградська окружна прокуратура Дніпропетровської обласної прокуратури, про визнання права власності на житлову квартиру за набувальною давністю, яким позивачці відмовлено у задоволенні позову, тобто є рішенням ухвалене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав; вимоги цієї позовної заяви ОСОБА_1 до Тернівської міської ради Дніпропетровської області про визнання права власності на житлову квартиру за набувальною давністю, поданої 27 лютого 2024 року є ідентичними (з того самого предмету і з тих самих підстав) позовним вимогам ОСОБА_1 до Тернівської міської ради Дніпропетровської області, третя особа: Павлоградська окружна прокуратура Дніпропетровської обласної прокуратури, про визнання права власності на житлову квартиру за набувальною давністю, по яким Тернівським міським судом 12 жовтня 2022 року ухвалено рішення, яке набрало законної сили, за виключенням третьої сторони по справі, яка подавала до суду позов про визнання спадщини відумерлою щодо цього нерухомого майна, та який залишено без розгляду у зв`язку зі спором про право, ухвала не набрала законної сили. Оскарженою постановою Дніпровського апеляційного суду від 17 грудня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 червня 2025 року - скасовано і направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що: аналіз змісту пункту 3 частини 1 статті 255 ЦПК України дає підстави для висновку, що позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови збігаються за складом учасників цивільної справи, матеріально-правовими вимогами та обставинами, якими обґрунтовано звернення до суду. Нетотожність хоча б однієї із цих складових не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. Зазначені висновки викладено у постанові Верховного Суду від 07 червня 2023 року у справі №619/4837/21; підставою позову визнають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Цими обставинами можуть бути лише юридичні факти, тобто такі факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки: виникнення, зміну чи припинення правовідносин. Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення; з рішення суду в справі № 194/25/22 вбачається, що ОСОБА_1 13 січня 2022 року звернулась до суду з позовною заявою, яку в подальшому уточнила, до Тернівської міської ради Дніпропетровської області, третя особа: Павлоградська окружна прокуратура Дніпропетровської обласної прокуратури, про визнання права власності на житлову квартиру за набувальною давністю. Позов мотивовано тим, що квартира АДРЕСА_1 перебувала у приватній власності ОСОБА_2 на підставі договору міни нерухомого майна від 14 жовтня 1999 року, зареєстрованого на Павлоградській товарній біржі, реєстраційний №10/5-НДТ. ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , заповіти від його імені не посвідчувалися. Після смерті ОСОБА_2 була заведена спадкова справа №85/2003 рік від 13 травня 2003 року на підставі заяви його сестри ОСОБА_3 , спадщина не видавалася, будь які документи в спадковій справі відсутні. ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , спадкоємці за заповітом і за законом відсутні, спадщина не прийнята. Позивачка вселилася у квартиру АДРЕСА_1 в 2005 році на підставі усного договору з ОСОБА_5 , яка є донькою померлої ОСОБА_3 , за розпискою, якою вона сплатила 400 доларів США за майбутню купівлю цієї квартири. Однак ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 так і не оформила договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . Обґрунтовуючи та мотивуючи заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 посилалася на те, що з 2005 року вона проживає в зазначеній квартирі, відкрито користується цим житлом, сплачує комунальні послуги та не має іншого житла, погасила попередні борги за комунальні послуги, замінила старі аварійні і відключені за борги комунікації, кілька разів робила ремонт, не має заборгованості за житлово-комунальні послуги, в процесі проживання укладала договори на житлово-комунальні послуги з 2005 року, у зв`язку з чим і просила визнати за нею право власності на житлову квартиру АДРЕСА_1 в порядку набувальної давності; апеляційний суд зробив висновок про те, що звертаючись із позовом до Тернівської міської ради у цій справі в лютому 2024 року, позивачка ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку набувальної давності, обґрунтовуючи свій позов іншим періодом користування спірною квартирою, ніж досліджувався у справі №194/25/22. Таким чином, інший період користування спірною квартирою свідчить про наявність іншої підстави позову, отже позови у справах №194/25/22 та №194/332/24 є відмінними. 19 січня 2026 року перший заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури через підсистему Електронний суд подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 грудня 2025 року, у якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду і залишити в силі ухвалу суду першої інстанції. Касаційна скарга мотивована тим, що: рішенням Тернівського міського суду від 12 жовтня 2022 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 26 січня 2023 року у справі № 194/25/22, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Тернівської міської ради про визнання права власності за набувальною давністю на квартиру АДРЕСА_1 . Ухвалою Верховного Суду від 07 квітня 2023 року ОСОБА_1 відмовлено у відкритті касаційного провадження. Під час розгляду зазначеної справи судами встановлено, що давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності, натомість ОСОБА_1 , укладаючи усний договір з ОСОБА_5 про купівлю квартири, повинна була знати, та це є загальновідомою інформацією, що договір купівлі-продажу квартири укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Позивачем не доведено, що вона не знала і не могла знати про те, що володіє чужим майном; рішенням Тернівського міського суду від 05 березня 2024 року у справі № 194/624/22 задоволено заяву Павлоградської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Тернівської міської ради про визнання відумерлою спадщиною - спірної квартири. Дану справу розглянуто за участі ОСОБА_1 , як заінтересованої особи. Рішення Тернівського міського суду від 05 березня 2024 року учасниками справи в апеляційному порядку не оскаржувалось та набрало законної сили 11 квітня 2024 року відповідно до вимог чинного законодавства. У подальшому, на виконання зазначеного судового рішення винесено рішення Тернівської міської ради від 29 липня 2024 року №835-38/8 «Про розпорядження житлом, спадщиною, яка в судовому порядку визнана відумерлою». Право комунальної власності на квартиру АДРЕСА_1 27 серпня 2025 року зареєстровано за Тернівською міською радою. Разом з тим, не дивлячись на відсутність правових підстав, достовірно знаючи про перебування справи № 194/624/22 у провадженні Тернівського