Постанова 4807 № 335/8191/25

Дата документу 14.01.2026 Справа № 335/8191/25 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 335/8191/25 Головуючий у 1-й інстанції: Сиротенко В.К. Провадження № 22-ц/807/261/26 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 січня 2026 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Трофимової Д.А. суддів: Гончар М.С., Онищенка Е.А. при секретарі: Книш С.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 03 листопада 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про стягнення недоотриманої пенсії в порядку спадкування за законом, В С Т А Н О В И В: У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про стягнення недоотриманої пенсії в порядку спадкування за законом. В обґрунтування позовних вимог зазначав, що він є спадкоємцем своєї померлої матері ОСОБА_2 , 1942 року народження, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Донецьк. Спадкування підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 01.04.2025, зареєстровано в реєстрі за № 330, що видане приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дорменюк Ю.М., спадкова справа № 50/2024. Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом до складу спадщини входить недоотримана пенсія у розмірі 126 920,06 грн., що підтверджується листом від 07 лютого 2025 року № 0800-0401-8/12009 відділу опрацювання документації № 1 Головного управління пенсійного фонду України в Запорізькій області. 23.04.2025 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо недоотриманої пенсії ОСОБА_2 . До заяви були надані всі необхідні документи, у тому числі свідоцтво про право на спадщину за законом. Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області винесено рішення від 06 червня 2025 року № 923200131400 про відмову у виплаті недоотриманої пенсії ОСОБА_2 , «оскільки виплата пенсії ОСОБА_2 призупинена з 01.03.2016 року у зв`язку із відсутністю інформації щодо реєстрації в Єдиній інформаційній базі даних внутрішньо переміщених осіб. За матеріалами електронної пенсійної справи ОСОБА_2 перебувала на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області з дислокацією у місті Приморськ та отримувала пенсію за віком, призначену відповідно до Закону № 1058. Згідно паспорту громадянина України померлої ОСОБА_2 Серії НОМЕР_1 , особа зареєстрована за адресою, яка є тимчасово окупованою Російською Федерацією територією України. За життя отримувачка пенсійних виплат ОСОБА_2 до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою щодо поновлення виплати пенсії, в тому числі з повідомленням про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації не зверталася. Враховуючи вимоги пункту 14-4 розділу XV «Прикінцеві положення Закону № 1058, прийнято рішення щодо відмови спадкоємцю ОСОБА_1 в оформленні та виплаті суми недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю ОСОБА_2 за заявою від 23.04.2025 №6526». Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на свою користь недоотриману пенсію ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 126 920,06 грн., відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 01.04.2025 року, зареєстрованого в реєстрі за № 330 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дорменюк Ю.М. Рішенням Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 03 листопада 2025 року позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про стягнення недоотриманої пенсії в порядку спадкування за законом задоволено. Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 недоотриману суму пенсії, яка набута в порядку спадкування за законом після смерті його матері ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 126 920 гривень 06 копійок. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, представник Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області Литвинець Ю.С. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування апеляційної скарги представник Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області посилається на те, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебувала на обліку в Головному управлінні Пенсійного фону України в Запорізькій області та отримувала пенсію. Виплату пенсії ОСОБА_2 з 01.03.2016 року було призупинено у зв`язку з відсутністю інформації щодо реєстрації в Єдиній інформаційній базі даних внутрішньо переміщених осіб. За життя ОСОБА_2 до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою щодо поновлення виплати пенсії, в тому числі з повідомленням про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської федерації не зверталася. На запит приватного нотаріуса, щодо суми недоотриманої пенсії померлої ОСОБА_2 (померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ), відповідачем було надано лист, де зазначено, що сума недоотриманої пенсії складає 126 920,06 грн.; розмір виплати може бути зменшено в залежності від дати звернення до територіального органу Пенсійного фонду України особи, яка має право на отримання даної виплати згідно свідоцтва про право на спадщину. Згідно з базою даних Пенсійного фонду України 23.04.2025 позивачем була подана заява про виплату недоотриманої пенсії померлої ОСОБА_2 за свідоцтвом про право на спадщину та іншими документами. Згідно паспорту громадянина України померлої ОСОБА_2 серія НОМЕР_1 особа зареєстрована за адресою, яка є тимчасово окупованою Російською федерацією територією України. Вважає, що суд першої інстанції не врахував, що ОСОБА_2 з моменту припинення нарахування пенсії, тобто з 01.03.2016, по день смерті не зверталась до відповідача із заявою про поновлення пенсійних виплат, а також те, що статтею 1219 ЦК України визначено, що не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані зі смертю ОСОБА_2 . Отже, проводити виплату недоотриманої пенсії немає законних підстав. Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив, що згідно з частиною 3 статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Від ОСОБА_1 на адресу апеляційного суду надійшла заява з проханням розглядати справу у його відсутності. Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з таких підстав. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам закону. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що позивач має право як спадкоємець на отримання нарахованих, але не виплачених сум пенсії, які входять до складу спадщини і не були отримані спадкодавцем за життя, проаналізувавши у сукупності надані докази, суд виснував, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими, заснованими на законі та такими, що підлягають задоволенню. Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони відповідають обставинам справи і вимогам закону. Так, відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. За частиною 1статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до частини 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно з частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. За статтею 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки (пункти 1, 6). Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України), крім прав і обов`язків що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 ЦК України (стаття 1219 ЦК України). За змістом ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у ст.ст. 1261-1265 цього Кодексу. У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (ст. 1261 ЦК України). В силу ч. 1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Відповідно до ч. 1 ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності входять до складу спадщини (стаття 1227 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003 року, нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. За положеннями ст. 52 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім`ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім`ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали. Члени сім`ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. У разі звернення кількох членів сім`ї, які мають право на отримання суми пенсії, зазначеної у частині першій цієї статті, належна їм відповідно до цієї статті сума пенсії ділиться між ними порівну. У разі відсутності членів сім`ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі не звернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, входить до складу спадщини. Зміст вказаних норм узгоджується із положеннями Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII від 05.11.1991 року, де в ч. 1 ст. 91 вказано, що суми пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, передаються членам його сім`ї, а в разі їх відсутності - входять до складу спадщини. Положення частин другої, третьої статті 52 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", які є спеціальними стосовно правовідносин про спадкування сум пенсії, не обмежують право на отримання сум пенсії, що належала пенсіонерові і не була ним отримана у зв`язку з його смертю. Ці положення тільки визначають подію, умови, час, коло осіб і їх правове становище, предмет правовідносин, із настанням яких можлива виплата недоотриманої пенсії померлого пенсіонера. Аналіз наведених норм матеріального права дає можливість дійти висновку про те, що суми пенсії, які перейшли у спадщину, передаються спадкоємцям у повному обсязі, без будь-яких часових обмежень. Норми ч. 1 ст. 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", які регулюють виплату пенсіонеру певних сум пенсії не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії, не розповсюджуються на правовідносини з приводу отримання спадкоємцями померлого пенсіонера тих сум пенсії, які перейшли у спадщину. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_1 є спадкоємцем за законом після померлої матері ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 82 років, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданого 30.10.2024 Святошинським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ). Відповідно до копії Свідоцтва про право на спадщину за законом від 01.04.2025, яке було видане приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дорменюк Ю.М., спадкоємцем майна ОСОБА_2 , 1942 року народження, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , є її син ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та до складу спадщини входить недоотримана пенсія померлої у сумі 126 920,06 грн. На момент видачі свідоцтва про право на спадщину, нотаріус, визначаючи склад спадщини виходив із відомостей, які йому надав відповідач, а саме на підставі листа Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 07.02.2025 за № 0800-0401-8/12009. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 06.06.2025 за № 923200131400 відмовлено ОСОБА_1 у виплаті недоотриманої пенсії померлої ОСОБА_2 з наступних підстав. Виплата пенсії ОСОБА_2 призупинена з 01.03.2016 року у зв`язку із відсутністю інформації щодо реєстрації в Єдиній інформаційній базі даних внутрішньо переміщених осіб. За матеріалами електронної пенсійної справи ОСОБА_2 перебувала на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області з дислокацією у місті Приморськ та отримувала пенсію за віком, призначену відповідно до Закону № 1058. Згідно паспорту громадянина України померлої ОСОБА_2 , серія НОМЕР_3 , особа зареєстрована за адресою, яка є тимчасово окупованою Російською Федерацією територією України. За життя отримувачка пенсійних виплат ОСОБА_2 до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою щодо поновлення виплати пенсії, в тому числі з повідомленням про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації не зверталася. Враховуючи вимоги пункту 14-4 розділу XV «Прикінцеві положення Закону №1058, прийнято рішення щодо відмови спадкоємцю ОСОБА_1 в оформленні та виплаті суми недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю ОСОБА_2 за заявою від 23.04.2025 № 6526. Отже, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , перебувала на обліку в Головному управління Пенсійного Фонду України в Запорізькій області та отримувала пенсію. Нарахування та виплата пенсії відповідачем здійснювалося по 01.03.2016. Після отримання свідоцтва про смерть, позивач звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Дорменюк Ю.М. На підставі заяви ОСОБА_1 заведено спадкову справу № 50/2024, яка зареєстрована у Спадковому реєстрі за № 73252602. 01.04.2025 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дорменюк Ю.М. спадкоємцю ОСОБА_1 видано свідоцтво про право на спадщину за законом, яке зареєстроване у реєстрі за № 330, на спадкове майно (недоотримана пенсія) у розмірі 126 920,06 грн., які належали до сплати померлій ОСОБА_2 згідно довідки, виданої Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області 07.02.2025 за № 0800-0401-8/12009. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивач, як спадкоємець за законом, який в установленому законом порядку прийняв спадщину після смерті матері, має право на отримання нарахованої, але не отриманої ОСОБА_2 за життя пенсії. Як вбачається з рішення Пенсійного фонду України від 06.06.2025 №923200131400, ОСОБА_2 з 01.03.2016 по день смерті виплату пенсії було припинено, оскільки вона з 01.03.2016 року не звертався до відповідача з заявою про поновлення пенсійних виплат, тому підстав для їх нарахування та виплати спадкоємиці померлого немає. Рішення стосовно припинення виплати пенсії за цей період суду не надано. Разом із тим, встановлено, що ОСОБА_2 за життя перебувала на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області з дислокацією у місті Приморськ, як отримувач пенсії. Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що спадкодавець ОСОБА_2 за життя мала право на нарахування та виплату пенсії за вищезазначений період незалежно від звернення до Головного управління Пенсійного Фонду України в Запорізькій області та надання чи не надання нової довідки внутрішньо переміщеної особи, чи не підтвердження місця фактичного проживання. Отже, підстав для припинення нарахування належної померлій ОСОБА_2 пенсії не існувало, і припинення виплат не впливає на спадкування, адже до спадкової маси належать суми всієї недоотриманої пенсії ОСОБА_2 з 01.03.2016 по день її смерті. ОСОБА_2 з 2016 року мала право на нарахування та виплату пенсійних виплат не залежно від звернення до Пенсійного Фонду України на підконтрольній Україні території, а тому спадкоємець ОСОБА_1 відповідно до положень ст. 1227 ЦК України має право на отримання пенсійних виплат в порядку спадкування за законом. Саме позивачу видане нотаріусом свідоцтво про право на спадщину на частину недоотриманої пенсії, а, отже, він є таким, що прийняв спадщину в цілому (ч. 2 ст. 1268 ЦК України). Отже, спадкоємець відповідно до положень статті 1227 ЦК України має право на отримання пенсії у порядку спадкування за законом. Встановленими обставинами та вищенаведеними нормами матеріального права спростовуються доводи апеляційної скарги провідсутність правових підстав для стягнення недоотриманої суми пенсії у порядку спадкування. За своїм змістом доводи апеляційної скарги зводяться до повторень заперечень проти позову, незгоди з рішенням суду першої інстанції, незгоди з наданою судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, тобто стосуються переоцінки доказів, яким була надана належна оцінка судом, і не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка. Колегія суддів вважає, що в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судом першої інстанції всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими. Докази та обставини, на які посилається представник Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права. Отже, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини у справі та правильно визначив характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює та застосував норми права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не містять передбачених законом підстав для скасування судового рішення. Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). При цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «РуїзТоріха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»). Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області залишити без задоволення. Рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 03 листопада 2025 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повне судове рішення складено 23 січня 2026 року. Головуючий Д.А. Трофимова Судді: М.С. Гончар Е.А. Онищенко