міського суду, у лютому 2024 року ОСОБА_1 повторно звертається до суду із позовною заявою до тієї ж сторони - Тернівської міської ради, про той самий предмет (визнання права власності за набувальною давністю на спірну квартиру) і з тих самих підстав; підстава для закриття провадження у справі спрямована на усунення випадків повторного вирішення судом тотожного спору, який вже розглянуто і остаточно вирішено по суті, оскільки після набрання рішенням суду законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав. Аналогічні правові позиції викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 320/9224/17, від 20 червня 2018 року у справі № 761/7978/15-ц, Верховного Суду від 29 січня 2025 року у справі № 757/38559/21-ц, від 19 травня 2021 року у справі № 161/8523/18. Принцип res judicata передбачає не лише повагу до рішення суду з точки зору використання процедур оскарження, однак і з точки зору неможливості повторного звернення до суду з тотожним позовом. Інакше кажучи, відповідно до цього принципу справа, що вже була вирішена судом, не може стати предметом нового судового розгляду; апеляційним судом безпідставно не взято до уваги доводи прокурора про те, що під час неодноразових звернень до суду із аналогічними позовними вимогами ОСОБА_1 зловживає своїми процесуальними правами; у позовній заяві у справі №194/25/22 нею вказано про вселення у спірну квартиру у 2005 році, а у позовній заяві у справі № 194/332/24 лише конкретизовано дату (06 грудня 2005 року), що свідчить про тотожність позовних вимог у даних справах та ідентичність підстав позовів; слід звернути увагу, що з березня 2022 року позивачка постійно проживає у Німеччині (про що останньою зазначено під час судового розгляду справ), тому ні на час постановлення судового рішення у справі № 194/25/22, ні під час пред`явлення позовної заяви у 2024 році, період користування квартирою АДРЕСА_1 аж ніяк не змінився та не міг бути іншим, ніж вказано у процесуальних документах у справі №194/332/24. У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів. Суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, зокрема, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами (пункт 3 частини першої статті 255 ЦПК України). Тлумачення пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України свідчить, що підставою для прийняття судового рішення про закриття провадження у справі є наявність іншого рішення суду, яке набрало законної сили та яке ухвалено між тими самими сторонами, про той самий предмет та з тих самих підстав. Для застосування вказаної підстави закриття провадження у справі необхідна одночасна наявність трьох складових: тотожних сторін спору, тотожного предмета позову, тотожної підстави позову, тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Зазначена підстава для закриття провадження у справі спрямована на усунення випадків повторного вирішення судом тотожного спору, який вже розглянуто і остаточно вирішено по суті, оскільки після набрання рішенням суду законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав. Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення. Закриття провадження у справі у цьому разі можливе лише за умови, що позов, з приводу якого ухвалено рішення, яке набрало законної сили, є тотожним з позовом, який розглядається (див. постанови Верховного Суду від 30 травня 2024 року у справі № 757/130/22-ц (провадження № 61-15800св23), від 09 травня 2024 року в справі № 753/876/23 (провадження № 61-16231св23), від 17 квітня 2024 року в справі № 669/417/22 (провадження № 61-12939св23)). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року в справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19) зазначено, що «підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Разом з тим не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 761/7978/15-ц (провадження № 14-58цс18) зазначено, що «необхідність застосування пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК України зумовлена, по-перше, неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову, та, по-друге, властивістю судового рішення, що набрало законної сили (стаття 223 ЦПК України). За змістом наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно співпадають сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. У матеріальному розумінні предмет позову - це річ, щодо якої виник спір». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) зазначено, що «предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу». Аналогічні висновки сформульовані в постановах Верховного Суду від 07 вересня 2023 року у справі № 750/9187/22 (провадження № 61-5459св23), від 17 квітня 2024 року у справі № 669/417/22 (провадження № 61-12939св23), від 30 травня 2024 року у справі № 757/130/22-ц (провадження № 61-15800св23) та інших». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2021 року у справі № 161/8523/18 зазначено, що: «вказана підстава для закриття провадження у справі спрямована на усунення випадків повторного вирішення судом тотожного спору, який вже розглянуто і остаточно вирішено по суті, оскільки після набрання рішенням суду законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав. Закриття провадження у справі у цьому разі можливе за умови, що рішення, яке набрало законної сили, є тотожним позову, який розглядається, тобто збігаються сторони, предмет і підстави позовів. Позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору». За таких обставин, установивши, що позивачкою позов подано з інших підстав (вказано інший період володіння спірною квартирою), суд апеляційної інстанції зробив обґрунтований висновок про скасування ухвали суду першої інстанції про закриття провадження у справі з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Посилання на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 320/9224/17, від 20 червня 2018 року у справі № 761/7978/15-ц, від 29 січня 2025 року у справі № 757/38559/21-ц, від 19 травня 2021 року у справі № 161/8523/18, від 10 вересня 2025 року у справі № 601/485/23 необґрунтовані, оскільки вони зроблені за інших фактичних обставин. Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року). Аналіз змісту касаційної скарги та оскарженої постанови свідчить, що правильне застосовування апеляційним судом норм права є очевидним, а касаційна скарга - необґрунтованою. Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою першого заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури на постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Тернівської міської ради, в інтересах якої діє Павлоградська окружна прокуратура, про визнання права власності на квартиру за набувальною давністю. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Судді: В. І. Крат І. О. Дундар Є. В. Краснощоков